Людина-феєрверк, людина-свято, з якою ніколи не буває нудно. А ще – це людина-глиба, чию філософську глибину важко осягнути. Тому й говорити про Аркадія Томульця як легко, так і складно водночас.
Навіть не знаю, з чого почати. Мабуть, точно не з того, що він за освітою економіст. Утім, дуже талановитий, підкреслю. А ще юрист. Колись очолювана ним Новоселицька райспоживспілка була найкращою в Радянському Союзі. Ще в ті далекі часи його організація мала з десяток автомобілів та ще більше великих вантажівок для перевезень. Тістечка і торти, привезені з Новоселиці до обласного центру вантажівками, розліталися за пів дня, хоч обласний центр мав власні кондитерські цехи.
Скажу відверто: смачнішого домашнього виноградного вина – червоного, рожевого та білого – я ніколи й ніде не куштувала. Вино Аркадія – це поезія! Та він прекрасний поет і у прямому сенсі слова: його вірші одразу ж западають прямісінько до серця, зачіпають душу, змушують думати – а інколи й плакати.
А який Томулець неперевершений оповідач! Зрештою, нічого дивного, адже він талановитий актор, співак і гітарист, художник, який досконало володіє технікою монотипії – це такий різновид графіки: малювання на гладкій поверхні, яка не поглинає фарби.
Ось для прикладу дві його монотипії:
Літературний дебют, що давно назрівав
Аркадій не вважає себе письменником, про що він одразу ж заявив на презентації. Та, думаю, це вирішувати читачу. Тексти ж Томульця – глибокі, щирі, сповнені мудрості та світла. «Гойдалки свідомості» – своєрідний підсумок багаторічних спостережень за світом і собою, де драматичне переплітається з комічним, а буденне набуває філософських обрисів.
Книга відкривається оповіданням, написаним його дружиною, відомою письменницею Маріанною Гончаровою. Зрештою, поява цієї книги є результатом – хотіла написати містики, та ні, швидше звички – Аркадія дотримуватися даного слова. Бо систематизувати записи йому рекомендувала ще Маріанна. По її смерті пройшло два роки, й Аркадію наснився сон, в якому дружина нагадала про його обіцянку упорядкувати творчий архів. Це й змусило його виконати обіцяне. Відтак передмовою до «Гойдалок свідомості» стало оповідання про маму Аркадія лікарку Єлизавету Гнатівну авторства Маріанни Гончарової, оприлюднене в Україні вперше.
Під час презентації Аркадій дуже хвилювався, що на нього взагалі-то не схоже, і раз по раз хапався за серце. Така його поведінка трохи дивувала тих, хто добре його знає. Адже він звик як до сцени, так і до уваги людей, яку він вміє професійно тримати у своїх руках.
Мені здається, я збагнула причину цього хвилювання. Бо хто би що не казав, а Маріанна була присутньою на цій презентації доробку чоловіка – й він це відчував.
…Колись, ще у тому давньому, доковідному та довоєнному житті, мені пощастило брати інтерв’ю в цієї зіркової пари – Маріанни Гончарової та Аркадія Томульця. Ми сиділи у кав’ярні і говорили, говорили, багато сміялися, сперечалися, перебиваючи одне одного…
Потім прибігла їхня доця з університету й побігла собі далі. Було неймовірно цікаво і тепло. Непомітно збігло щонайменше годин зо шість.
Ця зустріч була давно, а я й досі її пам’ятаю. Пам’ятаю гостро те особливе відчуття, що назавжди залишилося післясмаком спілкуванням з ними. Відтоді вони для мене були одним цілим. Таким нерозривним і залишилися…
Отож оці Аркадієві книги є продовженням їхнього життя з Маріанною. Як тут не бентежитися?..
«Собаки знають щось таке, що знає Бог…»
Ці слова належать Аркадію і мають таке продовження: «…І живуть поряд із нами, щоб навчити нас це розуміти».
У понад чотирьохсотсторінковій книзі «Гойдалки свідомості» є окремий розділ – «Розповіді про тварин». Це дуже зворушливі історії, від яких не відірватися.
Окрема тема – містичні історії, що базуються на реальних подіях. І там стільки неймовірно цікавого!!! До слова, саме ця тема є доволі близькою Аркадію, адже його рідний брат Олександр Томулець, який давно відійшов у кращі світи, очолював Чернівецьку філію міжнародної академії біоенерготехнології. Його книжки на цю тему має обласна бібліотека. Але він теж писав вірші, музику. Різнобічні таланти, мабуть, у крові Томульців…
Друга книга Аркадія Кузьмича «Копальня під назвою «Золото дурнів» – це збірка есе, замальовок, етюдів Там кожний текст – немов невеличкий діамант: іронічний, точний, мудрий, а також веселий та сумний водночас. Одне слово, все як у житті…
Автограф-сесія: Томулець підписує розкуплені книги, гроші від яких підуть на ЗСУ.
Далі буде?!
Якось несподівано, а, може, саме… сподівано (?!) виникла тема російської мови. І тут Аркадій висловився однозначно: усі притомні люди переходять на українську. Його спіч на цю тему був дуже суворий, за що він вибачився, зауваживши, що багато його друзів на фронті (знаю, що і син його там), а в нього 4 стенти… Тому, мовляв, спокійно він на таке реагувати не може. «І Маріанна Гончарова, – наголосив, – не є російськомовною письменницею, і «Дракон із Перкалаба» в рази краще звучить українською!».
Прикметно, що в сім’ї батьків Томульця розмовляли українською. Та далі життя точилося в такому просторовому часі, що доводилося спілкуватися російською. Хоча за красою, переконаний Аркадій, російська і близько не стоїть поруч з українською. Тому він зараз самотужки перекладає дитячі вірші зі своєї книги «Шортики» українською та отримує від цього, за його ж словами, море задоволення й масу позитивних емоцій.
Таким чином роблю висновок: варто чекати на нову презентацію. І це радує!
Окремої уваги заслуговує переклад книг, здійснений Валентиною Мацерук. Її вірш-присвяту автору зачитала ведуча зустрічі й господиня «Дебюту» бібліотекарка Ольга Серебріян. А додавши кілька вдячних слів про дизайнерську роботу Раїси Рязанової, якій належить макет та оформлення обох книг, підсумовуємо, що все це разом зробило видання цілісним мистецьким продуктом. Зрозуміло, герой вечора із вдячністю згадав обох професіоналок, які сприяли підготовці книг до друку.
Добро і любов – понад усе
Презентація зібрала повну залу. Та й книги, принесені Аркадієм Кузьмичем до бібліотеки, розкупилися всі. І це не дивно, адже автор передає всі кошти, отримані від продажу книг, на потреби ЗСУ.
Для Томульця важливе не лише слово, а й вчинок. Мабуть, саме тому багато в його творах мовиться про відповідальність. сам І він несе її упродовж цілого життя. Тим паче, що творчість має силу, коли нею діляться з любов’ю та вірою в добро.
Людмила Чередарик, «Версії»
