Сидір Воробкевич: музика як молитва

Просвітницько-мистецька зустріч у Чернівецькому художньому музеї відкрила багатогранний світ одного з найяскравіших діячів Буковини — письменника, композитора, педагога і православного священника.

Цього вечора звучала музика, яка більше нагадувала молитву. Тут говорили про постать Сидора Воробкевича — людину, що в ХІХ столітті поєднала духовне служіння, науку і мистецтво.

4 березня 2026 року в Чернівецькому обласному художньому музеї відбулася просвітницько-мистецька зустріч «Музика як молитва» в межах виставки «Універсум Воробкевича». Це був не просто музейний захід — це була спроба побачити Сидора Воробкевича як цілісну постать: священника, науковця, композитора, педагога і творця культурного простору Буковини. Цьогоріч минає 190 років від дня народження митця, який у ХІХ столітті значною мірою формував духовне й національне життя краю.

Лариса Карущак, завідувачка відділу науково-освітньої роботи музею, куратор проєкту і Ярина Вишпінська, доцентка кафедри музики, кандидатка педагогічних наук Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, викладачка регентського відділення Чернівецька духовна семінарія імені митрополита Євгенія Гакмана

Вільно володів українською, німецькою, румунською, латинською, знав церковнослов’янську — був справжнім інтелектуалом європейського типу. Повернувшись на Буковину, став професором теології, викладав, укладав підручники, досліджував фольклор, організовував хори, писав поезію й музику.

Під час зустрічі неодноразово звучало ім’я митрополита Євгена Гакмана, духовного провідника Буковини, з яким пов’язане утвердження православної традиції в краї. Саме в цій традиції формувався і служив Воробкевич. Для нього музика була не розвагою, а молитвою, способом очищення й єднання громади. Преосвященний владика Феогност підкреслив важливість духовно-просвітницької місії митця та його прикладу для сучасних поколінь.

Прозвучала грунтовна доповідь Ярини Вишпінської про музично-педагогічну діяльність митця. Студенти виконали його духовні твори.

У виконанні хору викладачів і студентів семінарії прозвучав церковно-літургійний піснеспів «Святий Боже».

…Святий Боже,

Святий Кріпкий,

Святий Безсмертний,

Помилуй нас.

Слава Отцю і Сину,

І Святому Духові

І нині, і повсяк час,

І навіки вічні,

Амінь!

Проректор семінарії протоієрей Ігор Луцан висловивши щиру вдячність Ярини Вишпінській за високий рівень організації заходу та плідну співпрацю.

Народний артист України Іван Дерда виконав «Заграй ми, цигане старий» та «Рідна мово». І ці твори раптом перестали бути сторінками з підручника, вони стали живим голосом ХІХ століття.

Тетяна Місько, завідувачка відділу краєзнавства Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Івасюка, представила раритетні видання – проповіді, повчання, підручники з музики.

Колекціонер Юрій Мисько розповів про експонати з приватної збірки та виконав пісню на вірш Воробкевича «Над Прутом». Вірш «Мово рідна, слово рідне…», написаний під псевдонімом Данило Млака, став програмним текстом української культури. Уже за життя автора він набув пісенного звучання й широкої популярності.

Леся Щербанюк, науковиця-краєзнавиця, звернула увагу на пам’ятник Сидору Воробкевичу біля ЧНУ ім. Юрія Федьковича. Туристи, дивлячись на монумент, часто прагнуть потерти йому ніс “на щастя”. Але, можливо, варто торкатися книги, яку він тримає в руках… Книга – як символ просвітительства. Книга – як духовна зброя.

Воробкевич умів поєднати віру і європейську освіченість, народну пісню і богословську глибину, любов до Шевченкового слова і вірність православній традиції. Воробкевич глибоко шанував Тараса Шевченка, відчував силу його слова й національного духу. Недарма його пісня «Рідна мово» й сьогодні звучить актуально. У час, коли українська ідентичність на Буковині потребувала захисту, він підтримував її словом, нотою, книгою.

Музика як молитва – це не метафора. Це формула життя Сидора Воробкевича.

І, можливо, саме сьогодні, коли знову доводиться боронити свою культуру й ідентичність, досвід Сидора Воробкевича звучить особливо переконливо — тихо, але незламно.

Особлива моя вдячність Ларисі Карущак, куратору виставки. І щиро дякую всім організаторам, науковцям, виконавцям, духовенству та працівникам музею за подію, яка доводить: Воробкевич у Чернівцях – не формальність, а жива присутність.

Залишити коментар