Світлана БІЛЕНКОВА: «За політичними баталіями і драматичними подіями війни ми не помічаємо, що можемо втратити об’єкт ЮНЕСКО»
Чернівці інколи «трусить» не лише через розташування у сейсмонебезпечній зоні, а й у зв’язку із запеклими віртуальними битвами щодо сучасної забудови Старих Чернівців. Суперечки «Можна чи не можна будувати в історичному центрі» тривають постійно, всі учасники емоційних обговорень оперують термінами «історичний ареал», «буферна зона», «пам’ятка ЮНЕСКО» тощо. І мало не щодня епіцентром «емоційного землетрусу» стає нова точка на мапі Старих Чернівців. Сьогодні «гарячою точкою» є майбутня забудова на вул. О. Кобилянської на місці совкового гастроному «Берізка». І проблема не лише в деталях саме цього будівництва, а в загальній проблемі охорони культурної спадщини Чернівців.
На жаль, найголовнішою причиною суперечок є невпорядкованість нормативних актів і частково – законодавства з цих питань.
Коментує Світлана БІЛЕНКОВА, науковець, яка з 2002 по 2008 роки очолювала виконавчий орган Чернівецької міської ради з питань охорони культурної спадщини міста, учасник Української делегації на 36-й сесії Комітету Всесвітньої спадщини UNESCO, присвяченої 40-річчю Конвенції з охорони Всеcвітньої спадщини (2012 р.), член бюро УНК ІКОМОС.
«Буферна зона»: які норми забудови?
Насамперед слід розібратися з тим, що означає в нинішніх умовах поняття «буферна зона об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО». Це певна територія земель історико-культурного призначення, яка виконує охоронні функції і забезпечує при цьому державні гарантії зі збереження унікальної культурної цінності пам’ятки ЮНЕСКО. Умовно кажучи, «об’єкт ЮНЕСКО» – наче видатна творча особистість, а «буферна зона» – визначений простір енергетичної аури навколо неї, або її просторове оточення.
Для забезпечення збереження будь-яких об’єктів культурної спадщини, особливо в їхньому історичному середовищі та навколишніх територіях, установлюються відповідні зони: охоронна чи буферна зона, зона регулювання забудови і господарської діяльності, зона охоронюваного ландшафту тощо. За нормами міжнародного та національного права на територіях пам’яток Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та їхніх охоронних (буферних) зонах заборонене нове будівництво, не пов’язане з реставрацією, музеєфікацією та реабілітацією пам’яток, регенерацією історичної забудови. Там допускається лише реставрація і реабілітація пам’яток та реконструкція інших будівель і споруд без суттєвого збільшення їхніх висотних параметрів, а також компенсаційне будівництво замість знесених малоцінних та дисгармонійних будівель у рамках концепції (проекту) регенерації заповідної території.
З відкритих джерел інтернет-ресурсів (http://whc.unesco.org/ru/list/1330) відомо, що ансамбль колишньої Резиденції митрополитів Буковини і Далмації як об’єкт ЮНЕСКО з 2011 року розміщений на земельній ділянці, яка складає «центральну зону» (8 га) та «буферну» (244.85 га), розташовані на території центрального історичного ареалу міста Чернівців. При цьому так звана «буферна зона» перебуває у підпорядкуванні органів місцевого самоврядування. Державним гарантом належного збереження цих земель є науково-проектна документація з «Коригування історико-архітектурного опорного плану Чернівців та визначення меж і режимів використання історичних ареалів міста».
Чи є відповідальний за пам’ятки культурної спадщини в Чернівцях?
В Україні такого плану робота була першою за всю історію вітчизняної пам’яткоохоронної справи: 2007 року в Чернівцях у співпраці з вітчизняними та зарубіжними науковцями були визначені та обгрунтовані не тільки межі цінних територій міста, а й відповідні режими їхнього використання. Тож серед 401-го історичного місця України Чернівецька міськрада отримала у розпорядження унікальний науково-проектний документ, на базі якого самостійний виконавчий орган з питань охорони культурної спадщини зміг повноцінно виконувати довірені йому Урядом делеговані повноваження щодо «здійснення нагляду за використанням і збереженням земель історико-культурного призначення та пам’яток культурної спадщини місцевого значення, розташованих в межах Чернівців». Ці повноваження були невід’ємною частиною персональної відповідальності керівника виконавчого органу з питань культурної спадщини. Тож у ті роки часто приймалися так звані «непопулярні» рішення, які не дозволяли багатьом представникам активного бізнесового світу хаотично здійснювати нове будівництво. Тому цей «непокірний» відділ 2008-го ліквідували. За зовнішніми дебатами та численними скандальними дискусіями навколо відділу та становлення пам’яткоохоронної справи залишився поза увагою той факт, що з ліквідацією самостійності місцевого органу з питань охорони культурної спадщини у Чернівцях зупинений процес «здійснення нагляду не тільки за пам’ятками, а й за землями історико-культурного призначення», швидше за все, і досі не виконується: бо ж треба приймати непопулярні рішення, які не завжди задовольнятимуть представників бізнесових інтересів у питаннях нерухомості.
Водночас саме цей Опорний план історичних ареалів міста, затверджений на рівні Кабміну, став головним Державним гарантом, який забезпечив право включення ансамблю колишньої Резиденції митрополитів Буковини і Далмації арх. Й. Главки до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Цей документ «де-юре» досі гарантує у місті дотримання режимів використання цих земель історико-культурного призначення.
Але з ліквідацією відділу і зупиненням процесу напрацювання місцевого «інструментарію» з пам’яткоохоронної справи, в наступні роки в історичному центрі міста час від часу виникали певні проблеми не тільки з пам’ятками, а й з територією «буферної зони». Бо через неможливість виконувати функції нагляду за цінними землями міста, неможливо й чітко обґрунтувати на науковому рівні межі так званої «буферної зони» пам’ятки ЮНЕСКО. На жаль, представлена Чернівецьким національним університетом ім. Ю. Федьковича концепція «буферної зони» номінаційного досьє 2011 року досі залишається не допрацьованою, бо органи місцевої влади як належні «розпорядники» земель історико-культурного призначення міста не можуть розглядати це питання без наявності відповідних повноважень. Тому «буферна зона» ніби й існує, але забезпечення державних гарантій збереження її традиційного характеру, на жаль, немає. Втім, подібні ситуації виникали і в інших містах світу з об’єктами ЮНЕСКО.
Чернівці – своєрідна «колиска досвіду» пам’яткоохоронної справи
На 36-й сесії ЮНЕСКО 2012 року це питання торкнулося і Чернівців. Міжнародними експертами було зазначено, що затверджений 2007 року на рівні Кабміну «Опорний план Чернівців» став щасливим імпульсом для винайдення нових шляхів у становленні пам’яткоохоронної справи для України, де саме Чернівецька міськрада з тогочасним депутатським корпусом змогла знайти механізм, який забезпечував би громадянам право на культурну спадщину. Цей досвід набув міжнародного авторитету, бо після Чернівців в інших містах України та світу стали розробляти подібні комплексні плани, на базі яких стало можливим обґрунтувати території буферних зон у містах з об’єктами ЮНЕСКО.
Саме у цьому контексті міжнародної співпраці у нагоді став надзвичайно важливий міжнародний документ з управління містобудівними ландшафтами в історичних містах під назвою «Віденський Меморандум-2005» (до речі, цей документ був ратифікований Україною 2005 року також з ініціативи саме Чернівецької міської ради). Торік чомусь поза увагою представників місцевих ЗМІ залишився виступ поважного представника Австрійського уряду п. Райгольда Гогенгартнера (Dr. Reinhold Hohengartner), який 21 вересня у Червоній залі університету мав дуже важливу доповідь, що торкалася головних завдань ЮНЕСКО. У ній йшлося про необхідність винайдення шляхів вирішення конфліктів з урегулювання спільних меж об’єктів ЮНЕСКО з їхніми буферними зонами. Зокрема наголошувалося, що вкрай необхідно налагодити відповідні заходи захисту унікальних об’єктів культурної спадщини у комплексному плануванні наукових, правових, політичних, адміністративних та аналітичних досліджень. І, звісно – роз’яснювальної роботи.
Пам’ятка для людини, а не людина – для пам’ятки
Та за політичними баталіями і драматичними подіями війни ми не помічаємо того, що питання охорони і збереження культурної спадщини є не менш важливими і потребують від органів влади належної уваги. Тому поза увагою громадськості залишився ще один надзвичайно важливий міжнародний документ, затверджений Комітетом ЮНЕСКО «Стратегічний план дій із впровадження Конвенції про всесвітню спадщину на 2012 – 2022 роки». У контексті цієї Стратегії ЮНЕСКО вже здійснює заходи зі створення сил швидкого реагування, починаючи з «Комплексної ревізії» меж спільних об’єктів ЮНЕСКО із територіями їхніх буферних зон, закінчуючи оглядом проблемних місць у містах з об’єктами ЮНЕСКО (спочатку – аналіз, потім – робота). Зараз формуються нові критерії понять «універсальної цінності об’єкта культурної спадщини», які витікають з того, що насамперед пам’ятка слугує для людини (для мешканців), має бути доступною, а вже потім – нести культурну та інформаційну цінність. Це означає також визначення місця у трактуванні значення окремих пам’яток у культурній спадщині в цілому. Тому стали з’являтися нові категорії номінацій, скажімо, унікальні пам’ятки науки і техніки, ландшафту, підводного світу і т.д. А це означає, що пам’ятки, незважаючи на всі випробування політичних і військових конфліктів, потребують нагляду і піклування, як і все, що оточує нас у житті.
«Берізка» як «камінь спотикання»
А тепер повернімося до ймовірної забудови на місці гастроному «Берізка» на вул. О. Кобилянської у Чернівцях. Ця будівля не є і ніколи не була пам’яткою архітектури. Але вона розташована на території містобудівного ансамблю вулиці, яка у Державному реєстрі об’єктів культурної спадщини України має статус національного значення. Концептуально це означає, що будівля магазину є малоцінною і в контексті регенерації містобудівного ансамблю вулиці О.Кобилянської в якості компенсаційного заповнення дисгармонуючої забудови будувати тут можна і треба. Але за певними міжнародними правилами, прописаними і ратифікованими Україною, нова забудова має розглядатися не як окрема будівля, а в контексті збереження ансамблевого характеру містобудівного комплексу. Адже йдеться про вулицю, яка від кінця ХІХ ст. має статус головної пішохідної вулиці міста і в часі майже збігається з історією найдавнішої і найдовшої (майже 2 км) у Європі пішохідної вулиці «Строгет» у Копенгагені (у перекладі з датської назва означає «прогулюватися»)! Тож упорядкування, пристосування об’єкту нового будівництва має визначатися з позиції задоволення культурних, соціальних, економічних, санітарних, відпочинкових, естетичних та інших потреб населення. І тільки у цьому контексті може вестися будівництво.
Можу лише припускати, що історико-будівельне обґрунтування для інвестора, напевно, було виписане без урахування цих важливих факторів. У цій ситуації можна зрозуміти й забудовника. Інвестор – це раціоналізатор. Він пропонує свої послуги громаді – тож не варто йому перешкоджати. Але слід довести до його відома, що внесення змін у містобудівний ландшафт міста можливий тільки за певних умов із урахуванням вимог не тільки вітчизняного законодавства, а й міжнародного, на чітко визначених умовах. Натомість громаді повідомляють про конкурси, проведені на цю забудову, про які громада й не чула. Насправді ж, згідно з вимогами ЮНЕСКО, подібні забудови в межах чи територій історичних ареалів, чи «буферної зони» об’єкта ЮНЕСКО мають проводитися тільки на підставі проведення відкритого міжнародного конкурсу! Цей шлях – не завжди продуктивний, але інших варіантів налагодження контактів із громадою в історії пам’яткоохоронної справи немає. До таких поважних конкурсів, як правило, залучаються авторитетні архітектори світу, тому що на території міста є об’єкт ЮНЕСКО. Зауваження деяких інвесторів, що такі конкурси обходяться дорого, не завжди справджуються, бо йдеться про престижність і якісність виконання проектної роботи, про рівень культури не тільки міста, а й держави, яка гарантує світовій спільноті збереження об’єктів культурної спадщини ЮНЕСКО на своїй території. Заради перемоги у подібних конкурсах пропонуються тільки найкращі, ексклюзивні проекти!
Отже, висновок: влада повинна спілкуватися як з громадою, так і з інвесторами. У міжнародних рекомендаційних документах, пов’язаних зі збереженням культурної спадщини ЮНЕСКО, наголошується, що спочатку треба вивчити проблеми тих, хто мешкає на тій чи іншій місцевості, їхні застереження, зібратися експертною комісією і винести відповідні пропозиції, які могли би налагодити механізм вирішення конфлікту. Напевно, для цього варто було би зібрати незалежний постійно діючий експертний орган (терміном на 3-4 роки), очолюваний незаангажованим фахівцем «із зовнішнього світу», думка якого не залежатиме ні від місцевих, ні від столичних впливів. У цьому конкретному будівництві (а надалі – і в інших) слід обов’язково оцінити сейсмологічні загрози, міжнародні вимоги до будівництва паркінгів в історичному середовищі, вивчити спроможність інвестора у забезпеченні будівництва матеріалами найвищої якості, які дозволено буде використовувати, рівень технологій… А потім прорахувати, чи осилять дотримання таких вимог місто та інвестор? Якщо ні, то є загроза, що гарна ідея перетвориться на довгобуд у центрі міста, як це вже сталося з так званим універмагом «Рязань» на вул. Героїв Майдану. Або як це бувало раніше у відомих європейських містах світу з об’єктами ЮНЕСКО. Для запобігання таким ситуаціям органи влади застосовують комплексні заходи інвестування, запрошуючи до співпраці вітчизняні та міжнародні авторитетні установи та організації.
Це перша стадія, яка дає підґрунтя для подальшої співпраці з політиками, інвесторами, бізнесменами тощо. Тож для подальшої забудови Чернівців треба спочатку створити спеціальний корпоративний міжнародний орган, який не підпорядковувався би, але співпрацював із органами державної влади з цього питання і мав би повноваження перевіряти правочинність дотримання умов і правил забудови. Та для цього в місті має існувати дійсно самостійний орган виконавчої влади, який здійснював би нагляд за землями культурного призначення відповідно до вимог діючого вітчизняного законодавства. Без налагодження співпраці з метою впорядкування механізму з обґрунтованого визначення меж та режимів так званої «буферної зони» навколо об’єкта ЮНЕСКО, розміщеного на території центрального історичного ареалу міста Чернівців, будуть виникати патові ситуації, які врешті-решт призведуть до виключення об’єкта ЮНЕСКО зі Списку всесвітньої спадщини. Чернівці мають розвиватися максимально відкрито, максимально високоякісно і максимально в інтересах мешканців і громадян світу.
Записала Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
