Алесіо Влад та Резо Габріадзе візьмуться за Чернівці

Відомі світові митці, – лауреат премії «Золотий глобус» за музику до фільмів Франко Дзефіреллі («Джейн Ейр», «Каллас назавжди», «Чай з Муссолінні», «Горобець») Алесіо Влад і художник та автор сценаріїв фільмів «Міміно», «Не горюй», «Кіндзаза» Резо Габріадзе (який очолює театр в Тбілісі), – нинішньої осені поставлять з творчим чернівецьким об’єднанням «Незалежна театральна лабораторія» (НТЛ) і  закарпатсько-буковинським режисером Олегом Мельничуком виставу «Чернівці» за прозою і поезією Ігоря Померанцева.

Отож, про НТЛ, старі колотнечі та нові вистави – у розмові з режисером Олегом МЕЛЬНИЧУКОМ.

В Кіоджо – інтриги й колотнеча
Чернівчанина Олега Мельничука у пресі іменують угорським режисером, адже працює він у Берегівському угорському національному театрі.

Берегів – невеличке п ровінційне містечко на Закарпатті, яке, проте, прославилося своїм надзвичайним театром: взимку тут готують нові вистави, влітку ж колектив практично безперервно гастролює Європою, бере участь у багатьох престижних міжнародних фестивалях, чи не щороку привозить звідтіля почесні кубки переможців. Олег підписав контракт з цим театром ще 1 квітня 2000 року, не підозрюючи, що такий «першоквітневий жарт» може затягнутися на багато років…

Проте починав він 1996-ого у чернівецькому театрі: працював рік після здобуття фаху актора.
– Ці постійні перетурбації, буча у колективі, коли заміна головного режисера та директора… Я зрозумів, що театр переважно займається чварами, та не хотів свої молоді роки витрачати на чиєсь відстоювання – треба працювати, –  каже Олег Мельничук.
Присвятивши кілька років київському театру ім. Лесі Українки та столичному «Вільному театру», Олег вирішив покинути професію актора і вступити у виш на режисуру. І що ви думаєте? Він знову повернувся у Чернівці, щоправда, вже як режисер…
– «Колотнеча в Кіоджо» була моєю дипломною виставою, – каже Олег Мельничук. – Юрій Марчак, директор театру, запропонував мені поставити комедію, бо якраз сюди мало приїхати багато молоді – 11 випускників дніпропетровського театрального коледжу (з них у Чернівцях залишились двоє – Яна Тараненко і Вадим Глазнев, решта через рік поїхали – авт).
Здавалося, нарешті у Чернівцях розпочнеться молодіжний «театральний бум», адже вистава була надзвичайно цікавою як глядачам, так і самим акторам. Почалися розмови про те, щоби запросити Мельничука до чернівецького театру художнім керівником, потім – головним режисером…

– Приїжджай, приїжджай… І тут я зрозумів – знов таки ця війна, і я вже в ній навіть якийсь свій перший крок зробив, втрутився в ці «мєждусобойчики»… Тому я відповів – мастіть собі голову, я сюди – ні ногою! Бо в Чернівцях спочатку треба інтригами займатися, а потім вже роботою… А мені так не цікаво, – каже Олег Мельничук.
Проте невдовзі він вкотре повернувся до Чернівців, щоби спільно з чотирма «занадто ініціативними» акторами чернівецького театру (Іван та Інна Даниліни, Яна Тараненко, Олексій Григорчук) створити «Незалежну театральну лабораторію» (НТЛ).

Незалежна театральна лабораторія – причина і наслідки
Безперечно, мистецьке об’єднання НТЛ тісно пов’язане з міжнародним поетичним фестивалем «Meridian Czernowitz». Проте воно не є його наслідком. Адже ще за рік перед першими «Меридіанами» майбутні «ентеелівці» почали розмірковувати над тим, що б зробити такого цікавого, несподіваного та експериментального, щоби геть не знудитися в межах класичного театру.

– Я відчуваю, що це така доля, – каже Олег Мельничук. – Коли у Львові гастролював київський «Театр юного глядача» з моєю виставою «Шинель» (за повістю Миколи Гоголя), щоби подивитися її, з Чернівців приїхало подружжя Даниліних. І в привокзальній кав’ярні  відбулася наша перша розмова про майбутню спільну виставу «Пісок з урн» (за творами Пауля Целана). Вже працюючи над виставою, ми дізналися, що невдовзі відбуватиметься поетичний фестиваль «Меридіан». Тобто, насправді вистава робилася не під фестиваль, а під ювілей Пауля Целана.  Тому вона, зрештою, і стала нашим спільним проектом. Ми відчували підтримку організаторів фестивалю (нам надали приміщення, орендували світло і звук), але виставу ми ставили самі і абсолютно незалежно.

– Австрійці після вистави почали нас випитувати – хто нас фінансував? Самі фінансувалися: декорації, костюми робили за власний кошт під час відпустки. Коштувало це нам 400 євро. І представники федеральної землі Карінтія просто з власної кишені витягнули ці гроші – нате, тримайте!

– Мені завжди цікаво було робити щось нестандартне, взяти щось недраматичне, вірші чи прозу – і перекласти мовою театру, – зізнається Олег. – Навіть та же «Шинель» – це не п’єса, це проза, і майже без діалогу. А що ж тоді говорити на сцені, за автора ж дописувати не будеш? Тобто, поставити таку виставу досить складно. Проте тут є свої переваги. Адже чим менше тексту – тим краще, тому що мова театру – це мізансцена, дія. Література ж – вторинна, вона дає тільки поштовх для роздумів, для фантазії. Так, наприклад, видатні театральні режисери Георгій Товстоногов, Олег Єфремов стверджували, що найкраща вистава та, коли перед глядачем споруджуєш скляну стіну – а він розуміє, що відбувається на сцені, хоча нічого не чує.

Вистава за Шніцлером – у дворику ратуші
За підтримки австрійців «НТЛ» поставив також виставу «Еміграція» за мотивами творів поетеси Рози Ауслендер, яка емігрувала до США. А ще – театральний перформанс «КДБ та інші» за книгою Ігоря Померанцева. А вже на весні для чернівчан готується нова прем’єра, вистава за творами світового класика – австрійського драматурга Артура Шніцлера.

– За його творами багато вистав йде в Україні, Росії, за кордоном… Яскравий приклад – фільм Стенлі Кубрика «З широко заплющеними очима» (з Томом Крузом і Ніколь Кідман у головних ролях), навіяний його творами, зокрема, повістю «Траумновелле», – розповідає Олег Мельничук. –  Звісно, кіно це не для всіх. Як і загалом інтелектуальна драматургія та проза Артура Шніцлера. Я давненько вже хотів братись за нього, а тут така нагода – 150 років з дня його народження. Є вже попередня домовленість, що вистава відбудеться у внутрішньому дворику ратуші. Крім драматичних, будуть епізоди, коли актори працюватимуть з маріонетками. Адже для Шніцлера сни, ілюзії, фантазії, уява, гра у реальність-нереальність – були дуже важливими. До того ж маріонетки – це завжди цікаво в театрі, тим паче, що маємо декількох акторів, які за дипломами артисти лялькового театру, це їх професія, гріх не використати.
Вистава «Чернівці» за прозою і поезією Ігоря Померанцева готуватиметься влітку до чергових «Meridian Czernowitz».

– У прозі І.Померанцева – багато відчуттів, ароматів, усе – в напівтонах, – каже Мельничук. – Проте, крім спогадів тут звучить і гостра проблематика: чому звідси тікають, чому тут не можуть реалізуватися? Чому Чернівці вкотре і вкотре витискають з себе щось хороше, позбуваючись його?..

Якщо Чернівці – це місто-книга,
то Чому з неї тікають її герої?!
Серед багатьох чернівецьких міфів та легенд кінця XIX – початку XX століття існує і ніби напівжартівливий вислів про те, що у Чернівцях – найбільша концентрація геніїв на один квадратний метр бруківки. Як ці генії з Чернівців зникають, куди емігрують і чому не можуть тут реалізуватися – спробує восени з’ясувати Олег Мельничук у новій виставі «Чернівці» за творами Ігоря Померанцева.

Гадаю, можна вже анонсувати нашу майбутню співпрацю з відомим композитором Алесіо Владом, лауреатом премії «Золотий глобус» за музику до фільмів Франко Дзефіреллі («Джейн Ейр», «Каллас назавжди», «Чай з Муссолінні», «Горобець»). Його батько, чернівчанин Роман (Романо) Влад, 1942 року емігрував до Італії. В різні роки він був художнім керівником Римської філармонії, Оркестру туринського радіо, Міланського оперного театру «Ласкала»….

Ми попросили допомоги також в Різо Габріадзе – відомого театрального художника, який очолює нині театр в Тбілісі. Багато його постановок відбувається за кордоном, він працював з акторами театру Пітера Брука – як на мене, зараз це театр №1 у світі. Широкому загалу Резо відомий як автор пам’ятника «Чижику-Пижику» та гоголівського «Носа майора Ковальова» в Санкт-Петербурзі. А також як автор сценаріїв фільмів «Міміно», «Не горюй», «Кіндзаза».

Є чудова п’єса «Невозможная встреча» про Гендаля і Баха. Ці видатні композитори жили в один час, проте ніколи не зустрічалися. Отож, п’єса про те, що було б, якби вони зустрілися. А що було б, якби зустрілись Кобилянська і Целан? Зібрати у виставі всіх, хто мав якусь причетність до Чернівців. Звісно – театральним способом, але щоб глядач зрозумів, щоби в нього виникли відчуття, ніби ця зустріч справді відбулася – їхніх думок, почуттів, емоцій…

Я запропонував спорудити на сцені величезні книжні стелажі, з довжелезною драбиною, яка їздитиме, книжками, які могли б стати надгробними пам’ятниками, адже у текстах Ігоря Померанцева Чернівці постають як місто-книга, місто-бібліотека… Не знаю, що скаже на це Резо Габріадзе…

Восени – комедія «Асторія»
– Щоправда, брехтівського плану, дуже подібну до «Тригрошової опери», із зонгами, – уточнює Олег Мельничук. – Це не мюзикл, не рок-опера, це все ж драматична вистава, але з виразними музичними елементами. Тому до створення вистави «Асторія» за однойменною п’єсою австрійського драматурга – вихідця з Харкова – Юри Зойхера будемо залучати професійних музикантів.

Зонг – у театрі Б.Брехта – балада, яка виконується у вигляді інтермедії чи авторського (пародійного) коментаря гротескного характеру з плебейської бродяжницької тематики, близька до джазового ритму.

– «Асторія» – це авантюрна комедія про те, як може існувати народ, не маючи власної держави. Це розповідь про блеф авантюристів, які вигадали собі державу. Я впевнений, що подібні речі дуже актуальні для сучасної України…

А вже 2013 року Олег Мельничук хоче нарешті поставити свою давню мрію – п’єсу «Войцек» Георга Бюхнера, символічну історію про військового перукаря, солдата Франце Войцеке, за яку охоче беруться різноманітні інтерпретатори… А ще у планах режисера – яскраве площадно-фестивельне дійство!
– Це буде спроба поєднати давньогерманські та гуцульські міфи, з вогнем, рідкою глиною, височезними ходулями, тобто, вуличний театр, – каже Олег Мельничук. – Гадаю, ми поставимо її спільно з польським театром «Ełk Dance Theater», з яким ми познайомилися в Санкт-Петербурзі на міжнародному фестивалі «Театр починається» («ентеелівці» торік стали його переможцями, а поляки посіли третє місце). Можливо,  і ансамбль української аутентичної музики  «Божичі» до нас приєднається – вони давно вже пропонують мені зробити якусь спільну виставу… Адже театр, особливо сучасний – це не тільки декілька артистів, які ходять і говорять, а певний симбіоз суміжних видів мистецтв: музики, архітектури, робіт художників, відеопроекціїї…  Як «лабораторія» ми можемо це собі дозволити і будемо так працювати!
Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»
Фото з вистав «Пісок з урн», «Еміграція (Втеча або пральня ілюзій)», «КДБ та інші вірші»