«Малякання» Артема Колядинського

Артем – фрілансер, тобто вільний художник, який сам собі шукає роботу: ілюструє книги, настільні ігри, розробляє образи для реклами тощо. Його «секрет» не в якійсь супероригінальній техніці чи в захмарному польоті образного мислення – хоча і без цього, звісно, нікуди. Головне – самий процес, який Артем жартівливо називає маляканням.

Рука свою справу знає

Беззаперечний факт – рука Артема малює багато. Причому я не випадково тут закцентував – «рука Артема». Бо чим би там голова не була зайнята, а рука свою справу знає: чи Артем обідає, чи фільм якийсь переглядає, чи мишкою по монітору ковзає – ліва рука усе норовить притягнути до себе якийсь шмат паперу, і креслити щось, мазюкати, вимальовувати…

– Малював я з дитинства, вже з п’яти років калякав. Ще у дитячому садочку, пригадую, перемалював якось ЗІЛа, синього кольору, так класно, що й досі згадую… Ще двох мишенят пам’ятаю, вимальовував – Круть і Верть звілися, i пiвника Голосисте Горлечко, – посміхається Артем. – У школі на уроках постійно малював, у зошиті, кульковою ручкою, і навіть у технікумі…

Артем, здобувши в Політехнічному фах архітектора, пропрацював у Чернівцях два роки, а потім ще на два – вирушив до Києва, проектувати 25-поверхові будинки.

– Архітектура загалом тримається трьох принципів: краси, надійності і щоби дешевше будувалося. В Україні зазвичай на красу ніхто не зважає, часто нехтують і надійністю…

Система нам звична: «ніхто, ніколи, нічого», коли йдеться про щось справді вартісне і хороше, але при цьому не пахне грошима. Але витрачати життя на те, щоби «клепати бабло», Артемові набридло… Потягнуло в рідні пенати, де, зрештою, розпочав усе з початку.

З нового листка

– Коли приїхав з Києва – взяв паузу… І зрештою повернувся до того, з чого розпочалося моє дитинство. Водночас виникла ідея заробляти через Інтернет. Але через те, що не вмів із замовниками домовлятися, чи через якісь інші причини, та перша моя спроба інтернетного заробляння провалилася…

Конкуренція серед ілюстраторів і дизайнерів в інтернеті шалена. Ще жорсткіший демпінг. Це коли якийсь дядько (чи тіточка) просять щось намалювати за тисячу гривень, а хтось несподівано встряває зі своєю пропозицією намалювати усе за два дні ще й за триста гривень…

– Людина знецінює свою працю, себе не поважає, талановитим людям через це доводиться на стіни дертися, щоби банально прогодуватися, – обурюється Артем. – А це все впливає на роботу. Я розслабитись не можу, коли знаю, що в мене в кишені залишилось 20 останніх гривень, коли в мене навіть на папір немає грошей, адже хороший акварельний папір коштує 15 гривень листок…

Папір за 15 гривень – не забаганка.

– Є звісно і за три, але то не те, бо кепський папір суттєво впливає на якість роботи – ніби щось малюєш, а хорошого нічого не виходить… Тому привчаєшся не боятися попсувати і дорогий папір.

Артем малює ескізи своїх персонажів спочатку на папері, а потім вже їх фотошопить у комп’ютері.

Дві сотні персонажів

– На творчості багато не заробиш, – каже Артем. – Якщо ж працювати на користувача, то треба пройти досить тривалий шлях, аби тебе помітили і відзначили: на тих же сайтах про тебе позитивні відгуки залишали, плюсики ставили позитивні, щоби в тебе була добра і надійна репутація. Адже люди, які до тебе звертаються, надсилають гроші, не бачачи тебе «вживу», їм потрібна впевненість, що ти їх не підведеш.

Якось я був у Дніпропетровську, і тут замовник пише – треба малюнок. Від руки намалював, вислав, йому сподобався… У знайомого планшетик позичив, щоб у фотошопі обмалювати. Та ще була морока… Назбирати б собі грошенят на лептоп класний, щоб їздити і працювати де-небудь… – розмріявся Артем. – Скільки персонажів вже створив – важко сказати, мабуть зо дві сотні… Детально пророблених, з характером, у декількох варіантах – 50 точно.

Половина з цих 50-ти – персонажі замовні: для настільних ігор, сайтів, реклами, окремих ілюстрацій до книг. Решта – для власної книги та для інших цікавих проектів.

Малий Характерник

– Книга називатиметься «Малий Характерник». Це історія про малого хлопчика, який, побачивши випадково Духа, подорожує світом, вчиться, зустрічається у степах, лісах і горах з характерниками, волхвами, козаками… Я люблю добро і вірю в сили природи, мені дуже подобається міфологія, – каже Артем. – Власне, я й образи створюю на цій основі – з книг, енциклопедій. Хочеться, щоби люди більше цікавились українською міфологією… Це надзвичайно глибока… наука

Зараз Артем працює над ілюстраціями до книги чернівецької письменниці Інги Кейван. А ще в його планах – щось схоже на комікси, де мальовані персонажі накладені на фотографії реальних Чернівців, суміш сучасної неформальщини, вуличного «гонива», місцевої битовухи, не так комедійної, як драматичної. Але що з того, зрештою, вийде – годі уявити. Адже, парадокс, але сучасне мистецтво Артемові не до вподоби.

– Я  люблю не сучасне мистецтво, а олдскульну класику, Шишкіна, Айвазовського… Пам’ятаю, якось у Києві потрапив до музею російського мистецтва… І ось він, Шишкін – здоровенна картина, метра десь два на два. Ніколи раніше не уявляв, як це в музеї можна сидіти і – дивитися на картини. А тут я просто впав на диванчик: ЯК це було зроблено, за рахунок чого? Назви тієї картини вже не пам’ятаю, але там, напевне, ліс був,– жартує Артем.

– Я завжди хотів піти вчитись на щось художнє, вивчати всю цю купу технік – акварельну, пастельну… Добре, коли тобі фахово викладають, розповідають нюанси, є час напрацювати навички. В житті ж доводиться весь час заробляти гроші, і самому усе це «прогризати», вишукувати якісь елементарні речі… Виручає те, що качаю відео з торрентів, знайомі підказують…

Увесь цей сучасний символізм не розумію і не поважаю. Коли бачиш, як дехто фарбу ковтає, а потім  нею «виригує картину»… Якщо це вважають сучасним мистецтвом – співчуваю, це не для мене.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»