З історії лісокористування та формування природоохоронних територій на Буковині

virubka1

Рубки – як репресії: беруть найкращих

Буковинські ліси – важлива складова природних ресурсів всієї України. Водночас вони виконують водоохоронні, водорегулювальні та захисні функції: запобігають ерозії ґрунтів, оберігають річки та водойми, поля й дороги.

Ліси Буковини займають 258 тис. га. Підвищення їхньої продуктивності, раціональне використання потребують насамперед глибокого дослідження складу лісу, взаємозалежності його та зовнішнього середовища, способів і наслідків впливу на нього людини, стану відновлення та інших аспектів життя лісу.

За віком лісонасадження розподіляються таким чином: молодняки займають 34% площі, середньовікові – 35, достигаючі – 20, стиглі й перестійні – 11%. Перевага молодих лісів пояснюється надмірним вирубуванням у минулому.

Спочатку в лісах Прикарпаття проводилися вибіркові, суцільні лісосічні та насіннєво-лісосічні рубки. З часом вибіркові замінювалися суцільними лісосічними і в другій половині XIX століття вони вже переважали. Хижацьке знищення лісів Прикарпаття стало справжнім лихом від 1845 року, коли державні ліси у великих розмірах почали передавати приватним власникам. Від 1850 до 1870 рік посилилася рубка на експорт: вивозилася найкраща деревина, гірші дерева залишалися.

Так високостовбурні діброви виродилися в малоцінні осикові ліси. В другій половині XIX століття уряд Австро-Угорщини прийняв рішення про розширення гірських сінокосів і пасовищ. Це спричинило збільшення рубок у верхніх поясах.

«Ялиноманія» в букових лісах

Особливо великої шкоди було завдано лісам Буковини наприкінці XIX і на початку XX століть. Збільшений попит на деревину в країнах Західної Європи призвів до хижацького вирубування лісу на великих площах, часто на крутих схилах.

1884 року відбувся з’їзд лісівників, на якому пролунали виступи на захист карпатських лісів. Через 10 років (1894 р.) уряд видав закон про регулювання випасу худоби в лісі й догляду за молодняком. Збільшилися роботи, спрямовані на створення штучних лісів. Однак експлуатація посилювалася і була значно інтенсивнішою, ніж відновлення.

Звільнені від лісу ділянки три роки використовували під сільгоспкультури, а потім засівали ялиною. Власне, «ялиноманія» в лісокористуванні Європи поширилася ще з кінця XVIII століття: вважалося доцільним листяні ліси замінити на ялинові. Сходи й підріст бука знищувались, подекуди кільцювали дорослі дерева

Площі під дубовими та буковими лісами зменшилися на 25 %.

На початку XX століття передові лісівники виступили з різкою критикою чистих хвойних культур і з 30-х років добилися права створювати мішані насадження.

Буревії на лисих схилах

У лісовідновленні покладалися лише на природний шлях. Коли вивозили зрубану деревину, лісова підстилка та верхній шар ґрунту здирались, активізувалися ерозійні процеси, що нерідко спричиняло повну втрату грунтового горизонту і утворення кам’янистих розсипів.

За століття від 1847 до 1940 на Буковині було вирубано майже 300 тис. га лісу, а посаджено лише 1 тис. га.

Лісорозведення в Чернівецькій області бере свій початок з 1838 року на Хотинщині. Довкола Чернівців і Вижниці штучне заліснення почали здійснювати з 1906-1907 років. Але догляд за лісонадженнями та молодими лісокультурами до кінця XIX століття не практикувався.

Хижацьке використання лісів на території Карпат і відсутність необхідних заходів з їхнього відновлення не минули безслідно: на території Карпат лишилися тисячі гектарів безлісих пустирів або малоцінних насаджень, адже ліс вирубували великими (до 40 га) лісосіками, при відведенні яких напрямки вітрів до уваги не бралися. Це призводило до сильних вітровалів (1868-1869) і розмноження лісових шкідників.

Відновити зелений одяг Карпат

У післявоєнний час ліси держлісфонду Буковини було поділено на дві групи. До першої віднесено особливо цінні ліси, ліси зеленої зони, грунтово-захисні й придорожні смуги (42,6 тис. га). До другої потрапили експлуатаційні ліси (139,8 тис.га). Крім того, були ще колгоспні ліси (63,6 тис.га) – (за даними на 1.01.1966).

Однак залісненість територій була нерівномірна. Найменше лісів – на Прут-Дністровському межиріччі (13,5%). Хоча саме в цьому регіоні нараховується близько 3,5 тис.га земель, непридатних для сільськогосподарського використання, які підлягають залісенню.

До середини 60-х у лісовому фонді Буковини відбулися великі зміни: на 50 % підвищився щорічний приріст деревини, тепер він сягає 700 тис. м³ на рік. За останні 20 років залісненість території збільшилась до 30,2%.

В 1966-70 роках держава ставила перед лісовим господарством завдання з розширення робіт, спрямованих на відновлення лісів і підвищення їхньої продуктивності, боротьбу з ерозією грунтів, ведення лісового господарства на науковій основі. Саме тоді створено державний комітет лісового господарства.

Збільшилась площа під буковими лісами (на 4,2 тис.га.), під хвойними (на 0,9 тис.га), під твердолистяними насіннєвого походження (на 3,6 тис.га.), зменшилась під м’яколистяними породами (на 0,9 тис.га.).

Заповідний об’єкт – для вивчення та збереження

Перші заповідні об’єкти на Буковині були створені в 1921 році з ініціативи професора кафедри ботаніки Михайла Гошуляка, який запропонував створити 3 природні резервати з підпорядкуванням їх ботанічному саду Чернівецького університету. Один з цих резерватів розташований поблизу с.Боянчук Заставнівського району і нині входить до заказника загальнодержавного значення «Чорнопотоцький», решта з Південною Буковиною відійшли до Румунії.

У 30-ті роки на території області взято під охорону ще кілька ділянок: буково-грабовий ліс біля Клішківців Хотинського району (20 га), на Кельменеччині – біляПодвір’ївки та в районі Корманя й Непоротова Сокирянського району.

У 1947-48 роках головне управління заповідників при Раді Міністрів України разом з АН України підняло питання про заповідання в республіці, в результаті було створено 11 нових лісових заповідників. Серед них фігурував і «Буковинський», площею 25 тис. га – на території Вижницького та Путильського районів, проте, через спротив Мінлісгоспу ці пропозиції не були втілені в життя.

Ідея створення таких заповідників поставала ще кілька разів: у1950-55,1972, 1983 роках, але було створено лише національний природний парк «Вижницький». Після 1961 року заповідними стали близько 20 пам’яток природи, більшість яких перебувають у природно-заповідному фонді дотепер. У 1966 році взято під охорону урочище «Тисовий Яр» – одне найбільших місць зростання тису ягідного в Україні. Ціла низка заповідних об’єктів була створена за рішенням облвиконкому в 1972 році.

Природно-заповідний фонд Чернівецької області значною мірою поповнився у 1979 р., коли ввели нову категоризацію обласного природно-заповідного фонду, зокрема, з’явилася категорія «заповідні урочища». В цей час взято під охорону багато геологічних об’єктів, окремих вікових дерев, джерел мінеральних вод, парків – пам’яток садово-паркового містецтва. В 1984 році проведено інвентаризацію та впорядкування заповідних об’єктів і створено низку нових.

У незалежній Українській державі розвиток природно-заповідної справи отримав новий імпульс.
Був прийнятий закон про природно-заповідний фонд і створена ціла низка заказників: «Кадубівська стінка», «Совицькі болота», «Товтрівська стінка», «Шебутинський яр», «Поливанів яр», «Молодіївський яр», «Бабинська стінка». З’явилася нова категорія природно-заповідних об’єктів – «карстово-спелеологічні». Починаючи від 90-х років і до цього часу природно-заповідний фонд Буковини практично кожен рік поповнювався новими природно-заповідними територіями.

Нині працівники державного управління охорони навколишнього природного середовища в Чернівецькій області спільно з науковцями краю готують матеріали зі створення національних природних парків «Черемоський» на території Путильського району та «Хотинський» на території Хотинського, Сокирянського та Кельменецького районів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *