Від Чернівців до людського Всесвіту проклала книгу-місток «Летючий промінь вічності» художниці Наталі ЯРМОЛЬЧУК поетеса Тамара СЕВЕРНЮК

Смерть тих, хто творить безсмертне, завжди передчасна. А Наталі було лише 34. Нині було б 42…

–Наснилося: з-за скелі у рожевому шарфі випливає Наталя і каже мені: «Ну що ж ти, Тамарочко, вже пора…».
Коли прокинулася, одразу ж, буквально на автоматі, пішла на балкон і дістала Наталчині вірші, щоденники, листи, присвяти… Тільки через 5 років після її трагічної смерті 31 грудня 1999 року змогла я доторкнутися до її паперів. Дивно, але саме 5 років творчого спілкування, праці, задумів і втілень, теплих, ніжних, рідкісних взаємин з Наталею подарувала мені доля, – ділилася Тамара СЕВЕРНЮК, відома чернівецька поетеса, автор книги «Летючий промінь вічності…» під час зустрічі в мистецькій вітальні «Хесед Шушани».
Того дня там зібралися чоловіки і жінки поважного віку, якими опікується ця єврейська організація. Дбає ж вона про те, щоби вони й на старість почувалися пристойно. І не тільки у сенсі харчування та медичної допомоги, а й у духовному аспекті. Адже життя цієї пори не закінчується, а лише набуває нових барв. Тому зустрічі з митцями Буковини відбуваються тут двічі на тиждень і мистецька вітальня стає музичною, архітектурною, театральною або літературною…
Утім зустріч з Тамарою Севернюк вирізнялася з-поміж інших особливою напругою почуттів. Найперше, пані Тамара – чудова, дивовижна оповідачка, що володіє не тільки інструментом слова, а й музичним – гітарою. Її пісня переросла бардівську і виконуєтся нині  багатьма знаними українськими виконавцями. Але того дня звучали пісні, навіяні сюжетами Наталчиних картин. Вони часто так творили: Наталя писала картини на вірші Тамари, а поетеса творила поезії на тему пронизливих  акварелей художниці.
Описувати картини – справа марна. Зате вірші передають їхній настрій дуже точно. Один з прикладів такої дивовижної співпраці – «Осіння мелодія ( І птах летів, і світ сіяв…)», Наталчина акварель1994 року, до якої Тамара написала дивовижну пісню
«І птах летів, і світ сіяв».
…Книга про подругу Тамарі давалася нелегко. «Три роки каторжної праці…» – засвідчила авторка. Але книга репродукцій картин Наталі, її віршів і щоденникових записів, а також спогадів про неї митців, з якими вона спілкувалася, – це не просто нове слово в літературі. Бо, повірте, це не книга спогадів про минулі літа. Це – книга страждань, пошуку істини і… великої любові. У ній присутнє головне – катарсис, вона очищає душу того, хто бере її до рук.. Бо потужний заряд чистої  космічної енергії пробивається до людського серця крізь усі життєві нашарування. І доки не дочитаєш її до кінця, – відірватися не можеш. Зрозуміло, що «Летючий промінь вічності…» – не детектив, але тримає увагу читача так само міцно, як цей жанр.
Утім, гадаю, довго ще цей твір досліджуватимуть і писатимуть про нього літературознавці. Мене ж на тій зустрічі вразило інше. Не згадую вже про те, що  двогодинна зустріч пролетіла як мить. Але протягом цих 120 хвилин присутні – більшість з яких ще не знали цієї книги – зрозуміли світ, Наталії Ярмольчук який увійшов до їхнього власного світу. Бо Тамара Севернюк розкрила ще одну грань свого таланту – акторську. Вона створила неперевершений духовний моноспектакль, до якого залучила усіх присутніх у залі, а між них були донька Вероніка, яка обрала нелегку мамину художницьку стезю, і мама художниці Надія Аврамівна.
– У її душі був храм. Вона любила людей, – сказала вона і додала: – Найбільша і найстрашніша втрата – втрата дитини. Вісім років я без неї…
Наталя була парадоксальною людиною. Вона бачила все по-своєму, і дуже несподівано. На цьому наголошували пристутні.
Художниця Тетяна ХОМЕНКО: – Наталя – унікальне явище, вона вміла тримати думку, доки вона свіжа і не знецінена.
Дуже влучно охарактеризувала нову книгу бард Світлана ШАХАНОВА: – Це книга любові, бо вона – жива і викликає нові почуття: «Художник исследует вечность, а значит, пишет мгновенья…».
Завершилася зустріч переглядом фільму, знятого про Наталю покійною вже журналісткою Людмилою Єгоровою. І постала в ньому художниця живою, у вічному пошуку, неспокійною натурою.
Зі щоденників Наталі:
Муж і жена – две створки раковины. І не моя вина, если в ней нет жемчуга. (1990).
…Жизнь человека – это мгновенье. Какие мы крошечные. (1980).

Наталя любила Чернівці і сприймала їх як живу істоту. «То, что любимо і дорого, всегда прекрасно», – казала вона з цього приводу.
Лев Фукс, директор «Хесед Шушана»: – Найкраще місто Європи – Чернівці. А Наталя – його накращий співець.
…Кожен учасник зустрічі забрав із собою промінчик сердечного тепла Наталі Ярмольчук і Тамари Севернюк – репродукцію картини художниці з віршем поетеси.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Слова пошуку:

1 response on Від Чернівців до людського Всесвіту проклала книгу-місток «Летючий промінь вічності» художниці Наталі ЯРМОЛЬЧУК поетеса Тамара СЕВЕРНЮК

  1. И я имею что сказать……

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *