Тризуб на гудзиках

погляд Лариси ДМИТРЕНКО

17 років тому Верховна Рада прийняла Закони «Про Збройні Сили… та «Про оборону…». Тепер 6 грудня відзначається як День Збройних Сил України.

Війська, розташовані на теренах України, були прийняті під українську юрисдикцію. Нині вже мало хто пам’ятає, що того війська в Україні було понад 1,2 мільйона чоловік. Це приблизно по одному військовику на 42 мирних жителі, що вдесятеро більше світових стандартів – важкий тягар на економіці.

Тодішнім кадровим військовим дали час на вирішення особистої долі: в Україні служили вихідці з різних, тепер уже незалежних, держав. Були й моральні сумніви. Важко було самих себе звільнити від присяги державі, яка більше не існувала, бо автори Біловезької угоди до цього не додумалися. Значна кількість звільнилася в запас, прийнявши рішення закінчити на цьому військову службу.

Тільки з нашої частини близько 20 офіцерів поїхали до Росії, де спробували перевестися до російського війська. Взяли двох: у Росії тривало таке ж скорочення. Решта, не маючи вислуги для пенсії, залишилися служити в Україні. Дехто з них, дослуживши до пенсії чи до скорочення, і далі живуть у Чернівцях: чесно кажучи, через житло. Поїздивши по гарнізонах, поживши в гуртожитках і просто в казармі за шторкою, кожний тримався за квартиру. Купити ж помешкання в Росії за вартість тутешнього просто нереально…

Тож, вітаючи армійських друзів, колег по службі і теперішніх військовиків з професійним святом, я особисто як початок українського війська згадую інший день. 19 січня 1992-го, як раз на Водохреща, війська складали присягу Українському народові. В Чернівцях був ясний, морозний, сонячний день. І слова присяги розносилися далеко довкіл… Це була юність ЗСУ, сподівання людей у погонах на те, що вони потрібні своїй державі. Подальші спогади втішні не для всіх…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *