ТРИВАЛА АГОНІЯ СТАРОЇ СИСТЕМИ

Починаючи перебудову, Горбачов не мав не лише чіткого плану для неї, але навіть розуміння того, що слід робити терміново, а з чим можна й почекати. Звідси – хаотичність і безсистемність змін, які відбувалися в країні. Старе вмирало в муках, а нове – у не менших муках народжувалося.

ІДЕЙНИЙ РОЗГАРДІЯШ

Оголошені гласність і демократизація швидко підірвали монополію КПРС на істину, і на поверхню виринули ідеї, які упродовж десятиліть перебували під забороною. З’ясувалося, що в нібито «ідейно монолітному» радянському суспільстві підпільно існували прихильники соціал-демократичних, ліберальних, консервативних та інших поглядів – від анархістських до фашистських. Усе більшої популярності набували націоналістичні ідеї: в республіках СРСР зароджувалися національновизвольні рухи. Влада виявилася не готовою до цього. Натомість вона намагалася змінити свою політику щодо церкви і релігії, щоби використати їх для контролю над духовним життям суспільства. Відмова від політики державного атеїзму відкривала шлях до тісної співпраці церковних ієрархів із владними структурами. 1988 року широко відзначалося 1000-річчя Хрещення Русі. За старою російською звичкою, центром урочистостей став Московський патріархат. Саме на цю конфесію автори перебудови робили ставку, плануючи перетворити її на «замінник» ідеологічного відділу КПРС у подальшому реформуванні старої системи. Проте в нових умовах у Російської Православної церкви виникли власні непрості проблеми. Ще 1946 року до неї насильно приєднали Українську Греко-Католицьку церкву, а наприкінці 80-х рр. вірні останньої розпочали рішучу боротьбу за відродження власної церкви. Про своє бажання відродити Українську Автокефальну Православну церкву заявили й православні українці. У самій Росії чимало людей заявляло недовіру московським попам через їхню співпрацю з КДБ. Усе більше громадян СРСР вбачало альтернативу Московському патріархату у протестантських церквах, які активізувалися після того, як чекісти припинили переслідування «сектантів». Дуже швидко відроджувався вплив ісламу у місцях його традиційного поширення. У єврейському середовищі відновлювалися позиції іудаїзму, а у бурятів, калмиків, тувинців тощо – буддизму. Виникали й релігійні громади нових конфесій, модних на Заході. Ідейний плюралізм приходив на зміну колишній ідейній монолітності.

ЗНАЧНІ ЗМІНИ В СОЦІАЛЬНІЙ СТРУКТУРІ СУСПІЛЬСТВА

У радянські часи офіційно стверджувалося: населення СРСР складається з представників робітничого класу, колгоспного селянства і міжкласового прошарку – інтелігенції. Звичайно, в реальності соціальна структура суспільства була складнішою і головну позицію в ній посідала партійно-радянська номенклатура, панування якої забезпечували силовики. Номенклатура розпоряджалася державною власністю, проте не володіла нею формально. А у період відмови від командно-адміністративної системи і повороту до визнання приватної власності правляча верства почала готуватися до приватизації підприємств на свою користь. Особливу спритність тут проявили комсомольські секретарі, співробітники КДБ і так звані «червоні директори» – керівники державних підприємств. Комсомольська номенклатура скористалася грошима, виділеними державою на науковотехнічну творчість молоді. На ці кошти її представники відкривали банки, проводили через них різноманітні оборудки і таким чином отримували «свій перший мільйон». А співробітники КДБ ще в радянські часи мали доступ до секретних рахунків в іноземних банках, контролювали операції на зразок торгівлі наркотиками у країнах – ймовірних противниках тощо. Вони мали можливість особистого збагачення і скористалися нею на повну. 1989 року СРСР почав виводити свої війська із зарубіжних країн, де вони перебували після Другої Світової війни – НДР, Польщі, Чехословаччини, Угорщини. Цей процес супроводжувався масштабним розкраданням військового майна та іншими незаконними оборудками. Хтось на цьому заробив значні гроші, але більшість офіцерів лише втратила нормальні умови служби і опинилася в такій ситуації, що змушена була вирішувати: залишатися в армії чи покинути її. Сотні тисяч військовослужбовців були виведені на територію СРСР, особливо – в Українську РСР, де квартир офіцерам у найближчому майбутньому навіть не обіцяли. У Радянському Союзі офіцерська служба була престижною, а тут її привабливість різко впала. Чимало офіцерів довго не могли знайти себе поза армією, серед них почастішали самогубства, алкоголізм, а дехто навіть опинився у кримінальному світі – там все більшої популярності набувала професія кілера. Контакти зі злочинним світом мала й частина військовослужбовців, що воювали в Афганістані. Саме з цієї країни в СРСР йшов потужний потік наркотиків, військова верхівка наживалася на таких злочинних оборудках. А переважна більшість тих, хто воював в Афганістані, була далека від брудних справ. Їм доводилося гинути за незрозумілі рядовим громадянам цілі, які офіційна пропаганда називала «виконанням інтернаціонального обов’язку». Близько 15 тисяч радянських громадян загинуло на землі Афганістану, а кількість афганських жертв цієї війни обчислюється у мільйонах. 1989 року Москва вирішила припинити непотрібну війну й вивести 40-тисячну армію на територію СРСР. Серед учасників афганської війни виявилося багато людей, повністю розчарованих у радянській системі, і згодом вони проявили себе в національно-визвольних рухах, які розгорнулися на імперських окраїнах. А ставлення офіційних властей до учасників афганської війни вирізнялося байдужістю і цинізмом: цим людям чиновники заявляли: «Ми вас туди не посилали» – й відмовлялися надавати їм пільги, передбачені законом для учасників бойових дій. У суспільній свідомості відбувалася кардинальна переоцінка цінностей. Головним ставало бажання особистого збагачення. Якщо раніше офіційно проповідувався альтруїзм, то тепер його місце посів егоїзм. Швидко відбувалася моральна деградація великих верств суспільства, модним стало слівце «кинути» у значенні «обдурити інших людей для особистого збагачення». Різко впав соціальний престиж інтелігентних професій. Натомість зростав престиж усього, пов’язаного з торгівлею. Та набагато небезпечнішим було зростання популярності бандитизму й проституції. Організована злочинність набувала значних масштабів. Відбулося зрощення бандитських угруповань із правоохоронцями й частиною правлячої номенклатури. Ці категорії потрібні були одна одній. Їхній симбіоз формував майбутню правлячу верству найбільших республік агонізуючого СРСР. Тамтешня верхівка й стала тими самими «олігархами», які надовго загальмували розвиток України, Росії, Казахстану, завадили розвиткові в них дрібного та середнього бізнесу. А формування дрібного і середнього бізнесу починалося в СРСР наприкінці 80-х років з кооперативного руху та приватної ініціативи простих людей, які скористалися відкриттям державних кордонів і повезли в іноземні держави ті радянські товари, які там користувалися попитом: часто різноманітні інструменти, інші металовироби. А звідти – одяг, взуття, побутову техніку (особливо відеомагнітофони), жуйку тощо. Соціальна структура радянського суспільства урізноманітнювалася й починала наближатися до тієї, яка існувала у розвинутому західному суспільстві. Навіть колгоспне селянство вже рухалося до перетворення на категорії фермерів і сільськогосподарських робітників. А «міжкласовий прошарок – інтелігенція» зникав на очах. Йому на зміну приходили звичні для західного суспільства фахівці та інтелектуали. Радянська інтелігенція була своєрідним амортизатором між владною номенклатурою і соціальними низами. За дрібні соціальні привілеї вона інтелектуально обслуговувала владу, постачаючи тій ідеї й навіть готуючи начальству доповіді й інші документи. А невдоволення соціальних низів у разі зростання напруги в суспільстві через соціальну несправедливість чи нестачу продуктів влада швидко скеровувала проти «занадто багатих академіків, професорів, письменників, акторів». Як співалося у пародійній пісеньці: «Рєж профєсорєй – оні гадюкі, оні нам толковалі про наукі… обалдєлі ми от етой штукі». Тепер така інтелігенція відходила у минуле, хоча й намагалася насамкінець заявити претензії на краще місце під сонцем, ніж її залишкам могло запропонувати нове суспільство. А сил на боротьбу за таке місце вона не мала, і провідні позиції у системах, які йшли на зміну радянській, посіли зовсім інші соціальні верстви. Радянська ж імперія агонізувала ще довго й у великих муках.

                                                                                  Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *