Свято на святі

На Площі Турецької криниці два дні вирував фестиваль «Буковинські зустрічі». Як Чернівці зустріли гостей, розповідають учасники фестин.
Людмила ЯСЬКЕВИЧ, у повсякденному житті лікар Івано-Франківської СЕС, вразила іконами, вишитими з бісеру. На виготовлення одного вишиваного дива йде 2-3 місяці. Коштує одна ікона 1,5-2,5 тис. грн. Хоча, як каже п.Людмила, вона – поганий комерсант. Її роботи виставлялися у багатьох музеях в Україні та за кордоном, кілька ікон прикрашають Києво-Печерську лавру, але заробити мільйони на власному хобі не виходить.
– Про фестиваль я дізналася з місцевого телебачення, – розповідає п.Людмила, – у Чернівцях досі жодного разу не гостювала, тож було цікаво. Від ранку стою на площі, ще нічого побачити не встигла. Але сусіди кажуть, що місто гарне.

Настасія МАРУСИК-ЖМЕНДАК із родиною виїхала з Чернівців до Чікаго 8 років тому. На 600-ліття рідного міста вона привезла рушники власної роботи та книгу, присвячену вишивці, яку видала вже в Америці.
– Дружина привезла на фестиваль рушники не на продаж, – каже Настин чоловік Василь, – поки один з нас гуляє містом, інший стоїть за прилавком, аби чернівчани та гості могли помилуватися рукотворною красою. За роки нашої еміграції місто змінилося на краще, я б сказав, воно стало демократичнішим і сучаснішим. Але, чесно кажучи, жити сюди ми вже не повернемось…

Львів’янка Зоряна КОМПАНІЄЦЬ та її чоловік Андрій – професійні керамісти. В руках Андрія глина перетворюється на чудернацьких веселих звіряток, посуд, з якого хочеться скуштувати чогось смачненького або на химерні
скульптури. Зоряна ж творить обереги, які, запевняє авторка, мають містичну силу.
– У Чернівцях ми не вперше. Ваше і наше міста чимось схожі, тільки Львів – більш камерний. Зранку ми хотіли подивитися на урочистості, але ваші міліціонери до центру не пускали. Проте ми не засмучуємося, головне для нас – фестиваль.
Наостанок, Зоряна запропонувала вибрати собі оберіг на згадку.
– Жінка має вибрати оберіг сама, – каже мисткиня, – лише тоді він захищатиме свою власницю. Треба брати той, який на тебе «дивиться», а не той, котрий дорожчий чи гарніший. А ще краще, щоб жінці оберіг подарував чоловік (тут ми обидві подивилися на Андрія – Л.Я.).
Андрій майже інтуїтивно простягнув руку і витягнув щось схоже на старослов’янський хрест:
– Це на удачу, – і додав до нього яйце з «фентезі-візерунками», – а це на любов… Самі побачите, працює…
Того ж вечора коханий прийшов додому з квітами, чого не робив уже давненько… Може й справді магія…

Міцно сковане «Коло друзів»
Зовсім поруч чувся стогін заліза і передзвін молотків: граючи м’язами, подарунок Чернівцям творили молоді, красиві і навіть сексуальні ковалі – учасники третього фестивалю ковальського мистецтва «Коло друзів». Володимир Пулинець, організатор свята – і за сумісництвом заступник директора департаменту економіки Чернівецької міської ради – під час нашої розмови саме випробовував ковані стільчики.
– Кожен з ковальських фестивалів проходить під якимось девізом і має ідею, яка об’єднує всіх учасників заради єдиної справи. Цьогоріч для друзів-ковалів з Чернівців, Києва, Луцька та інших міст головне – створити залізну композицію і подарувати її Чернівцям. А вирішувати, де її поставити, будуть самі буковинці.
За два дні до основи композиції долучилися ковані, немов живі, квіти, герб Чернівців, святкова грамота до 600-річчя та інші вишуки. Спеціально для мера хлопці викували пам’ятну медальку, нічим не гіршу від «На славу Чернівців»!
Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *