Розплата: їли полонені краще

Українці нині харчуються значно гірше, ніж полонені німці під час війни. Останні за місяць отримували понад кіло м’яса, 7 кг риби, тоді як пересічний українець може собі дозволити, виходячи з можливостей офіційного споживчого кошика, лише 300 г м’яса на місяць та 1 кг риби. Він навіть хліба сьогодні вдосталь не має. Цю тезу озвучив на сесії ВР один із нардепів-комуністів, вимагаючи підняття мінімальних пенсій, зарплат і прожиткового рівня.

Та кому від цього стане краще? Ну, надрукують паперові гроші, а далі? Держава ж, окрім кількох великих базарів та мережі супермаркетів, нічого не має. Без сліз і не згадати про ті потужні стартові можливості, що їх мала Україна майже 20 років тому. Чи не найкращі на пострадянському просторі.

Та, що було – загуло. Сьогодні не маємо ні сучасної промисловості, ні сільського господарства… Навіть унікальний на всю Європу кремнієвий завод у Запоріжжі знищили, а він міг би давати валюти до бюджету більше в десятки разів, ніж увесь гральний бізнес.

Чому так сталося? Напевне, розплачуємося за свою захланність і недержавність. Бо звикли українці мислити категоріями власної хати й кишені. От і розплачуємося – з часів Хмельницького, який пішов на союз з Росією через обмеженість своїх гетьманів та полковників, які власноруч шматували Україну.

Останні ж десятиріччя продемонстрували жадібність керівництва, яке розтягло собі на хатки, ресторанчики та магазинчики величезні фабрики та заводи, знищило колективне сільське господарство, сплюндрувало землю. Хоч її екологічно чистими плодами можна було нагодувати всю Європу та розбагатіти до рівня шейхів.

Але щоб жити по-людськи, вчить історія, треба переглянути власне світобачення: не красти і не дерибанити громадське, не заздрити й любити ближнього, працювати на спільне благо. Тільки так у державі щось може змінитися. На краще.

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *