Принців хочуть у 18-20 років, а старшим – королів подавай!

День святого Валентина – чи не найпопулярніше романтичне свято закоханих в усьому світі, і українці тут – не виняток. Проте чи кожній дівчині щастить зустріти його в парі? Журналісти газети «Версії» запропонували своїм читачкам, обтяженим не тільки самотністю, а й літературними талантами також, відволіктися в цей радісний день від власних сумних думок і поринути в мрійні фантазії на тему «Якого хлопця/чоловіка я би хотіла»! P.S. Чоловіки, мотайте собі на вус!

Плитка шоколаду

Прокинутися вранці… Прокинутися не від будильника і не від потреби вставати, а від відчуття… Від відчуття того, що десь у цей же час і від таких же відчуттів прокинулася близька тобі людина. І усміхаєшся промінню сонця, знаючи, що ця посмішка лине туди, туди, де хтось посміхається тобі.
Одягаєшся. Снідаєш. Умиваєшся. Весь цей час думаєш про когось і знаєш: про тебе теж думають!
Приходять SMS-ки, одна за одною, із побажаннями гарного дня. День буде гарним. Виходиш на вулицю, а назустріч мчать заклопотані люди, в заторах стоять автомобілі і всі кудись втікають, чи то від сірих буднів, чи то від самотності. А ти ідеш… ідеш, бо десь тебе чекає той «хтось», про кого ти так часто думаєш. Він не такий як усі. Ні, ні, зовсім не такий! З ним ти почуваєшся захищеною, з ним ти забуваєш усі проблеми. Він не порожній, як інші.

І ти розумієш, що він ідеальний. Хай люди кажуть, що ідеальних людей не існує, але ти знайшла його… ідеального. Він справжній мужчина: розумний, начитаний, із гарним почуттям гумору. Саме його ти бачиш в ролі батька свого сина. І зараз ти його побачиш, такого красивого, охайного й дещо збентеженого.
Проходячи повз вітрини магазинів, розглядаєш себе – боїшся здаватися смішною. Розглядаєш бруківку і знову думаєш. І навіть усі звуки цього світу не заважають думати … думаєш далі.

Дивишся на годинника: наче не запізнюєшся. Затягуєш час, ідеш повільніше… думка – зараз з’явиться ВІН і час почне «летіти» зі швидкістю світла.

Дорога… Вулиця… Люди… ВІН, зовсім не схожий на інших, щирий, такий рідний і хороший. Все змінює його привітна посмішка. Люди зупиняються, машини припиняють рух і Земля перестає крутитися довкола власної осі. Він іде і щось захоплено розказує, а ти дивишся на нього і розумієш – він твій. І якщо весь світ буде проти нього, ти станеш на його сторону, візьмеш його за руку і будеш із ним. Ти перестала звертати увагу на думку людей. Ти подорослішала. До його появи в твоєму житті ти не вірила в такі речі, а тепер ти з ним і ти без пам’яті закохана в нього. Боїшся це визнати. Червонієш. А він такий кумедний…

І плитка шоколаду. Такого улюбленого. Подарована НИМ. І все ще є переживання, боїшся розчарувати його. Завжди думаєш: чого він, такий ідеальний, такий найкращий, вибрав саме тебе??? Таку незграбну, ще зовсім дитячу та з далеко не ідеальною зовнішністю. Розповіді, безглузді розповіді. Мовчання. Руки. Все так звично, але без цього вже неможливо.
Минають 2 найкращі години цього дня. Їдеш у маршрутці з посмішкою. Напевно, всі думають, що ти – ненормальна. Посміхаєшся злим, заклопотаним людям. Розумієш, що з ним світ уже не такий сірий, як раніше. І жоден день не схожий на попередній. ЩАСЛИВА.
Приходиш додому. І знову все звично. Не можеш дочекатися наступного ранку і бути безмежно ЩАСЛИВОЮ. І знову відчуватимеш щастя, подароване КИМСЬ… так само, як плитка шоколаду…)))

Марина, 20 років, студентка

У коханні я – активний тренер

Чи подобається мені Валентинів День? Безперечно! Це ж добре, що так багато сучасників хоча б на свято охоплюються бажанням робити щось гарне й пізнавати життя через кохання, а не лише через негаразди. Навіть своєрідний спорт – зібрати чи подарувати якнайбільше «валентинок» – створює підйом і радісний азарт!

Мені особисто «валентинки» дарують онучки. Теж приємно: вони нагадують мені про кохання і про те, що мене «не викреслили зі списку»… А я дарую їм щось смачненьке – тортика чи тістечок, яке ж свято без ласощів.

Як ставлюся до кохання? Якщо пожартувати – як активний тренер: прикро бачити чиїсь помилки, але розумієш, що жодна порада не замінить власного досвіду.

Хоча я б відрізняла закоханість від кохання. Свято – це саме закоханість: підйом, радість, бажання робити світ кращим, щасливі очі… Я люблю стан закоханості в собі, він може приходити в будь-якому віці.

Кохання ж передбачає обов’язок і дає досвід, не завжди радісний.

Та, аби не псувати всім радості від свята, краще наведу віршика. Він – від віку та досвіду – самоіронічний. Але це теж про кохання (і про досвід):

Лежить під плотом пес старий,

Полежує улітку,

А бджілка покида свій рій

І меду тягне з квітки,

А бджілчина ціла сім’я

Вирує довкіл хати…

А пес пригадує: «І я

Хотів… колись… літати…»

Святкуймо!

Лариса, 65 років, пенсіонерка

Любити – вважати найкращим. Найкращий чоловік ідеальний

Хто такий у нашому, дівочому, розумінні «ідеальний чоловік»? Невже можна дати якесь загальне визначення?

Кожна дівчина, може, й вимальовує собі образ справжнього чоловіка – який розуміє, слухає, заробляє гроші, вдовольняє всі наші жіночі примхи. Та чи можна серцю наказати, кого любити, та за яким з цих критеріїв?

На нинішньому етапі, на мій погляд, «ідеальний» – дещо нереальний, тому влучніше писати – «мій майбутній чоловік».

Які ж риси повинен мати чоловік моєї мрії?..

У першу чергу, він повинен бути розумним та серйозним. Розумним – не обов’язково мати вищу освіту, а бути розумним і мудрим у житті. Мій чоловік повинен аналізувати свої вчинки і постійно працювати над собою. Як на мене, дуже важливо постійно розвиватися, хотіти більшого від життя.

Хоча мені й не багато років, та я вже усвідомила, що зовнішність немає важливого значення. Впевнені у собі люди вже привабливі, незважаючи на зовнішність і надзвичайно цікаві. А ще мій чоловік обов’язково повинен бути із почуттям гумору!

Для мене любити – вважати кращим за всіх. А найкращий – це й є мій ідеальний чоловік.

Світлана, 17 років, студентка

Людина, без якої неможливо жити

Кохання. Невже ці сім букв означають відчуття повноти і сили найсолодшого і терпкого до щему почуття?!

Так. Без кохання жити неможливо. Це те почуття, яке облагороджує людину, робить її кращою.

Я сиджу і сумую, знаючи про те, що моя друга половинка теж сумує, але цього не достатньо… Мені бракує його рук, його карих очей, які дивляться на мене з ніжністю і турботою, мені бракує його тіла, від якого виходить тепло, мені бракує його серця, яке любить мене. Мені не вистачає його! Тоді сум охоплює мене все більше. І я розумію, що без нього неможливо жити.

Немає в світі більшого щастя, ніж взаємне кохання. Як добре, що є людина, з  якою ти забуваєш про самотні вечори й похмурі ранки. Тоді тобі навіть хворіти солодко, адже він  поруч і завжди піклується про тебе.

Заплющую очі і відчуваю: це почуття не покине мене. З радістю розумію, що в цій людині  моя мрія, кохання, мій ідеал чоловіка та батька. Як мало треба для щастя: кохання, розуміння, доброта, турбота і, звичайно, людина без якої неможливо жити!

Діана, 20 років, студентка

ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ…

 

Хочу, щоби він був «оцерковлений»

…Я вважаю, що мій чоловік має бути схожий на мого тата. У мене тато не п’є, не курить, розумний, гарний, із трьома університетами, все життя працював. Із моєю мамою від шкільних років разом: 32 роки у шлюбі.

Ще для мене важливо, щоби він був «оцерковлений» – тобто, духовний, щоби ми ходили до церкви, хоча б раз на місяць. Для мене це принципово. Маю, з чим порівнювати: я ходила до церкви, а мій перший чоловік – з друзями на пиво. І коли я могла з ним у кафе посидіти, хоча я не п’ю спиртного й не курю, він зі мною до церкви не міг піти! Тож куди діти згодом ходитимуть: із татом до бару чи з мамою до церкви?

А ще чоловік має бути моїм ровесником, вищим за мене, бо не люблю, щоби було навпаки.

Мушу ще додати, що він має не пити й не курити, хоч і кажуть, що це не дуже страшно. Але, якщо у мене в родині з діда-прадіда ніхто не курив, для мене це теж принципово.

Має бути з університетською освітою, і не тому, що тойь дурний, хто не закінчував університет. А тому, що погляди людей, що живуть разом, повинні збігатися: у них мають бути спільні інтереси. От я закінчила три навчальні заклади, а мене ні свекруха, ні чоловік не розуміли: вони гадали, що я дурна, бо так багато вчуся – а все не так! Тим паче, була можливість вчитися: я працювала і вчилася, чого ж сидіти марно?

Шукаю чоловіка, який хоче дітей уже й зараз

…Для мене важливо, щоби чоловік любив дітей. Щоби чоловік їх хотів, бо нам не по вісімнадцять років, у такі роки жінка вже шукає собі чоловіка, який не чекає і не розмірковує, а хоче дітей уже і зараз. Я шукаю наразі не стільки чоловіка, швидше тата своїх майбутніх дітей. Щоби там не казали, та основне для жінки – це материнство. І чоловік мені потрібен той, який би хотів одружуватися зразу, а не жити в так званому цивільному шлюбі. Може, у 18 років це й добре пробувати, чи вживаєшся в побуті, та не в 32 – пробувати не зрозуміло що.

Ще він повинен працювати, хай навіть неофіційно. Сидіти по кілька діб у барі – це не діло, на пиво брати у батьків і казати, що немає роботи. Роботу завжди можна якусь знайти. Важко з роботою тим, кому за 50. Зрештою, хоч вагони розвантажувати, кажучи образно. Я ж не з медом за свою зарплату працюю! Проте ти в соціумі, ти в колективі, ти живеш, а не існуєш!

І не треба мені якогось принца, я не є супер-красунею, мені потрібно нормального чоловіка, нехай Господь простить – не сліпого, не кривого, не горбатого, – нормального!

Вважаю, якщо чоловікові 40 і він не має нічого – лише шкарпетки і труси – це ненормально. Один мені казав, що у нього не було мети, тому у нього нічого немає. Не було заради кого заощаджувати. А я для кого вчуся, для кого моя мама мені пів життя збирає подушки?!

Принців хочуть у 18-20 років, а нам – королів подавай!

Жінці важливо, щоби чоловік її все-таки розумів і в хворобі, і в здоров’ї. От мені потрібен такий чоловік, щоби розумів, що мене болить голова! Коли вона болить – я не йду в бар, але на город – йду, навіть коли хвора, бо город нас годує цілий рік!

Важливо мені, щоби розумів мене, поважав батьків.

Не хочу чоловіків із комплексами – наприклад, з комплексом неповноцінності. Я зустрічалася із чоловіками, котрих покинули жінки… Дуже важливо, щоби у чоловіка не було нарцисизму та едіпового комплексу (коли чоловіки прив’язані до мамами). У мене у сім’ї не повинна бути головною теща!

Принців хочуть у 18-20 років, а нам уже королів подавай (сміється, – ред.)!

Для мене важливо, щоби мій чоловік розумів мої захоплення, не обов’язково їх розділяв – але розумів… Він має бути моєю половинкою, а я – його…

Не шукай в людини позитиви – жити треба з тим, чиї недоліки ти можеш терпіти. З ким спільно переборюватимеш труднощі. Щоби коли подивишся на нього – то могла б уявити, що ви прожили дуже тяжке життя і при цьому не розійшлися: він залишився рідною людиною…

Олена, 32 роки, педагог  

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *