Екологічно чисті овочі та фрукти молодий фермер-еколог вирощує на Сторожинеччині.
Термін «органічні продукти» став уже звичним. Але звичним тільки для нашого вуха, а зовсім не для наших шлунків. Бо насправді існує лише термін, а самих екологічно чистих продуктів в Україні немає – хоч покотись. Хоча попит на них чималий. Через це багато виробників сільськогосподарської продукції просто обманюють споживача. Бо справжню екологічну садово-городню продукцію вирощують в Україні лише 170 сертифікованих фермерів. Усе, вирощене ними, скуповують і вивозять до себе німці.
Чому так сталося? Це знає чернівчанин Петро АТАМАНЮК, який займається органічним землеробством. Для цього він орендував 10 га землі серед лісу в селі Костинці на Сторожинеччині. І створив там справжній екологічно чистий рай.
Органічними чи екологічно чистими називають ті продукти сільського господарства та харчової промисловості, що вирощуються та виготовляються без пестицидів, синтетичних мінеральних добрив, регуляторів росту, штучних харчових добавок й обов’язково без генетично-модифікованих організмів.
До галявини, яку з одного боку захищає від пилюки та шуму буковий ліс, а з другого – сосновий, від центральної дороги треба йти пішки близько кілометра. Спеціальної дороги, якою можна було би під’їхати, тут ніколи не було і не буде: екологічно чисті овочі та фрукти мають зростати в екологічно чистому місці.
Природа набрала сил і забуяла пишним цвітом: дерева й кущі вражають розмаїттям кольорів. Адже на двох великих галявинах ростуть і черешні, і вишні, і ліщина є, навіть невеличкий березовий гай і сосновий бір. А біля невеличкого ставка рясно цвітуть весняні квіти, чути квакання жаб і спів пташок. Водойми поповнюються п’ятьма джерелами, що є надзвичайно важливим. На глибоке переконання Петра, на межі усе росте здоровішим, а в його господарці є поле, водойма та ліс. Та й енергетика у цих місцях особлива – надзвичайно позитивна. Недарма ж колись монахи думали збудувати тут монастир.
«Хімія» потрапила в око і я… прозрів
– За фахом я економіст, кризис-менеджер, – розповідає Петро Атаманюк. – Та завжди цікавився органічними продуктами. А до того, щоби їх вирощувати й закласти сад, йшов 10 років. Усе, що заробив на раніше створеній фірмі з продажу запчастин, вклав у цю справу. Щоправда, спочатку мене переконували, що саджанці не ростимуть, коли не буду їх обприскувати. І я повірив. Але, коли одного разу та хімія випадково потрапила мені в око, зрозумів, що власноруч отруюю себе і свою сім’ю. Відтоді перейшов на органічне землеробство.
Продукти, якими ми зазвичай харчуємось, аж ніяк не можна назвати корисними, оскільки вони містять у собі барвники, токсичні речовини, антибіотики. Якщо їх вживати у період вагітності, вони руйнують формування імунної системи й реактивність майбутнього організму. Тенденція до збільшення генетичних, тобто вроджених, вад розвитку, яка спостерігається нині в Україні, і виникнення імунних недуг, які вражають системи організму, а також алергії, безпосередньо пов’язані саме із цим. Хвороби цивілізації – це дітища самої цивілізації. Є чимало способів уберегти рослини від шкідників без хімічної обробки. Я почав цікавитися цим і багато чого застосував у своєму невеличкому господарстві. Та нині вже з власного досвіду можу стверджувати, що у нас немає органічних продуктів, а є лише бренди під них.
В Україні навколо екологічного землеробства – інформаційний вакуум
Подібний досвід мають багато дачників, які вирощують овочі та фрукти для себе на 10 сотках городу. Екологічно ж чистих фермерських господарств в Україні обмаль. Та й дачник не може забезпечити всіх охочих екологічно безпечними продуктами, бо він їх вирощує для себе. Відтак треба об’єднувати власників невеликих паїв. Адже у світі органічні овочі та фрукти продають у маленьких спеціалізованих магазинах при фермах. Про збут і бізнес поки що не йдеться, каже Петро Атаманюк. У його планах – базове експериментальне господарство, довкола якого хоче згуртувати пайовиків і застосовувати їхні вміння та знання на великій площі землі. Та здолати таке завдання одному ентузіасту важко. Він шукає однодумців. Створює для цього свій сайт. Збирає по крупицях інформацію з екологічного землеробства, бо ці знання, як з’ясувалося, в Україні взагалі відсутні – повний інформаційний вакуум.
Петро Атаманюк за кілька років створив на орендованій ділянці максимально природне господарство, де зростають численні культури.
– Коли на одному полі вирощують тільки кукурудзу чи яблуні – це неприродне явище, – каже господар. – Оскільки всі яблуні при купі, їхній аромат приваблює шкідників і бактерії. Чи не головний принцип природного ведення господарства – полікультурність. У нашому саду яблуня від яблуні ростиме не ближче як за п’ять метрів. У цьому проміжку можна посадити лікарські рослини, сидерати(рослини, які не збирають, а закопують у ґрунт, аби вони стали органічним добривом) тощо. Та й загалом сад і решту насаджень господар обробляє винятково біологічними методами. Приміром, тлі він позбувся завдяки мушці, що паразитує на яйцях шкідників. А сад обробляє прополісом, який має протигрибкові властивості.
Як фермер поборов фітофтору
Має Петро Атаманюк і власні секрети у вирощенні, скажімо, помідорів. Зокрема, вдало бореться з фітофторою:
– Перш за все використовую мульчування – це коли навколо стовбура кладуть скошену траву, тирсу чи щось інше для збереження вологи. Та мульча ще й затримує процес поширення шкідливих мікроорганізмів стовбуром. До того ж, під час перегнивання у ній утворюються корисні бактерії, які «з’їдають» грибок, – пояснює чоловік. – Я помітив: фітофтора розмножується на вологих листочках. Тож замислився: як захистити помідори від води? Тоді на власній грядці провів експеримент: зі звичайного поліетилену зробив над грядкою з помідорами дашок. З одного боку, це не є природно, але ж і не шкідливо.
Думаю, застосую цей метод і на великій площі. Тільки от дашок зроблю не з поліетилену, а з полікарбонату: його вітром не зірве. До того ж, треба буде зробити ринву, щоби дощ падав під корінь рослини, оминаючи листя.
Оскільки помідори дуже люблять тепло, Петро Атаманюк саджає їх з південного боку від великого каменя, який акумулює тепло й віддає його рослинам. Можна ще зробити із залишків сухої трави «теплу грядку», в якій помідори почуватимуться комфортно.
До речі, досвід «теплої грядки» чоловік уже має. З 5-ти «теплих» квадратних метрів на власному городі він зібрав 60 кілограмів помідорів.
В Україні немає органічних продуктів, а є лише бренди під них.
У Польщі – 1000 органічних пасік, в Україні – 4
І це при тому, що умови для органічного землеробства та пасічництва в Україні не порівняти з тими, що мають поляки. Та українці пасуть задніх.
– Причина цього полягає у байдужості держави не тільки до потреб людей, а й до того, що може посприяти її власному розвитку й економічному зміцненню. Саме тому ми значно поступаємося в органічному землеробстві навіть Польщі, яка не йде в жодне порівняння з Україною щодо можливостей сільськогосподарського виробництва.
Аби мати всю екологічно безпечну господарку в комплексі, Петро за підтримки своєї дружини Юлі потужно експериментує. Висадив 40 сортів винограду, з яких вибере лише 4 – найстійкіших, найякісніших і найсмачніших. У лісі розмістив пасіку. Для Карпатського регіону, на його думку, це дуже перспективна справа. Тим паче, що в усьому світі бджола гине. Петро ж полював на дикі рої в Карпатах і каже, що це дуже цікава справа. Цієї зими його бджоли зимували вже у спеціальних багатокорпусних вуликах. Біля пасіки чоловік підсіває медоноси. Один з найкращих – шавлія, якої є до 500 видів. Її найбільше люблять бджоли, бо сідають на неї для збору нектару від 6-ї ранку і до темноти за температури від +16 до +30. Та 1 грам насіння шавлії коштує 10 доларів. Однак подібних рослин є багато , треба тільки розмножити ті, які ростуть на цій землі та які уподобали бджоли, бо на інші сідають лише по кілька годин за світловий день і при певних температурах.
– Ми вже розпочали сертифікацію пасіки, – поділився радістю молодий фермер. – Але зіткнулися з такою проблемою, а точніше – з двома: відсутність органічного воску та кліщ, який, паразитуючи на бджолах, вбиває їх. Кліща, до речі, привезли до нас із Індії. Щоби позбутися його, пасічники використовують «хімію», токсичні залишки якої потім потрапляють до меду. Прикметно, що наслідків цієї хімічної обробки можна позбутися, але процес надзвичайно трудомісткий. Ніхто цього практично не робить. Мабуть, саме тому в Україні є тільки 4 органічних, себто сертифікованих пасіки. Хоча в уже згадуваній Польщі їхня цифра сягає тисячі.
Та все ж найбільшою проблемою для фермера-еколога залишається збір технологічної інформації.
– У Європі органічні пасіки з’явилися 20-30 років тому, а в нас про те, як організувати цю справу, немає жодної інформації, – скаржиться він. – Та й форум, на якому «сидять» усі пасічники, на жаль, не є ні серйозним, ні професійним. До слова, знайти інформацію про те, як, приміром, виростити екологічно чисту полуницю теж неможливо.
Сучасна їжа – справжній геноцид
– Нині ситуація із харчами нагадує геноцид. Генетично модифікована їжа непомітно змінює нас із середини, – веде далі господар. – Овочі, які ми купуємо на ринках і в супермаркетах, переважно зростали на хімії. Мене найбільше здивувало те, що управління сільського господарства Сторожинеччини – перша установа, чиновники якої нормально сприйняли мою ідею і, не вимагаючи хабарів, узялися допомагати. Адже і в інших районах пустують землі, в лісах процвітає браконьєрство, але це нікого не цікавить. Та ,попри це, мене з моїм органічним землеробством високопосадовці не сприймали, вважаючи звичайнісіньким підприємцем. Хоча насправді я розпочав зовсім не комерційний проект. І хоча ціни на екопродукцію трохи вищі, ніж у супермаркетах, ми вирощуємо харчі, корисні для здоров’я. Звісно, врожаї в нас нижчі, бо рослини не обробляються хімією. Скажімо, коли мій весь урожай помідорів «з’їла» фітофтора, я викинув усе. Та наступного сезону врахував недоліки і виростив чистий і здоровий продукт. Знаю одне: їжа, як і вода, несе в собі інформацію. Не варто, щоби ця інформація з домішками стабілізаторів, нітратів та хімікатів убивала нас із середини. Краще витрачати гроші на здорову їжу, ніж на ліки в аптеках. Адже ще Авіценна мало не тисячу років тому сказав, що «ми є те, що ми їмо».
Людмила ЧЕРЕДАРИК, Ольга ТИМОФІЙЧУК, «Версії»
