Олексій Каспрук – Чернівецький міський голова. Характеристика об’ємна, хоча й неповна. Як мер, очевидно, знає й любить місто. Як обраний громадою (56-ма відсотками виборців) – не має підстав сумніватися, що стосунки з містом взаємні. Зізнається, що за всі роки життя в Чернівцях (а його домівка – від народження і досі – тільки тут) навряд чи залишився якийсь район міста, ним не досліджений і йому не знайомий. А зародилася любов до міста ще тоді, коли маленьким хлопчиком з високопоставленим, але дуже простим і доступним (інакших Чернівці не сприймають) батьком-мером ходив до крамниці за молоком…
«Мені, як дитині, було нудно слухати дорослі розмови»
«Особливості мого дитинства – участь у різноманітних масових заходах, – усміхається Олексій Каспрук. – Покладання квітів, День перемоги, паради – першотравневі і жовтневі. На трибуну чернівецького «мавзолею» – пам’ятника Невідомому солдатові – мене не брали, але в загальних зустрічах, спілкуваннях часто був поруч із батьком. Тоді було цілком нормально, що керівник такого рівня спілкується з людьми, ходить пішки, сам робить покупки в магазині… В принципі, я не помічав, щоби чиновники тоді особливо на «Волгах» роз’їжджали – та, може, мене це просто не цікавило. Ми з батьком разом ходили за молоком, дорогою його часто зупиняли люди – і чиновники, і звичайні городяни. А мені, як дитині, було дуже нудно слухати оті їхні дорослі розмови…
Доросле міське життя батьків почалося з Жучки (район у передмісті Чернівців – авт.) – коли після закінчення університету вони мусили виселитися з гуртожитку і винаймати житло на Жучці. Там народився і бігав по «манежу» брат, там уперше побачив світ і Чернівці я. Вже пізніше отримали квартиру по цей бік Прута.
Учився я у звичайній 15-тій школі. Тоді фактично за нашим будинком починалися угіддя «Зеленбуду». Невеличка вулиця Луцька, яка вже стерта з карти Чернівців, де було 4 чи 5 будиночків, багато зелені – там проходили наші дитячі ігри, «війнушки», «козаки-розбійники»… Зараз там усе забудовано дев’ятиповерхівками.
Особливого ставлення, пов’язаного із посадою батька, ніколи не відчував – тоді ж існувала «зрівнялівка». Так, ми жили в обкомівському будинку і серед моїх однолітків були діти якихось начальників, але в таких будинках отримували квартири і водії, і прибиральниці… Тим більше, наші компанії об’єднували кілька дворів».
«Тоді, як і зараз, потрібно було щось вирішувати»
«Важко було як тоді, так і зараз. Бачу аналогії з тим часом: і тоді, і зараз ситуація, коли руйнується попередня система, – проводить паралелі Олексій Павлович. – І тоді, як зараз, не було коштів. Фінанси обмежені, країна пограбована, політична ситуація нестабільна. Люди розгублені: не знають, хто правий, а хто ні, хто насправді «за демократію», а хто за гроші. І тоді треба було щось вирішувати, і зараз. Насправді дуже прикро, що ті завдання, які стояли перед батьком, стоять і переді мною: будівництво сміттєпереробного заводу (ідея народилася ще 89-90 рр., і вже були попередні домовленості з ізраїльськими фахівцями, минула чверть століття, – а проблема досі не вирішена), будівництво Прутського водозабору… Хоча зрозуміло, що передумов для створення якихось серйозних інфраструктурних об’єктів не було. Та сьогодні віримо, що за допомоги Заходу, на певних умовах, можемо такі об’єкти просунути. Маємо державні гарантії на те, щоби отримати 17 млн. євро на 30 років під 2% річних від Німеччини. Втілення цієї ідеї розпочиналося ще при міському голові Федоруку, але після нього упродовж трирічного «безголового» періоду міста про них ніхто й не згадував. Тепер за два місяці ми зуміли отримати обов’язкові погодження від міністерства і відомств.
Хоча – якщо бути оптимістами, – цю не дуже добру ситуацію можна оцінити і позитивно. З одного боку – в нас нічого не було, з іншого – у нас немає «поганої історії». Така «цнотлива чистота» новітньої фінансової історії міста може зіграти на його користь. Сподіваємося на відкриття великих перспектив.
«Я абсолютно незадоволений тим, як розбудовується місто»
«Я абсолютно незадоволений тим, як розбудовується місто, – відверто заявляє міський голова. – Маємо великі проблеми з хаотичним будівництвом, самовільним будівництвом. «Самовільникам», на жаль, допомагають суди. І після судових рішень на користь таких забудовників ми не можемо чіпати те, що звели соціально безвідповідальні підприємці, які заради квадратного метра готові на все. Зараз у нас забрали повноваження з контролю за будівництвом. Комісія, яка це контролювала, підпорядковується Києву, а не міському голові, а тепер її взагалі розформовують. У цій сфері зараз цілковитий хаос! Але є й позитивні новини: міська рада підписала з німцями проект, в рамках якого розбудовуватиметься історичне передмістя Чернівців. Це депресивний район, включно з Клокучкою і Калічанкою. З одного боку – 5 хвилин їзди до центру, з іншого – просто жах для життя. Тож планується, що там разом з архітекторами працюватимуть і інші експерти. Йдеться не лише про архітектурну забудову, але і про концепцію життя.
«Ми не маємо національних брендів, які має Садовий»
«На жаль, у Чернівцях ніхто всерйоз не займався туризмом як галуззю, – визнає Олексій Каспрук. – Я безліч разів говорив, і продовжую говорити: не можна галузі, яка має стати в місті провідною, виділяти 100 тис. грн., та й то – на… відрядження чиновників для участі у виставках. На жаль, ми не маємо таких загальнонаціональних брендів, які має мер Львова Садовий: «Львівське пиво», «Перша приватна броварня», «Світоч»… Ці бренди у Львові працюють на місто своїми мільйонними оборотами. У нас цього немає, але ми маємо інші унікальні речі, які можуть – і повинні – стати «розкрученими». Тільки найчастіше все впирається у гроші.
Міська рада нічим не відрізняється від звичайного громадянина. У нас на рахунку десятки мільйонів гривень, які не можемо використати і які знецінюються через курс долара. Так, чернівчани сплачують податки, наповнюють бюджет. А пенсійний фонд з’їдає кошти місцевих громад.
Ось хоча б вежа на Ратуші, з якої відкривається чудовий краєвид, але вона настільки тендітна й аварійна, що фахівці, в тому числі й МНС-ники, які її обстежували, рекомендують обмежити туди доступ. Треба вкладати гроші в її зміцнення, реконструкцію. Тож наразі підйом дозволений тільки з професійною метою – для зйомки панорами міста. До речі, не гірший краєвид відкривається з даху Будинку офіцерів. Тільки доступ туди також не є відкритим. Так само є проблема з доступом до Резиденції митрополитів, а в далекоглядних планах – звільнити її приміщення від навчального процесу, скасувати господарський двір, «заселити» Резиденцію музеями з вільним доступом…»
«День міста не святкуємо, а відзначаємо»
«День міста, який традиційно відбудеться в перші вихідні жовтня, ми цього року відзначаємо, а не святкуємо, – уточнює мер. – Ми не скасовували серйозних заходів, які проводимо зазвичай. Відмовилися лише від недоречної зараз розважальної програми. Це буде можливість для городян і гостей змістовно провести дозвілля, поспілкуватися на цікавих зустрічах і подіях. Певну критику спричинило рішення міськради відмовитися від традиційної виставки квітів. Але ж більшість людей (а освітяни – то таки всі!) добре знають, що виставка квітів – це збирання коштів з батьків і вчителів, закупівля квітів, наймання дизайнерів… Навіщо цей примус? Натомість ми запропонували провести виставку патріотичної фотографії, яку учні можуть навіть самотужки здійснити, доклавши мінімальні грошові зусилля.
У нас виступатиме чудовий колектив – військовий оркестр залізничників, це неймовірні артисти-музиканти.
«Два в одному» – політик і господарник
«Мер має бути і політиком, і господарником, – вважає Олексій Каспрук. – Недостатньо бути просто господарником, інженером, навіть управлінцем. Треба вміти спілкуватися з людьми, з організаціями – в тому числі, й з громадськими, вислуховувати різні точки зору і приймати зважені рішення. Ось наприклад, свіжі події щодо заборони продавати алкоголь у нічний час. Так, від такої заборони підприємці втрачатимуть. Але якщо дбати лише про прибутки, можна дійти до абсурду. Можна відкривати пункти прийому краденого – це також дасть чималі прибутки, робочі місця тощо! Але ж мусять бути і обмеження здоровим глуздом! Тож заборона продажу спиртного після 22 год. – це чисто політичне рішення, політична воля.
Мушу зазначити, що в українській політиці, на жаль, переважно залишаються одні і ті ж обличчя, які просто мігрують з партії в партію. Тож у цій непростій ситуації, коли людям важко зорієнтуватися, варто зважати не на назву політичної сили, а на те, чи її представники насправді прагнуть жити в оновленій, чесній, демократичній країні – а чи просто нажитися, прилаштовуючись щоразу під інші бренди».
Про особисте
«Люблю я Чернівці, – коротко підсумовує Чернівецький міський голова Олексій Каспрук. – Всі повністю, без розподілу. І на Гравітоні весело, і на Комарова, і в Садгорі, і на Роші-Стинці, і на Жучці. У мене дуже мало лишилося в Чернівцях мікрорайонів, з якими не пов’язані якісь періоди життя.
А вам зізнаюся в майже інтимному. Щонеділі намагаюся бувати на цвинтарі, на могилі батьків. Такі закони буття, що з часом люди відходять у інший світ. Тож, окрім батька, вже багато людей, пов’язаних і з ним, і з моїми дитячими, юнацьким роками, зараз не з нами. Коли я про це думаю – а найчастіше до цих думок звертаюся, коли відвідую могили, – це трохи просвітляє голову. Бо починаєш замислюватися над тим, що насправді важливо в житті».
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
