Нова освіта: прагнемо до Європи, а потрапимо… куди завжди

освіта

Той, хто захлинається в ейфорії від «європейськості» нового закону про вищу освіту і малює райдужні перспективи університетів і студентів, вочевидь, знайомий із системою освіти лише за схемою: «Всі викладачі – тупі хабарники, система освіти – «відсталий совок», порозганяти усіх до такої-то мами…». Хто попрацював у виші хоча б рік, той розуміє, що чергова реформа – ніщо інше як новий головний біль, який не дасть ЖОДНИХ позитивних результатів. Хочете аргументів? Будь-ласка!

  1. НАРЕШТІ ЗАКОНОДАВЧО ЗАКРІПИЛИ ЗНО ЯК ПРОЗОРИЙ СПОСІБ ОЦІНКИ ЗНАНЬ АБІТУРІЄНТІВ І ТИМ САМИМ ЗМЕНШИЛИ КОРУПЦІЮ ПРИ ВСТУПІ ДО ВИШУ. Про корупцію при складанні ЗНО чомусь мовчать. Більшість першокурсників зазвичай не знає й половини шкільної програми, а частенько трапляються й такі, що пишуть з орфографічними помилками власне прізвище і не знають, як взяти процент від числа. Однак, у сертифікаті з мови мають необхідні 124, а з профільної математики – 140 балів… Звідки?

2.У НОВОМУ ЗАКОНІ ВІДСУТНІЙ ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНИЙ РІВЕНЬ «СПЕЦІАЛІСТ», НАТОМІСТЬ ЗАЛИШАЮТЬСЯ «МОЛОДШИЙ БАКАЛАВР» (по-простому, той хто закінчив технікум), «БАКАЛАВР» І «МАГІСТР». Це нібито має наближати нас до європейських стандартів. Цікаво, чи хтось із авторів закону знає, що вивчають в магістратурі і де фахівцю знадобляться ці знання? Для невтаємничених пояснюю, що у програмах магістратури зустрічаються «перли» на кшталт «Вища освіта і Болонський процес», «Психологія і педагогіка вищої школи», «Методи наукових досліджень» і низка інших предметів, які переважно жодного стосунку до фаху не мають і вже точно не знадобляться бухгалтеру, програмісту чи хіміку-технологу. Відтак, замість року, студентові доведеться протирати штанці півтора, а то й два роки, за які він забуде й те, що вклали йому до голови на бакалавраті. Та навіть якщо студент справді талановитий і хоче стати вченим чи викладачем, то працювати йому не буде де, бо згаданий закон чітко проголошує курс на скорочення кількості вишів, що підтверджує наступна теза.

3.ЗАКОНОМ ПЕРЕДБАЧЕНЕ ЗБІЛЬШЕННЯ НОРМАТИВНОЇ КІЛЬКОСТІ СТУДЕНТІВ НА ФАКУЛЬТЕТІ, ВІДДІЛЕННІ, В УНІВЕРСИТЕТАХ ЗАГАЛОМ. Це означає, що «містечкові ВНЗ», філії, факультети тощо змушені будуть само ліквідовуватися. До того ж, не в усіх вишах нині передбачена магістратура, вимоги до якої досить високі. Отже, цим навчальним закладам теж доведеться несолодко. Додайте до цього хронічне падіння кількості абітурієнтів і постійні недобори навіть на бюджетні місця і підрахуйте, скільки викладачів поповнить лави безробітних і за що житимуть їхні родини.

4.ЗАМІСТЬ ВЧЕНИХ СТУПЕНІВ ДОКТОРА І КАНДИДАТА НАУК ВВОДЯТЬСЯ ОСВІТНЬО-НАУКОВИЙ РІВЕНЬ ДОКТОРА ФІЛОСОФІЇ (АНАЛОГ ТЕПЕРІШНЬОГО КАНДИДАТА НАУК) І ДОКТОРА НАУК.Знову ж таки, щоби було як в Європі. Про те, що науки в Україні немає, а кандидатів і докторів від тієї ж науки – море, законодавці ніби теж не в курсі. Хоча, мабуть, вони про це здогадуються, бо:

А) МАКСИМАЛЬНЕ НАВЧАЛЬНЕ НАВАНТАЖЕННЯ НА ВИКЛАДАЧА ЗМЕНШЕНЕ ВІД 900 ДО 600 ГОДИН, ПРОТЕ БІЛЬШЕ УВАГИ ПРИДІЛЯТИМЕТЬСЯ НАУКОВІЙ РОБОТІ ЯК ВИКЛАДАЧІВ, ТАК І СТУДЕНТІВ. Ця теза розрахована навіть не на дилетантів, а на «лохів». Перш за все, відділимо мухи від котлет, тобто години від навчальної роботи. Маразм нашої системи освіти полягає в тому, що кількість викладацьких ставок у виші залежить абсолютно не від кількості годин, а від кількості… студентів. Існують так звані норми студентів на одну ставку, причому вони коливаються від 8 осіб на викладача на суто технічних спеціальностях, до 13 – на економічних та суспільно-гуманітарних науках. Зрозуміло, що ти однаково дві години читаєш лекцію і для 30 і для 300 чоловік, але ставка твоя буде різною. Тому викладач нерідко змушений, аби набрати ставку, читати з десяток (!) різних предметів (не будемо говорити про якість викладання) або ж працювати на півставки, а то й на чверть. Тому реальне навантаження викладача становить нині під тисячу годин на рік і новий закон мало що змінить.

Звідки ж узялися цифри 900 і 600 годин? За Болонською системою обсяги навчального навантаження вимірюються не лише в годинах, але і в кредитах. 1 кредит = 36 годин. Нині планують скоротити кількість годин від 36 до 30, звідси і економія отих 300 годин на рік.

Що ж до «розвантаження студентів від навчання», це теж – для «лохів». Перелік предметів, які вивчають студенти міститься зовсім не в законах, а в Галузевих стандартах вищої освіти, зокрема в освітньо-професійній програмі (ОПП). ОПП складаються з двох частин і передбачають предмети, обов’язкові для вивчення за обраним напрямом в усіх вишах (одна частина), і перелік предметів, з яких ВНЗ самостійно обирає обов’язкові для вивчення саме у цьому університеті. Відповідно, при зменшенні годин у кредитах і зменшенні навантаження на викладача, більше матеріалу студент повинен опрацювати самостійно, адже зміст предмету не змінюється. Не буду розповідати, як студент «працює» самостійно, якщо добра половина «мучеників науки» не відвідує навіть аудиторні заняття і, як уже говорилося, не має відповідної бази підготовки.

Студента треба навчити, а не «обібрати»

Б) Ну і власне про науку. Чи знають наші можновладці, скільки коштує наука? Думаю, що й уявлення не мають. Викладач, який не має вченого ступеня і працює на повну ставку, отримує максимум 2800 гривень (з яких беруться ще й усі відрахування). Припустимо, що у нього немає сім’ї, яку треба утримувати. Так от, за ці 2800 йому треба місяць їсти, одягтися (бо ж не підеш до студентів голим-босим), заплатити за комунальні послуги (це якщо йому є де жити і він не знімає квартиру), купити папір-ручку-підручники, аби готуватися до занять (бо ж грошей на це не виділяють) і бодай раз на тиждень пригостити свою дівчину морозивом. Ви вже зрозуміли, що на науку залишається зовсім нічого. Додам лише, що більшість «неоступінених» не мають повної ставки, бо ж для всіляких акредитацій-комісій-перевірок потрібно, аби більшість предметів читали професори-доктори-кандидати…. Це я до того, що навчання в аспірантурі переважно платне, одна наукова стаття коштує не менше 200-300 гривень, а якщо друкуватися за кордоном, як цього вимагають нині, то в рази дорожче. Поїздка на конференцію, до наукового керівника, опонента, в київські бібліотеки – за власні кошти… Захист дисертації – рахунок йде на тисячі, і як ви розумієте, не гривень… Це про вартість. А тепер про якість.

Чи може людина, яка закінчила університет і працює асистентом у тому ж таки університеті, за чотири роки стати кандидатом наук і щось там винаходити-раціоналізувати-удосконалювати, якщо вона не мала практики? Як у 25 років можна бути кандидатом політичних наук, не перебуваючи жодного дня у політиці? Як можна бути кандидатом економічних наук, жодного дня не пропрацювавши на підприємстві чи у фінустанові і не маючи «зеленого» поняття, як і що реально робиться? Мої колеги недавно хотіли створити віварій (хто не знає, то це мишки в клітках для дослідів), так не стало коштів, бо ж мишок годувати треба. Інші колеги-хіміки реактиви для дослідів тишком «несуть» із заводів, на яких підробляють. Економісти «за пляшку» просять підприємство, аби надали хоч якусь звітність для аналізу (про те, що вона не відповідає реаліям, не йдеться взагалі). Тому кандидати фізико-математичних наук виводять якісь формули, що ніде й нікому не знадобляться, кандидати юридичних наук переписують дисертації як не одне в одного, то в російських науковців із російських бібліотек… Головне – аби здобути отого «кандидата», а у 30-35 – доктора (тепер доктори наук значно помолодшали), і мати «вічний» пропуск на роботу у виші. Чого може навчити студентів такий «доктор» – промовчимо, бо ніхто мені не доведе, що викладацька і педагогічна майстерність залежить від наукового ступеня, якщо навіть їхній науковий ступінь чесно зароблений і не викликає сумнівів. Науку і освіту, як на мене, давно треба розмежувати: хочеш і можеш викладати – до вишу, хочеш і можеш досліджувати чи винаходити – до науково-дослідного інституту. І не буде в нас тоді президентів-проффесорів, кандидатів всіляких наук у держустановах та інших подібних посміховиськ.

Так само, єдиним критерієм якості освіти має бути можливість влаштуватися на роботу після закінчення вишу: пройшов випробування на роботу, добре навчили – у такий виш варто вступати. Ця проста система давно працює в омріяній Європі і виключає будь-яку корупцію у вишах: дурнів не візьмуть вчитися, бо не навчиш і втратиш репутацію, студента треба навчити, а не «обібрати», за дисертацію не треба платити космічні гроші і тримати псевдовчених також не потрібно…

В) І останнє на сьогодні. Найсмачніше. Про «бабки» і корупцію. Корупція у вишах є, була й буде. На те є дві причини. Перша – абсолютна більшість студентів не хоче вчитися і вступає, аби отримати диплом за батьківські гроші. Друга – мінімальне фінансування освіти. І жодне задеклароване САМОСТІЙНЕ РОЗПОРЯДЖЕННЯ КОШТАМИ, В ТОМУ ЧИСЛІ ВІД ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТНИХ ТЕМ тут не допоможе. Про низькі зарплати викладачів уже йшлося. Але навіть не вся зарплата «капає» з бюджету. З бюджету фінансуються тільки «бюджетники», яких мало, а подекуди й взагалі немає. Виші, які живуть за рахунок платників, і зарплату отримують саме за їхній рахунок. Отже, жодного студента, навіть найбездарнішого, не виключають, поки він оплачує навчання. Більше того, зараз практично нікого не виключають (бо ж ставки, як ви пам’ятаєте, залежать від кількості студентів). Крім того, ці ж платники фінансують комунальні послуги, зарплату бухгалтерам-прибиральницям-лаборантам. На більше їхньої офіційної оплати за навчання (причому доволі немаленької) просто не вистачає. А вишу потрібні прилади, реактиви, підручники купити-надрукувати, ремонт, провести конференцію, організувати спортзал, комп’ютери, буфет, медпункт… Отже, або цього немає (що є порушенням і за що позбавляють ліцензії), або на це треба знайти кошти. Самі здогадайтеся, де і скільки…

Від редакції: Цю «педагогічну поему» на наше прохання написав викладач вишу з доволі солідним стажем роботи. Та оскільки, за його словами,  про всю «європейськість» нашої освіти в одному числі не розкажеш, наступного тижня буде далі.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *