НКВС У ВІЙНІ: МІФИ І ПРАВДА

Для кожної держави – учасниці війни під час бойових дій особливе значення має ефективна робота спеціальних органів, які охороняють її безпеку. Адже потрібно вести розвідку на території противника і боротися з ворожою розвідкою на власній території. Треба захищати від диверсійних заходів противника шляхи сполучення, оборонні підприємства, урядові об’єкти. А ще – охороняти військовополонених, боротися з дезертирами й мародерами. Не обійтися і без придушення кримінальної злочинності, яка завжди піднімає голову під час війни. У критичні моменти боїв озброєні підрозділи прикордонників, поліцейських і жандармів приходять на допомогу армії.

Miheev_A_N

Генерал А. Михєєв покінчив життя самогубством аби не здатися ворогу. До слова, жоден генерал НКВС не потрапив у полон.                  

Чекісти – герої чи злочинці?

В Радянському Союзі існував розгалужений апарат наркоматів  (до 1946 р. – назва міністерств) внутрішніх справ і державної безпеки. НКВС і НКДБ то існували окремо, то об’єднувалися в одне відомство. А 1941 року на кожні 100 тис. громадян СРСР було 85 енкаведистів. Наркомат внутрішніх справ мав дуже багато різноманітних завдань, і з сучасної точки зору деякі його функції виглядають незвично. Так, він опікувався державними архівами, записами актів цивільного стану громадян, пожежною охороною. А ще – міліцією, тюрмами й таборами. Наркомату підпорядковувалися прикордонні та внутрішні війська. Була у складі НКВС власна авіація, морські сили, 25 бронепоїздів і 36 мотоброневагонів.

Цей монстр пронизував щупальцями всю державу. Правляча номенклатура використовувала його, щоби тримати у покорі мільйони громадян. Сталін особисто контролював діяльність органів держбезпеки і вдавався до їхніх послуг для  зміцнення своєї влади. Страх перед репресіями НКВС був повсюдним, багато людей пристрасно ненавиділо цю організацію. Тому сучасним історикам важко із достатньою долею об’єктивності висвітлювати роль енкаведистів у війні.

З одного боку, цю організацію зображують лише чорною фарбою, підкреслюючи її каральні функції та участь у терорі проти населення, депортаціях цілих народів, придушенні національно-визвольних рухів. З іншого – намагаються ідеалізувати діяльність радянських розвідників і контррозвідників, висвітлюють лише позитивний бік участі внутрішніх військ у боротьбі проти ворожих диверсантів або у фронтових боях. Міфів на ці теми існує багато, і вони шкодять виявленню складної та неоднозначної правди. Тож спробуємо, спираючись лише на факти, пошукати правду серед сумбурного скупчення  різних легенд та вигадок.

12765251

Чекіст-првокатор С. Барановський спровокував знущання над миним населенням, загострював стосунки між окупантами та українцями

Без легенд і вигадок. Тільки цифри

Почнімо з цифр. Перед війною відбувалося помітне зростання чисельності прикордонних та внутрішніх військ. Якщо 1938 року у підпорядкуванні НКВС було понад 117 тис. прикордонників, то 1941-го – вже близько 168 тис. Внутрішні війська зросли за цей час від 148 тис. майже до 174 тис. Якщо прикордонники забезпечували недоторканність державних кордонів СРСР, то внутрішні війська мали інші завдання: охороняли важливі об’єкти, вели збройну боротьбу з терористично-диверсійними групами, різноманітними бандами, а також з повстанськими рухами. Вони ж забезпечували конвоювання ув’язнених. Досить сказати, що оперативні війська (призначені для збройної боротьби) мали понад 27 тис. військовослужбовців, а конвойні – більш ніж 38 тис.

Існували дивізії та бригади внутрішніх військ. Загалом під час війни діяли 53 дивізії та 29 бригад НКВС, не рахуючи прикордонних військ. Сучасні дослідники почасти порівнюють радянські дивізії внутрішніх військ з німецькими дивізіями військ СС, забуваючи про різне їхнє призначення. Війська СС відразу формувалися для відправки на фронт, тож їх забезпечували польовою, протитанковою та зенітною артилерією. Радянські ж внутрішні війська в цьому помітно поступалися СС. У складі військ СС були сформовані танкові дивізії, а у радянських внутрішніх військах  таких не було. Що справді спільне – вони вважалися елітою, опорою владних режимів. Внутрішні війська підтвердили таку оцінку у жорстоких боях.

get_img

Гітлерівці вважали, що захоплять Брестьку фортецю за лічені години. Натомість опір тривав два місяці                

Жоден прикордонник не залишив позицій без наказу      

Для прикордонників війна почалася на світанку 22 червня 1941 р. Вони першими прийняли удар. Жодна з 435 прикордонних застав не відійшла з позицій без наказу. Пліч о пліч з прикордонниками билися й солдати внутрішніх військ. Так, у Брестській фортеці розташовувався 132-й окремий конвойний батальйон 42-ї окремої бригади внутрішніх військ НКВС. Саме його боєць написав слова: «Умираю, но не сдаюсь! Прощай, Родина! 20.VII.1941 г.». Гітлерівці сподівалися, що захоплять фортецю за лічені години, але опір її захисників тривав два місяці. Коли противник захопив руїни, сам Гітлер вирішив подивитися на фортецю. До Бресту він вирушив з «першим маршалом Італійської імперії» Беніто Муссоліні. Коли фюрер і дуче підійшли до напису на стіні казарми батальйону НКВС, Муссоліні наказав перевести ці слова. Почувши переклад, раптом замовк і спохмурнів. Італійські історики вважають, що саме в той момент дуче зрозумів: легкої прогулянки на Сході для його армії не буде. Що ж, інтуїція не підвела: занепад створеного ним фашизму розпочався саме тоді і там.

А сучасні російські історики підкреслюють, що війська НКВС виявилися більш боєздатними і стійкими, ніж Червона армія. Незважаючи на великі втрати, вони чинили відчайдушний опір противнику. Можна згадати долю 4-ї дивізії внутрішніх військ, яка 19 вересня 1941 р. прикривала відхід червоноармійців з Києва. Саме її бійці підірвали мости через Дніпро, а потім зайняли оборону на лівому березі. Через два дні дивізія потрапила в оточення, з якого вийшло дуже мало її солдатів і офіцерів. Дивізію переформували в мотострілецьку, яка воювала у складі Червоної армії. А з кінця 1942 року вона стала 52-ю гвардійською стрілецькою дивізією.

Про героїзм воїнів внутрішніх військ на фронті свідчать факти. Відзначимо, що снайпери НКВС лише на території України протягом 1943-го знищили понад 216 тис. ворожих солдатів і офіцерів. Щоправда, не всі історики сприймають цю цифру без критики. Інша цифра заперечень не викликає: близько 100 тис. бійців НКВС загинуло під час війни. Понад 200 Героїв Радянського Союзу дало це відомство. За рахунок кадрів НКВС було сформовано п’ять армій, одна з яких, 70-та під час Курської битви прийняла на себе найсильніший удар противника. На підступах до Ленінграда билося п’ять дивізій внутрішніх військ, які зазнали великих втрат. Бійці внутрішніх військ не часто потрапляли в полон: їх чекала там найважча доля, про що солдати знали.

Згадаємо: жоден з генералів НКВС не здався у ворожий полон. Коли в оточенні під Києвом генерал А. Михєєв побачив, що його можуть захопити вороги, то вчинив самогубство. Сталін особливо цінував відданість військовослужбовців НКВС. Недарма на параді Перемоги 24 червня 1945 р. урочистим маршем пройшли 8 батальйонів внутрішніх військ, а бійці одного з батальйонів НКВС кинули ворожі знамена до підніжжя Мавзолею.

Провокації – сталінські методи 

Це один бік справи. Але був ще й інший. У катівнях НКВС заарештованих піддавали найстрашнішим тортурам, яких більшість нещасних витримати не могла. Щоби припинити нелюдські муки, жертви надмірної пильності чекістів визнавали будь-які свої «провини» – і їх карали ні за що. До звірячих методів вдавалися непрофесіонали, які не вміли грамотно провадити слідство. Кар’єру вони робили на людському нещасті й заслужили лише ненависть чесних людей. А вона розповсюджувалася потім на всіх, хто носив сині кашкети НКВС. У свідомості багатьох радянських громадян тотожними ставали і подібний негідник-садист, і кваліфікований контррозвідник, завдяки оперативній майстерності якого розкривали мережі ворожої агентури, і герой-розвідник, через якого ворог зазнав великих втрат.

Особливе неприйняття простих громадян спричиняло використання військ і органів НКВС у каральних акціях, зокрема в депортації цілих народів. За даними сучасних російських істориків, у них були задіяні понад 227 тис. військовослужбовців внутрішніх військ та близько 98 тис. співробітників держбезпеки та міліції. Нерідко солдат чи офіцер внутрішніх військ відзначився особистим героїзмом на фронті, а потім брав активну участь у виселенні мирних людей. Під час депортації чеченців та інгушів у лютому 1944го енкаведисти здійснювали самочинні розстріли дітей, хворих, інвалідів та інші незаконні дії. Примусове виселення часто супроводжувалося пограбуванням мирних людей. Все це спричиняло ненависть безневинно постраждалих, причому, цілком справедливу.

Таку ж ненависть спричинили провокативні дії співробітників НКВС. Чекіст С. Барановський за завданням «органів» став начальником створеної німцями поліції Краснопільського району Сумської області, набрав туди колишніх членів ВКП(б) і вбивав невинних, знущався над людьми. Створюючи партизанські загони, енкаведисти одним із головних завдань вважали різке загострення відносин між окупантами та мирним населенням. Для цього провокували репресії нацистів аж до спалення сіл і масових страт заручників. До кінця ще не розслідувана роль НКВС у розпалюванні «волинської трагедії» – жахливої українсько-польської різанини 1943 року. А чимало фактів свідчить: чекістська агентура доклала помітних зусиль для розширення масштабів взаємного знищення, яке і підірвало сили підпільної Армії Крайової, і позбавило УПА будь-яких перспектив широкої міжнародної підтримки. Виграв тут Сталін, значно послабивши й дискредитувавши обидві антирадянські збройні організації.

Українці ніколи не забудуть діяльності провокативних лоївок чекістів, замаскованих під українських повстанців. Скільки невинних людей були знищені цими катами-перевертнями, головним завданням яких було позбавити повстанців народної підтримки! Навіть радянських прокурорів обурили звірства, що творилися з санкції НКВС негідниками у крадених мазепинках з тризубами. Убивці відробляли іудині срібники, нелюдськи катуючи колгоспників, медиків і вчителів, їхніх нещасних дітей. А потім ці звірячі вбивства приписували українським повстанцям. І дотепер отруєні пропагандистським міфом люди говорять про «зарізяк-бандерівців». Пробиралися агенти НКВС і до Служби Безпеки ОУН, щоби вбивати мирних людей і вносити розбрат у лави підпільників. На їхній совісті багато з 4 тисяч невинних, закатованих есбістами – і серед тих вистачало «ідейних» садистів.

Тому однозначної оцінки ролі НКВС у війні немає і бути не може. Були серед чекістів і герої, були і злочинці. Сталінський режим спирався на терор, а його головним інструментом вважалися люди у синіх кашкетах.

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *