Президент України звинуватив попередній уряд у «саботажі реформ» і висловив надію, що новий склад Кабміну запрацює плідно. Невже Азарова от-от замінять на Арбузова?
Широка громадськість подробиць не знає: влада такими таємницями з нею не ділиться. Лише професор Чечетов вирішив нас трошки просвітити. Відсемафоривши своє у парламенті, він на публіку сказав, що саботують колишні «помаранчеві». Прізвищ не назвав. Але чомусь пригадалося, що на Майдані стояли не лише «полум’яні революціонери»: під завісу до них долучився й Микола Янович. Постояв поруч з Юрієм Луценком і Юлією Тимошенко.
Нині Юра сидить в чоловічій колонії, Юля – у жіночій (водночас лежачи в лікарні). Тож саботувати вони аж ніяк не можуть. Та й про які реформи йдеться? Якщо про пенсійну, то підвищення пенсійного віку для жінок жодної користі бюджету не принесло, тільки сприяло соціальній напрузі в державі. Про «реформу» медицини говорить уже той факт, що українці репродуктивного віку вимирають швидше, ніж населення найбідніших країн третього світу. А «реформи» в освіті плодять невігласів з атестатами Q дипломами, не здатних два слова написати без помилок. Якщо це реформування, то що ж тоді зветься деградацією?
Обкрадені та зубожілі українці доходять уже до межі терпіння. А тут ще Міжнародний Валютний Фонд вимагає від київських «реформаторів» помітно збільшити комунальні тарифи як умову для отримання чергової позики. Кажучи чистою «діржавной мовой» наших урядовців, нещасному народові підготовлений «новоричний підарунок». Мало того, що знову зростає податковий тиск, ще й за газ і воду споживачам доведеться платити більше. Простолюд багато, що може витримати, але зачистку своїх спорожнілих кишень – навряд чи. Недарма зарубіжні експерти прогнозують на 2013 р. серйозні соціальні потрясіння в Україні. Запобігти вибухові може тільки успішне реформування ключових сфер життя, але ж до нього влада й не підступала.
Реформи бувають успішними лише тоді, коли мають суспільну підтримку. Або здійснюються дуже швидко – доки народ розгублений – та вже невдовзі починають приносити позитивні результати для більшості. В Україні ж реформаторські балачки ведуться два десятиліття, а позитивних результатів катма. Проїдається спадщина минулого, нові ж виробництва практично не створюються. Натомість збудовані палаци високопоставлених злодіїв, банки та офіси олігархічних концернів. А ще ринки, супермаркети, готелі, сауни, розважальні центри, стадіони. І храми, де їхні спонсори намагаються замолити свої гріхи. Нерідко – смертні. Все, як у братів-росіян.
Але Україна не має таких запасів сировини, що дозволяють Росії жити трохи краще від нашого, так само проїдаючи створене предками. І там базікають про реформи замість їхнього проведення. Інколи складається враження: українська та російська псевдо-еліти викликали одна одну на змагання з остаточної деградації своїх держав. Утім, росіяни у більш виграшній позиції: їм вистачить грошей, щоби скупити українських горе-реформаторів з усіма їхніми бебехами. Аби потім розвалитися разом. Проте народам-сусідам такий сценарій зовсім не до душі. Вони ще скажуть своє слово. Обов’язково.
Ігор БУРКУТ
