Соціальні ініціативи Президента означають лише одне – на носі вибори. Наша влада завжди активно починає дбати за народ перед його «волевиявленням». Та, як відомо, ця турбота народ ніколи не рятує.
Ось нещодавно у моєї доброї знайомої помер чоловік, який мав наукову пенсію, що була майже в 3,5 рази вища за її 1200 гривень. Згідно з законом жінка мала би отримати замість своєї пенсії щонайменше половину пенсії годувальника. Та коли пенсійні органи все порахували, з’ясувалося, що переходити на пенсію чоловіка не варто, бо гроші будуть ті ж самі, а може ще й менші!
«Заплатила за квартиру 500 грн – і це ще не повністю, купила ліків на 400 грн і тепер мушу якось прожити місяць на 300 грн», – бідкалася вона.
Якщо уряд дійсно прагне підвищити рівень життя народу, а для цього треба наповнити державну скарбницю, то він, насамперед, мусить ввести податок на розкіш. Але не на телевізори і холодильники та дешевенькі авта, а на багатогектарні помістя, величезні маєтки і дороговартісні машини, літаки та кораблики.
Натомість у новій редакції Митного кодексу разом зі спрощеним ввозом автівок, здається на рік, передбачається і здешевлений ввіз яхт, але вже протягом 3-х років! Таким чином про себе подбали парламентарі, серед яких лише одиниці не є мільйонерами та мільярдерами. Зрозуміло ж бо, що яхти – це саме те, без чого пересічному українцю – ну просто ніяк!
Зрештою, той, хто добре вчив історію у школі, цьому не дивується. Бо знає, що в царській Росії, куди входила й Україна, податок на прибуток для дворян був введений лише у 1916 році – перед революцією. Хоча розмови про нього почалися одразу після відміни кріпосного права.
Тодішній міністр внутрішніх справ Валуєв доручив професору-економісту Івану Вернадському, батькові всесвітньо відомого вченого Володимира Вернадського, скласти проект про введення податку на доходи дворян.
Натомість тодішній міністр фінансів запропонував замість цього збільшити так звану подушну подать на селян, тобто податок з кожної душі (особи).
Хто зна, якби тоді прислухалися до розумних людей, може б і Жовтневої революції не було. І жили б ми зараз, як й уся Європа, в умовах демократії. Бо демократія, за словами Авраама Лінкольна, це влада народу, з народу і для народу. В Україні такої немає. А що ж тоді є в нас? Правильно – олігархія в найгірших її проявах. А олігархи, погодьтеся, апріорі не можуть продукувати соціально спрямовані закони та ініціативи. Бо опікування народом та олігархія – речі несумісні, як геній і злодійство. Про що ж тоді мова?
