На схід чи на захід? – У середньовіччя!

Доки рядові українці намагаються збагнути, який напрямок інтеграції щойно обрала київська влада – на Схід чи на Захід, країна насправді швидко відкочується назад. Промисловість розвалена, сталася майже цілковита деіндустріалізація. Дрібні селянські господарства ледь животіють: вони не можуть виробляти достатньо товарної продукції. Агонізує вітчизняна наука, деградують освіта і культура. Громадяни втрачають елементарні права, нерідко навіть не помічаючи цього. Мільйони людей не можуть забезпечити собі гідні умови життя. Й не тому, що лінуються чи зовсім не хочуть працювати – вони не мають роботи з гідною оплатою праці.

В Україні ХХІ століття встановлюються середньовічні порядки. Монарх спирається на ожирілих товстосумів-лихварів і на купку баронів, ті ж – на ватаги мордоворотів і банди кривосуддів і митарів, – і всі разом п’ють народну кров. А перетворення сучасної європейської країни на релікт далекого минулого прикривають красивими словами про «демократію», «права людини» тощо. Які права, коли вся влада належить касті «недоторканих», які не несуть жодної відповідальності за злочини?

Простій людині шлях нагору перекритий надійно. Влада затикає останні шпаринки, щоб «чужі» не змогли проникнути до закритої привілейованої касти. Днями міністр торгівлі наукою і освітою повідомив про значне скорочення місць для студентів-юристів, навчання яких оплачуватиме державний бюджет. А це означає, що вихідцям з бідних сімей не вдасться отримати професію судді, прокурора, адвоката, нотаріуса – адже заплатити за освіту десятки тисячі гривень вони не в змозі. Як це й було у середньовіччі: бідняків судитимуть багачі – і правди в такому суді простій людині не знайти.

Недарма подібне суспільство породжувало Робін Гуда, Довбуша чи Кармалюка. Простолюд, зневірений в офіційному правосудді, намагався боротися за справедливість доступними методами – ішов у гайдамаки, опришки, гайдуки. Не лише голота, але і заможні козаки змушені були братися за зброю для захисту своїх прав. Недарма Богдан Хмельницький, коли не знайшов управи на шляхетську сваволю в суді, подався на Січ. Суспільство – складний організм, який намагається регулювати себе самотужки. Що більше тиск згори, то більше й опір знизу. А псевдоеліта, яка нині керує Україною, нездатна до системного підходу до суспільних явищ. Вона через брак справжньої освіти й необхідних знань навіть не уявляє собі, чим намагається керувати. Має лише примітивний хапальний інстинкт і безмірну жадібність. Проковтнути ще зможе – паща велика, але чи зможе перетравити? Тут уже бере сумнів.

Нічого нового сучасні господарі Печерських пагорбів не вигадали. Вони мавпують кроки кремлівських можновладців, проте не розуміють обмеженості власних ресурсів. До кишень московських правителів стікаються сотні мільярдів від продажу нафти і газу, тому вони можуть виділяти дещо й на соціальну сферу. Чимало рядових росіян погодилося віддати власну свободу за повну миску на своєму столі. А в українця свободу забирають, натомість повної миски не гарантують. Цим пробуджують бунтівні інстинкти, яких у нашого люду вистачало в усі історичні епохи.

«Об’єднана опозиція» підіграла владі, випустивши пару народного невдоволення через масові акції «народного повстання». Надовго? Наряд чи. Економіка тріщить по швах, а з різким погіршенням свого життя простолюд погодитися не зможе. Кріпаками добровільно не стають.

Ігор БУРКУТ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *