Ляльковий театр замість громадянського суспільства

Перший тиждень «народного повстання», оголошеного опозицією, наводить на сумні роздуми. Ніби й ходять колони маніфестантів вулицями обласних центрів, розмахують прапорами опозиційних партій, вигукують революційні гасла… – а «драйву» немає. Натомість є відчуття якоїсь несправжності – як у ляльковому театрі. Ніби такий собі Карабас-Барабас сховався за лаштунками і змушує трупу розігрувати посередню за драматургією, до того ж стару й малоцікаву п’єску. А на авансцену сценарист і режисер виштовхнули нещасних П’єро й Мальвіну, – переконуючи публіку, що саме ці персонажі  керують дійством.

Вражає кількість пенсіонерів, які беруть участь у «революційних» заходах опозиції. Але ж справжні революції здійснює молодь, старше покоління може лише допомогти їй порадами!

Досліджуючи нинішню ситуацію, чимало аналітиків робить песимістичний висновок: влада й опозиція грають нині на одному полі. Головне їхнє завдання – випустити революційну пару, накопичену в суспільстві, у повітря, щоби зберегти нинішню систему. Адже опозиція не пропонує реального шляху розвитку України, обмежуючись гаслом «Владу геть!». А хто прийде на заміну відстороненим? Саме ті ж, що вже при владі побували і встигли збагатитися за рахунок народу. Подібну операцію здійснив Ющенко 2005 року: мільйонери з числа «любих друзів» встигли стати мільярдерами, скориставшись бажанням простолюду замінити олігархічну систему на нормальну європейську демократію. Сотні тисяч мерзли на майданах, аби забезпечити одиницям комфортне існування у розкішних палацах…

Утім, саме Ющенко й започаткував процес руйнації наївних народних сподівань на «месію», що виведе Україну з багна, до якого запроторила його комсомольсько-кримінальна «еліта», що захопила державну власність у 90-х роках.

Все більше українців розуміє: лише власними зусиллями можна змінити свою долю. Фахівці-історики останнім часом розповідають загалу, яким чином формувалося громадянське суспільство на Заході та як громадяни захищали власні права. Найбільш популярною є оповідка про рядових американців, які в ХІХ столітті розправилися з корумпованими чиновниками й поліцейськими, взявши владу в свої руки.

На американському Далекому Заході всі важливі проблеми вирішували за допомоги зброї – й мав її кожний охочий. Коли міська влада у сваволі перейшла всі межі, прості громадяни об’єдналися, обрали свою владу і фізично розправилися з кривдниками. Центральна влада не наважилася кинути проти повсталого люду федеральні війська, а визнала обраний народом комітет за справжнє самоуправління. Так формувалося дієве громадянське суспільство, якого дотепер боїться офіційна влада.

На жаль, людська натура вкрай недосконала. Якщо чиновник не відчуває опору знизу, він крастиме у зростаючих масштабах і знущатиметься з простого люду все відвертіше.

Саме так, як це роблять нині представники української «еліти». Зупинити їх може тільки страх перед відповідальністю. Якщо боротьба з корупцією ведеться виключно на словах й будь-які злочини чиновників і «мажорів» залишаються непокараними, то порядок в державі можуть забезпечити лише її громадяни. Проте, щоби вони цього не зробили, їм пропонують виставу виїзного лялькового театру, де кроликам дають морковку під спів патріотичних пісень. І все залишається по-старому…

Ігор БУРКУТ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *