Василь Стус (1938 – 1985)
В ніч з 3 на 4.09.1985 — смерть Василя Стуса в карцері табору ВС-389/36.
В ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору ВС-389/36 біля селища Кучино Чусовського району Пермської області загинув Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник.
ДАЖДЬ НАМ, БОЖЕ, ДНЕСЬ! НЕ ТРЕБА ЗАВТРА
Даждь нам, Боже, днесь! Не треба завтра —
даждь нам днесь, мій Боже! Даждь нам днесь!
Догоряють українські ватри,
догоряє український весь
край. Моя дорога догоряє,
спрагою жолобиться душа.
Як Господь нас оком поминає,
тоді, болю, грай без кунтуша!
Василь Стус
III. 1969
Пам’яті Василя Стуса
Жаль, ти не встиг. Так довго ще було…
І, до Майдану. І, до перемоги.
Там, – розірвали твоє серце: сніг,
Кати, тортури, карцери, дороги.
Вірші ховали. І тебе, щоб ти мовчав.
Ламали волю. Шматували душу.
Випалювали України честь!
Забрали тіло… Але, ти, – сказав!
Ти зміг… Все, зміг… І все, тепер, пусте…
Ти, впав, в той, сніг.
Тоді… І, вже, навіки.
Нам стало легше, розліпить повіки!
Ти, – в нас, Василю. І ти, знову, переміг.
Ігор Гурчик
Станник
ЗИМОВІ ДЕРЕВА
Згорнули руки — не викричатись
(як викричатись — без рук?).
Засніженим віттям витишитись
тополі і не беруться.
Спочили ясні, мов свічі,
холодом, як вогнем,
применшені і порідшалі
з грудневим недобрим днем.
Спочили до дна у роздумах,
наповнені, наче амфори,
піщаним повітрям морозним
української Африки.
З них кожна за розпач вища,
як герметична ніч,
цурупалком нервів свище
крізь праліси протиріч.
І лячно, немов антена
ловить радарною кроною
візерунчастий день,
гаптований криком вороновим,
гаптований дзвоном трамваїв,
гострим сміхом дітей
і круглим міліцейським бісером
на розі Хрещатика.
Василь СТУС
XII. 1964
* * *
Добрий день, мій рядок кароокий,
побратиме моїх безсонь!
Зупини її, мить високу,
для моїх молитовних долонь.
Сивий голубе, біль мій зичений,
вечоровий і пелехатий,
більше чутий, аніж помічений,
більше мічений, ніж крилатий.
Слово, слово,— достиглий смут мій!
Набираючи висоту,
порятуй од важкої скрути
і од радості порятуй,
поки, круглі, цвітуть долоні,
поки з серця ростуть пелюстки,
поки думи, як дзвони довгі,
і як дзвони, круглі такі,
ти любов’ю мене, наче амфору,
доливай, довіряй добру.
За розквітлу купальську папороть
я пером і горбом віддарю.
Василь СТУС
IV. 1966
* * *
Я так і не збагнув
і досі ще не знаю,
чи світ мене минає
чи я його минув.
Днедавнє завзялось
у снінні чарувати.
Та й знакомиті дати
мені проставив хтось!
Світ повен сподівань,
мов став, що ні схлюпнеться.
І царство це — минеться
без клятв і без карань.
Василь СТУС
Благословляю твою сваволю
дорого долі, дорого болю!
У новій збірці — вірші, написані між 1971-77 роками.
В ній — мої болі й радощі,
мрії й передуми, спогади й сніння, образки життя.
Палімпсести. Частина 1
Пауль Целян
* * *
Ти можеш мене спокійно пригостити снігом;
щоразу як я пліч-о-пліч з шовковицею
ступав крізь літо,
і кричав її наймолодший листок.СХИЛ
Ти живеш біля мене, як мій двійник:
мов камінь
у втопленій щоці ночі.О цей схил, кохана,
з якого ми котимось безперервно,
ми, камені,
від водотоки до водотоки.
Щоразу кругліші,
Схожіші. Чужіші.О, це п’яне око,
що блукає тут, як і ми,
і часом, здивоване,
пильно вглядається в нас.переклад Василя Стуса
Райнер Марія Рільке
Самотність — ніби дощ.
Назустріч вечорам здіймається від моря,
від рівнин далеких і віддалених
йде до неба, як завжди самотнє.
І тільки з неба спадає на місто.
І дощить між ніччю і днем,
коли вранці прояснюються всі провулки,
і коли тіла, які нічого не знайшли,
печальні й розчаровані одне одним,
і коли люди, ненавидячи один одного,
мусять спати в одному ліжку.
Тоді самотність спливає річками.
переклад Василя Стуса
Василь Стус
***
Уже Софія відструменіла,
відмерехтіла бузковим гроном.
Ти йшла до мене, але не встигла
за першим зойком, за першим громом.
Немов почвара в пекельнім колі,
довкола ж тіні, довкола кволі.
Благословляю твою сваволю,
дорого долі, дорого болю.
Сніги і стужа. Вітри й морози.
Гудки і крики. Чорні прокльони.
Собачий гавкіт. Крик паровоза.
І закмашини і заквагони.
Шпали і фари, пси і солдати,
рейки, і пруття, і загорода.
Впали і хода. Встали і хода.
В плечі штовхають нас автомати.
Квадратне серце — в квадратнім колі,
в смертнім каре ми падемо долі.
Благословляю твою сваволю,
дорого долі, дорого болю.
На всерозхресті люті і жаху,
на всепрозрінні смертного скрику
дай, Україно, гордого шляху,
дай, Україно, гордого лику!
Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото на Байковому цвинтарі у Києві Ігоря Гурчика . 2007
