Саме стільки виготовили за цей час і відправили бійцям чернівецькі волонтери. Сировину безоплатно надає Чернівецький рибокомбінат.
Українці – люди, без перебільшення, фантастичні. Їхні самоорганізація та вміння вирішувати проблеми будь-якої складності викликають подив усього світу. Один із численних прикладів – чернівецьке волонтерське об’єднання, яке працює нині на базі їдальні залізничного ліцею й організувалося від перших днів війни від потреби годувати фронт і людей, які мешкають на територіях, де точаться бойові дії.
Невипадкова випадковість
Уже на другий день війни, 25 лютого, до Оксани Гасинець, дружини відомого на Буковині та за її межами отця-капелана Василя Гасинця, зателефонувала Марія Філіпчук з Волонтерського центру допомоги воїнам Чернівецької області. Вона запитала, чи є можливість переробити тонну рибу для фронту. Її до Чернівців привезли безкоштовно, як благодійну допомогу з Кіцманя від товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ) «Чернівецький рибокомбінат», де директорує Володимир Федоров.
Пані Оксана, не роздумуючи зайве, одразу ж погодилася, хоча на той момент поняття не мала, де можна переробити таку кількість сировина. Та 27 лютого перша партія рибних консервів для українських вояків була готова.
– Наші парафіяни – волонтери-марафонці, – посміхається пані Оксана. – Звикли швидко організовуватися та швидко працювати: як не як, а дев’ятий рік допомагаємо ЗСУ.
Тоді ж волонтерів буквально виручили дві директорки – ліцею №11 «Престиж» пані Світлана Матвійчина та реабілітаційного центру «Родина» для дітей з аутичними розладами пані Наталя Ткачук. Саме вони та їхні колективи разом із парафіянами Української греко-католицької церкви Різдва Пресвятої Богородиці та св. Антонія у Чернівцях і розпочали цю благородну справу.
– А потім ми вже знайшли постійний прихисток у їдальні залізничного ліцею з доброї волі його директора Василя Сідора, – розповіла спеціалістка із харчових технологій, а по-старому – інженер-технолог – Любов Ревуцька, яка нині керує усім цим процесом. – Тим паче, що їдальня розташована поруч із церквою. І вже сюди раз на тиждень нам привозять товстолобика. Завжди безкоштовно. Як мінімум – півтонни, – звично перемішуючи шматки риби зі спеціями у великих тазках, продовжила пані Люба.. –Привозили нам також свинину та м’ясо індика. З них робили тушонки й паштети. Кілька разів м’ясо надходило як благодійна допомога. Та тепер мусимо за нього платити. Тому оголосили збір коштів на м’ясну сировину.
А перед цим волонтери збирали півлітрові скляні банки. Та саме того дня, коли авторка цих рядків разом із іншими чистила рибу, Надія Демич разом із чоловіком та сином привезла зібрану чергову порцію на 1000 банок із 34-го дитячого садка: «Координати шкіл і дошкільних закладів, де вже зібрали півлітрові скляні банки, дає нам відома організаторка волонтерського руху Галина Абрамюк. А ми вже їдемо за тими адресами та привозимо сюди тару», – каже пані Надія.
…А у дворі училища тим часом уже розвантажувався бусик з причепом із рибою. Його доставили кіцманчани, члени громадської волонтерської організації «Хелп піпл». Поспілкувалися. Олексій Довбуш і Вадим Савчук займаються евакуацією та забезпеченням гуманітарною допомогою осіб, потерпілих від вторгнення росії. Тому часто за добу намотують до тисячі кілометрів. Тут, на місці, допомагає їм чернівчанин Андрій Савков.
Чоловіки з групи Любові Ревуцької почали розвантажувати транспорт й заносити рибу до їдальні, де вже стояли підготовлені столи, вкриті чорною цупкою целофановою плівкою.
Пані Люба ще до того дала кілька вказівок і розставила людей по операціях. «Дівчата» – яким, між іншим, від 10 і до майже 80 років – називають її між собою «пані Генерал». Адже це вона практично запровадила цю технологічну лінію та керує усім процесом. А ще адмініструє чат «Риба» у вайбері, де повідомляє, зокрема, коли треба збиратися, що будуть робити тощо.
І якщо спочатку у волонтерських кухонних військах було чимало молодих жінок, то тепер працюють переважно старші люди, бо молодь повернулася на свої робочі місця. До слова, обробляли рибу і готували консерви й наші місцеві перші леді – дружини міського голови і начальника ОВА (умирний час – ОДА). Постійно тут працюють удови Героїв Небесної Сотні Аксенина та Щербанюка. Долучалися до доброї справи, не гребуючи важкою роботою, й біженки-професорки з Києва та Харкова…
Про бджілок-трудівниць і роботу на кшталт механізму годинника
Маю зазначити, що налагодженість процесу просто вражає: все тут працює чітко й без збоїв – як годинник.
Чоловіки заносять рибу до приміщення, а тим часом інші глушать її ударом по голові. Наступна операція – відрізання плавників. Далі риба потрапляє на два столи, довкола яких стоять жінки у фартушках і косинках, робочий інструмент яких – скребачки. Прикріпивши рибу за хвіст до дерев’яної дощечки, вони зчищають із неї луску. (До слова, інвентар волонтерки купували за свої гроші.) Чищена риба «пливе» до чоловіків, які відрубують їй голови та передають на стіл до жінок, які потрошать її. Після цього рибу миють під проточною водою і передають до тих спеціалістів, які рубають її на шматки. А вже далі над рибою починає чаклувати пані Люба. У неї на столі підготовлені й перемішані з сіллю спеції. У великих тазах вона вимішує рибу зі спеціями та олією. Чоловіки переносять ці тази до дівчат, які укладають рибу в банки, а накриває їх металевими кришками наймолодша учасниця «кухонних фронтових операцій» другокласниця Анюся з Нікопопя. Закручують машинкою металеві кришки чоловіки, серед яких Анюсин дідусь.
Підготовлені банки складаються до автоклавів, які надали спонсори. Загалом їх шість. Завтра вранці банки виймуть з автоклавів. Згідно з технологією банки мають оброблятися в автоклаві не менше трьох годин. Але відчиняти автоклави не можна, доки банки не охолонуть.
Прикметно, що залізничний ліцей розташувався поруч із Українською греко-католицькою церквою Різдва Пресвятої Богородиці та св. Антонія, де править службу отець-капелан Василь Гасинець. Сам він і розвозить по фронтах та для потребуючих, як наприклад, до Попасної, Рубіжного тощо, різну гуманітарну допомогу – від військового обладнання, ліків та одягу до тушонок, паштетів і консервів, виготовлених волонтерками, серед яких багато прихожанок його церкви.
Часто-густо на банках є наклейка:
«Пам’ятайте, Господь оберігає всіх, хто захищає Україну.
Дякуємо Вам!!!
УГКЦ Різдва Пресвятої Богородиці та св. Антонія, м. Чернівці»
А ввечері у чат «Риба» надійшло наступне повідомлення від Любові Ревуцької:
«Дорогі мої бджілки! Щиро усім дякую за гарну роботу, ми добре впоралися.
На сьогоднішній день ми вже переробили 6900 кг риби, з якої у кінцевому результаті вийшло 7330 баночок консервів!
Наступного разу зустріч плануємо на четвер, але слідкуйте за повідомленнями у групі!
Усім спокійного вечора!»
Нагадаю лише, що кожного тижня Чернівецький рибокомбінат привозить на переробку півтонни риби безкоштовно!!!
Про роботу волонтерів – у світлинах:
Привезли рибу й чоловіки вивантажують її та заносять до приміщення. А поруч виносять з машини ящики з банками – 1000 штук. Проблема з тарою вирішена.
Цей процес називається глушінням риби, бо привозять її занадто… свіжою.
Знаєте чим унікальний цей знімок? На ньому поруч працюють (на передньому плані зліва на право) три жінки з репресованих сімей. Про кожну з них можна писати роман. Приміром, 75-річна Марія Іванова (у фартушку в горошок), народилася в поїзді, яким її мати їхала на заслання. 2007 року в Москві вбили сина Марії. «Нема у мене сліз від того часу, висохли…», – каже жінка. Та її рятує довколишня краса, яку плекає, зокрема, і на своєму подвір’ї.
Тому й з Надією Литвін, яка стоїть навпроти неї, розмовляє про квіти на рівних. І це попри те, що пані Надія – профі в цій справі, бо працює в ботанічному саду ЧНУ. А далі (в голубому фартушку) – Тетяна Аксенин, дружина Героя України Василя Аксенина, серце якого не витримало важкого поранення та численних операцій.
За цим столом Андрій Ілін, підприємець і керівник фірми, позбавляє риб голів та хвостів. Як правило, він приїздить на волонтерські «збіговиська» разом із своєю дружиною Ядвігою.
Потрошити рибу – робота не з приємних і не з легких…
А тут миють риб’ячі тушки.
Розрізати рибу на однакові шматки – теж, повірте, потребує вправності.
Над рибою чаклує Любов Ревуцька – вона творить смак консерви.
Швидко і вправно жінки укладають шматки підготовленої риби до банок.
Закрутка банок – практично, остання технологічна операція.
На заміну хлопцям прийшли Анюся з Нікополя та її дідусь.
Так виглядає готова до відправки смачна й поживна продукція. А поруч банка рибних консервів перед стерилізацією в автоклаві.
Фінальний акорд – автоклави.
Володимир Данкевич – особливий персонаж. Він – шеф-кухар залізничного ліцею і спортсмен-футболіст, який… «бореться» з фігурами волонтерок. Випікає різноманітні смаколики й потім ними пригощає. Та дівчата-волонтерки невдовзі запротестували проти такого зваблювання, бо булочки, кексики, тістечка погано впливають на фігури.
– Почав пекти калачі, завиванці від 12 років, – каже, – бо мама дуже хворіла і це їй було не підсилу. – А в 17 років уже очолив кондитерський цех. Секрет смачного приготування та випікання тільки в одному, – наголошує пан Володимир, – У роботу треба вкладати не тільки душу, а й шматочок свого серця.
І саме так – з душею та відкритим щирим серцем працює ця унікальна команда волонтерів, із якою я мала щастя познайомитися. В одній публікації всіх не назвеш, та як не згадати сім’ї Тимчуків, Меренюків, прихожанку згадуваної церкви Анастасію Аппель, Іванну Гангалу, п. Крушельницьку та багатьох-багатьох інших.
Нині перед ними новий виклик: вони збирають гроші на сировину для тушонок, які чекають на фронті. Давайте їм допоможемо. Адже, як кажуть у народі, «війна війною, а обід має бути за розкладом». Адже тільки нагодована армія може крокувати до перемоги.
Інформація для охочих допомогти ЗСУ:
Перерахувати кошти можна на карточку ПриватБанку
4731 2126 4123 8989 (Дрогомирецький Василь Васильович). Гроші потрібні на придбання свинини та індичини для виготовлення тушонок.
Людмила Чередарик, «Версії»
