Міст Мійо між Буковиною та Лозером

або «Червона рута» на французькій губній гармошці

Потрапити до Парижу – заповітна мрія всіх більш-менш романтичних людей. І не дивно, бо столиця Франції залишається культурною Меккою світу.

У кожному селі – офіс з розвитку туризму

Витримці та доброзичливості наших водіїв Сергія та Анатолія можна лише позаздрити: за 16 днів ми подолали майже 8 тисяч кілометрів, побували на території 10 країн, відвідали австрійський Відень, італійську Венецію, самоврядне Монако, французський Марсель, іспанську Барселону, і знову французські міста – Лурд, Шенак, Ле Брейль, Манд, Марвежоль, Рокфор, і нарешті – Париж, французський Диснейленд та чеська Прага – і все це фактично за два тижні.

Звичайно, не вперше проводить свій «караван» до розташованого в горах Масів-Сентраль Лозеру вчителька французської мови Чернівецької гімназії №3 Людмила БІЛАК. Її там знають і поважають. Усі дні, які ми прожили в Лозері, були гостями муніципального кемпінгу містечка Шенак. Коли в нас на Буковині ще тільки намагаються розвинути туристичний бізнес, у кожному французському селі існує окремий офіс з розвитку туризму.

Шенак має давню історію стосунків із Чернівцями. Здається, чи не кожен другий мешканець цього містечка вже відвідав зусиллями пані Франсуази Марм’є столицю Буковини. На велелюдній зустрічі у місцевому громадському центрі ми пригощали французів власноруч звареним борщем, українськими піснями вихованця училища мистецтв Влада Боянчука і танцями гімназистів. А також на визнання багаторічної успішної співпраці між нашими громадами передали від Чернівецької ОДА мерові Шенака п. Філіпу РОШУ великий настінний годинник. Після офіційної частини один з французських друзів п. Жак, який уже неодноразово бував у Чернівцях, майстерно виконав на губній гармошці… «Червону Руту». Тож постійне взаємовивчення культур та обмін делегаціями – зараз, до речі, у Чернівцях також перебуває «загін» лозерців – мають відчутний результат.

Усе – для малих і старих

Але, мабуть, найбільш відчутним він є для тих, кому мрія побачити інші країни видається ледь не фантазією, – для людей з обмеженими можливостями. Саме їм щороку передає гуманітарну допомогу ортопедичний центр у Монтродаті. Таких центрів, де не тільки протезують, але й реабілітують і лікують дітей, хворих на церебральний параліч, навіть у Франції лише два. Директор Жан-П’єр РІГО для українських гостей, серед яких були й молоді лікарі, люб’язно провів коротку екскурсію центром, де наразі споруджується спортивна інфраструктура для параолімпійських ігор. Стажування в такому центрі для наших лікарів було б унікальним досвідом, але для цього необхідна чинна домовленість між медичними науково-освітніми закладами.

У Марвежолі, де розташований симпатичний будинок для літніх громадян, оточених справжньою увагою та турботою, юні українці теж подарували свої співи та танці.
Для зміцнення знайомства, сім’ї у Шенаку, Манді, Марвежолі розібрали українських гостей до себе на вечерю і жваво розпитували про події в Україні, про наш стиль життя та бачення майбутнього…

Студентська їдальня – для гурманів

У Манді, адміністративному центрі Лозеру, наша делегація відвідала приватний Ліцей «Нотр-Дам», де учні можуть отримати низку спеціальностей, між яких і такі романтичні, як працівник кіноіндустрії, і такі потрібні, як інженер морозильних камер чи архітектор-будівельник. Ми побачили як живуть студенти, де займаються, як відпочивають, і навіть, як харчуються. Останнє нас подивувало чи не найбільше: не дарма Францію вважають за країну гурманів, коли так годують у студентській їдальні!
У приміщеннях мерії Манду часто демонструються роботи молодих і досвідчених буковинських художників.

Завдяки культурній співпраці все більше наших співгромадян, зокрема, буковинців, отримують можливість познайомитися з людьми, які симпатизують Україні та прагнуть дізнатися більше про її народ. Така експедиція, під час якої чернівецькі мандрівники мають можливість побачити низку найвідоміших європейських міст, відбувається тепер щороку.

У спільне європейське майбутнє ми попрямуємо космічно-сріблястим мостом Мійо, найвищим віадуком у світі, відкритим ще попереднім президентом Франції Жаком Шираком. Ця споруда, від якої захоплює подих, видається повітряним міражем. Але тільки здалеку. Такий міст дружби тепер існує в душах багатьох французів та українців – і він здатен перетнути будь-який кордон.

Максим МИХАЙЛЕНКО, журналіст, спеціально для «Версій»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *