Україна як сміттєзвалище європейського непотребу, або що “впарюють” українцям під виглядом “брендових” харчів

Із початком дії Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС багато говориться про якість продукції українських виробників, які, щоб вийти на європейський ринок, мають дотримуватися високих стандартів. Тим часом планка для харчової продукції, яка завозиться в Україну, залишається відверто заниженою, а подекуди держава взагалі не перевіряє те, що потрапляє на український ринок. Як наслідок, українці, купуючи продукти навіть відомих західних торгових марок, отримують товар гіршої якості, ніж споживачі в ЄС. Чим відрізняється куплений в Україні і в Німеччині шоколад, скільки насправді у заморожених креветках води, і що не так із сиром, який продають у нас, – пояснюють фахівці.

Приводом для цього матеріалу стали результати проведеного у Литві дослідження складу продуктів харчування, які виробляються міжнародними європейськими компаніями в ЄС.

Як виявилось литовцям не додають какао, цукру та полуниці, порівняно з німцями. Так, наприклад, у чаї Nestea у Німеччині до складу входить лише цукор, а у Литві – сахароза та стевія, у печиві Milka в Німеччині 35% шоколаду, а у Литві лише 32%, в йогурті Activia Danon німцям кладуть 9% полуниці, а литовцям тільки 8,2%. Окрім того, в країнах нової Європи в продуктах використовується більше хімічних домішок, аніж у більш заможних країнах ЄС.

Міністр сільського господарства Литви вважає це несправедливою комерційною практикою. Його підтримав єврокомісар з питань захисту споживачів. Тож балтійська держава буде добиватись усунення цієї дискримінації через проведення загальноєвропейського дослідження та прийняття відповідних нормативів Євросоюзом.

Тим часом, ця ситуація змушує українців задуматися: якщо громадяни Литви, яка є членом ЄС, отримують гіршу продукцію, то що тоді можна сказати про товари на полицях українських магазинів?

Що перевіряє держава

Генеральний директор Української асоціації постачальників торговельних мереж Олексій Дорошенко зазначає, що «литовці отримують в чотири рази менше за німця, а українець у п’ять разів менше за литовця».

«Тому про склад продуктів навіть відомих міжнародних компаній можна лише тільки здогадуватись або читати їх на упаковці. Висновок один: рівень життя країни напряму впливає на якість продуктів, які ми купуємо. В Україні держава вже давно не проводить досліджень якості та безпечності продуктів, тому ми й не маємо у своєму розпорядженні відповідних даних», – наголошує він.

Аналогічних до проведених Литвою досліджень в Україні на державному рівні справді немає. Голова Держпродспоживслужби Володимир Лапа у коментарі ІА ZIK зазначив, що їхня служба працює у відповідності до українського законодавства і звірятись з західними перевірками не може, оскільки не має бази Європейського Союзу.

Також він пояснив, в яких випадках проводяться перевірки харчової продукції, яка ввозиться в Україну: «Підстави для цього передбачені Митним кодексом. Це невідповідність маркування, це якщо маркування не відповідає вимогам, не герметичне або розірване. Виключно за таких підстав ми направляємо на проведення лабораторного дослідження. Взагалі в нас діє система, коли, якщо йдеться про продукцію тваринного походження, ми даємо можливість імпортувати підприємствам, які мають єврономери. Тобто перший етап відсіювання продукції – на рівні підприємств, які постачають. А другий етап – якщо є законодавчі підстави направляти товар на лабораторні дослідження, ми направляємо».

Голова Держпродспоживслужби також додав, що згідно із новим законодавством, має бути розроблений довгостроковий план моніторингу і буде визначена певна періодичність контролю, відповідно до якої відбиратимуть зразки продукції. План цей мають затверджувати на наступний рік.

Наразі ж про якісний склад продуктів західних торгових марок в Україні можемо судити лише з окремих досліджень громадських організацій і науковців. І висновки їхні не вселяють оптимізму.

Непотріб з-за кордону і хаос на внутрішньому ринку

Сьогодні Україна перетворилася на таке собі сміттєзвалище європейського непотребу, вважає заступник голови правління Союзу споживачів України Олег Цільвік.

Для цього, каже він, є об’єктивні підстави, як низька купівельна спроможність населення. Але є й фактор держави, яка фактично не виконує свої обов’язки перед громадянами, не забезпечуючи безпечність продукції, яка потрапляє на внутрішній ринок. Експерт переконаний, що ефективність Державної служби з питань безпечності харчової продукції та захисту споживачів сьогодні фактично нульова.

«Держава перевіряє продукцію, тільки якщо є якісь масові отруєннями людей. Тобто це поодинокі випадки. А системно цей контроль не здійснюється через брак коштів, але, скоріше за все, через, відсутність політичної волі. Ті дослідження, які проводять громадські організації і які виявляють фальсифікат, на жаль, не є затребуваними з точки зору держави. Нині діюче законодавство не дозволяє виходити на перевірки за зверненнями громадських організацій. Тобто для того, щоб державний орган належними чином відреагував, має звернутися фізична особа-споживач. А, як ви розумієте, споживачу не просто купити за 50 чи 100 грн сир, випробувати його в лабораторії на наявність рослинних жирів, сплатити за це 1,5 тис. грн і потім скаржитися на продавця або виробника. Крім того, у більшості випадків сьогодні народ купує на ринках, де фіскальний чек не видають й ідентифікувати продавця чи отримати документи про походження товару неможливо. Тобто така реальна ситуація – повний хаос на внутрішньому ринку», – вважає Олег Цільвік.

«Стосовно ж того, що везуть до нас з європейського ринку, то це продукти низької якості. Буквально тиждень тому я був на форумі, де збиралися виробники молочної продукції, і там наводили приклад. Було досліджено сім зразків сиру, який виробляється в Польщі і реалізується в нас. Виявилося, що всі ці зразки були фальсифікатом сиру, бо містили жири рослинного походження», – додає він.

Фальсифікат і згода виробників

Олена Сидоренко, експерт з якості та безпечності харчових продуктів, професор кафедри товарознавства, управління безпечністю та якістю Київського національного торговельно-економічного університету, також підтверджує, що продукти, які продаються під однією маркою в Україні і в Європі, часто відрізняються за своїм складом. І це, за словами фахівця, може бути зумовлено двома чинниками.

«Один із них – фальсифікація. Тобто коли відомий бренд фальсифікують, а оскільки ринковий контроль в Україні зараз ослаблений, законодавство змінюється, то немає можливості систематичних перевірок», – зазначає експерт.

Вона пояснює, що підроблену продукцію часто можна відрізнити за упаковкою. Наприклад, якщо «Нестле» реалізовується у жерстяній тарі з наклеєною паперовою етикеткою, то це просто фальсифікат, оскільки для цього бренду характерна жерстяна тара без паперової етикетки. Справжня кава «Якобс» реалізується лише в скляній тарі. Якщо в іншій – то це фальсифікат.

Також в Україну часто постачають фальсифікований чай. До прикладу, напис «Made in China» свідчить про те, що це 100% фальсифікат, тобто низькосортний чай запакований як високосортний під виглядом якогось бренду. Тоді як на справжньому фірмовому чаї має бути напис, яка це китайська торгова компанія, яка провінція, де зібраний чай, і потім його характеристики.

Інша причина, чому реалізовувана в Україні імпортна продукція може відрізнятися за складом від європейської, – це умови, які прописані в контракті між виробником і постачальником. Фірма, яка в Україні займається розповсюдженням певної імпортної продукції, може в контракті прописати свої умови для того, щоб здешевити продукт і щоб він, відповідно, був затребуваним на українському ринку, де купівельна спроможність населення значно нижча, ніж у країнах Західної Європи.

«Відповідно, тоді той чи інший бренд може для України виробляти таку продукцію, яка за певними параметрами буде відрізнятися. І тоді це проблема нашої держави і проблема відсутності контролю з боку держави, а не проблема бренду. Так, брендовий виробник може сказати, що не буде поставляти продукцію з іншими вимогами, але зрозуміло, що це бізнес, і виробники завжди зацікавлені в прибутку, тому поставляють ту продукція, на яку є замовлення», – зазначає Олена Сидоренко.

Вона пояснює, що для здешевлення продукції виробники замінюють найбільш дорогоцінні компоненти. Ось лише кілька прикладів.

Скажімо, якщо в Європі у крабових паличках вміст м’яса риби 60%, то для нас можуть виготовити палички з вмістом сурімі лише 20%.

У заморожених креветках, які також імпортуються в Україну і є далеко не дешевим продуктом, може бути багато глазурі – навіть 50%. Це додає маси, і у споживача створюється зорове враження, що він купив багато креветок, а насправді там багато льоду.

Також суттєва різниця буває у складі шоколаду. Наприклад, у шоколаді, який продають в Німеччині, може бути 40% какао-масла, тоді як та ж сама торгова марка в Україні може продавати шоколад лише з 20% какао-масла. «Проте основне, що склад продукції має бути зазначений на упакуванні. Будьмо пильними, не сподіваючись лише на відомий бренд», – наголошує Олена Сидоренко.

 

За матеріалами інтернет-видань segodnya.ua, zik.com.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *