Мої героїні. Юлія Коган
Мені подобаються жінки. Мені подобаються жінки, які виходять з кола «три К» та змінюють суспільство. Хочу познайомити вас з жінками які підкорили моє серце і стали моїми героїнями. Одразу попереджаю: мої героїні – наркозалежні.
Юлія Коган
Цю серйозну, впевнену у собі білявку я побачила минулого жовтня в Одесі. Вона була місцевої модераторкою прес-візиту, який організував МБФ “Альянс громадського здоров’я”.
Наступна зустріч відбулася місяць тому на ІІІ Національному форумі жінок, які живуть з наркозалежністю – і почали ми з обіймів. Там же домовились про коротке інтерв’ю. Тож знайомтеся: Юлія Коган, директорка ресурсного центру для людей з наркозалежністю БО «ВОЛНА-Південь», членкиня комітету регіонального розвитку при Національній раді від ВО “ВОНА”, лідерка спільноти наркозалежних людей у місті Одеса. Варто додати, що Юля стала першою в Україні наркозалежною жінкою, яка увійшла до складу комітету регіонального розвитку.
Чому вирішила займатися громадською діяльністю? Як це відбувалося?
Ю.К.: В свій час я сама пройшла всі кола пекла та відчула на собі всю стигму з боку суспільства, пережила жахи переслідування міліцією, незаконні затримання, порушення моїх прав за всіма статтями. Та й життя з залежністю – це не життя, а існування. Існування без поваги до себе ж, без сенсів та мрій. В голові одна думка і одна ціль – знайти наркотик. І все ж таки я щаслива людина – в мене є сім’я, яка мене ніколи не залишала і не відмовлялася від мене. Це моя підтримка та опора.
Коли я отримала відмінний атестат про середню освіту і поступила до ОДУ, думала, що всі дороги відкриті. Та ні – на третьому курсі трапилися наркотики, які й перекреслили моє майбутнє. Далі було пекло – довгі роки жаху та залежності.
Зазнавши все, що може бути поганого в існуванні з залежністю і вийшовши вчергове на свободу, я не давала собі гучних обіцянок. Та життя дало мені шанс. Під час одного з відвідин пункту обміну шприців (ПОШ) благодійного фонду «Дорога к дому» я зустріла знайому, яка запропонувала попрацювати у них. І мені сподобалось! Сподобалося бути потрібною!!!
Це щастя, коли робота приносить радість. Так і сталося зі мною. Виявилося, що я справжній трудоголік. На роботі я вчилась та розвивалась – база для цього була (відмінниця, університет). Вже через кілька років з простої соціальної працівниці я стала лідеркою спільноти людей, які живуть з наркозалежністю (ЛЖН). Я брала участь у великій кількості тренінгів та семінарів, конференцій та воркшопів. І вже в 2017 році ми, наркозалежні люди України, створили свою організацію «ВОЛНА», де я стала регіональною представницею від Одеси. Зростала як спеціалістка я, зростала і моя ВОЛНА. В серпні 2021 року ми створили 3 ресурсних центри для ЛЖН в Україні, і я стала директоркою одного з них – БО «ВОЛНА-Південь». Думаю, в мене не було іншого шляху в житті, і я, рано чи пізно, повинна була до цього прийти. Хто, як не я, знає, що потрібно людині, яка живе з наркозалежністю? Хто, як не я, знає всі проблеми та біль, з якими стикаються люди в залежності? І хто, як не я, здатен їм допомогти?
Які, на твою думку, найбільші проблеми/бар’єри/перешкоди? Які ти бачиш можливі шляхи вирішення/подолання?
Ю.К.: Вважаю, що найбільші проблеми – у вразливості людей, які вживають наркотики (ЛВН). Ми безправні, хоча права є, ми не знаємо про них. Наша юридична та правова неграмотність, неосвіченість, суспільне презирство, постійна стигма та приниження – ось маленький перелік того, з чим ми живемо. На нас дивляться, та людей в нас не бачать. Від нас сахаються та зневажають. Та ми ж такі самі ЛЮДИ, як всі, тільки маємо залежність – не більше. І ми всі різні. Не можна стригти всіх під один гребінець! Останній наркозалежний може бути більш порядним, ніж, припустимо, викладач в інституті. Якщо ти ніколи не пробував наркотики, це не робить тебе автоматично гарною людиною, ні! Навіть викладач чи депутат може бути тираном та аб’юзером і далеко не порядною людиною. Наркотики тут ні до чого.
Люди, які живуть з наркозалежністю, потребують допомоги, підтримки та розуміння. Головне, що ми ЛЮДИ, і ми хочемо, щоб наш голос почули. Ми хочемо бути корисними нашому суспільству. Не треба ставити на нас крапку!
Що допомагає в роботі та просто по життю?
Ю.К.: Хто, як не я, допоможе ЛВН? Я хочу стати захисницею та опорою цим людям. Це важка і непроста робота, де легко можна отримати емоційне вигорання, бо я все пропускаю через себе. Щоб добре працювати, мені потрібно вчитися відпочивати. Особисто я знайшла собі віддушину, яка допомагає мені не згоріти. Я роблю цей світ більш прекрасним – я саджаю квіти. Завдяки мені, багато пречудових троянд, гладіолусів, лілей та хризантем зараз квітнуть біля мого дому.
Наостанок прошу тебе сформулювати якесь послання, заклик до суспільства – щось таке, що обов’язково має прозвучати, те, що важливо донести до читачів та читачок
Ю.К.: Підсумовуючи, я наведу відмінний вислів, який точно відображає мої прагнення і дії в підтримці людей, які живуть з наркозалежністю: «Не кожна людина наркозалежна, та кожний наркозалежний – ЛЮДИНА!»
Питання ставила Ірина Гамбарян
Фото: Ірина Гамбарян, Юлія Коган
Читайте також:
