Про «демос» і «кратос» + екскурс у минуле
Чи є нині попит на правду й кому нині вона потрібна? Мабуть, тільки тим, хто на фронті захищає сьогодні нашу незалежність і саму українську державність. Бо сьогодні, як і до повномасштабного вторгнення раші, важко домогтися справедливості – як у суді, так і в державних чи комунальних і самоврядних органах. Я могла б навести десятки прикладів цього, а, може, й сотні, якщо напружитися.
Сьогодні ж кожна партія – яку можна беззастережно називати кланом, бо створена не знизу, не з ініціативи народу чи громадськості, а згори й конкретно під чиїсь інтереси – має своїх журналістів, які її обслуговують. Через це дуже легко звинуватити будь-кого з нашої братії.
Натомість пригадую, як наприкінці 80-х років минулого століття й на початку 90-х, голодні журналісти, зарплата в яких становила 5 доларів на місяць, якщо й не менше, боролися за демократію. Розшифрую: боролися за демос і кратос, тобто за владу (кратос) народу (демосу) – вільних людей. Та, як відомо, влада до рук останніх не потрапила. І слуги народу (маю на увазі не конкретно партію «зелених», а загал усіх партій) стали жити краще господарів, перетворивши Україну на державу для себе, рідних. Хоча за визначенням,
Демократія – це перш за все про те, що громадяни мають право вимагати від обраної ними влади поваги до себе та своєї гідності. Вимагати того, щоби держава працювала в їхніх інтересах, задля їхньої зручності. І саме тому демократія є однією з 6-ти базових цінностей Європейського Союзу.
Саме до ЄС прагнуть потрапити українці, на противагу росіянам. Бо усвідомили, що демократична держава – це сервіс, який ми, громадяни, найняли на роботу і оплачуємо цю роботу зі своїх податків. Що саме так жити зручніше і комфортніше. Бо ж пам’ятаєте, скількох принижень доводилося нам зазнавати, займаючи місце від шостої ранку у багатогодинних чергах до державних установ? А постійне відчуття приниження під час звертання до чиновників, щоби зробити прості речі: зареєструвати шлюб, народження дитини, право власності? А тепер реєструємося в електронній черзі ЦНАПу без «рєшал» і цукерок з коньяком; отримуємо потрібну довідку просто вдома через додаток «Дія»; в цьому ж додатку оформляємо допомогу при народженні дитини або відкриваємо при потребі ФОП. Усе це й означає, що держава виконує свою роботу – служить своїм громадянам. Саме така вона – євроінтеграція.
Рильце в пушку – явище масове: до цього примушувала система
Чому правда сьогодні нікого не цікавить? Бо журналісти, які борються між собою, захищають інтереси партій. А саме вони під диктовку своїх господарів формують громадську думку. Рильце в пушку – в кожного, бо це стало масовим явищем. Білу ворону ж зустрінете вкрай рідко, та й виглядає вона дивно, смішно і неприродно, тож довго не живе.
І «справа» Шморгуна теж украй не однозначна, як і діяльність цього талановитого блогера-розслідувача, політолога і політтехнолога. Честь і хвала йому за викриття чорної бухгалтерії екс-губернатора ОПЗЖиста Михайла Папієва, та дивує висока оцінка Шморгуном екс-губернатора Осачука, який розвалив волонтерський хаб «Олімпія», а нині влаштовує «фотосесії» в гарячих фронтових точках, переїжджаючи з місця на місце і роблячи «знімки на пам’ять». Аж кортить запитати: «А де ви воюєте, пане Осачук? Де ваш бліндаж і ваш окоп?». Утім, вибачте, якщо помиляюсь, і ви працюєте, скажімо, агітатором і пропагандистом, який виступає на фронтах перед солдатами з лекціями. Чи, може, виконуєте якусь таємну місію?..
Шморгун – фанат «рускава міра»? Тоді авторка цих рядків – балерина
Та повернімося до скандалу з Михайлом. Знаючи Шморгуна, ні за що не повірю, щоби він «виявився фанатом «рускава міра» й закликав окупантів до захоплення України». Більшого абсурду годі й шукати! Якби йому навішали ярлик педофіла, то навіть ця абракадабра виглядала б менш безглуздо. Натомість ярлик зрадника і прихильника колаборантів йому вже навішали колеги з каналу С-4. І це не пройшло повз увагу чернівецьких журналістів.
Світлана Ісаченко, журналіст-розслідувач. Джерело – FB:
«СКАНДАЛЬНА ІСТОРІЯ ЗІ ШМОРГУНОМ ВИЙШЛА НА РІВЕНЬ ІНШОГО СКАНДАЛУ – З ПОРУШЕННЯМ ПРОФЕСІЙНИХ ЖУРНАЛІСТСЬКИХ СТАНДАРТІВ КИШЕНЬКОВИМ КАНАЛОМ КЛІЧУКА «С4»
«Як тупо спалили замовника», – прокоментував відомий чернівецький журналіст Олексій Пономаренко (він зараз в лавах ЗСУ) публікацію на проклічуковському КАНАЛІ «С4» про дії СБУ, яка звинувачує відомого буковинського блогера та політтехнолога Михайла Шморгуна за ст. ч. 2 ст. 436-2 КК України у розповсюдженні в інтернетпросторі антиукраїнських наративів.
Під час війни це, без перебільшення, – звинувачення на життя і смерть.
І поки провина Шморгуна не доведена, ніхто не в праві говорити про нього, як про зрадника. Хоч би як хто не ставився до справді одіозного Шморгуна, який багатьом не подобається, особливо місцевій владі за системну критику цієї-таки влади.
За те і проливають нині кров у страшних боях з рашистською наволоччю кращі сини України, щоби наша держава залишалася в рамках європейської цивілізації з її юридичними та гуманітарними законами, де, серед іншого, чинна презумпція невинуватості.
Відтак, шановний Юрію Афонін Yurii Afonin, це якраз СБУ повинна доводити провину Шморгуна, а не навпаки Шморгун – свою правоту.
Але для мерського КАНАЛУ «С4» та його очільниці Ольги Ярхо ні правових, ані професійних норм не існує.
Нещодавно цей ЗМІ розмістив на своєму сайті інформацію під заголовком «Одіозний політолог Шморгун виявився фанатом «русского міра» й закликав окупантів до захоплення України», де без будь-яких судів і розслідувань на Шморгуна вже навішали ярмо зрадника й колаборанта.
Щоби отримати змогу розміщати «чорну заказуху» на інформаційному майданчику колишньої ТРК «Чернівці» меру Чернівців Роману Клічуку і потрібно було розчистити місце для таких поступливих медійників, як «фахівчиня з Києва» Ольга Ярхо (подейкують, її команда з медведчуківського каналу – Л.Ч.), і звільнити тодішніх керівників та співвласників ще зовсім недавно популярної та поважної місцевої ТРК Ларису та Геннадія Сергєєвих.
Зрозуміло, що Сергєєви ніколи не дозволили б ні собі, ні меру Чернівців (хто б ним не був) порушувати закони України та професійні стандарти журналістики. Тому в Клічука й виникла потреба їх прибрати.
А далі 13 січня журналісти «С4» оприлюднюють на сайті свого ЗМІ ухвалу Шевченківського районного суду, якою слідчий суддя Л.В. Я***а за погодженням прокурора Чернівецької обласної прокуратури М.М. Н***а задовольняє клопотання старшого слідчого управління СБУ в Чернівецькій області Н.В. Г***н на проведення обшуків за матеріалами досудового розслідування в помешканні М.С. Шморгуна.
Журналісти С4 стверджують, що в цьому «документі йдеться, що саме політолог Шморгун у період воєнного стану… системно поширював і коментував пропагандистські ворожі матеріали».
Насправді в ухвалі чорним по білому записано, що такі дії слідчі СБУ зафіксували «за користувачем соцмережі «Вконтакті» з мережевим іменем «Михайло Шморгун». (Підкреслення Л.Ч.) Розпочате досудове розслідування саме й покликане встановити і довести суду, у тому числі за результатами дослідження вилученої під час обшуку у Шморгуна М.С. оргтехніки й мобільних телефонів, що мережевий «Михайло Шморгун» це і є політолог М.С. Шморгун, який проживає у м. Сторожинець і є керівником сайту «Сторожинець+».
Але виходить, що очільниця «С4» Ольга Ярхо все вже встановила за слідчих і суддів і визнала М.С. Шморгуна винним у кримінальному злочині, даючи добро на публікацію «Одіозний політолог Шморгун виявився фанатом «русского міра» й закликав окупантів до захоплення України».
Це дає можливість М.С. Шморгуну не тільки згодом подати судовий позов на самого Клічука та його «кишенькову» журналістку. Це зобов’язує вже зараз обласний осередок Національної спілки журналістів України в особі його керівника Володимира Бобра Volodymyr Bober і керівника комісії з журналістської етики Любові Василик Liubov Vasylyk (завідувачку кафедри журналістики ЧНУ) відреагувати на порушення працівниками «С4» стандартів журналістики, які без суду й слідства визнали громадянина України винним у вчиненні кримінального злочину і оприлюднили цей фейк.
До того ж, відколи це професійні ЗМІ подають джерелом інформації бота з соціальних мереж із вигаданим прізвищем? Тим більше ЗМІ, яке заявляє, що «працює виключно з фактами, без фейків, за стандартами журналістики», які ніби є основою його іміджу.
Що ж, чи насправді це так – хай і з’ясують представники НСЖУ в нашій області. А заодно дізнаються, хто замовив «С4» цю публікацію».
Алгоритм дій від голови Чернівецької організації НСЖУ
За словами голови Спілки журналістів у Чернівецькій області Володимира Бобра, на каналі С-4 немає жодного члена НСЖУ (Національної спілки журналістів України), тому вчинити так, як радить Світлана Ісаченко, він не має жодного права. Натомість Рада з журналістської етики діє при НСЖУ і саме до неї треба звертатися. Наразі те, як вчинили журналісти з С-4, справді потребує розгляду та осуду. Ба більше, наголошує п. Бобер, подібне порушення карається окремою статтею Кримінального Кодексу України!
Про реакцію кіберполіції на використання чужих облікових записів – нардеп
Як відомо, Служба безпеки в Чернівецькій області, вилучивши всю техніку в Михайла Шморгуна, мусить тепер довести, що саме з неї Михайло нібито писав антиукраїнські тексти на якийсь донецький сайт. На перший погляд це нібито і не складно. Та ось що повідомив Георгій Мазурашу, народний депутат від Буковини на окрузі 203, фракція «Слуга народу»:
– Не знайомий з матеріалами справи. Якщо Михайло Шморгун справді писав ті речі, які йому «інкримінують», звісно, він, як і всі громадяни, має відповідати за незаконні дії.
Та мені видається, що сам факт – на його сторінці у забороненій в нашій країні соцмережі писали щось проросійське – не означає, що це точно робив Михайло.
Якщо правоохоронці змогли це точно встановити, тоді в мене виникає зустрічне запитання: а чому ж вони так і не змогли встановити, хто створив від мого імені, як народного депутата України, і займається провокаціями зі сторінки у Фейсбук «Георгій Мазурашу. округ 203»?.. А я звертався офіційно до кіберполіції, ба більше, представники інших служб ніби бралися допомогти вирішити цю проблему, та результатів – нуль. Як відповіли мені офіційно, це не українська юридична особа, тому ми нічого не можемо зробити. Лише минулого року нарешті після звернення до міністра внутрішніх справ відкрили кримінальне провадження. Та, як не дивно, на зв’язок до мене щодо цієї справи ще не виходили
У ситуації з Шморгуном, схоже, правоохоронці демонструють зовсім інші можливості й підхід… Щось тут не узгоджується:)
Особисто я не думаю, що Михайло може бути на проросійській позиції», – підсумовує нардеп.
Ситуація зі Шморгуном з точки зору… майбутніх виборів
Думаю, спостережливий українець уже зауважив, що, попри війну, партії розпочали підготовку до майбутніх виборів. І це простежується в медійному просторі країни, зокрема на Всеукраїнському телемарафоні «Єдині новини». Чи не тому частина журналістської спільноти й схиляється до того, що «справа» Шморгуна виглядає як розправа з неугодним медійником…
Процитую ще раз журналістку-розслідувачку Світлану Ісаченко:
«ХТО НАСТУПНИЙ ПІСЛЯ ШМОРГУНА?
Поки СБУ не наведе конкретні факти і не надасть докази, що дехто в обліковому записі соціальної мережі «Вконтакте» із мережевим іменем «Михайло Шморгун» є саме тим Михайлом Шморгуном, головним редактором новинного інтернет порталу «Сторожинець+», який постійно пише і публікує гострі статті з критикою місцевої влади, доти сьогоднішні події з обшуками в його, Шморгуна, будинку з вилученням усієї оргтехніки виглядають з боку правоохоронних органів як розправа з відомим медійником і професійним політологом за критику ним влади, а також як намагання силових структур на чиєсь прохання чи замовлення змусити мовчати не тільки Шморгуна, але й решту блогерів і журналістів, що, виконуючи свій професійний обов’язок, правдиво висвітлюють діяння місцевої влади, яка почасти не гребує нахабно порушувати закони України, навіть у цей страшний і складний для усіх нас час кровопролитної війни.
Шморгун догрався.
Сидів би собі тихо, як його вчитель політології з ЧНУ професор Анатолій Круглашов чи колеги за професією, заступники голови Чернівецької облради Михайло Павлюк і Микола Гуйтор, фотографував би хмаринки, виставляв би на фейсбуці милі краєвиди. І сто відсотків, сьогоднішнього інциденту не було б. До нього однозначно не прийшли б з обшуками слідчі СБУ, маючи на руках ухвалу Шевченківського райсуду м. Чернівці, освячену прокурором Чернівецької обласної прокуратури.
Так нє, він у своєму «Сторожинець+», у соцмережах строчив критику на владу (аргументовану критику), називав мера Чернівців Романа Клічука Ромчиком з командою бариг, голову Чернівецької облради Олексія Бойка – Льошою з манерами сокирянських шахрайчиків, а начальника Чернівецької ОВА Руслана Запаранюка – невдахою, із яким область іде на дно.
Критика Шморгуна була гострою, подекуди справді образливою для тих, кого він критикував. Але справедливою, чесною і правдивою.
Тепер йому «шиють» кримінал за ч. 2 ст. 436-2 КК України.
Це дуже страшна стаття. Не так передбаченою нею мірою покарання при доведенні вини (до 5 років позбавлення волі), як великою ганьбою за «виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії єрефії проти України, глорифікацію її учасників».
«Я патріот своєї держави. Підстави для обшуку, з яким сьогодні до мого помешкання увірвалися працівники СБУ, – фейк і брехня. Я не робив і ніколи не зміг би робити, ні за яких обставин, нічого з того, що мені інкримінує зараз служба безпеки, а саме – написання коментарів антиукраїнського характеру на якихось лівих інтернетсторінках, зокрема якоїсь донецької спільноти, – сказав щойно Михайло Шморгун в нашій з ним телефонній розмові. – Мене брутально залякують. Дії слідчої та працівників СБУ направлені на те, щоби дискредитувати мене за мою критичну позицію стосовно окремих представників місцевої влади. Під час обшуку працівники СБУ порушили усі можливі норми Кримінально-процесуального кодексу і мої законні права. Вони не дали мені можливість викликати адвоката. Привезли із собою незрозумілих понятих. Застосовували фізичну силу, щоб вирвати з моїх рук мобільний телефон. Ухвала суду на обшук і підстави для нього є фейком від початку до кінця. В мене вилучили усі сім-картки, телефони і комп’ютери, навіть ті, що давно були в неробочому стані і стояли як «залізо». Ніби для проведення технічної експертизи з метою знайти підтвердження виходу з них на ворожі сайти і написання якихось диких коментарів. Це жахливо. Це розправа».
Наразі Михайло Шморгун вдома.
Від СБУ досі немає жодної інформації про цей інцидент.
Особисто я вірю Михайлові», – завершила Ісаченко.
І саме запитання – хто наступний? – активізувало журналістську та блогерську спільноти.
Та у «справі» Шморгуна є ще один аспект, як про це пишуть соцмережі. Щодо цього «володар «Часу», як він жартома себе називає, Петро Кобевко написав наступне:
«У соцмережах дуже активно розігнали інформацію про те, що нібито політолог Михайло Шморгун на російському інтернет-каналі закликав російські війська заходити в Україну, де їх будуть зустрічати з квітами, особливо на Буковині. Дуже сумнівно, що це правдива інформація, дуже сумнівно те, що Михайло Шморгун має доступ до забороненого в Україні каналу. Але чомусь активізувалися різні люди і боти, які продукують інформацію про Михайла. Це стає підозрілим. Тим паче, що спецслужби і слідчі досі не надали жодних правдивих доказів, що це правдива інформація. Знаючи про те, що саме ця інформація буде мати великий резонанс не тільки на Буковині, а й в Україні, мовчати в таких умовах не мають права. Що довша мовчанка, то більша недовіра до органів, які почали розслідування цієї справи.
Не мовчіть».
«Підозри ніхто не висував. Тривають слідчі дії, а це – як експертиза…»
Саме так, довкола «справи» Шморгуна повна тиша. Жодних коментарів і щодо висунутих йому звинувачень. «А по-іншому й бути не може, – повідомило джерело з правоохоронних органів. – Адже на коментарі дає дозвіл слідчий чи прокурор. І тому ніхто нічого офіційно не буде говорити аж до завершення кримінального провадження за фактом». Іншими словами, як мені пояснили, кримінальне провадження – це як сигнал до початку слідчих дій. А доки не висунуто підозру, говорити нема про що. Бо кримінальне провадження можуть і закрити. Тоді одразу виникла думка: а, може, блогера хочуть просто полякати?..
Поцікавилася також, а як же бути з телевізійниками з каналу С-4. Адже вони навішали ярлик на людину та спублічили її. У відповідь почула, що це, мовляв, журналістська самодіяльність, на яку пан Шморгун може подати до суду.
За професію… образливо
І, насамкінець, про факти і культуру… ведення дискусій. Можливо, ця тема нікого не цікавить і нікому не потрібна,та мене вона зачіпає, тож болить. Бо, перефразовуючи відомий вислів одного кіногероя, за професію образливо. Тим паче, що саме нахабні та нахраписті виступи у ЗМІ знаходять численну підтримку аудиторії (ми вже виховали нового читача!) і мають найбільший резонанс.
Нинішні журналістські публікації переповнені лайливою та образливою лексикою. За нею простежую єдине – бажання принизити опонента, виставити його у непривабливому світлі. Та невже ніхто не усвідомлює, що це – наслідок браку фактів. Замість того, щоби називати Клічука «Ромчиком з командою бариг», краще навести факти того, як вони виграють найвигідніші тендери на будівництво чи перебирають об’єкти міського господарювання собі у власність або ж перекладають плитку там, де цього не треба робити тощо. І це буде переконливо, і все стане на свої місця. А якщо такі факти не вдалося роздобути, то вибачайте…
Мені також не подобається, коли голову обласної ради називають Льошою з манерами сокирянських шахрайчиків, а начальника Чернівецької ОВА – невдахою, з яким область іде на дно. Адже можна було б проаналізувати бодай кадрову політику останнього, вказати на прорахунки в роботі, якщо в нього немає досягнень…
…Не вважаю себе експертом в «останній інстанції», тому не хочеться, щоби хтось подумав, ніби повчаю колег. Утім, майже півстолітнє перебування на медійному ринку, під час якого до мене по інтерв’ю в 1990-му приїжджала телевізійна знімальна група з французького громадсько-національного телеканалу Антенн–2 (або А2), перейменованого пізніше у Франс-2 Телевізьон, дозволяє мені бодай висловити свою точку зору.
Я глибоко переконана в тому, що ні лайки, ні нахабство чи нахрапистіть, ні обізвайлівки й навішування ярликів і близько не вважаються аргументами. Тим паче, на мою думку, найбільшим ганьбиськом є захист вузько кланових інтересів. Адже якщо журналістів називають четвертою владою у державі, то найперше маємо бути державниками!
Людмила Чередарик,
