Приїзд фронтовика Павла ІСАЧЕНКА до рідних Чернівців став приводом до цього болісного посту у Фейсбуці:
«Давно я не писав… До війни я був тату майстром, психологом. І зараз я проходжу через те саме, з чим до мене приходили воїни АТО. Маючи певний багаж знань у психології, психіатрії, мені то проходити не те, що легше, але я, принаймі, розумію що зі мною відбувається. Та розуміти і переживати – різні речі. До біса таблеток, від яких я ледве розумію що відбувається навколо, побічна дія ліків, «посипалося» тіло. Адреналін – офігенна річ, скажу я вам. Там, на нулі, у тебе нічого не болить, от взагалі нічого, навіть дірка в зубі, яку до війни так і не зробив. Та коли приїжджаєш назад, все, капець, організм тобі нагадує все, матюкає тебе болем, ниє, курва, без упину. Та все це повна хрінь у порівнянні з тим, що ти бачиш тут, в тилу…. Заберіть дітей, бо зараз будуть матюки.
Тут блять війни нема. Я говорю не про те, що в рідних Чернівцях не «прилітає», а про те, що більшість людей тут взагалі хєр клали на ту війну. “Лухурі” тачки з номерами Київської, Харківської областей, які криво стоять під “Барткою”, припарковані у парку «Жовтневий» (це ви вже, блять, зовсім охуїли, шановні), біля гойри. Я дивлюсь вам тут добре живеться, поки хлопці гинуть на клятому Донбасі. І так, клятому, я *бав той Донбас з тим Кримом як вони є, от чесно, якщо я виживу, я ні ногою не ступлю на той схід і в той Крим. Я йшов на війну, бо якого х*я якийсь кацап вирішив, що може прийти на мою землю вбивати, грабувати, гвалтувати і йому за це нічого не буде! Буде, курва, ти лишишся добривом для землі, на яку прийшов, для моєї землі.
Знову про захід, конкретно про Чернівці. Ви охуїли вкрай. Перепланування центральної площі, сука в період, коли країна воює. У нас блять війна! Війна! Люди гинуть, діти лишаються без батьків, а то і теж гинуть. Воїнам відриває кінцівки, вони гинуть на війні. Останньою краплею мого терпіння став телевізор. Блять, ле маршрутка… П**да їде в Харків…акуратно складені снаряди…ви що їбанулися? Цими снарядами вбивають людей, а ви на тому робите шоу. Я заїбався від цього “кварталу” в якому ми живемо, з війни зробили виставу, а білети – людські життя. І загалом, всім все ок. Перестали вимикати світло. А ви задумувалися чому? Як так сталося, що світло перестали вимикати? При тому, що обстріли так і лишилися, їх інтенсивність не знизилась, аж ніяк. АТО#2, ось у що перетворюється ця війна. Приймається закон, про те, що УБД (учасник бойових дій) отримують, не зважаючи на період проведений на “нулі”. Тобто я, мої побратими і посестри, від*уяривши безвилазно 8-9 місяців на нулі, стріляючи, вбиваючи, виживаючи в надлюдських умовах рівняємося з тими уєбанами, які самі собі виписали наряд, заїхали в штаб на нуль і отримали УБД. Він блять учасник бойових дій. Герой, воїн світла, блять. До речі УБД ніхто з моїх, як і я, так досі й не отримав. Розхідний матеріал, от хто ми є.
Наговорив, а толку з того нуль. Один хєр – нічого не зміниться, бо перше, треба змінити своє ставлення до війни, в якій ми перебуваємо, а це, на жаль, не на часі…
P.S.: я наговорив багато паскудного, проте я не можу не згадати тих, хто підтримує нашу боротьбу за незалежність, за майбутнє України. Я вдячний Снячівський Ззсо, окремо вдячний Марія Тощук за підтримку, допомогу нашому підрозділу, запрошення, за теплий прийом. Ви ті, заради кого ми терпимо жах війни, заради кого віддали життя найкращі сини України. Дякую.»
Павло Ісаченко, FB
