На релігієзнавчому контексті вчорашньої інавгурації нового/старого американського президента Трампа зосередився у дописі на своїй сторінці у фейсбуці доктор філософських наук з ЧНУ ім. Юрія Федьковича Олександр БРОДЕЦЬКИЙ.

Адже подія насправді не лише цікава як видовище чи фешн-показ, а й показова і «програмна» як певний зразок подальших дій.

«За давньою традицією невід’ємною частиною інавгураційного дня у США є богослужіння за участі обраних Президента й Віцепрезидента та їхніх дружин / чоловіків, – пише Олександр Бродецький. – Воно зазвичай відбувається у храмі тієї конфесії, до якої належить глава держави. Або – якщо він позаконфесійний – у тому храмі, котрий узгоджено як такий, що влаштовує ключових учасників.

Нині, 20 січня 2025 р., таке богослужіння відбувалося у вашингтонському храмі Святого Івана (St. John’s Church). Він належить до єпископальної (англіканської) Церкви, його настоятель – Роберт Фішер. На одній зі світлин бачимо, як він зустрічає Трампа і Меланію перед входом у церкву.

Є ще одне обов’язкове релігійне дійство – вже безпосередньо під час інавгурації. Це молитва чи, точніше, відозва (invocation) до Бога, яку здійснюють ті чи інші релігійні провідники.

На другій інавгурації Трампа її виголосили, по-перше, католицький кардинал й архієпископ Нью-Йорка Тімоті Долон і, по-друге, авторитетний євангелістський пастор Франклін Ґрем.

А ще одна неодмінна відозва до Бога відкрила сьогодні й інавгураційний обід. Її виголосив Беррі Блек – Капелан Сенату.

Беррі Блек – адвентист сьомого дня і перший за всю історію афроамериканець на цій релігійно-церемоніальній посаді (займає її від 2003 р.). Відеозапис інтерв’ю з ним для української служби “Голосу Америки” (2023 р.).

До речі, а чи знали Ви взагалі про існування окремої посади Капелана Сенату? Так, є така. Й існує від 1789 року. Функція Капелана – відкриття кожної сесії Сенату молитвою, відозвою до Бога, а також супровід чи координація задоволення релігійних потреб сенаторів, їхніх помічників та членів родин.

Капеланами Сенату поки що ставали тільки пастори тих чи інших християнських конфесій. Однак часом (разово) для здійснення молитви при відкритті Сенату запрошуються й гостьові капелани, які представляють інші релігії.

До слова, існує й окрема посада капелана другої парламентської Палати – Представників. Нині на цій посаді – пресвітеріанка Марґарет Кіббен.

Цікавий факт. У 1856 р. на посаду капелана Палати Представників призначили людину у віці 94 років. Це був пастор Деніел Волдо. А загалом він прожив 102 роки.

До речі, він – один із шести живих станом на 1864 р. людей, які стали героями виданої того року книжки “Останні люди революції” – про ветеранів боротьби за Незалежність 1775 – 1873 рр. То вже була епоха фотографії, й авторам книжки вдалося зберегти для історії світлини цих людей. А діяли ж вони ще у ХVIII ст.!

Та повернімося в наші дні.

А хто ж за конфесією Трамп? Чи, може, атеїст?

Ні, не атеїст.

В одному з інтерв’ю ще за першого свого президентства він стверджував, що в дитинстві був конфірмований у пресвітеріанську віру (це одне з відгалужень кальвінізму) і довгий час так себе й ідентифікував. Батьки, за його словами, навчали його важливості віри та молитви.

Водночас саме в тому інтерв’ю Трамп розповів, що відтепер вже не вважає себе пресвітеріанином, а є християнином поза деномінаціями.

В інавгураційній промові Трамп, згадавши про замах на нього кілька місяців тому, висловив віру, що “його вберіг Бог, аби зробити Америку знову великою”. Схоже, він використовує цей образ для педалюванння своєї “винятковості”, “богообраності”…

А як щодо релігійної належності Джозефа Байдена?

Він – ревний католик. Регулярний учасник богослужінь. Хоча нерідко на державному рівні обстоює норми, котрі не вітаються офіційно католицькою Церквою.

Наприклад, у грудні 2022 р. він радо підтримав і підписав Закон “Про повагу до шлюбу”, який зобов’язує всі штати визнавати також і одностатеві шлюби.

Цікаво: у 2021 р. після зустрічі з Папою Римським Франциском Президент наголосив: понтифік радіє, що він, Байден, добрий католик, і що йому слід і далі приймати причастя.

Цей акцент Байден, мабуть, зробив через те, що Конференція католицьких єпископів США всерйоз розглядала ініціативу розробити документ, котрий би позбавляв причастя тих політиків-католиків, які підтримують право на аборт. А участь у Таїнстві причастя православні та католики, як відомо, вважають основою християнського життя й запорукою сподіваного спасіння.

Ось такі справи».

Запис Потрійна молитва в день Трампової інавгурації спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Московському патріархатові після війни місця в Україні вже не буде» –  наголосив відомий релігієзнавець Віктор Єленський. А поки що на Львівщині до ПЦУ перейшли дві громади УПЦ Московського патріархату. З підпорядкування Московського патріархату також вийшли церковні громади на Рівненщині та Черкащині. А нещодавно шість релігійних громад Закарпаття із Солотвинської територіальної громади також вийшли з Московського патріархату. Відповідне рішення ухвалили на зборах представників релігійних громад УПЦ МП Солотвинської селищної ради. Натомість на Буковині жодна церковна громада не вийшла з московського патріархату, повідомили в Чернівецькій обласній військовій адміністрації:

«Законодавством України гарантована реалізація права громадян України та осіб без громадянства, які офіційно перебувають на території України, на вільну зміну церковно-юрисдикційного підпорядкування. Порядок такого переходу визначений статтею 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», – зазначається у коментарі Чернівецької ОВА. – Рішення про зміну підлеглості мають ухвалитись не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту релігійної громади.

З початку повномасштабного наступу та військової агресії з боку росії заяв щодо змін юрисдикційного підпорядкування до ОВА не надходило. Державна реєстрація з цього приводу не проводилася.

Від правоохоронних органів та громадян України повідомлень щодо порушень у сфері свободи совісті не фіксувалося та не надходило», – наголосили у коментарі ОВА..

Управління культури Чернівецької ОВА працює у штатному режимі та готове надавати консультації і відповіді на звернення релігійних організацій відповідно до вимог законодавства України», – підсумували в ОВА.

Зрештою, сподіватися на будь-які інші настрої людей у ставленні до московського патріархату, особливо після Бучі, було би марно. Бо, як справедливо зауважив буковинський політолог і журналіст Святослав Вишинський: «Після виступу патріарха Кирила у головному храмі збройних сил російської федерації, його слів про «подвиги» російських військовослужбовців в Україні — які ще сумніви можуть виникати в Української Православної Церкви московського патріархату? Ви або негайно проголошуєте автокефалію, або ототожнюєтесь із російськими окупантами».

Й альтернативи цьому немає, бо як визнала професорка Університету Ілії в Тбілісі і колишній посол Грузії при Ватикані Тамара Грдзелідзе, нині  спостерігаємо потрясіння у світовому православ’ї, а все через те, що «деякі церкви настільки розлючені через позицію Кирила щодо війни,…».

…До Верховної Ради України поступило на розгляді питання про заборону московського патріархату на території України. І це питання, на думку багатьох нардепів, є на часі.

«Версії»

Запис В Україні московському патріархату місця вже нема. А на Буковині? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сьогодні – не з телеекранів, а зі шпальт «Версій» – нашим читачам відкриється український журналіст, публіцист, історик, головний редактор інтернет-видання «Історична правда», однойменного тележурналу на каналі ZIK, викладач магістерської програми з журналістики Українського католицького університету у Львові та кафедри PR у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», засновник Музею-архіву преси і невтомний мандрівник Вахтанг КІПІАНІ.

Сам він зазначає: «Якщо говорити про рік, то 2 місяці з нього я в потязі». До Чернівців – «міста зустрічі культур і релігій» – він прибув не вперше: бував тут з проектом «Великі українці». І саме тут до десятки знакових для країни особистостей увійшла тоді Ліна Костенко, яка в загальнонаціональному голосуванні, на жаль, не сягнула такого високого рівня.

«Багато читав про історію Буковини, зрозумів, що це край з нетиповою долею: належність до різних країн і цивілізацій, мовно-конфесійний окремішний світ відрізняється і від Галичини, і від Поділля, Покуття, – каже про нас Кіпіані. – Ці люди зовсім не подібні навіть на своїх співплемінників з іншого боку кордону».

Враження про Чернівці складав традиційно: адже зазвичай, куди б не приїхав, відвідує музеї, цвинтарі, гуляє старим містом, ходить до книгарень. Тож і в нас навідався до музею буковинської діаспори, розмовляв із директором, розглядав експонати: «Нещодавно був у експедиції у преріях, там, куди 1891 року приїхали перші українські емігранти. Але тут, у чернівецькому музеї, побачив документи, яких не бачив раніше. Зустрів багато знайомих прізвищ. Там був на станції Шандро, а тут на фото побачив родину Шандро… А минулого приїзду до Чернівців ходив на старий єврейський цвинтар. Вдруге туди варто вже йти з екскурсоводом».

Історик, добре знайомий з розмаїттям багатонаціонального не з книжок  (сам народжений в Грузії, має грузинське й вірменське коріння, свого часу жив у Новоросійську, а згодом – ще в різних містах України) вважає релігійну складову життя не менш важливою, ніж національну.

–Людина навряд чи може пояснити, чому вона вірить, – пояснює пан Вахтанг. –  Наприклад, коли хтось ідентифікує себе як «православного» – це дуже неоднозначно. Є тисяча різних відповідей, які насправді нічого не означають. Білоруський президент Лукашенко, наприклад, називає себе «православним атеїстом». Наше суспільство переважно з таких і складається. А фактор віри дуже важливий. Адже раніше люди визначалися не за етнічною ознакою, а за конфесійною – коли русини ще не стали українцями, а поліщуки не визначилися, чи вони українці чи білоруси. Це накладає відбитки на історичну долю. Якось зустрів тезу професора Грицака, яку поділяю: люди, що належать до православних цивілізацій, в принципі приречені на іншу долю (менш успішну), ніж представники католицького чи тим більше протестантського світу. Протестантський Бог – добріший до людини праці і з моральними якостями. Там вважається, що твій успіх – це труд, а не тільки сліпа віра і вшанування ікон. Це прораховується соціологічно і математично. Це не означає, звісно, що ми назавжди відстали, але розуміючи це, ми можемо більше вкладати не в блискучу бляшанку монастиря, а в соціальну роботу при цьому монастирі – підтримку молоді, сімей тощо. І тоді це матиме успіх.

Я підтримую церкву там, де це можна підтримувати, але не можу не бачити недоліків, які не дають їй підтягувати людей до іншої якості життя чи іншого пошуку справедливості. Католицький світ має більші шанси просунутися вперед, ніж православний.

– Можливо, цим частково і пояснюється сучасний успіх Польщі?

– Її успіх у тому, що вони в кінці 80-х зрозуміли свої помилки, яких припустилися в 20-х роках: відсутність національної єдності та опірності. Вони не переставали боротися проти комунізму, тоді як багато народів склали перед ним руки. Тому й наші галичани легше вийшли з цього стану, а Схід не бачив потреби в цій боротьбі – подоланні комунізму. Тож люди тут, на Заході, знають, що чим більше працюєш – тим краще живеш. І тут набагато вища соціальна мобільність, ніж на Сході чи на Півдні. До того ж, еліти в Польщі намагалися бути менш популістичними.

Сам я хрещений в православній церкві, але дуже пов’язаний з греко-католицькою. І католицький університет – це не просто місце роботи, це світогляд. Проректор УКУ Мирослав Маринович провадить таку філософію ще від дисидентського руху, від несприйняття комунізму, від пошуків зла – зокрема, і в собі. Люди мусять для себе проговорити свій досвід. Тому соціальна місія церкви – церкви будителів, яка втягувала в національне відродження селянство в ХІХ столітті, підтримувала підпілля і боротьбу проти комунізму в ХХ-му, церква діаспори – мені дуже близька. А обряд – менш важливий, ніж справи церкви.

– Тобто католицька і протестантська церква – більш сучасні?

– Так. Вони ближчі до людей. Якщо світ танцює – вони танцюють, якщо світ плаче – вони плачуть.

– Під час обговорення «перехрестя культур і релігій» на прикладі Чернівців Ви висловили таку пропозицію «національної ідеї», як полікультурність. Чи бачите в цій полікультурності і в цій національній ідеї в майбутньому росіян?

– Ідея мультикультурності – світова ідея, яка дозволяє зберігати ідентичність, творячи сучасні нації. І в багатьох країнах світу вона працює. Цей досвід треба вивчати, і не робити з нас усіх однакових, а зберігати різну, регіональну ідентичність, десь підтримувати її – але при цьому працювати на чуття єдиної родини. Ми різні, але ми єдині, в нас є спільний інтерес – щаслива країна, з якої ніхто не тікає, сюди приходять гроші і створюється продукт, цікавий для світу. Треба виїздити за рамки хутора, і наша окремішність, особливість – це не те, чим треба пишатись, бо вона нам дана, а не нами створена, і не від нас залежить.

Що буде через 20 років в ідеалі… Згадую, як в 90-х роках я кілька разів ходив на щорічні прес-конференції  Товариства «Просвіта», і щоразу питав у його керівника Павла Мовчана, якою бачить “Просвіта” російську мову в Україні через 20 років. І мені щоразу відповідали питанням: «Молодий чоловіче, ви хочете провокацій?»

А насправді більша частина людей в Україні говорить російською! А що з нею буде, що з нею робити – не було такої проекції! Уявлялося, що хтось щось мав би зробити так, що раптом все стане українським, а наші вороги «згинуть як роса на сонці». Але пройшло 20 років. І не згинули…

Я і зараз не готовий відповісти на таке запитання. Думаю, що російська мова буде. В Одесі чи Миколаєві вона з’явилася не пізніше за українську, а десь – і раніше. Бо в степах жили козаки. Але це зовсім інша історія – історія степу. А як же історія міста?

У нас є престиж української? Ні. Бонуси за її знання? Ні. Що треба запропонувати одеситові, щоб він не просто вивчив українську, а перейшов на цю мову? Сказати: «Це Україна, і хай говорять українською!»? Це те саме, що сказати: хочу, щоби завтра було сонце! А буде дощ. Бо дощеві байдуже до моїх бажань.

А «Іванови» з російською мовою будуть довго, це потрібно усвідомити. Бо вони такі самі громадяни, платники податків. Так, у нас є мрія – щоби всі говорили українською. Але навіть якщо цього не буде, то ми маємо бути об’єднані багатьма цінностями, одна з яких – мова. Одна, але не єдина.

Вочевидь, має бути державна політика. Можливо – імператив (як Ізраїль творив свій Ізраїльський світ). Це складна тема, яка є предметом політичних маніпуляцій. А насправді слід подумати, що зробити: визначити мету, інструментарій… Визнати, що люди в ХХІ столітті живуть дуже раціональними речами. Знання англійської дає численні шанси досягнути успіху, а української – не дає. І прагнення знати українську може бути покликом землі і крові. Тож на цей момент має бути прийняте рішення – вчити українську. І тільки через 20, 50 чи 100 років – наступне рішення.

Я свого часу працював у 1-й українській гімназії в Миколаєві. Ми запропонували дітям поїхати на Різдво на Галичину. З кількох сотень учнів ледве 20-ро зібрали – діяв стереотип «бандери поріжуть». А коли поїздка таки відбулася, коли діти зустріли Різдво у новому для них середовищі, отримали зранку подарунки – вони плакали зі словами «як нам пощастило – мали їхати до «бандер», а поїхали до вас». Зараз цього страху нема. І це вже результат.

Тож років через 20 ми зрозуміємо, що не тільки вчимо в школі мову, а й можемо нею говорити» Це дуже поступовий і делікатний процес.

– Робота в школі, в газетах, на телебаченні, в інтернеті… Яка робота для Вас найголовніша – з висоти безлічі перепробуваних?

– Напевно, мені більше подобається працювати в друкованій пресі, ніж на телебаченні. Спочатку придумуєш ідею – потім бачиш її на шпальтах. Але на телебаченні є емоції, і мені бракує в друкованому інтерв’ю уявлення, як поводяться його герої. На ТБ бачиш і цинізм, і усмішку, і натягнутість, і навченість… Тож важко сказати, яка робота краща. Всюди бувало добре.

Свого часу було дуже добре на «1+1». Часи змінилися, звідти довелося піти, але завжди знаходилося щось інше, цікавіше. Зараз працюю на телеканалі ЗІК, задоволений. Бо при цьому я вільна людина: начальства не бачу. Напевно, вони хороші люди – бо їм від мене нічого не потрібно (сміється – авт.)

Я сам придумую проекти, потім знаходжу людей, здатних це підтримати. Нещодавно був у Канаді, в провінції Альберта, їздили, куди тільки треба було, аби побачити людей, діди яких були першими українцями в Канаді… Це чиста журналістика, це неймовірно цікаво, дуже надихає. Історія проходить на твоїх очах.

– Ваш проект «Історична правда» – для власного задоволення чи самореалізації, а чи це все-таки місія?

– Фінансове задоволення від інтернет-проекту, на жаль, не підтверджується (усміхається – авт.). Круто отримувати гроші за те, що тобі подобається, але в мене це не проходить. Отож цей проект – «три в одному». Та оскільки до мене ніхто цього не придумав, то це таки місія. Мушу працювати й у інших напрямках. Телевізійне втілення «Історичної правди» дуже успішне: у нас вийшло понад 170 телевізійних випусків. Ні у кого не було такої системної якісної документалістики і публіцистики. Маємо розповідати людям, якою складною і цікавою була історія, що в ній були уроки, і в ній є місце для задоволення. І третє – це нас творить одним організмом, однією нацією. Разом переживаємо донеччанина Стуса і Андрея Шептицького…

– Вас часто запитують про Вашу колекцію газет і журналів, але ця інформація постійно оновлюється…

– У колекції – тобто уже в музеї – приблизно 30 тисяч найменувань видань, катологізація їх ніколи не закінчується, бо додаються нові. Є внутрішня класифікація, каталоги. Головний каталог – абетковий. Але є різні позиції – назва газети, мова, місце видання, формат, хто засновник – і пошук можливий за кожним із цих полів. Експонати – це газети приблизно на 100 мовах. Є навіть газета, яка видавалася суржиком. Вона називалася «Сальцисон» і виходила в 90-х роках у Львові. У ній зазначалося щодо редакції, що «адреса декому відома», «ращотного щота нє імєєцца», а гаслом було: «Рух народів України за ковбасу».

–Ви були учасником подій 90-х років – зокрема, студентської революції. Як ставитеся до того, що зараз почасти на цьому піаряться політичні сили. І як гадаєте – чи будуть піаритися на нинішніх подіях, і чи це добре?

– …Майдан належить не одній політичній силі чи людині. І якщо людина робила щось, що є важливим, а потім вирішила брати участь у політиці і розказала про це… Мене це хвилює, але це інструмент показати небайдужість. Піар – це коли ти говориш правду, пояснюєш суспільству своє місце в цій системі. З іншого боку є політичні сили – технологічні проекти. Всі розуміють, що не було ніякої «сильної команди для складних часів». Ці люди зібралися тільки на фотографуванні і розбіглися через 5 хвилин. Існують люди, які вступають до партій, щоби отримати якусь користь. І коли саме ці люди використовують ці події – мені це неприємно. З одного боку «Укроп» показує реальних кіборгів, але поруч з ними пролазить купа всілякої нечисті. Особливо тих партій, які є при владі. Вони несуть відповідальність за те, що в країні відбувається. Так, це питання викликає певний дискомфорт. Піарити героїв, які йдуть в політику – мабуть, правильно. Але якби це була тільки «партія ветеранів АТО»… Я не певен, що я б за неї голосував – але принаймні було б ясно, що це за середовище.

– Коли Ви нарешті зібралися побачити пологовий будинок в Тбілісі, де Ви народилися, з’ясувалося, що приміщення знесене… Вашим висновком було: «Все треба робити вчасно». Як гадаєте, українці ще встигнуть щось зробити «вчасно»?

– Дуже багато втрачено. Скільки десятків тисяч повстанців померли від 1991-го року, не дочекавшись реабілітації повстанського руху. Дістали сатисфакцію одиниці. На Волині лишилося реальних вояків – на пальцях однієї руки порахувати. Їм приємно, що закон, прийнятий у квітні, робить їх борцями за волю України. Але скільки мільйонів не дочекалися реабілітації брата, сина… Це наш гріх перед ними. А скільки виїхали з України – і вони більше ніколи не повернуться. Носять українське прізвище, ходять до української церкви і їдять вареники… але вони не повернуться. А скільки людей бідує, в той час як їхні ровесники в Прибалтиці на свою пенсію подорожують світом… Вина нашого покоління і нас як країни є. Ми не проголосували в 90-му, 91-му нормально, не змогли дотиснути владу в 2005-му, а ті люди, яким ми довіряли – опинялися випадковими, дрібними людьми, які йшли заради задоволення матеріальних інтересів і дрібної гендлярської втіхи. Левова частина… . Влада – це не прибульці, а плоть від плоті свого народу. Коли хтось балотується і каже, що буде боротися з корупцією – йому ніхто не вірить, бо всі знають, що на їхньому  місці робили б так само… Таким складним є суспільство, яке не розуміє своїх інтересів і голосує за собі подібних. Це наслідок каші в голові і незрілості самого суспільства…

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

На фото: Вахтанг Кіпіані в кабінеті Чернівецького міського голови. «Ця мармурова ваза є скринькою для голосування міських депутатів австрійських часів. Один з міських голів вмурував її у стіну, коли під час Першої світової до міста прийшли перші москалі. Знайшли артефакт під час ремонту років десять тому», – пише Кіпіані на своїй сторінці в мережі фейсбук.

Запис Вахтанг КІПІАНІ: Треба виїздити за рамки «хутора»… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За патріотичне виховання молоді вирішив серйозно взятися департамент освіти Чернівецької ОДА, порекомендувавши учням починати навчальний день з виконання гімну та молитви за Украї­ну. Директор департаменту Оксана ПАЛІЙЧУК підкреслила, що це лише пропозиція, яку ініціювали батьки та громадські організації, тож кожен навчальний заклад може на власний розсуд вирішити – дослухатися до цієї поради чи ні.

Головна освітянка Буковини також уточнила, що раніше поши­рена інформація про молитву у школі є не зовсім вірною – йдеться не про церковну молитву, а про молитву за Україну «Боже великий єдиний, нам Україну храни».

Але на цьому нововведення для шкіл не завершуються. До на­вчальних програм планують включити також додаткові предмети, які обиратимуть для себе або самі учні, або ж їхні батьки. Особливу увагу освітяни акцентують на предметах морально-духовного спрямування. Зрештою, з цим важко не погодитися, бо духовність – це саме те, чого ніколи не буває забагато.

– Ці предмети можуть називатися як завгодно – «Етика і духовні засади», «Морально-етичне виховання», «Основи християнської етики». Важливо, щоби вони виховували в учнях такі важливі людські якості як чесність, доброта, порядність, а також любов до батьків і Батьківщини. Та звісно ж ці предмети викладатимуть лише за згодою батьків, – зазначила п. Палійчук.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Духовність стане основною засадою виховання? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Щодо екскурсій, то їх проводитимуть працівники галузі освіти:

– Звісно, поїздки потребують певних коштів, – розповідає Іван ПЕТРУСЯК, начальник управління культури ОДА. – Та нині майже кожна школа має власний транспорт і відвідати святині в області для них не є проблемою. А от духовний піснеспів буде профінансований управлінням культури області.

Нині у краї нараховується 1174 зареєстрованих релігійних організацій. Торік їхня кількість збільшилася на 22 та становить зараз 28 організацій різних віросповідань, конфесій, напрямків і течій, – додає Сергій БУХАРОВ, головний спеціаліст відділу охорони культурної спадщини, національностей та релігії управління культури. – А духовною опікою буковинців займаються 1863 священнослужителі. Наразі релігійна ситуація в області є стабільною, випадків міжконфесійних суперечок немає.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»  

Запис Річницю Хрещення Київської Русі святкуватимуть у липні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З 26 по 30 жовтня у Кафедральному Соборі Прп. Параскеви Сербської будуть перебувати Мощі Святого Великомученика і цілителя Пантелеймона.

Середа 26 жовтня:
16:30 – Зустріч Святих мощей Великомученика і цілителя Пантелеймона.
17:00 – святкова всенічна.

Четвер 27 жовтня:
Престольний день Свято-Параскевського Кафедрального Собору.
8:00 – акафіст.
8:40 – зустріч Архієреїв УПЦ КП.
9:00 – Божественна літургія.
17:00 – акафіст Великомученику і цілителю Пантелеймону.

П’ятниця-субота 28-29 жовтня:
Протягом дня будуть читатись акафісти та служитись молебні перед Мощами Святого Великомученика і цілителя Пантелеймона.
Чернівецька єпархія запрошує до спільної молитви християн усіх конфесій.
Інформіція з сайту Чернівецької єпархії – http://orthodox-cv.org/node/201 .

Помолитися Богові та торкнутися до святині прийшло багато вірян.

На території храму пресвятої Параскеви Сербської збудують недільну релігійну школу. Перші цеглини на фундаменті 27 жовтня заклав Митрополит Чернівецький і Буковинський Данило. На місці майбутньої школи священики провели молебень.

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис До собору святої Параскеви Сербської привезли мощі Св. Пантелеймона спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У 36-му числі «Версій» оприлюднено реакцію директора Чернівецької обласної філармонії на інтерв’ю з головою Чернівецької вірменської громади.

Не знаємо, про що таке нове дізнався пан Казимірчук з інтерв’ю, але його реакція була неадекватно образливою і недоброзичливою. Адже нічого не змінилось, вірмени як і раніше не заперечують проти концертів класичної, духовної, органної музики і категорично проти проведення у храмі заходів, не сумісних з традиціями християнської церкви.

Безпідставно застосовувати визначення типу «поводяться нахабно» до прихожан церкви, а тим більше до священика. Нахабно поводяться усі вірмени взагалі чи якісь окремі представники громади у Чернівцях? У чому це проявляється, пане директоре? У напіввідкритих церковних дверях під час богослужінь? «Ми не можемо привчити їх закривати двері»…

Пригадується назва статті 2-річної давнини в одній з газет «Двері Чернівецького вірменського храму після 70-літньої перерви знову відкрилися для прихожан». Пане Казимірчук, не намагайтесь закрити їх знову. У тисячах католицьких, вірменських та інших церков є органи, але нікому не спадає на думку тримати закритими двері храмів заради кращого збереження музичного інструменту. Від свіжого повітря орган, як і церква, не зіпсуються. Псувати їх може тільки затхла атмосфера ксенофобії і національної нетерпимості…

Священик «нахабно» хоче почепити ікону в церкві (ікона у нас одна єдина, стоїть на столику під час служби), чи «нахабно» бореться з курінням у церкві, а головне – з реєстраціями шлюбів, основним джерелом доходів філармонії. Настоятель церкви «приходить, коли хоче»… Пане директоре, невже Ви вважаєте себе його начальником? Не провокуйте конфліктів.

Пан Казимірчук стверджує, що вірмени жодної копійки не вклали в ремонт приміщення вірменської церкви, але упускає важливий момент: вона була побудована вірменами!

Щодо приватизації: ми ніколи не ставили за мету приватизувати ні церкву, ні ресторан на її території. А щодо юридичної сторони проведення богослужінь, то існує біля десятка державних нормативно-правових документів, які передбачають передачу для використання за призначенням культових споруд відповідним релігійним громадам, навіть якщо ці споруди –пам’ятки архітектури.

Настала осінь, а разом з нею той термін, згідно з яким Вам треба виконувати обіцяне, тобто припинити шлюбні обряди у церкві. Легше роз’ятрити конфлікт, запустити черговий десяток кляуз, написаних власними співробітниками… Реалізується минулорічний сценарій.

Ж. Маргарян, голова Чернівецької релігійної громади Української єпархії Вірменської Апостольської Церкви

В. Давидович, голова правління Обласного вірменського національно-культурного товариства «Аревік»

Запис Терези знову хитаються спершу з'явиться на Медіа-Версії.

19 березня п.р. Cлужбою безпеки України спільно з прикордонниками та митниками на МАПП Порубне в рейсовому автобусі «Чернівці-Сучава» у громадянина України, який слідував до Румунії, серед ручної поклажі виявлено та вилучено молитовник-часослов. Порушник намагався вивезти, із приховуванням від митного контролю, релігійний стародрук за кордон для ймовірної реалізації.

Це книга, приблизна дата виготовлення якої – середина ХІХ ст., написана старослов’янською мовою, друкованим способом. За попередніми висновками фахівців видання є церковно-слов’янським календарем та збірником деяких молитов. Для встановлення істинної цінності вилученого стародруку буде проведена додаткова експертиза.

Однак, на підставі Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» даний предмет релігійного культу не може бути вивезений за межі території України без спеціального дозволу. Знаючи про це громадянин вирішив переправити книгу до суміжної країни, приховавши її від митного контролю.

Слідчими Управління порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст.ст. 15 ч.2 та 201 ч.1 КК України (контрабанда історичних та культурних цінностей). Триває слідство.

Невперше Управління СБ України в Чернівецькій області припиняє спроби нечистих на руку «ділків» незаконно вивезти за кордон історичні та культурні цінності, які є національним надбанням.

Так, 9 жовтня 2007 року співробітниками Управлінням спільно з сумськими колегами та Глухівською митницею припинено спробу незаконного переміщення через державний кордон до Російської Федерації стародруків культового характеру: “Каноника” (виготовлений орієнтовно у ХVІ –ХVІІ ст. в Гродненській друкарні), “Требника” (перша половина ХVІІІ ст.) та “Псалтиря” (початок ХХ ст.), які відносяться до старообрядницької церкви.

Прес-група УСБ України в Чернівецькій області

Запис Припинили спробу вивезти з України релігійний стародрук спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Школа євангелізації – це з‘їзд для християн різних конфесій, де, зберігаючи свою індивідуальність, люди разом шукають відповіді на найважливіші запитання; це зустрічі, конференції, молитви. Такі з‘їзди проводяться у різних містах, а темою школи у Чернівцях стане обговорення питань, для чого живе людина, її гріховності, матеріальних благ…

Школа євангелізації діятиме 27-29 березня при парафії костелу (м. Чернівці, вул. Бетховена,2). Телефон для отримання детальнішої інформації: 8-096-341-30-25.

Також у ці дні тут відбуватимуться великопісні реколекції, які проводитиме спеціально запрошений священик – отець-доктор Александер Бішко.

27 березня, п‘ятниця:
9.00. Служба Божа із загальною наукою;
18.00. Хресна дорога;
18.30. Служба Божа із загальною наукою для всіх. Опісля – зустріч з викладачами, вчителями, юристами, лікарями.

28 березня, субота:
9.00. Служба Божа із загальною наукою;
11.00 – зустріч з дітьми (1-9 класи);
16. 00 – виставлення Пресвятих дарів;
18.30. Служба Божа із загальною наукою.

29 березня, неділя:
9 00. та 13. 00 – Служба Божа із загальною наукою;
11.00. – служба Божа з наукою для дітей.

Запис Чернівці: з‘їзд Школи християнського життя та євангелізації спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Перебувають вони тут від 1759 року. Один раз на рік, 14-го лютого, з правого бічного престолу церкви Різдва Пресвятої Богородиці скляний саркофаг з мощами Святого Валентина переносять на тетрапод у центр церкви.

Самборяни переповідають чимало різноманітних історій про те, як Святий Валентин допомагав зберігати сім’ї. На знак вдячності за збережені родини, за зцілення від недуг у церкві є чимало подяк. Торкнутися до святого приходять і зовсім юні, і зрілі люди. Одні вимолюють долю для себе, інші просять за сім’ї своїх дітей.

Кохання — шаленство, але тільки воно надає нашому існуванню неповторного сенсу!
Андре Моруа

Свято для… тварин і чоловіків

У Європі день св. Валентина відзначають з XIII ст., в Америці — від кінця XVIII ст. У нас же — зовсім віднедавна. Хоча українці можуть вважати це свято своїм.

На Русі існувало власне свято закоханих. Воно припадало на 8 липня – день Петра і Февронії.

Святий Валентин жив у III ст. нашої ери у римському місті Терні. Він був священиком. Тодішній римський імператор Клавдій II понад усе цінував військову наснагу, християн же не жалував. Військовий дух легіонів правитель підтримував за допомогою оригінального засобу: заборонив легіонерам одружуватися, щоби вони думали тільки про битви.

Валентин попри заборону таємно вінчав легіонерів із їхніми обраницями. Крім цього, він ще й примирював закоханих, писав любовні листи для тих, хто не вмів самий цього робити.

Наприкінці 260 року нашої ери Валентина за доносом заарештували. У тюрмі в нього закохалася сліпа донька тюремника. Він як священик, що присягнув перед Богом на цноту, не міг відповісти на її почуття. У ніч перед стратою він написав їй жалісного листа і підписався «Твій Валентин». Звідси і листівки-«валентинки». У вжитку вони від 1800 року.

За іншою версією засновником звичаю писати валентинки став в’язень лондонського Тауеру герцог Орлеанський, який писав любовні поеми, адресовані дружині.

Торік влучно підмітили, що 14 лютого став днем підвищеного виробничого навантаження поштових працівників і днем шалених прибутків торгівців квітами і сувенірами. У Сімферополі того дня троянди розкуповувалися зі швидкістю 50 квіток на годину.

Кожен народ святкує День закоханих по-своєму. Британці, наприклад, надсилають листівки не тільки друзям, а й своїм домашнім тваринам. Японці ж виявилися оригінальнішими — вони переробили 14 лютого на таке собі «8 березня для чоловіків», коли подарунки отримує сильна стать.

Найромантичніше знайомство

Такою стала історія шотландця Джима Керша і норвезької дівчини Еккі Ольсен. Як виявилось, стародавня морська пошта — пляшка з листом — може використовуватися не тільки для повідомлення про нещасні випадки з кораблем. Джим Керш, коли йому виповнилося 15 років, написав листа, закрив його в пляшку і кинув у море, зазначивши свою зворотню адресу.

Пляшка пропливла 400 миль і опинилася на березі Норвегії, де її підібрала 14-літня Еккі Ольсен. Вона написала Джимові відповідь, але відправила вже звичайною поштою. 4 роки вони листувалися. А коли, нарешті, зустрілися, то того ж таки дня побралися!

У Чернівцях немає моря, але це не заважає мешканцям міста знайомитися не менш романтично. Щоби пересвідчитися в існуванні справжнього кохання, не потрібно далеко ходити, варто лишень уважно подивитися довкола себе. І тоді дізнаєшся про таке…

Кохання через вікно

Останні місяці для Наталії стали суцільним кошмаром. Хлопець, з яким вони разом вже не перший рік, став зовсім чужим. Постійні непорозуміння, сварки через дрібниці та вчинки, які неодноразово доводили дівчину до нервових зривів, стали причиною болісного й тривалого розриву.

Здавалося, що не має жодної сили, здатної повернути іскру кохання у розбите серце. Тут, напевно, самому Купідону довелося попотіти, але він створив таки диво. До сусіда Наталії прийшов його друг, який, побачивши дівчину у вікні, зрозумів, що вона повинна стати його коханою.

Хлопець, довго не думаючи, відправив таємничій незнайомці кошика з фруктами та невеличкого листа зі словами: «Квітці, що мене вабить». Він іще довго домагався розчарованої в коханні дівчини. Але щире кохання здатне вилікувати навіть найглибші рани. Тепер Наталя та Віктор разом планують, як провести перше, але точно не останнє в їхньому житті спільне свято закоханих.

Замість стріл Купідона – їжачок

На долю чернівчанки Віти також випало чимало випробувань, пов’язаних із любовними перипетіями. Прагнучи чогось нового, дівчина вирішила стати вожатою в одному з місцевих таборів відпочинку. На її плечі лягла відповідальність за найстаршу групу.

Одного разу, коли Віта проводила спортивні змагання, один з хлопців її групи, який давно вже подобався вожатій, знайшов їжачка. Граючись із тваринкою, хлопець і не помітив, що та не в гуморі. Потривожений їжак вкусив хлопця просто за ніс. Перелякана вожата та потерпілий вирушили до лікарні.

Саме там у них влучили стріли Амура. Вони разом уже півтора роки, щоразу, коли виникають непорозуміння, закохані дарують одне одному їжачків — щоправда, не живих.

Напевно, в кожного було щось таке, від чого ще й досі завмирає серце. Головне — зуміти розгледіти справжнє кохання.

Запис Мощі Святого Валентина зберігаються в Україні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Єдність – у розмаїтті
– Як Ви стали Надзвичайним і Повноважним Послом України в Індії?
На той час я вже був доцентом кафедри фізіології в Замбійському університеті та головою профспілкової організації радянського посольства в Замбії. Присутність на оперативних нарадах послів залучала мене до дипломатичного життя. А до того я вже мав досвід радника ректора Кабульського медичного інституту і міністра охорони здоров’я Афганістану. Керував групою радянських радників головних лікарів шпиталів у Кабулі. Коли повернувся на Батьківщину, мене обрали депутатом Верховної Ради України 1-го демократичного скликання.
Спочатку мене хотіли призначити на роботу до посольства Ізраїлю, але потрапив до Індії, де на мене чекала більш відповідальна місія. Адже ця країна сьогодні – потужний фінансовий донор у світі. А тоді індійці були готові виділити Україні 10 млн доларів на розвиток фармацевтичної промисловості. Від кінця 90-х років, за оцінками міжнародних експертів, Індія вкладає в економіку інших держав щорічно 18-20 млрд долларів.
Прибув до Нью-Делі взимку 1993 року. Ми без особливих труднощів отримали «агреман» – згоду індійського уряду прийняти мене як посла.
Завдяки Індії я зовсім по-іншому поглянув на світ, відчув його, так би мовити, і вшир, і вглиб. Унікальність Індії полягає у тому, що це полімовна, поліетнічна, поліконфесійна держава. І люди, що розмовляють різними мовами, вірять у різних Богів, чудово уживаються в одній країні. Більше того, вони намагаються акцентувати увагу саме на тому, що в них спільного. Наприклад, в Делі є величезне панно, інформаційна дошка, на якій щохвилинно день у день відображується демографічна динаміка населення країни.
Мабуть, саме в розмаїтті та різнобарвності – єдність. Якби ми всі були однаковими, то й не існувало би слова «єдність».
Звісно, в історії Індії теж були критичні моменти. Зокрема, за 500 років до народження Христа в країні з’явилася нова релігія – буддизм. Звичайно, на цьому тлі почали виникати конфлікти. І тоді мудрий правитель Ашока сказав народу: «Є один Бог. Ми, його діти, можемо вірити у будь-що. Але Бог все одно залишиться один. І тому, немає жодної різниці, хто до якої релігії себе відноситиме. І щоб довести Вам це, урочисто посвячую себе у буддисти». Саме цим він і зберіг націю. З тих пір його почали називати Ашокою Великим.

Запозичує енергію з космосу
– Ви володієте мовою індусів?
– Хінді розумію, але говорити не можу.
– Перейняли східну філософію?
– Я володію системою східної філософії Рейкі. Вона вчить медитувати, відсторонюватися від реалій життя на якийсь час. У певний момент можна запозичити енергію з космосу, скористатися нею у власних цілях або передати іншим людям. Це моє хобі. Я можу за цією системою знизити температуру не лише власного тіла, а й чужого. Опанував два ступені Рейкі з чотирьох. Щоби досягти 3-го ступеня, треба їхати до Непалу. 4-й ступінь підвладний лише окремим людям у світі. Вони і є справжніми гуру.
Якщо на 1-ому ступені я міг передавати свою енергію, бажання та можливості лише через долоні на відстані кількох міліметрів, то на 2-му – передаю енергію на відстані. Перед тим, як мені присвоїли 2-ий ступінь, довелося продемонструвати свої вміння – пройти певне випробування.
Загалом, це закрита система. В Індії є спеціальні вчителі, гуру, які вчать подібних методик. Я випадково познайомився з людиною, яка розповіла мені про це. Проявив ініціативу і потрапив у клас до гуру. Там був єдиним європейцем. Після оволодіння 1-им ступенем з групи відібрали двох – одного індійця і мене. Нас і послали до напівзакритої школи, де ми оволодівали 2-им ступенем. Випуск завершувався церемонією посвяти – відкриттям головної чакри. Загалом навчання тривало 2 роки.
Під час перебування в Індії мені вдалося познайомитися з гуру Баба Вірса Сінгхом. Він надзвичайно відома в Індії людина. У багатьох індійських капличках (звичайно там вони називаються інакше) є його портрети. Коли прийшов до нього вперше, гуру сидів на спеціальному підвищенні в білих одежах, а я стояв на певній відстані. Наступного разу мені вже дозволили сидіти на стільці неподалік від нього. Найвищим ступенем довіри було, коли гуру дозволяв переміститися на підвищення, на якому сидів сам. Якось Баба Вірса Сінгх розповів, що йому приснився сон про Ісуса Христа.Згодом я приїхав до нього в гості і побачив статую Ісуса Христа у нього у дворі, з-під неї било джерело.
Удалося побувати й у Храмах кохання. Перший з них – храм чоловічого начала. Решта храмів виглядають, як різні варіації «розмови» жіночого та чоловічого тіл. Ці храми були створені в 9-10 столітті нашої ери. Їх побудували, тому, що був вселенський мор і тодішні керівники держави таким чином вирішили сприяти народженню дітей, збереженню і продовженню нації.

Краса життя – жінка
– Наскільки мені відомо, Ви ще й поет?
– Я не поет. Я людина, яка іноді «виливає» свій настрій на аркуші паперу. Я навіть не володію методиками віршоскладання.
Моя перша збірка називається «Чорнобривці». Крім української, пишу і англійською, і російською мовами. Поезія пишеться вночі, натхнення приходить зненацька. Часто бувало так, що я схоплювався посеред ночі й поки знаходив ручку, забував, про що хотів написати. Тепер я спочатку повторюю рядки кілька разів, завчаю, і лише тоді встаю й записую. На поезію надихають жінки – краса життя. Свого часу малював, кілька малюнків увійшли до збірки «Вісь Землі».
А ще дуже люблю фотографувати. У мене тисячі фотографій. Мрію влаштувати виставку власних фото.

ДОВІДКА «ВЕРСІЙ»
Георгій Іванович Ходоровський винайшов рефлексометр. Він був запатентований в Росії та Україні. Цей унікальний апарат дозволяє вимірювати параметри, показники сухожильних рефлексів (колінного, ахілового). Він об’єктивно дає 7 показників. Для порівняння: іноземні показують тільки 1. Пристрій, створений в 80-х роках минулого століття і був рекомендований для дослідження стану здоров’я космонавтів. А Міністерство охорони здоров’я Радянського Союзу виділило кошти для промислового виготовлення апарату і подальшого практичного застосування в лікарнях та науково-дослідних установах.
Любов ПЛАХІНА, «Версії»

Запис Хто ви, докторе Ходоровський? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Михайле Васильовичу, 8 липня лідер Народної партії Володимир Литвин оголосив на засіданні Верховної Ради План невідкладних дій щодо подолання політичної кризи в державі. І того ж дня завершився заключний етап ХІ звітно-виборної конференції Чернівецької обласної організації Народної Партії. Тож якими є ключові позиції Плану і як поставилися партійці низових організацій до нього?
– На конференції ми обговорювали завдання обласної організації як з реалізації рішень Х з’їзду Народної Партії, так і з виконання Плану невідкладних дій.
– Кілька конкретних слів про нього…
– Найперше, програма невідкладних дій щодо подолання політичної кризи в державі є вчасною і важливою. Не секрет, що люди нині розчаровані. Вони зневірилися у політиках. Наше завдання – повернути їм віру у завтрашній день. Бо все, що нині відбувається на українському політичному олімпі, викликає здивування не тільки в українців, а й у закордонних політиків.
Саме тому наш лідер і поставив питання руба, запропонувавши низку заходів для подолання політичної кризи, забезпечення відповідальних дій влади та консолідації суспільства. Найперше – провести у формі спеціального публічного засідання Верховної Ради Всеукраїнську раду за участі Президента, Кабінету Міністрів, керівників місцевих органів влади та самоврядування, представників широких кіл громадськості. На ній повинна прозвучати вся правда про стан справ в країні, причини такої ситуації та мають бути накреслені заходи для усунення негативу. А підсумком Всеукраїнської ради, наголошував Литвин, має бути прийняття Суспільної угоди за підписами Президента, Прем’єр-міністра, голів фракцій Верховної Ради. Ця угода має здобути статус закону.
– І вона здатна вирішити всі проблеми?
– Принаймні, дасть змогу працювати і рухатися вперед.
– Що ж для цього треба зробити?
– В нашому Плані невідкладних дій є така основна вимога: чітко й однозначно трактувати та застосовувати дискутивні положення Конституції. Це нарешті припинить практику списування усього безладу на недосконалість Основного Закону. Водночас, наголошує наша політична сила, внесення конституційних змін треба відстрочити до нормалізації ситуації. Йдеться також про скорочення державного апарату на третину та уніфікацію чисельності депутатського корпусу місцевих рад пропорційно до кількості населення. Тут міститься і вимога створити виконавчі комітети на рівні районів і областей і залишити за держадміністраціями лише контрольні функції, і зміна виборчої системи також. Адже відомо, що за кількома лідерами перших пятірок ідуть товстосуми, для яких політика слугує захистом їхнього бізнесу.
Поділяю також думку по те, що потрібно відкласти прийняття рішень з таких дискусійних питань, як взаємини з НАТО, мовна політика, релігія, історичне минуле, Чорноморський флот тощо, бо вони роз’єднують і розсварюють людей.
У галузі економічної політики наша партія за те, щоби пріоритетами стали охорона здоров’я – маємо на увазі фізичне, духовне і моральне збереження українського народу, освіта і наука, сільські території, житлово-комунальна сфера, система соціального забезпечення. Загалом суспільству вже пора надати всю інформацію про обсяг соціальних зобов’язань, які держава має виконувати відповідно до чинного законодавства. Люди мусять також знати і про ті закони, які влада не реалізує, із зазначенням причин.
Зарплата в Україні занижена втричі
Більше того, слід негайно прийняти рішення з реформування системи оплати праці, яка сьогодні, з вини держави, штучно занижена більше ніж у три рази, а також відповідно і пенсійного забезпечення. Бо держава, без сумніву, повинна взяти на себе відповідальність за рівень життя в країні та чітко визначити мінімальні соціальні стандарти. А рівень прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати повинен обгрунтовуватися тільки привселюдно. Та й оподаткування доходів громадян має здійснюватися диференційовано, щоби подолати ганебний і шалено великий розрив у рівні життя наших співгромадян.
До прийняття Державної програми приватизації варто провести публічний аналіз результатів і наслідків уже здійсненої приватизації. В разі незаконної приватизації або невиконання приватизаційних зобов’язань передбачити повернення об’єктів до державної власності чи доплату до їхньої реальної вартості.
Нам необхідно також визначити перелік підприємств, об’єктів і сфер, які забезпечують національну безпеку і суверенітет держави. Вони не повинні підлягати приватизації! Ті ж з них, які вже опинилися у приватних руках, треба викупити у державну власність.
І ще дуже важливе питання – земля, яка є нашим стратегічним об’єктом. Щоби її не розбазарити, треба гласно і під народним контролем провести суцільну інвентаризацію усіх без винятку земель. І обнародувати, кому, скільки і на яких підставах вона належить.
Щоби навести елементарний порядок у країні, треба змусити владу не тільки почути людей, а й змінити умови їхнього життя, до яких, на жаль, усі вже притерпілися. А для цього слід сформувати жорсткі правила поведінки для тих, хто працює на державній службі. На ділі здійснити судову реформу, встановити виборність суддів і прирівняти корупцію до державної зради.
– Одне слово, вивести владу «з тіні» на люди?..
– Саме про це йдеться в Плані невідкладних дій. Про місцеві органі влади там говориться так: «Зобов’язати чітко з’ясувати потреби кожної людини і кожного населеного пункту, долю кожного колективу і підприємства. І на цій конкретній основі організувати роботу так, щоби країна почала прогнозовано жити, а люди – працювати і заробляти».
– Але все це ще треба здійснити. Сьогодні ж саме суспільна байдужість і розчарування ускладнюють діяльність партій. У такий доволі складний час ви опинилися на партійній посаді. Як почуваєтеся «в нових санчатах»?
– Доволі впевнено. Бо відчуваю, що працюю для людей і для майбутнього держави. Я прагматик, тому завжди хочу бачити не просто наслідки своєї роботи, а виключно позитив.

Народна партія на Буковині – всерйоз і надовго
До речі, у своєму виступі на конференції я наголошував: Народна Партія сьогодні на підйомі і люди все більше покладають на неї свої сподівання на наведення порядку в країні та створення належних умов життя. Саме тому План невідкладних дій, запропонований депутатською фракцією Блоку Литвина у Верховній раді України, був активно підтриманий учасниками нашої регіональної конференції. Присутні схвалили й пропозицію провести Всеукраїнську раду як спеціальне засідання Верховної Ради за участю Президента, Кабінету Міністрів, керівників місцевих органів влади та самоврядування, представників широких кіл громадськості.
Крім того – мушу на цьому зупинитися окремо – буковинські партійці не тільки прийняли план заходів з реалізації рішень Х з’їзду Народної Партії, але й додали власні рекомендації з удосконалення інформаційно-пропагандистської роботи. Доволі вішати людям локшину на вуха. Ми прагнемо, щоби вони самотужки аналізували те, що відбувається довкола.
– Михайле Васильовичу, пройшла інформація, що буковинські соратники Литвина виключили з Народної партії Теофіла Бауера. А той, мовляв, раніше заявив, що ніколи не був членом жодної іншої партії, крім комуністичної.
– Не коментуватиму заяв п. Бауера, бо це – його особиста справа. Скажу лише, що після закриття конференції, на якій я головував, було проведено засідання новообраного виконкому Чернівецької регіональної організації. Серед інших, прийнятих на ньому рішень, було і виключення з лав партії Теофіла Бауера (партійний квиток №327452, виданий 2005 року) та керуючого справами Заставнівської районної ради, депутата облради від Блоку Литвина Василя Мельника, згідно зі ст.8 та 24 Статуту Народної Партії за втрату зв’язків з партійною організацією і вступ до іншої партії.
Але завершити хочу іншим акцентом: Україна та її люди заслужили кращого життя. Нам усім потрібна гарантована стабільність і передбачуваність змін позитивного характеру. Для цього і працюємо.
Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»

Запис Михайло РОМАНІВ: «Шалений розрив у рівні життя українців – національна ганьба. Народна партія знає, як цього позбутися» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

n 100 г якісного (недешевого) коньяку випити о першій годині ночі. Потім  о 01.30  та 02.00 випити по склянці  солодкого чаю. Відтак прийняти засіб для послаблення шлунка, аби через годинну-дві відвідати туалет.
Секрет цього засобу полягає в тому, що вночі протягом двох годин гельмінти, які зазвичай живуть, причепившись до внутрішніх органів, ідуть, так би мовити,  у «вільне плавання». Коли їх у цей час напоїти, вони втрачають орієнтацію, а послаблювальне виведе назовні .

nВід простуди та нездужання
Протягом 3 хвилин варити у склянці молока зубок часнику. Під кінець додати чайну ложку квіткового пилку.

nПрофілактика і лікування раку
Дуже корисні рослинні дієти. До них краще вдаватися саме в ті дні, які для посту рекомендує релігія. Бо саме цього часу надходить підмога з боку Природи та Космосу, адже біоритми людини співпадають з коливаннями енергії Землі та Сонця.
Перейшовши на рослинну дієту – йдеться про відмову від молочних, рибних і м’ясних харчів – можна за півроку-рік вилікувати рак. Адже ракова клітина – паразит. Для свого росту і розмноження використовує продукти тваринного походження – амінокислоти, жири. Сама ж їх продукувати не здатна. Тож коли позбавити її цих ресурсів, вона слабне і згодом може зовсім зникнути. Навіть метастази розсмоктуються. Але відступає рак дуже поволі. У такий період шалено хочеться м’яса, риби, молочних продуктів. Може, навіть нудити від цього. Але треба триматися. Бо навіть краплю сметани чи масла, додані до їжі, використають не здорові клітини, а саме ракові. В цьому вони не мають конкурентів.
Як бачимо, метод надзвичайно простий та ефективний. Однак  люди, як правило, готові померти, але не обмежити себе у харчуванні. На жаль, для більшості черево та його потреби – понад усе. Додамо сюди ще культ речей – і матимемо те, що губить народ. Бо саме таке, низько споживацьке, ставлення до життя та його розуміння і стає причиною психічних та фізичних недуг. З такими поглядами людина довго жити не може. З ними вона не виконає і своєї земної місії. Бо за умов такої захланності важко збільшити свій позитивний розумовий потенціал.

Запис Поради цілительки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис Віра – основа сили та здоров’я А таємниця збереження молодості – любов, радість і багатий духовний світ спершу з'явиться на Медіа-Версії.