Проєкт триває на онлайн-платформі практично від початку повномасштабного вторгнення. А нещодавно частково «матеріалізувався» у виставку в галереї «Bunker» у Чернівцях – там, де, власне, й зародився насамперед як спосіб допомоги найближчим людям місцевої художниці Віолетти Олійник, батько і двоє братів якої стали на захист Батьківщини з перших днів великої війни. Віолетта і сама перетворювала свою творчість на зброю: і ювелірні вироби на продаж виготовляла, і навчилася дрони робити… А згодом відгукнулася на пропозицію об’єднати зусилля для більшого результату.

Виставка увійшла в 13-ку найяскравіших сучасних мистецьких подій в Україні, які рекомендує до відвідування «Суспільне Культура».  Про ідею проєкту і етапи її втілення розповідає куратор виставки, відомий українсько-канадський художник, чернівчанин Тарас ПОЛАТАЙКО.

Доброчинна інтернет-галерея

«Почалася війна, і Віолеттині рідні – тато і два брати, старший і молодший, – одразу пішли на фронт. На власних машинах, у цивільному одязі – боронити Київ. Вони вже мали досвід війни від участі в бойових діях від 2014 року. Треба було десь брати амуніцію… Це тепер ми вже ці всі слова знаємо – «броніки», «дрони», «реби» і т.д. – а тоді для нас це все лише починалося… – згадує Тарас. –

З’явилася ідея мистецької акції – зробити серію фотографій і спробувати продавати онлайн. Саме фото – тому що це робиться швидко, і можна роздрукувати тираж. Спало на думку, що у нас же багато хто вміє робити якісь невеличкі речі руками: вишивають, вирізають… Навіть старші люди роблять якісь маленькі гарні речі. Знаю, що багато знайомих моїх батьків точно таке роблять. Я попросив у них такі невеличкі штучки – які би, умовно, поміщалися в кишеню.  Щоб я міг ходити з ними Чернівцями і при нагоді шукати якийсь контекст для фото. Серед них були різьблені твори мого батька Яреми Полатайка і вишивки маминих подруг: Євдокії Несторяк, Ніни Фень та Лідії Мельник.

Згодом я цю серію надрукував і виставив. А хлопець моєї доньки в Торонто створив щось на кшталт інтернет-магазину: щоб можна було зайти в будь-якій точці світу і придбати те, що сподобалося. Заходиш на наш сайт, вибираєш роботу, купуєш – гроші надходять на рахунок. А роботу треба надіслати покупцю – цим я і займаюся уже три роки.

Україна тоді була на перших шпальтах усіх світових медіа, тож купували дуже жваво. Відповідно, за ті кошти ми дуже багато закуповували необхідних речей для фронту. І згодом наше житло перетворилося на склад, який був цим усім завалений: бронежилетами, берцями, прицілами, тепловізійними дронами, ребками, кровоспинними та іншим такмедом…

З термодронами, до речі, була цікава ситуація. На самому початку війни брат Віолетти сказав що було б класно якби на дрон причепити тепловізор, для спостереження вночі!… А виявилося, що така «штука» вже є! Тож ми кинулися їх купувати. Але тоді якраз уже всі за тим кинулися… Тому товар від нас «втікав» – спочатки шукали в Румунії, і Польщі, потім знайшли і купили у Франції на Лазурному березі. Поступово все було викуплено. Так дійшли до Аляски, звідки треба було переправляти у валізах знайомих, бо термодрони не можна переправляти через американський кордон …»

Гасло «Слава Україні!», викладене кровоспинним такмедом

«І от у цей період, коли житло більше було схоже на склад, а я – на СММщика, який постійно оновлює дописи на сторінці в інтернеті, Віолетта якось, розбираючи ці завали і сортуючи, що кому відправляти,  виклала із кровоспинних засобів літери «СЛАВА УКРАЇНІ», – продовжує художник. – Я тоді аж загорівся: це точно треба сфотографувати, це мусить зберегтися! Це ж із кровоспинних засобів викладено, ці слова! Аж мурашки по шкірі пішли від усвідомлення потужності цього символізму.

Десь у цей час мені написала давня знайома з Канади, художниця Дженет Кардифф, мабуть найвідоміша в світі художниця з аудіоарту, роботи якої представлені в найбільших музеях світу.  Як і більшість сучасних художників, вона працює з різними жанрами. Тож повідомила, що спеціально для нас зробила серію колажів і хоче передати їх задонатити. А я ж уже собі сформулював концепцію – що це моя серія фото маленьких мистецьких штучок, розміщених у якомусь контексті…

Тож за якийсь день я цю ідею переформатовую так, що проєкт стає відкритим для всіх охочих художників. І вони починають донатити! Так це переросло в онлайн-галерею, до якої долучилися понад два десятки митців».

Віртуальна платформа і реальний «Bunker»

«У галереї «Bunker», що в Чернівцях, представлені роботи шести художників – тих, які фізично є в місті. Решта митців-доброчинців, які долучилися до проєкту, живуть в Канаді, Англії, Австрії, Штатах. Їхні роботи купують по інтернету, а якщо хочуть придбати роботи, які бачите тут – я їх пересилаю.

Хотів у чернівецьку виставку включити роботу Дженет Кардифф – якщо не зображення (акварелі можна придбати на інтернет-платформі), то саунд-арт.  У неї є чудова звукова інсталяція, поліфонічна вокальна композиція  Spem in alium за твором, написаним англійцем Томасом Таллісом у 1570 році. Це дуже складний хоровий твір, розписаний на 40 партитур, його виконують 8 хорів по 5 голосів у кожному, виконавці мають стояти «підковою», тоді мелодія «рухається змійкою» – і коли слухач перебуває в центрі «підкови», тоді ця музика має найбільший ефект, справляє найбільше враження.  Дженет це відтворила: записала 40 треків, розмістила «підковою» 40 якісних колонок у приміщенні, і це виконання можна слухати, як «вживу». Цю роботу закупили найвідоміші музеї світу.

Та я усвідомлюю, наскільки важлива для цього проєкту якість звуку, тож не хотів би спаскудити цю ідею поганим втіленням…  Також постало би питання авторських прав – як їх правильно оформити, якими фінансами вкластися, і чи доцільно це робити в благодійному проєкті, яким ми акумулюємо кожну копійку для фронту… Тож роботу Дженет ми не представляємо – але в нас у «Бункері», як тло виставки, просто звучить твір Томаса Талліса, а я розповідаю цю чудову історію (сміється). Висловлюємо подяку Дженет таким способом…

Другим до нас додався Стас Туріна – знаний український художник, який певний час був важливою частиною відомого мистецького колективу «Відкрита група», яка репрезентувала Україну на кількох Венеційських Бієннале поспіль. Зараз він працює самостійно, в нього є серія рисунків «Нескінченний натюрморт». Нам він прислав конверт з рисунками «Новою поштою» і сказав – просто беріть…

Далі почали додаватися інші. Чернівчанин Сергій Колісник – художник і музикант, надав серію, яка називається «Птахи». Це зображення, створені ним з модулів, які він обертає, накладає, крутить і компонує, по-різному суміщає – і в цьому процесі ці форми починають нагадувати традиційний буковинський орнамент. А ще схожі на fpv дрони. Тож кошти від продажу цих робіт також спрямовуються на купівлю дронів.

В окремому залі розміщені роботи Івана Салевича. Ми з ним давні друзі, і він запропонував свої роботи тоді, коли прочитав у газеті про те, що Віолетта сама робить fpv дрони. Передав серію своїх пейзажів, які почали дуже гарно продаватися. Тож довелося навіть ще додати робіт.

Ще один художник, який долучився до виставки – киянин Богдан Макаренко, який опинився в Чернівцях одразу після початку повномасштабного вторгнення, коли Київ був під загрозою, і так і залишився тут дотепер. Мав виставку в нашому Художньому музеї, творить у нашому місті. Живописець з твердою рукою і тонким відчуттям кольору.

«Брати»

Важливе місце на виставці посідає згадка про перформанс 2023 року «Брати» Віолетти Олійник у Люблінській галереї «Лабіринт». Це велике фото дівчини з кропив’яною сорочкою, яку вона плела для своїх братів.

«У Любліні Віолетта упродовж трьох днів втілювала казковий сюжет про зачарованих братів, яких злі чаклуни перетворили на лебедів, і тільки жертовні дії сестри можуть їх урятувати від закляття,- розповідає Тарас Полатайко. –  Треба лише за три дні встигнути сплести сорочку з попередньо зірваної кропиви, не проронивши при цьому ані слова. Віолетта це робила. Причому робила серед розміщених на стінах галереї фотографій братів і сестер, яких розлучила війна. Це були дитячі світлини її подруг, знайомих – брати яких зараз воюють. Дехто надав світлини з братами, які вже загинули. Віолетта зробила їх чорно-білими. Тобто на світлині хлопчик і дівчинка, він – чорно-білий, а вона – в кольорі…

Відвідувачі галереї сприйняли її акцію дуже щиро – навіть бігали в аптеку і приносили дівчині якісь креми для її зранених рук. Також високу оцінку подія отримала від польських художників».

Коли говорять музи – ворожі гармати мовчать

«Насправді за три роки хвиля зацікавленості війною дещо вляглася, – визнає Тарас Полатайко. – Та й коло покупців замкнулося: спочатку роботи купили друзі – всі, хто хотіли підтримати Україну, потім друзі друзів, далі охочих стає все менше. Війні три роки, іноземне оточення з нею звиклося, ця ситуація для них стала, на жаль, нормою. Вже немає такої динаміки, яка була спочатку, але все одно наші спільні зусилля генерують донати для ЗСУ».

Куратор виставки зауважує, що твори, які виставлені на продаж у галереї «Bunker» – порівняно недорогі, 50-100 доларів. Ціни в канадських доларах що є 2/3 від американського долара. Купують їх зазвичай не колекціонери, а просто ті, хто переживає за Україну та наших захисників. Покупці онлайн-галереї – переважно закордонні – у нас справжні поціновувачі не мають грошей, а багачі не аж так кохаються у мистецтві. Та перед Різдвом продажі були дуже гарні. І на виручені кошти вдалося закупити знову багато турнікетів, які спиняють кров і рятуються життя. Як не дивно, їх досі бракує.

А окрім придбання творів з галереї, можна також взяти участь у їх розіграші, долучившись до збору на банку для 117 бригади. За донат від 100 грн можна виграти роботу Стаса Туріни, а за найбільший донат – отримати принт Віолетти Олійник.

Таким чином мистецтво допомагає нашим військовим нас захищати, а ворожі гармати змушує мовчати.

Маріанна Антонюк

Запис Коли «Хтось молиться за тебе…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кожний твір виставки унікальний і має і свого глядача. І на виставках завжди є трохи часу на спілкування із колегами, знайомими, висловити свою прихильність і захоплення.

З Днем Незалежності, Україно! Ангела-Хранителя всім нашим воїнам, нашим захисникам! Дякуємо кожному за єдність, віру, силу духу, відданість та патріотизм!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Художня виставка до Дня Незалежності України у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В експозиції представлено 1200 учнівських творів від 25 шкіл мистецтв. В експозиції представлені академічний рисунок, графіка, живопис, композиція, рекламний плакат, скульптура, твори декоративно-ужиткового мистецтва,  роботи виконані на пленері понад 750-ти юних художників Буковини. Окремою номінацією на виставці представлені роботи, присвячені 160-ти річчю від дня народження письменниці Ольги Кобилянської.

На виставці пройшли майстер-класи з живопису, писанкарства та виготовлення новорічних прикрас.

Виставка триватиме до 17 грудня 2023 року, а вже 18 грудня відбудеться нагородження переможців.

Дитяче мистецтво дарує підтримку і надію, налаштовує на світлі, позитивні мрії про майбутнє в контексті нашої жорстокої реальності. Виставка приваблює щирістю, новими ідеями, осмисленням, інтерпретаціями. Юні художники небайдужі до оточуючого світу, вони мріють, експерементують і не бояться досягати власних мрій.

Дякуємо талановитим учням, їх наставникам та викладачам, вдячні організаторам виставки «Буковинський розмай». Більше фото з виставки за посиланням – «Буковинський розмай» – 2023.

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис 42-а обласна виставка творчих робіт «Буковинський розмай» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Представляємо всі види образотворчих мистецтв: живопис, графіку, скульптуру, декоративно-ужиткове мистецтво, книжкову графіку і, сьогодні всім відому напевне, також нашу інсталяцію. Усі жанри: і пейзажі, і портрети, і тематичні композиції, тематичні портрети» , – розповів голова Чернівецької обласної організації Національної спілки художників України Юрій Гушкевич.

Роботи, створені під час війни. Яка триває десятий рік… Тривога під час війни, нагадування про незламність волі українського народу до свободи та незалежності, віра у Перемогу. Для українців життя і воля — синоніми.

Кожний твір виставки приваблює своєю унікальністю, зрештою, кожний твір має і свого глядача. І на виставках завжди є трохи часу на спілкування із колегами, знайомими, висловити свою прихильність і захоплення.

З Днем Незалежності, Україно! Ангела-Хранителя всім нашим воїнам, нашим захисникам! Дякуємо кожному за єдність, віру, силу духу, відданість та патріотизм!

Дякуємо організаторам і авторам виставки!

Більше фото з виставки за посиланням – ВИСТАВКА ДО ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Художня виставка до Дня Незалежності України у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Мистецтво, зокрема художнє, на жаль, не є винятком.

Сьогодні ми розкажемо про деяких відомих українських художників, творчість яких невиправдано стала об’єктом російського спадку.

Ілля Рєпін – талановитий уродженець Чугуєва, що під Харковом, з козацького роду Ріпи, але світу відомий як російський художник.

Справді, славу йому принесла картина «Бурлаки на Волзі», на якій зображено найманців (часто кріпосних), що тягнуть судно канатами проти течії. Цей твір Рєпін написав під впливом побаченого контрасту між веселощами панства і важкою працею кріпосних.

(І. Рєпін «Бурлаки на Волзі»)

А чи не найпопулярнішою картиною митця є «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», що зображає звертання козаків і отамана Івана Сірка до турецького султана.

(І. Рєпін «Запорожці пишуть листа турецькому султанові»)

Ілля Рєпін дуже часто звертався до українських мотивів у своїх полотнах. Прикладом цьому є його «Вечорниці», «Гайдамака», «Гопак», «Солоха і дяк»…Якщо порівняти українські і російські мотиви в картинах художника, можна чітко прослідкувати контраст у сюжетах, кольорах і назвах, що він для них обирає. У той час як для перших він надає перевагу яскравим фарбам і цікавим сюжетам, то для других – сірості і тривіальності життя в Російській імперії.

(Зліва – «Вечорниці», справа – «Арешт пропагандиста»)

Казимир Малевич – киянин, автор відомого «Чорного квадрату», зачинатель супрематизму, теж присвоєного росіянами.

(«Чорний квадрат» К. Малевича)

Іван Айвазовський – видатний художник-мариніст вірменського походження, що народився і виріс у Криму. Україна посідала дуже важливе місце у живописі митця: чимало його картин зображують українські пейзажі.

(«Український пейзаж з чумаками при місяці» І. Айвазовський)

Деякі роботи мариніста зберігалися у Феодосії, в галереї імені Івана Айвазовського. Після окупації Криму в 2014 році росіяни вкрали звідти 38 картин художника і перевезли їх до Третьяковської галереї у Москві. А в 2022 році з Художнього музею Маріуполя, після його окупації, російські загарбники вкрали ще одне полотно Айвазовського «Біля берегів Кавказу».

(«Біля берегів Кавказу» І. Айвазовський)

Архип Куїнджі – ще один талановитий маляр, якого Росія видає за свого. Народився Архип Куїнджі в Маріуполі. Одна з провідних тем творчості художника – український пейзаж. Так, наприклад, він зображує місячну ніч на річці Дніпро.

(«Місячна ніч на Дніпрі» А. Куїнджі)

Після окупації Маріуполя у 2022 році, разом з картиною І. Айвазовського «Біля берегів Кавказу», росіяни вкрали звідти ще три картини Архипа Куїнджі: «Червоний захід», «Осінь» та «Ельбрус».

(«Червоний захід» А. Куїнджі)

(«Осінь» А. Куїнджі)

(«Ельбрус» А. Куїнджі»)

Анастасія Калькутіна, студентка Інституту журналістики ім. Т.Шевченка

Запис Вкрадена спадщина: художники, яких «присвоїла» росія спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Дякуємо художникам і організаторам за чудову виставку, святковий передноворічний настрій, прекрасну музику!

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – 75 РОКІВ ЧЕРНІВЕЦЬКІЙ ОБЛАСНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ ХУДОЖНИКІВ УКРАЇНИ

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Відкриття ювілейної обласної ретроспективної художньої виставки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

100 живописних полотен, створених на Міжнародному живописному пленері «Вижниця 2018» від 4 до 10 травня, можна буде побачити до кінця травня у «Галереї на Штейнбарга» та у «Вернісажі на Івана Франка». За тиждень пленеру 25 талановитих митців – молодих, завзятих –  з усієї України (Київ, Львів, Харків, Ужгород, Одеса, Чернівці, Вижниця, Коломия) та Польщі (Краків) написали стільки краєвидів, портретів, натюрмортів – живописних, графічних, декоративних, реалістичних і абстрактних, що експозицію довелося розмістити одразу у двох виставкових приміщеннях. Хоча перевага, звісно, за пейзажем – на те ж воно й пленер.

Партнери проекту: МО «Арт-Модуль», Вижницький коледж прикладного мистецтва ім. В. Ю. Шкрібляка, Вижницька районна державна адміністрація та Районна рада, Виробник художніх матеріалів «Rosa», Галерея на Штейнбарга (Steinbarg gallery), Центр культури «Вернісаж». Захід проводиться за підтримки родини Бурбак.

Роботи пленеру – різного рівня. Одні автори – вже впевнені майстри, інше лише намацують свою дорогу в мистецтві. Головне, що ініціатори заходу – вижничани Іван Білан та Роман Гаврилюк, чернівчани Ігор Хілько та Олексій Бурбак розуміють, відчувають, як важливо проводити такий захід – не лише для молодих авторів, але й для чернівчан. Ми усі знаємо, яка прекрасна Буковина, але чому б не впевнитися у цьому ще 100 разів?

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Запис Вижниця приймала міжнародний пленер спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цецинська фортеця. Збільшений фрагмент акварелі Едуарда Грайпеля

Едуард Грайпель.

Чернівці. Вид з півночі. Акварель. Друга пол. 1810-х років (?)

Франтішек Лібіш. Обкладинка нотного альбому з зображенням євангельської церкви в Чернівцях. Літографія. 1861р.

Орест Криворучко. Євангельська кірха в Чернівцях. 2008 р. Інкорель

Йоганн Варроне. Панорама Чернівців. Початок 1880-х років. Літографія

Нещодавно побачив світ альбом «Чернівці. Czernowitz» (С. Осачук, Т. Дугаєва). На превеликий жаль, вартість книги з репродукціями чернівецького міського пейзажу не дозволить усім охочим її придбати. Натомість авторка дослідження й далі працює над матеріалами. А «Версії» у своїх публікаціях намагаються зробити бодай фрагменти її досліджень доступними для своїх читачів, пропонуючи ширше висвітлення творчості окремих митців.

Вид на давні Чернівці залишив нам картограф

Відкриває альбом один з найбільш ранніх творів – акварель «Чернівці. Вид з півночі». Цікаво, що це єдина відома нам мистецька робота автора на прізвище Едуард Грайпель. Про його особистість мало що відомо. У різних джерелах зустрічаємо лише коротку та доволі фрагментарну інформацію. Повне ім’я творця акварелі Едуард В. фон Грайпель (Eduard W. von Greipel, ?-1823). Він згадується також як Ernő Greipel-Ligistkron.  Повідомляється, що Грайпель мешкав у Будапешті та у Вюрцбурзі і до 1811 року був військовим, потім вийшов у відставку. Зустрічаються згадки про дві його книги. 1807 року у місті Лінц опублікована книга Е. Грайпеля «Над горами. Воєнний фрагмент». А  1819-го у Лейпцигу у перекладі Грайпеля з французької вийшла «Новітня розповідь про Америку та її мешканців» у співавторстві з георгафом  та істориком Конрадом Мальте-Бруном. Та вочевидь більш відомими були його здобутки в картографії. Згадується його майстерня у м. Вюрцбург «E. v. Greipel K. K. Hauptmann im Inf. Regiment Würzburg», яка випускала «Сучасні топографічні та географічні вироби». Відтак він відзначився і створенням карт, серед яких були й доволі рідкісні. Едуард  Грайпель був автором карти ерцгергцогства Верхньої Австрії, надрукованої 1809 року в Лінці, а 1817-го вийшов  його угорськомовний атлас світу для учнів шкіл, який складався з 10 карт.

Отже,  єдиним відомим нам твором з мистецького доробку картографа є чарівний краєвид Чернівців. Він безумовно датується другою половиною 1810-х років, адже в панорамі міста вже є зображення костелу Воздвиження Всечесного Хреста, будівництво якого завершене 1814 року. Акварель приваблює мальовничою передачею довкілля та виразністю кольорового вирішення. Грайпель захоплено милується панорамою міста, яка розгортається  понад берегом Прута, тонко передаючи її красу у прозорому й ніжному сонячному сяйві. Зауважимо певну особливість цієї ландшафної композиції: Грайпель-картограф застосовує картинну передачу місцевості як один зі своїх професійних прийомів. Саме така стилістика з перспективними рисунками населених пунктів була властива давнім картам. Але під його вправним пензлем малюнок набирає якостей виразного акварельного пейзажу. Як і його сучасник Антоні Ланге (твір якого також репродуковано в альбомі 2017 року), він прагне не обмежуватися стафажним зображенням людей (стафа́ж (нім. Staffage) – сюжетно незначні чи дрібномасштабні зображення людей або тварин у живописних і графічних творах, переважно пейзажного характеру), а зацікавлено змальовує жанрові сценки. Ми бачимо чернівецького рибалку,  людей на плоту з вантажем, а також карету з кучером та слугою на  зап’ятках, яка перетинає Прут понтонним мостом.

Акварель вирізняє також документальність передачі місцевості, і вона сповнена деталей, які можуть приваблювати інтерес, зокрема, тих, хто цікавиться минулим Чернівців. Вправна рука автора ретельно й легко виводить обриси міста, немов веде нас забудованими вулицями, на яких деінде височать маківки храмів. Наш погляд сягає стрімкої гори, що на заході. Там, де ще XIV-XV ст. вивершувалася Цецинська фортеця, Грайпель зобразив ледь вловимі контури кількох будинків.  І, згідно з  масштабом композиції, на далекому піку гори вертикальною цяточкою намітив оборонну споруду. Розпізнати  більше деталей удається, якщо скористатися збільшеною репродукцією акварелі в електронному вигляді. Дійсно, на схилі праворуч видніється стрічка будинків. А на верхівці виразно проглядається обрис будівлі з круглою баштою, позначеною характерним для давніх карт перспективним рисунком-знаком. І, попри те, що вже тоді Цецинська твердиня перебувала в руїнах, сповнений натхнення картограф Едуард Грайпель, напевно не зміг відмовити собі в задоволенні передати геометричну подібність історичного замку з баштою, яка, вочевидь, виникла в його творчій уяві.

Не завжди твори з далекого минулого доходять до нашого часу з відомостями про їх авторів. У процесі роботи над виданням «Чернівці. Czernowitz» часто виникала потреба визначення або уточнення імен пейзажистів минулого. Це пояснюється тим, що в різноманітних джерелах чернівецькі краєвиди часто подаються без прізвища художника. Такі твори трапляються як в електронних архівах, книгозбірнях та на інтернет-аукціонах, так  і в дизайні обкладинок книг, а також у давній та сучасній періодиці. Низку атрибуцій здійснено протягом всього часу створення мистецького альбому. Робота триває й після його виходу в світ.

Євангельську церкву в Чернівцях зобразив Лібіш

Останнім часом удалося визначити імена авторів ще двох творів, надрукованих в альбомі з підписом «невідомий художник». Один із них – автор рідкісної літографії з видом на чернівецьку євангельську церкву. Вона цікава тим, що це перше та єдине відоме нам художнє зображенням лютеранської кірхи, зведеної у Чернівцях 1849 року. Її стрункі контури відтворені на  обкладинці  та титульній сторінці раритетного нотного збірника танцювальної музики для фортепіано («Tanz-Album: für Pianoforte: den Bukowiner-Gönner für den Carneval 1861»).  Оцифрований примірник видання доступний в мережі. Створили видання Емілія та Кароліна Мікуліч – доньки відомого чернівецького архітектора Андреаса Мікуліча. На палітурці зазначено, що його надруковано в  літографському закладі  Фр. Лібіша. Як з’ясувалося згодом, ця празька майстерня випускала ілюстровані книги. Її власником був виходець з чеського міста Румбурк художник Франтішек Ксавьєр Лібіш (František Xaver Liebisch), який і створив композицію з зображенням євангельської церкви в Чернівцях. Про те, як виглядала ця давня церква, ми можемо дізнатися в деталях, відкривши наш альбом на розвороті стор. 52-53. Додамо, що в альбомі можна оглянути й останній малюнок  кірхи з натури – ескіз 1947 року Леона Копельмана. На жаль, будівля храму проіснувала у своїх первісних формах лише 90 років (вул. Університетська, 23). В наш час історичний вигляд храму закарбував чернівецький художник  Орест Криворучко в своїй унікальній техніці інкорелі.

Панорамна літографія столиці Буковини

Ще одну неймовірно цікаву знахідку, якій понад 130 років, виявлено у польській електронній бібліотеці наприкінці роботи над альбомом. Йдеться про літографію з промовистим відтворенням панорамного виду Чернівців. Мистецька виразність твору підсилена величною кулісною композицією з симетрично розташованими атрибутами військової слави та праці на землі, які символізують заслуги чернівчан, їхню мужність і працьовитість. Цей чудовий графічний твір був репродукований як частина оформлення заголовної частини польськомовних газет 1883 року «Przegląd Czerniowiecki» та «Gazeta Polska». Рідкісна літографія початку 1880-х років прикрашала титул лише кількох перших випусків цих чернівецьких видань. І, як повсякчас бувало у таких випадках, – без зазначення автора.

Подана в альбомі, літографія (розворот сторінок 70-71) теж залишилася із позначкою «невідомий художник». Утім, невдовзі композиція «Панорама Чернівців» отримала ім’я свого творця. Автором її є італійсько-австрійський художник, урбаніст, графік і живописець Йоганн Варроне (Johann Varrone), якого ще називали Джованні Вароні (Giovanni Varoni). Він  народився в Мілані 1832 року. Але, як стверджував сам митець, йому довелося з’явитися там на світ випадково, оскільки батьки, які постійно мешкали в Швейцарії (м. Беллінкон), перебували в Італії тимчасово. Майбутній художник-урбаніст отримав диплом Віденської Академії мистецтв. Потім певний час мешкав в Італії, кілька років подорожував світом, але повернувся до Відня. За своє тривале плідне творче життя Йоганн Варроне створив кілька серій панорам міст Австрійської імперії, цикл літографій із зображеннями залізниць Австро-Угорщини, низку архітектурних пейзажів з видами Відня тощо. Його ім’я живе у назві вулиці австрійської столиці Varronegasse, яке вона отримала на честь художника. Помер митець 1910 року поблизу Відня у м. Медлінг.

На прикладі творів трьох згаданих тут митців ми відстежуємо життя й розвиток Чернівців протягом ХІХ століття, в той історичний час, коли у значній мірі формувалося архітектурне обличчя міста.  У альбомі, присвяченому урбаністиці міста, твори 40 художників зі 120 належать саме до цього періоду. Час минав, Чернівці розвивалися далі. А наше місто й досі причаровує митців…

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України

Запис Невідомі митці набувають імена: Чернівці XIX століття у творах художників Едуарда Грайпеля, Франтішка Лібіша та Йоганна Варроне спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Презентація відбулася у рамах циклу ювілейних заходів, присвячених 30-літтю створення музею.
Вона проходить на фоні виставки з однойменною назвою – «ЧЕРНІВЦІ • CZERNOWITZ».
Експозицію побудовано на окремих картинах, що увійшли до альбому. Це роботи із фондів Чернівецького художнього музею, а також із колекцій деяких художників.
Виставка «ЧЕРНІВЦІ • CZERNOWITZ» триватиме до 28 березня.

Альбом є першим дослідженням, у якому представлена іконографія міського пейзажу Чернівців від початку ХІХ століття до наших днів. Хронологія розвитку урбаністичного жанру охоплює 200 років.

У виданні репродуковано твори понад 120 художників з Чернівців та різних міст України, а також з Австрії, Німеччини, Угорщини, Польщі, Чехії, Росії, Румунії, Канади, Великої Британії, Ізраїлю, США, Японії.

Альбом двомовний (українською та німецькою). Це неоціненний подарунок чернівчанам та усім шанувальникам мистецтва, мистецтвознавцям, історикам, краєзнавцям. Виконаний на дорогому папері, з високоякісною поліграфією, цінний інформаційно та естетично, він гідно і вишукано представить Чернівці у будь-якому куточку світу, стане прикрасою книжкових колекцій найвибагливіших бібліофілів, мистецтвознавців, а також родинною книгою на багато поколінь.
Видання здійснене в рамках Чернівецької міської програми підтримки книговидання імені бургомістра Антона Кохановського.
Альбом вийшов у «Видавництві 21».
На презентації були присутні Надзвичайний і Повноважний Посол Австрії в Україні пані Герміне Поппеллер, міський голова – Олексій Касрпрук, художники, митці, автори альбому, шанувальники мистецтва.

Тетяна Дугаєва /Tetyana Dugaeva/ опублікувала в день презентації на ФБ наступне.
Дорогі й шановні друзі!
Вітаю Вас сердечно на значній, хвилюючій та радісній події. Сьогодні ми представляємо художній альбом «Чернівці. Czernowitz», який вперше репрезентує мистецьку урбаністичну творчість численних художників багатьох країн, які жили та працювали протягом останніх 200 років. Цих різних митців об’єднало захоплення столицею Буковини та палкий інтерес до Чернівців…
Дорогі друзі! Коли я думаю, що є люди, які отримують задоволення, тримаючи в руках наш Альбом, кому він цікавий, це наповнює мене вічною радістю!
Отже висловлюю мою сердечну подяку:
– автору ідеї, організатору проекта, спіавтору видання пану Сергію Осачуку! За те, що запросив мене до співпраці, за те, що встановилося між нами взаєморозуміння, а також так комфортно та, насмілюся сказати – з певним результатом, нам працювалося разом!
Вибачте, пане Сергію, будь ласка, за мою вимушену відсутність сьогодні. Бажаю Вам успішної презентації нашого Альбома!
– звичайно ж, моя щира подяка – кожному художнику за листування та спілкування у Скайпі й телефоном, коли відбирали твори, узгоджували вигляд файлів, уточнювали деталі назв тощо. Вас, шановні митці, я радо сприймаю як незамінних спіавторів Альбому. Ви талановито створююєте власний образ міста і ваш внесок у розвиток образотворчості Буковини – величезний!! Щиро бажаю подальших успіхів!
– спасибі також – кожному з шановних чернівчан та людей з інших міст, хто люб’язно відгукувався, допомагав та оперативно надавав консультації, щедро ділився знаннями!
– членам команди, які творили Альбом – художнику Володимиру Гиндичу, Михайлу Висоцькому та «Видавництву 21»!
– і, звичайно, – Художньму музею, фонди якого зберігають чудові твори, зокрема чернівецької урбаністики, які тепер репродуковані у нашому виданні!
– не можу в цьому зв’язку не назвати своїх рідних – чоловіка та дітей – Віталія з Сергієм і Михайлом за їх тепло та солідарність!
Спасибі Вам, дорогі друзі за спілкування. Та вибачте, будь ласка, що не змогла бути присутньою.
Бажаю Вам приємних вражень від мистецького альбому «Чернівці. Czernowitz», який тепер належить вам.
З повагою,
Тетяна Дугаєва.

Дякую всім, хто долучився до створення цього альбому!

Більше фото з виставки за посиланням – ПРЕЗЕНТАЦІЇ АЛЬБОМУ «ЧЕРНІВЦІ • CZERNOWITZ»

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Виставка і художній альбом «ЧЕРНІВЦІ • CZERNOWITZ» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тарас ШЕВЧЕНКО

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

[Між 17 квітня і 19 травня 1847,
С.-Петербург]

Тарас ШЕВЧЕНКО

***

І день іде, і ніч іде.
І, голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?

5 листопада [1860,
С.-Петербург]

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – … А БУДЕ СИН, І БУДЕ МАТИ, І БУДУТЬ ЛЮДЕ НА ЗЕМЛІ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Відкриття обласної художньої виставки, присвяченої Шевченківським дням спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Виставка обласного відбіркового туру огляду-конкурсу Всеукраїнської мистецької програми «Нові імена» триватиме до 15 березня. 26 учнів 13-ти художніх шкіл Чернівецької області презентують понад 150 творів у номінаціях «Образотворче мистецтво» і «Народне мистецтво».

Відвідувачі побачать живопис, графіку, художню кераміку, різьблення по дереву, витинанки, ткацтво – справжнє розмаїття сучасних технік образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, серед них, звичайно, – традиційні буковинські.

«Нові імена України» – це мистецький проект, започаткований Українським фондом культури 1991-го року, щоби шукати та підтримувати обдаровану молодь у галузях музики, літератури, образотворчого мистецтва, народної творчості. Важливість проекту підкреслюється тим, що цю виставку приймає у своїх залах обласний Художній музей.

Юні таланти демонструють свої творчі напрацювання під час навчання у мистецьких школах, у які вклали багато зусиль, уяви та майстерності. Переможці обласного туру повезуть свої роботи до Києва. Торік усі переможці обласного конкурсу були відзначені у Києві дипломами лауреатів.

Василь БЕЖЕНАР, методист Учбово-методичного центру культури Буковини

Запис Буковина обирає «Нові імена» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Художній альбом «Чернівці. Czernowitz»

На обкладинці: О. Ласке. Чернівці. Площа перед Ратушею. 1930-ті р.р.

Йозеф Главка (1831–1908). Митрополичий корпус. Резиденція буковинських  митрополитів у Чернівцях. 1867, папір, акварель.

Альбом присвячений чернівецькому урбаністичному пейзажу. Це майже 350 пейзажних творів живопису й графіки, створення яких охоплює 200-річний період. До збірки увійшли як раніше відомі мистецькі твори, так і чимало оприлюднених уперше, які стали справжнім відкриттям. Список авторів налічує більш як 120 художників з понад десяти країн світу і різних міст України – і серед них низка раніше невідомих митців різних епох і напрямків. Роботи зібрані з фондів музеїв і бібліотек, архівів та інституцій, а також приватних колекцій. Пошуку й дослідженню якнайкраще сприяли широкі можливості Інтернету з його необмеженим доступом до численних джерел інформації.

Ідея мистецького видання творів у жанрі чернівецького міського пейзажу належить історику Сергієві Осачуку. Саме з його ініціативи альбом «Чернівці. Czernowitz» – результат нашої 2-річної співпраці – побачив світ у «Видавництві 21» наприкінці 2017-го. Альбом є двомовним українсько-німецьким виданням. Передмова написана Раймундом Лангом (Гамбург), а макет і дизайн – від Володимира Гиндича й Михайла Висоцького.

Насиченому візуальному ряду альбому передує історія розвитку чернівецького міського пейзажу в аналітичному огляді авторства Тетяни Дугаєвої. Розглянуті види та художні особливості  урбаністичних творів: від панорам-пейзажів, мотивів площ та вулиць, архітектурних пам’яток – до жанрових сцен та живописних куточків міських парків або берегів Прута тощо.  На сторінках альбому красномовно простежується спадкоємність художніх традицій, які гідно підтримують і розвивають сучасні митці-пейзажисти.

Михайло Молдован (1921–2001), Чернівці.

Чернівці. Близько 1968, папір, туш, ручка.

Відновлені імена авторів

Під час роботи над матеріалом здійснено низку атрибуцій – установлення й уточнення авторів творів. Серед них, приміром, Станіслав Кобєльський (Бізанц), Ф. Гьоллерер (монограма FH), Бела Крон,  Карл Йобст тощо. Варто зауважити, що й після завершення роботи над макетом дослідження тривало: визначені імена ще двох митців, які в альбомі залишилися невідомими (стор. 52, 70).  У пошуках інформації про єдине відоме нам художнє зображення лютеранської кірхи «Євангельська церква в Чернівцях» з’ясувалося, що його створив літограф Франтішек Лібіш 1861 року. А ліногравюра «Панорама Чернівців» поч. 1880-х років є роботою художника Йоганна Варроне. Цей чудовий пейзаж із символами історії та слави Чернівців 1883 року прикрашав заголовну частину перших чотирьох номерів двох польських газет у Чернівцях. А 2007 року сучасний щомісячник «Gazeta Polska Bukowiny» повернув твір Й. Варроне на  свою титульну сторінку.

Урбаністична палітра Чернівців видається різноманітною, змістовною і напрочуд багатою. Відтак протягом роботи над альбомом не полишало особливе почуття вдячності кожному художнику, який звернувся до відтворення образу міста. Адже кожний з тих митців – картограф чи ілюстратор, військовий художник чи майстер пейзажних зображень – свого часу залишили в живописних чи графічних зображеннях Чернівців дещицю власних мистецьких душ. Та, водночас з емоційністю, подані роботи є надзвичайно інформативними, оскільки несуть відомості про розвиток міста, особливості його архітектури та історичні події, зрештою дають відчути своєрідний колорит, який надає Чернівцям вишуканої неповторності.

Анатолій Лимар (1937–2009), Чернівці.

Миколаївська церква після пожежі. 1993, полотно, олія.

Чернівці, яких уже немає

Серед репродукованих творів привертають увагу композиції з зображеннями Чернівців, яких уже немає. Це рідкісна можливість познайомитися із залишеним нам художником Карлом Йобстом єдиним відомим зображенням інтер’єру  каплиці Св. Іоана Сучавського із вівтарем у Резиденції митрополитів, яку було знищено пожежею 1944 року. І одноповерховим готелем «Russie», на місці якого височить чудова будівля Буковинської ощадниці, нині Художнього музею (композиції Р. Бернта, А. Борковського, Ф. Емері, Ф. К. Кнаппа). Йдеться й про такі унікальні пам’ятки, як церква Успіння Пресвятої Богородиці біля Турецької криниці та Євангельська церква (твори Й. Шубірса, Ф. Лібіша, Л. Копельмана), стара єпископська резиденція (Р. Бернта), купальня в Народному саду (Ф. К. Кнаппа, Й. Шубірса), пам’ятник «Австрія»  (В. Катцлера), Темпль (О. Ласке та Е. Арно), будівлі на площі Ринок (Б. Клінгофера ), початок вулиці Поштової із біржею (В. Волкова) тощо. Цікаво розглядати зображення мостів через Прут і  бачити, як змінювалася їхня конструкція: наплавний (на човнах) або понтонний у творах А. Ланге, Е. Грайпеля, естакадний (на палях) – у Й. Шубірса, А. Мальхуса, а також зруйнований 1914 р. залізничний міст у літографії фронтового художника Б. Крона.

Віктор Волков (1937 р. н., Росія-Ізраїль.

Ідея Д. Маргуліса, Чернівці-Ізраїль).

Чернівці 1911 року. Вид з вулиці Поштової.  2013, полотно, олія.

«На схилі південного берега річки Прут»

На принади Чернівців та їхні чудові панорами здавна звертали увагу мандрівники, чиновники, письменники. Ще далекого 1805 року британець Адам Ніл зауважив, що  місто мальовничо вивершується «на схилі південного берега річки Прут». Меценат Анатолій Демидов, який мешкав у Європі, 1840 року був захоплений Чернівцями та їхніми елегантними церквами. А письменнику-емігранту Василеві Кельсієву 1868 року «надзвичайно сподобалися круті вулиці Чернівців, чудовий вид на Прут та останні відроги Карпат». Він із хвилюванням занотував у своїх мандрівних листах, що мало є міст, гарніших за столицю Буковини із її панорамою. Власні враження про місто та його краєвиди записав 1897 року Август  Бьом: «На високому правому березі виблискують куполи архієпископської резиденції і проглядаються всі вежі міста…, а також культові споруди в різних стилях, зі смаком поєднані».

Зображення пейзажів Чернівців здавна полюбилися і митцям, що знайшло своє втілення на сторінках альбому. Живописні полотна, акварелі та графічні аркуші вражають гармонійною красою композицій і манерою виконання. Серед авторів ХІХ сторіччя – Е.Грайпель, А. Ланге,  А. Мальхус, А. Кайндль, Й. Шубірс, Й. Кірхнер, Ф. К. Кнапп, А.Бріоші, А. Кайль, Й. Варроне, В. Журковський. Це й сторінки творчості художників ХХ – початкуХХІ століть (Л. Копельмана, М. Совєтова, Р. Рігетті, К. Флондора, Є Удіна, О. Криворучка, В. Волкова, А. Присяжнюка, І. Балана, О. Любківського, Б. Макаренка тощо).

Сергій Колісник (1965 р. н.), Чернівці.

Морозний ранок. 2002, картон, левкас, жовткова темпера.

Перлина Буковини – і медаль у Парижі

Домінантою багатьох композицій є архітектурний комплекс Резиденції буковинських митрополитів.  Відкривають цю чудову образотворчу галерею чи не найперші її зображення, виконані 1867-го, тобто третього року від початку її спорудження. Акварельні композиції створив автор проекту архітектурного ансамблю, уславлений чеський зодчий Йозеф Главка. Його роботи виконані у вражаючому форматі: скажімо, зображення семінарського та митрополичого корпусів мають понад метр заввишки та близько двох метрів завширшки. 1867 року вони експонувалися на Всесвітній виставці в Парижі, де автор отримав високу відзнаку й медаль за проект у Чернівцях. Наше нинішнє видання надає рідкісну можливість побачити ці п’ять раритетних акварелей. Фотографії для їхнього екслюзивного репродукування на сторінках альбому надані Національним технічним музеєм (Музеєм архітектури та цивільної інженерії) у Празі. Твори зберігаються у фондосховищі цього музею.

Навіть звичних до вигляду Резиденції чернівчан акварельні композиції Йозефа Главки полонять урочистою величчю, казковою стрункістю й чіткістю тонкого малюнка та цілісністю колористичного вирішення. Дивовижна енергетика невимовно хвилює космічним відчуттям безмежності й глибини простору й збурює  неймовірне емоційне піднесення. Захоплює й зображення інтер’єру Синодальної (Мармурової) зали, яке сяє сонячним світлом та майстерною передачею ошатного декоративного оздоблення.

В альбомі репродуковано й акварель «Вірменська церква в Чернівцях» (1869 р.), яку Й. Главка створив у рік закладки наріжного каменя, приблизно за два роки до початку її будівництва. Твір зберігає вигляд ще не збудованого храму, згідно з проектом, який пізніше було змінено. В акварельній композиції емоційно акцентована вишуканість цієї вкритої орнаментованою черепицею споруди, яка, за задумом її творця, мала збагачувати неповторний образ міста й промовисто увиразнювати його панораму.

 У міських пейзажах – історія давня й новітня

Під враженням від акварелей Й. Главки міцніє відчуття, що творення архітектурних образів Чернівців є вишуканою насолодою. Ця радість творити знайома й сучасному поколінню митців, для яких найбільш популярним та улюбленим мотивом є зображення архітектурних пам’яток Чернівців. Урбаністична образотворчість наших днів збагачується енергією багатьох художників. На сторінках альбому цікаво представлені О. Криворучко, Н. Ярмольчук, Ю. Удін, Г. Горбатий, Р. Лекалов, О. Гармідер, В. Санжаров, О.Любківський, А. Лимар, Л. Богдан, Е. Нейман. У збірці розміщені й репродукції міських пейзажів Ю.Гушкевича, І. Хілька, С. Солдатова, С. Колісника, М. Рибачук, В. Краснова, О. Карлової, О. Карлова, І. Юр’єва, І. Балана. Знайомить видання і з  живописцями та графіками інших міст України: Є. Удіним, Б. Макаренком, В. Козубом, К. Рудаковою, В. Варвянською, М. Рудською,  А. Копчаком тощо.

Виняткова аура міста та його характер відчувається  в численних жанрових сценах на площах з їхнім жвавим повсякденним життям або з велелюддям історичних подій, а також у вуличних замальовках та зображеннях чернівецьких подвір’їв. Усі ці теми популярні у творчості як художників минулих століть, так і сучасних – Є. Удіна, Б. Тутельмана, О. Літвінова, О. Криворучка, О. Вайсмана, О. Гармідера, М. Круглова, В Козуба, А. Лимаря, М. Рибачук, Н. Лісової.

У виданні репродуковано також кілька інтер’єрів, які виразно передають атмосферу міста та особливості того часу. Це відчувається у промовистих творах А Борковського (1830-і – 1840-і роки), А.Дагані (1942), Л. Копельмана (1957,1960), П. Грицика (1974). Про інший бік життя міста розповідають індустріальні пейзажі, які набули особливої популярності в роки панування соцреалізму.

Сучасному місту – сучасні технології творення

Портрет міста та його дихання увиразнюють пейзажі Чернівців, створені засобами цифрового мистецтва (Digital Art) за допомоги спеціальних комп’ютерних програм, що характерно для нашої епохи інформаційних технологій. Так, дизайнер та ілюстратор киянин Сергій Майдуков володіє різними образотворчими техніками, а також створює електронні композиції. В альбомі репродукована його робота «Чернівці. Найкраще місто 2008 року». Промовисті твори у техніці цифрової акварелі створює колишній чернівчанин з Росії Валентин Буковинець. Альбом представляє також твір японської мисткині, дизайнера та графіка Мідорі Харада «Чернівці» із зображенням Руської вулиці. Її авторський стиль «спокійних європейських пейзажів» відомий як  Aire Verte.

Подані в альбомі твори живопису та графіки несуть в собі не лише багату історичну інформацію, але є яскравими й виразними художніми висловлюваннями. Цей альбом, який досліджує розвиток чернівецького урбаністичного пейзажу, багато значить для його авторів. І сподіваємося, що для буковинців він також стане особливим.

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України

Запис «Чернівці. Czernowitz» – виставка-альбом, яку можна зберігати вдома спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Які враження «поетичні графіті» викликали у відомих і не дуже відомих чернівчан? З’ясовували «Версії».

Олег Любківський, художник:

Мені ці графіті сподобалися.  Вважаю, що це сучасна інтелектуальна форма настінних розписів, яка личить місту. Крім того, це розпис з художнім смаком і з ненав’язливою формою в порівнянні з агресивними підлітковими «графіті». Такі вуличні твори нерідко практикуються. Зокрема, бачив у Любліні кілька, і навіть збільшені старовинні фото у простінках, де мали бути вікна – це додає шарму і атмосфери будинку і місту в цілому. у Базелі ціла глуха стіна розписана вікнами, ніби продовження сусіднього будинку, і ще виглядає, ніби на нього падає тінь.

Графіті у Любліні

Варто цю ідею підтримати і дати розвинутися цій традиції, щоб міське середовище прикрашалося не тільки громіздкою і безкультурною рекламою, але і мистецькими складовими сучасного мислення. А чиновники… чиновники нічого не кажуть про надбудови, спиляні дерева, розбиті тротуари, недоглянуті газони і т.д.? Саме у буферній зоні ЮНЕСКО, до речі.

Мистецтво вуличного середовища безкінечне, і ним мають прикрашати місто люди з художньою уявою. Взагалі варто опрацювати концепцію настінних розписів у центрі міста, а чиновникам краще виконувати свої безпосередні обов’язки.

Олексій Каспрук, міський голова:

До мистецтва я особисто ставлюся дуже позитивно. Але і в словах чиновників є частка правди: ці мистецькі акти можна було погодити. І я особисто зробив би все для того, щоб ідея була погоджена, і художник зміг її втілити.

Олег, студент:

Частка правди є в тому, що кажуть чиновники. Так, можливо, такі речі потрібно погоджувати. Але всі розуміють, що значно простіше піти і зробити, аніж довести чиновнику, що це – добре. Тому це якесь «прокляття культури». Неважливо, хто це робив- легально, нелегально – він спровокував розмови, реакцію.

Можливо, це зроблено нелегально, але це не означає, що воно не має права на існування. Культура , як на мене, не повинна імплементуватися в русло закону. Культура – це щось відірване від бюрократії. Маємо вже приклад культури, заангажованої владою – соцреалізм. Як бачимо, там було не надто багато якісних зразків мистецтва. Культура – це явище ескапізму, можливо (від англ. escape — втеча; втекти, врятуватись; втеча від дійсності, втрата реальності). І якщо кожен митець буде запитувати: а чи можна я це зроблю? – тоді одна з головних частин культури і мистецтва буде нівельована.

Якщо хтось захотів щось зробити – це класно, особливо якщо люди справді натхненні тим, чим справді є Чернівці, а не своїм бажанням привітати когось з днем народження чи написати «Я кохаю тебе, Маруся». І вандалізм у цьому випадку – це якраз не те слово. Вандалізм – це агресивне свідоме нищення культури.

У цьому випадку я не бачу нищення на будинку, який сам буде стертий з лиця землі. Навпаки – це нагадування чернівчанам і гостям, що це місто якось відрізняється від інших міст України, можливо – і від інших міст Європи. Намагання показати, що «ви ходите не простими вулицями». Аби це місто було відомим, а не якимось загомінком Європи.

Ця інтервенція не дисонує  з містом і його історією. Можливо, такі методи й можуть привести до погіршення зовнішнього вигляду міста. Але зазвичай громадянське суспільство більш-менш адекватне і намагається зробити своє місто кращим. І я мало вірю в те, що ті, хто справді хочуть щось зробити, роблять щось погане.

На жаль, громадянське суспільство міста зараз доволі пасивне, і міськрада не готова з ними співпрацювати. Міська рада навіть не знає тих, з ким вона може співпрацювати. Можливо, міські інституції скомпрометували себе. І митці не бачать сенсу йти до чиновників, бо зараз світ відкритіший, аніж будь-яка міська влада.

Чернівці можуть піднятися якраз завдяки культурі. Архітерктура і література – це те найбільше, що наше місто дало світові. А вандалізм – це якраз білі пластикові вікна в буферній зоні. Відкриті люки на вул. Шевченка, в які можна впасти. Засилля реклами в старому місті. Наміри продати будинок, де жив Пауль Целан, приватним особам. Втрата конкретних місць і пам’яті про великих людей.

Намагання ж нагадати поезію, яка забута і якою зараз чернівчани не живуть, намагання показати, що є за нами – це не вандалізм. Ми не єдині люди, які є в цьому місті і знаємо лиш дуже близьких нам поетів. А інше, те, що не стало надбанням нашої масової культури, ми не знаємо.

Звісно, слабка надія на те, що люди, які побачать ці графіті, побіжать куувати «Загублену арфу» в книгарні. Але це спроба через щось простіше і легше – показати елітарне. І казати, що це неправомірно – це вузько.

Наразі ніхто з «культурних терористів» не взяв на себе відповідальності за мистецькі акції. Кажуть, що серед авторів «поетичних графіті» був іноземець, який після перфоменсу покинув межі України, навіть не сподіваючись на такий неоднозначний відгук у суспільстві. А за півтора тижні графіті на Барбюса облили білою фарбою.

Згадалася відома історія про те, як визнаний найкращим з тих, що нині живуть у США скрипалів 39-літній Джошуа Белл (Joshua Bell) змін заробити, граючи в підземному переході метро у Вашингтоні, тільки 32 долари і 17 центів. Він грав твори Крейслера, Шуберта, Массне і Баха на скрипці Страдіварі. За 45 хвилин повз нього пройшли понад тисячу людей, і тільки одна жінка впізнала Белла. Квитки на його концерти вартують від ста доларів.

Цікаво, величину якого рівня хотіли приборкати чернівецькі чиновники?

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Художники проти чиновників. «Прокляття культури»? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Стріт-арт (від англ. Street art — вуличне мистецтво) – ще зовсім юний вид образотворчого мистецтва. Та й до мистецтва його занесли відносно недавно. Стріт-арт – це не дивні «масонські» знаки, які можна побачити на стінах будинків, чи слово з трьох літер, написане на паркані. Вуличне мистецтво давно розширило свої межі й тепер включає в себе не тільки графіті, а й стікер-арт (коли зображення створюється з наліпок), постери, відеопроекції, флешмоби та вуличні інсталяції.

Чао, «бомбіні», соррі!

Насправді мистецтво малювати на стінах зовсім не нове. Бажання якось прикрасити стіни свого помешкання або ж намалювати те, що бачив протягом дня виникало ще у первісних людей. Археологи назвали їх малюнки наскельним живописом, а сучасні вуличні «археологи» – графіті.

Написами, подібними до сучасних, були вкриті й стіни античних міст. Так, приміром, на розкопках Помпеї поблизу воріт Везувія вчені знайшли надпис: «Маркус кохає Спендузу». Щось подібне до сьогоднішнього «Маша + Саша».

Сотні графіті XI-XIII ст. археологи знайшли і у Софіївських соборах Києва та Новгорода, а також в інших руських храмах. Вони мали в основному релігійний характер, але можна було натрапити й на доволі образливі надписи, приміром, «У Гнилку зуби тухоли» («У Гнилка тухлі зуби»).

А  як власне мистецтво, стріт-арт виник у 60-х роках минулого століття у Філадельфії, коли на будинках міста зненацька почали виникати дивні надписи, які назвали «тегами» (від англ. «tags» — «мітка»). Пізніше ці «теги» захопили Нью-Йорк, а наприкінці 60-х перекочували й до Європи. В кожному районі міста місцеві художники — «райтери» наносили свій нік (псевдонім) і номер вулиці на стіни. Такі теги свідчили, що на цій вулиці мешкає той чи інший райтер. А 1968 року підліток грецького походження  – кур’єр з Нью-Йорка під ніком Taki-183 виніс свій тег за межі району, розмалювавши безліч об’єктів у Нью-Джерсі та аеропорту Кенеді. Один з тегів настільки зацікавив журналістів, що в липні 1971 року з’явилася стаття про талановитого художника з вулиці.

На початку 70-х вуличні малюнки захопили міста Сполучених Штатів. Саме тоді з’являється таке поняття як «бомбінг», тобто нелегальний розпис стін. А самих художників, які «бомблять» стіни назвали «бомбіні». З часом «теги» витіснили цікаві художні композиції й промовисті гасла. Скажімо, в Парижі найбільш відомі фрази: «Нудьга контрреволюційна», «Вся влада уяві!» або «Будьте реалістами, вимагайте неможливого!».

Воднораз дії райтерів визнаються незаконними та прирівнюються до вандалізму. Художникам доводиться працювати під прикриттям ночі, ховаючись від правоохоронців. Поступово стріт-арт покидає європейські міста, і урбаністичні пейзажі оживляє лише сяйво неонових вивісок. Напрямок майже вмер, коли на початку третього тисячоліття мистецтвознавці визнали художню цінність робіт багатьох вуличних художників. Отже, стріт-арт з андеграунду поступово виходить до виставкових залів просто неба.

Вихід – через колючий дріт

Можливо, жанр графіті під тиском міської влади взагалі зник би з лиця Землі, коли б нового дихання йому не надав Бенксі. Цей загадковий англійський художник у своїх малюнках чудово поєднує соціальну тематику з гострим гумором. Його особа і досі не встановлена, та незважаючи на це – а може й завдяки цьому – він став справжньою легендою стріт-арту. Так, минулого року одне з його графіті продали на аукціоні за 750 тисяч євро.

Подейкують, що Бенксі народився в англійському містечку Брістоль. Наприкінці 90-х почав займатися графіті, але з часом перейшов на більш масштабні малюнки. Щоправда, й тікати від поліції йому ставало все складніше. Тому, щоби економити час, він почав малювати на стінах за допомоги трафарету.

Восени 2006 року в кількох лондонських магазинах Бенксі непомітно замінив диски з альбомом співачки Періс Хілтон на сорокахвилинну пісню свого друга Danger Mouse і власними малюнками. Та цим невеличким хуліганством він не обмежився. Його малюнки з’являються в усьому світі у найбільш несподіваних і важкодоступних місцях. Художнику доводиться перелізати через огорожі, колючий дріт, лазити дахами будинків, щоб залишити свій «слід». Процес створення своїх шедеврів Бенксі зобразив у власному фільмі «Вихід через сувенірну крамницю».

У вересні минулого року Бенксі затіяв масштабну акцію, в рамках якої він використає Нью-Йорк як полотно для реалізації своїх мистецьких задумів. Роботи з’являтимуться щодня, причому не тільки в звичному для Бенксі стилі трафаретів, а й далеко виходячи за рамки графіті-культури, у вигляді вуличних інсталяцій. Фургон для перевезення тварин, з кузова якого стирчать голови плюшевих мешканців ферми; Рональд МакДоналд у позі диктатора, якому начищає криваво-червоні черевики цілком реальна людина; вантажний фургон, у кузові якого ховається «мобільний сад» – і багато інших «шаленств». Все це художник фотографував і виставляв на свою сторінку у Instagram. В результаті у Бенксі з’явилися мільйони шанувальників і послідовників в усьому світі. Один з таких, приміром,  – кримський художник під ніком Шарик. Його роботи – це не просто хуліганські розписи на стінах, а справжні мистецькі інсталяції з глибоким соціальним змістом. Невідомий поки що широкому загалу художник також використовує трафаретну техніку, але, окрім графіті, Шарик зробив також кілька анімаційних роликів, з критикою суспільства споживання, глобалізації, дискримінації, наркоманії тощо.

Міні-Україна в київському під’їзді

Киянці Юлії Герасимович настільки набридли сірі «зашарпані» стіни їхнього під’їзду, що вона вирішила перетворити його на затишну хатину біля соняшникового поля. А заїзд для колясок став рушником.

Юлія знайшла через Інтернет людей, заплатила їм гроші і сказала, що саме хоче бачити – маки, соняхи, хатинки… Мешканцям інших квартир сподобалася ідея і вони підтримали ініціативу жінки фінансово. Зараз звичайні перехожі заходять до під’їзду як на екскурсію.

– Я зробила це для своїх дітей, – пише Юлія на своїй сторінці у Facebook, – Хочу, щоби вони жили в гарній Україні.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Мистецтво, народжене на вулицях Стріт-арт: від первісних людей до Бенксі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Альфред Оффнер. Віват-стрічки. 1914-1916 роки. Шовк, друк.

1. Слава матерям! 2.Слава українцям! 3. Віват піклуванню про вдів та сиріт наших воїнів! 4. Віват падінню Варшави! 5. Віват! Івангород впав! 6. Слава героїчній армії Бесарабського фронту!

Дежавю: 1914 – 2014 

Цьогоріч минає 100 років від початку Першої світової війни. Вона тривала понад чотири роки і завдала людству небачених поневірянь і страждань, скалічивши долі мільйонів людей і кардинально змінивши їхнє життя.

Серед учасників цієї війни було багато художників, зокрема й вихідців з Чернівців, або тих, чиє життя й творчість пов’язані з нашим містом. Так, приміром, учасниками Першої Світової війни були Яків Айзеншер, Артур Кольнік і Уріель Бірнбаум. Відомо, що в лавах австро-угорських збройних сил перебувало 346 художників, залучених до спеціального державного органу – імператорської воєнної прес-служби (Kriegspressequartier – KPQ). Серед них був і чернівчанин Оскар Ляске. Принагідно зазначимо, що до групи художників KPQ належав і автор твору «Портрет офіцера», який є експонатом Чернівецького художнього музею, австрійський живописець Антон Файстауер.               

Художник і Чернівці

Отже, тема війни посіла вагоме місце у творчості як митців – учасників бойових дій,  військових художників, так і тих, хто не брав участі у війні. Одним з останніх  був народжений у Чернівцях 1879 року відомий австрійський маляр, графік і дизайнер Альфред Оффнер (Alfred Offner) – яскравий представник югендстилю, член мистецької групи «Wiener Secession», учасник численних мистецьких виставок. 1909-1910 років у Чернівцях митець здійснив живописне оформлення інтер’єрів у Німецькому Домі та Торгово-промисловій палаті.

Крім цього, Оффнер був ще й визнаним художником-педагогом. Від 1912 року під його керівництвом у місті працювала буковинська мистецька школа. Єдиним твором художника, який зберігся у Чернівцях, є вітраж «Полювання на ведмедя». Ця композиція прикрасила інтер’єр Буковинської крайової управи (нині –  корпус історичного факультету Чернівецького університету).

Під час війни талант митця яскраво реалізувався в галузі прикладної друкованої графіки у таких її різновидах, як екслібрис, плакат, дизайн австрійських цінних паперів і вітальних шовкових стрічок. Останні є окремою своєрідною групою цього виду графіки. Протягом 1914-15 рр. Альфред Оффнер активно розробляв дизайн таких пам’ятних стрічок для Червоного Хреста, які виходили друкувалися для збирання коштів потерпілим на війні й для потреб фронту. Талант митця якнайкраще прислужився до створення серії цих композицій, які набули якості мистецьких витворів на тему великих фронтових перемог, позначених високим піднесенням, духом відданості та вірності обов’язку. Такі кольорові шовкові стрічки отримали назву «віват-стрічки» (нім. Vivatbänder, англ. vivat ribbons) від слова “Vivat!” або “Vivant!” (з латинської – «Хай живе!» або «Слава!»). Забарвлені піднесено-патріотичним звучанням твори Альфреда Оффнера виконані в дусі югендстилю. Їх яскраво виокремлюють монументальність, експресивність образів і стилістична цілісність. Характерними виражальними засобами віват-стрічок художника є динамічна ритміка планів, введення шрифтових текстів, емблем, портретних зображень, алегоричних фігур, символів, батальних сцен, орнаментальних мотивів тощо. Середній розмір стрічок 38,5 x 6,5 см. Усі твори мають авторський підпис.

Віват-стрічки Альфреда Оффнера зберігаються в кількох європейських музеях. У німецькому місті Вайссенфельс – 36 творів (Museum Weißenfels Schloss Neu-Augustusburg) і по кілька творів у Біттерфельді (Kreismuseum Bitterfeld) та у Лондоні (Imperial War Museum).                     

Забута традиція може й повернутися?!.

Традиція пам’ятних стрічок з тематичними написами та зображеннями сягає 18 століття. Особливо поширеними вони були протягом наступних 200 років. Їх виготовляли на честь як приватних, так і державних подій. Спочатку вони з’явилися  у колах аристократії як прикраса одягу, капелюхів, сумок, а згодом – як звичай дарувати ошатну стрічку до дитячого одягу на день народження. Пізніше ними почали оздоблювати капелюхи новобранців, прапори ремісничих гільдій та організацій. Святковими смугами перев’язували і врожайні снопи пшениці. Вони підкреслювали радісну атмосферу під час урочистих церемоній на честь патріотичних  державних свят тощо.

Події Першої світової війни змінили характер віват-стрічок. Їхній вигляд та зміст зображень мав пробуджувати почуття патріотизму й солідарності, прославляючи полководців і перемоги у битвах. До створення віват-стрічок долучалися професійні австрійські та німецькі художники. У наші дні такі вітальні стрічки стали предметом колекціонування.

Принагідно зазначимо, що знайомство з цим призабутим видом прикладної графіки та зокрема з мистецькою спадщиною сюжетних пам’ятних стрічок чернівчанина Альфреда Оффнера може прислужитися справі відродження цього оригінального виду мистецтва у творчості сучасних буковинських митців. Адже художні тематичні стрічки дають можливість творчо втілити різноманітні ідеї, пов’язані з актуальними подіями в нашому житті.

Альфред Оффнер. Віват-стрічки. 1914-1916 роки. Шовк, друк.

1. Віденське ополчення піхотного полку. 2. Генерал австро-угорської армії В. Данкль. 3. Хай живе звільнена Галичина! 4. Хай живе вірність присязі нашому народу! 5. Слава визволителям Львова!

6. Віват уланам Польського легіону! 7. Хай живе Франц Конрад фон Гетцендорф!

Альфред Оффнер. Вітраж „Полювання на ведмедя”. Поч. 1900-х років.

Це єдиний твір митця, який зберігся у Чернівцях в інтер’єрі корпусу історичного факультету Чернівецького університету (колишня Буковинська крайова управа)

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України

Запис Мистецтво шовкової стрічки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Дівчатка, переважно восьмикласниці, читали «Минають дні, минають ночі», «Думи мої», «Заповіт», «Мені однаково», «Огні горять», «Реве та стогне…», «Сон» та інші відомі твори Тараса Шевченка, які свого часу стали пророчими й досі залишаються актуальними. Оксана Савчук – випускниця Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого – допомагала ученицям опановувати мистецтво заволодіти увагою публіки, подолати страх сцени і бути природними.

Читання відбудуться у форматі передачі інтернет-телебачення «Чернівці-ТВ» у приміщенні виставкового центру «Вернісаж» на тлі виставки Чернівецької обласної організації Національної Спілки художників України, присвяченої 200-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка, – «У вінок Кобзареві».

Запис Майстер-клас з читання Шевченка від Оксани Савчук – шляхетним панночкам спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Український художник Микола Івасюк

(1865 р.н., Заставна Чернівецької обл. – 1937 р., Київ, розстріляний НКВС. Реабілітований 1980 р.)

Цей фотопортрет практично не зуcтрічається у публікаціях.

М. Івасюк. Марка «2 гривні». Відень, 1920 р., друк.

З колекції Чернівецького художнього музею

У творчій біографії українського художника з Буковини Миколи Івасюка є цікава сторінка, пов’язана зі створенням поштових марок.

1920 року у Відні були надруковані 14 марок державної пошти Української Народної

Республіки, які отримали назву «Віденська серія».

Принагідно зазначимо, що подібні марки особливо цінуються серед філателістів за їхнє забарвлення, коли в процесі друку блакитна фарба переходить у фіалкову.

За дорученням Директорії УРН загальне оформлення серії здійснював Микола Івасюк. При цьому шість марок номіналом 2, 3, 30, 50, 80 та 200 гривень художник створив за власними рисунками. У зв’язку з політичними подіями, які відбулися на території України, ці, нині раритетні, марки поштового обігу не мали. Однак вони посіли особливе місце в історії української філателії та  українського образотворчого мистецтва.

На одній з марок нашого уславленого земляка зображено українку з державним прапором. У цій гарній художній мініатюрі митець створив напрочуд промовистий образ, який асоціюється з розквітом та незалежністю України, з ідеєю непорушних життєдайних сил держави. Ця постать українки залишається потужним символом національної гідності і в наші дні.

Одинадцять марок з віденської серії роботи Миколи Івасюка є в колекції Чернівецького художнього музею. Їх передав у дар місцевий колекціонер Василь Білек 1998 року.

М. Івасюк. Марки. Відень, 1920 р., друк

З колекції Чернівецького художнього музею

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України

Запис Фіалкові марки з Відня – Українська Народна Республіка в художній мініатюрі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цього дня, за традицією, батьки вночі кладуть дітям подарунки під подушку. А напередодні свята діточки власноруч пишуть доброму Святому листи, випрохуючи в нього омріяні подарунки.

Проте 38 юних чернівецьких художників, віком від 7 до 16 років, листами вирішили не обмежуватися, тому напередодні свята присвятили йому ще й цілу виставку  своїх робіт у Чернівецькому художньому музеї!

Щоби Святий Миколай таки напевне не оминув подарунками їхню подушку!

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «ВЕРСІЇ», фото автора

За традицією, слухняні діти отримують від святого Миколая солодощі, а неслухняні – різки

Запис Зустрічайте Миколая – віршиком, листом, малюнком! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

По вулиці Штейнбарга, 23, як і раніше, працюватимуть товариство «Знання», чернівецький прес-клуб реформ і абсолютно новий проект – мистецька галерея. Щомісяця в галереї проводитимуть персональну виставку одного з відомих українських художників. Разом з тим, популяризуючи творчість уже знаних майстрів пензля, не забуватимуть про підтримку молодого покоління митців.

– У нас стартує дуже цікавий проект з підтримки молодих художників, – каже директор культурно-просвітницького центру «Sweet арт»-«Знання» Наталія БОГОМАЗ. – Передусім, ми надаватимемо їм виставкові площі, а також інформаційну підтримку, щоби про їхню творчість дізналося якомога більше людей. Цей проект ми розпочнемо виставкою молодої талановитої художниці, буковинки, Мар’яни Романюк.

На базі галереї художники читатимуть лекції, а двічі на місяць, по п’ятницях, відбуватимуться «п’ятничні вечори», куди для обговорення подій в мистецькому житті запрошуватимуть художників, письменників, поетів. Щоби буковинські художники мали змогу підтримувати свій професійний рівень, спілкуватися в невимушеній атмосфері, двічі на місяць, по суботах, тут проходитимуть вечори, на яких митці малюватимуть натуру.

– Така галерея на базі товариства «Знання» відкривається вперше в Україні, – каже Ярослав КУРКО, голова правління обласної організації товариства «Знання». – Ми ставимо перед собою завдання нести нові форми культурно-просвітницької діяльності і маємо амбітні плани: допомагати молодим художникам, організовувати виставки, об’єднати інтелігенцію та інтелектуалів нашого міста й області.

Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»

Запис Культурно-просвітницький центр «Sweet арт»-«Знання» творитиме нову філософію світобачення спершу з'явиться на Медіа-Версії.