У квітні, коли сама природа приховує архітектурні недогляди і облуплені стіни міських будівель свіжорозпуклими бруньками, до прикрашання Чернівців долучилися і анонімні художники. Одразу в трьох точках старого міста – на стінах будівель по вул. Барбюса, Братів Руснаків та О.Доброго з’явилися оригінальні графіті: обличчя з написаними на них віршами чернівецьких поетів Пауля Целана та Рози Ауслендер. 
Попри те, що перехожим сучасне мистецтво до вподоби, люди з задоволенням діляться своїми позитивними емоціями на камери місцевих телеканалів, у чиновників інтелектуальні графіті викликали обурення. «Цікаво, чи погоджували», – поширила фотографії графіті на своїй сторінці у фейсбук головний архітектор міста Наталія Хілько. І тут почалося… Начальник відділу охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради Олена Пушкова наполягала на необхідності погодження подібних дій, а подібну самодіяльність розцінює так: «Так і до бандитизму недалеко».
Які враження «поетичні графіті» викликали у відомих і не дуже відомих чернівчан? З’ясовували «Версії».
Олег Любківський, художник:
Мені ці графіті сподобалися. Вважаю, що це сучасна інтелектуальна форма настінних розписів, яка личить місту. Крім того, це розпис з художнім смаком і з ненав’язливою формою в порівнянні з агресивними підлітковими «графіті». Такі вуличні твори нерідко практикуються. Зокрема, бачив у Любліні кілька, і навіть збільшені старовинні фото у простінках, де мали бути вікна – це додає шарму і атмосфери будинку і місту в цілому. у Базелі ціла глуха стіна розписана вікнами, ніби продовження сусіднього будинку, і ще виглядає, ніби на нього падає тінь.
Графіті у Любліні
Варто цю ідею підтримати і дати розвинутися цій традиції, щоб міське середовище прикрашалося не тільки громіздкою і безкультурною рекламою, але і мистецькими складовими сучасного мислення. А чиновники… чиновники нічого не кажуть про надбудови, спиляні дерева, розбиті тротуари, недоглянуті газони і т.д.? Саме у буферній зоні ЮНЕСКО, до речі.
Мистецтво вуличного середовища безкінечне, і ним мають прикрашати місто люди з художньою уявою. Взагалі варто опрацювати концепцію настінних розписів у центрі міста, а чиновникам краще виконувати свої безпосередні обов’язки.
Олексій Каспрук, міський голова:
До мистецтва я особисто ставлюся дуже позитивно. Але і в словах чиновників є частка правди: ці мистецькі акти можна було погодити. І я особисто зробив би все для того, щоб ідея була погоджена, і художник зміг її втілити.
Олег, студент:
Частка правди є в тому, що кажуть чиновники. Так, можливо, такі речі потрібно погоджувати. Але всі розуміють, що значно простіше піти і зробити, аніж довести чиновнику, що це – добре. Тому це якесь «прокляття культури». Неважливо, хто це робив- легально, нелегально – він спровокував розмови, реакцію.
Можливо, це зроблено нелегально, але це не означає, що воно не має права на існування. Культура , як на мене, не повинна імплементуватися в русло закону. Культура – це щось відірване від бюрократії. Маємо вже приклад культури, заангажованої владою – соцреалізм. Як бачимо, там було не надто багато якісних зразків мистецтва. Культура – це явище ескапізму, можливо (від англ. escape — втеча; втекти, врятуватись; втеча від дійсності, втрата реальності). І якщо кожен митець буде запитувати: а чи можна я це зроблю? – тоді одна з головних частин культури і мистецтва буде нівельована.
Якщо хтось захотів щось зробити – це класно, особливо якщо люди справді натхненні тим, чим справді є Чернівці, а не своїм бажанням привітати когось з днем народження чи написати «Я кохаю тебе, Маруся». І вандалізм у цьому випадку – це якраз не те слово. Вандалізм – це агресивне свідоме нищення культури.
У цьому випадку я не бачу нищення на будинку, який сам буде стертий з лиця землі. Навпаки – це нагадування чернівчанам і гостям, що це місто якось відрізняється від інших міст України, можливо – і від інших міст Європи. Намагання показати, що «ви ходите не простими вулицями». Аби це місто було відомим, а не якимось загомінком Європи.
Ця інтервенція не дисонує з містом і його історією. Можливо, такі методи й можуть привести до погіршення зовнішнього вигляду міста. Але зазвичай громадянське суспільство більш-менш адекватне і намагається зробити своє місто кращим. І я мало вірю в те, що ті, хто справді хочуть щось зробити, роблять щось погане.
На жаль, громадянське суспільство міста зараз доволі пасивне, і міськрада не готова з ними співпрацювати. Міська рада навіть не знає тих, з ким вона може співпрацювати. Можливо, міські інституції скомпрометували себе. І митці не бачать сенсу йти до чиновників, бо зараз світ відкритіший, аніж будь-яка міська влада.
Чернівці можуть піднятися якраз завдяки культурі. Архітерктура і література – це те найбільше, що наше місто дало світові. А вандалізм – це якраз білі пластикові вікна в буферній зоні. Відкриті люки на вул. Шевченка, в які можна впасти. Засилля реклами в старому місті. Наміри продати будинок, де жив Пауль Целан, приватним особам. Втрата конкретних місць і пам’яті про великих людей.
Намагання ж нагадати поезію, яка забута і якою зараз чернівчани не живуть, намагання показати, що є за нами – це не вандалізм. Ми не єдині люди, які є в цьому місті і знаємо лиш дуже близьких нам поетів. А інше, те, що не стало надбанням нашої масової культури, ми не знаємо.
Звісно, слабка надія на те, що люди, які побачать ці графіті, побіжать куувати «Загублену арфу» в книгарні. Але це спроба через щось простіше і легше – показати елітарне. І казати, що це неправомірно – це вузько.
Наразі ніхто з «культурних терористів» не взяв на себе відповідальності за мистецькі акції. Кажуть, що серед авторів «поетичних графіті» був іноземець, який після перфоменсу покинув межі України, навіть не сподіваючись на такий неоднозначний відгук у суспільстві. А за півтора тижні графіті на Барбюса облили білою фарбою.
Згадалася відома історія про те, як визнаний найкращим з тих, що нині живуть у США скрипалів 39-літній Джошуа Белл (Joshua Bell) змін заробити, граючи в підземному переході метро у Вашингтоні, тільки 32 долари і 17 центів. Він грав твори Крейслера, Шуберта, Массне і Баха на скрипці Страдіварі. За 45 хвилин повз нього пройшли понад тисячу людей, і тільки одна жінка впізнала Белла. Квитки на його концерти вартують від ста доларів.
Цікаво, величину якого рівня хотіли приборкати чернівецькі чиновники?
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
