Українці в тилу допомагають тримати оборону своїм рідним-фронтовикам усіма можливими способами. Про чернівецьких митців, які долучили до боротьби за збереження нашої свободи мистецтво з усього світу, започаткувавши міжнародний проєкт «Someone Prays for You» («Хтось молиться за тебе»), розповідає інтернет-видання Parlament.ua.
Проєкт триває на онлайн-платформі практично від початку повномасштабного вторгнення. А нещодавно частково «матеріалізувався» у виставку в галереї «Bunker» у Чернівцях – там, де, власне, й зародився насамперед як спосіб допомоги найближчим людям місцевої художниці Віолетти Олійник, батько і двоє братів якої стали на захист Батьківщини з перших днів великої війни. Віолетта і сама перетворювала свою творчість на зброю: і ювелірні вироби на продаж виготовляла, і навчилася дрони робити… А згодом відгукнулася на пропозицію об’єднати зусилля для більшого результату.
Виставка увійшла в 13-ку найяскравіших сучасних мистецьких подій в Україні, які рекомендує до відвідування «Суспільне Культура». Про ідею проєкту і етапи її втілення розповідає куратор виставки, відомий українсько-канадський художник, чернівчанин Тарас ПОЛАТАЙКО.
Доброчинна інтернет-галерея
«Почалася війна, і Віолеттині рідні – тато і два брати, старший і молодший, – одразу пішли на фронт. На власних машинах, у цивільному одязі – боронити Київ. Вони вже мали досвід війни від участі в бойових діях від 2014 року. Треба було десь брати амуніцію… Це тепер ми вже ці всі слова знаємо – «броніки», «дрони», «реби» і т.д. – а тоді для нас це все лише починалося… – згадує Тарас. –
З’явилася ідея мистецької акції – зробити серію фотографій і спробувати продавати онлайн. Саме фото – тому що це робиться швидко, і можна роздрукувати тираж. Спало на думку, що у нас же багато хто вміє робити якісь невеличкі речі руками: вишивають, вирізають… Навіть старші люди роблять якісь маленькі гарні речі. Знаю, що багато знайомих моїх батьків точно таке роблять. Я попросив у них такі невеличкі штучки – які би, умовно, поміщалися в кишеню. Щоб я міг ходити з ними Чернівцями і при нагоді шукати якийсь контекст для фото. Серед них були різьблені твори мого батька Яреми Полатайка і вишивки маминих подруг: Євдокії Несторяк, Ніни Фень та Лідії Мельник.
Згодом я цю серію надрукував і виставив. А хлопець моєї доньки в Торонто створив щось на кшталт інтернет-магазину: щоб можна було зайти в будь-якій точці світу і придбати те, що сподобалося. Заходиш на наш сайт, вибираєш роботу, купуєш – гроші надходять на рахунок. А роботу треба надіслати покупцю – цим я і займаюся уже три роки.
Україна тоді була на перших шпальтах усіх світових медіа, тож купували дуже жваво. Відповідно, за ті кошти ми дуже багато закуповували необхідних речей для фронту. І згодом наше житло перетворилося на склад, який був цим усім завалений: бронежилетами, берцями, прицілами, тепловізійними дронами, ребками, кровоспинними та іншим такмедом…
З термодронами, до речі, була цікава ситуація. На самому початку війни брат Віолетти сказав що було б класно якби на дрон причепити тепловізор, для спостереження вночі!… А виявилося, що така «штука» вже є! Тож ми кинулися їх купувати. Але тоді якраз уже всі за тим кинулися… Тому товар від нас «втікав» – спочатки шукали в Румунії, і Польщі, потім знайшли і купили у Франції на Лазурному березі. Поступово все було викуплено. Так дійшли до Аляски, звідки треба було переправляти у валізах знайомих, бо термодрони не можна переправляти через американський кордон …»
Гасло «Слава Україні!», викладене кровоспинним такмедом
«І от у цей період, коли житло більше було схоже на склад, а я – на СММщика, який постійно оновлює дописи на сторінці в інтернеті, Віолетта якось, розбираючи ці завали і сортуючи, що кому відправляти, виклала із кровоспинних засобів літери «СЛАВА УКРАЇНІ», – продовжує художник. – Я тоді аж загорівся: це точно треба сфотографувати, це мусить зберегтися! Це ж із кровоспинних засобів викладено, ці слова! Аж мурашки по шкірі пішли від усвідомлення потужності цього символізму.
Десь у цей час мені написала давня знайома з Канади, художниця Дженет Кардифф, мабуть найвідоміша в світі художниця з аудіоарту, роботи якої представлені в найбільших музеях світу. Як і більшість сучасних художників, вона працює з різними жанрами. Тож повідомила, що спеціально для нас зробила серію колажів і хоче передати їх задонатити. А я ж уже собі сформулював концепцію – що це моя серія фото маленьких мистецьких штучок, розміщених у якомусь контексті…
Тож за якийсь день я цю ідею переформатовую так, що проєкт стає відкритим для всіх охочих художників. І вони починають донатити! Так це переросло в онлайн-галерею, до якої долучилися понад два десятки митців».
Віртуальна платформа і реальний «Bunker»
«У галереї «Bunker», що в Чернівцях, представлені роботи шести художників – тих, які фізично є в місті. Решта митців-доброчинців, які долучилися до проєкту, живуть в Канаді, Англії, Австрії, Штатах. Їхні роботи купують по інтернету, а якщо хочуть придбати роботи, які бачите тут – я їх пересилаю.
Хотів у чернівецьку виставку включити роботу Дженет Кардифф – якщо не зображення (акварелі можна придбати на інтернет-платформі), то саунд-арт. У неї є чудова звукова інсталяція, поліфонічна вокальна композиція Spem in alium за твором, написаним англійцем Томасом Таллісом у 1570 році. Це дуже складний хоровий твір, розписаний на 40 партитур, його виконують 8 хорів по 5 голосів у кожному, виконавці мають стояти «підковою», тоді мелодія «рухається змійкою» – і коли слухач перебуває в центрі «підкови», тоді ця музика має найбільший ефект, справляє найбільше враження. Дженет це відтворила: записала 40 треків, розмістила «підковою» 40 якісних колонок у приміщенні, і це виконання можна слухати, як «вживу». Цю роботу закупили найвідоміші музеї світу.
Та я усвідомлюю, наскільки важлива для цього проєкту якість звуку, тож не хотів би спаскудити цю ідею поганим втіленням… Також постало би питання авторських прав – як їх правильно оформити, якими фінансами вкластися, і чи доцільно це робити в благодійному проєкті, яким ми акумулюємо кожну копійку для фронту… Тож роботу Дженет ми не представляємо – але в нас у «Бункері», як тло виставки, просто звучить твір Томаса Талліса, а я розповідаю цю чудову історію (сміється). Висловлюємо подяку Дженет таким способом…
Другим до нас додався Стас Туріна – знаний український художник, який певний час був важливою частиною відомого мистецького колективу «Відкрита група», яка репрезентувала Україну на кількох Венеційських Бієннале поспіль. Зараз він працює самостійно, в нього є серія рисунків «Нескінченний натюрморт». Нам він прислав конверт з рисунками «Новою поштою» і сказав – просто беріть…
Далі почали додаватися інші. Чернівчанин Сергій Колісник – художник і музикант, надав серію, яка називається «Птахи». Це зображення, створені ним з модулів, які він обертає, накладає, крутить і компонує, по-різному суміщає – і в цьому процесі ці форми починають нагадувати традиційний буковинський орнамент. А ще схожі на fpv дрони. Тож кошти від продажу цих робіт також спрямовуються на купівлю дронів.
В окремому залі розміщені роботи Івана Салевича. Ми з ним давні друзі, і він запропонував свої роботи тоді, коли прочитав у газеті про те, що Віолетта сама робить fpv дрони. Передав серію своїх пейзажів, які почали дуже гарно продаватися. Тож довелося навіть ще додати робіт.
Ще один художник, який долучився до виставки – киянин Богдан Макаренко, який опинився в Чернівцях одразу після початку повномасштабного вторгнення, коли Київ був під загрозою, і так і залишився тут дотепер. Мав виставку в нашому Художньому музеї, творить у нашому місті. Живописець з твердою рукою і тонким відчуттям кольору.
«Брати»
Важливе місце на виставці посідає згадка про перформанс 2023 року «Брати» Віолетти Олійник у Люблінській галереї «Лабіринт». Це велике фото дівчини з кропив’яною сорочкою, яку вона плела для своїх братів.
«У Любліні Віолетта упродовж трьох днів втілювала казковий сюжет про зачарованих братів, яких злі чаклуни перетворили на лебедів, і тільки жертовні дії сестри можуть їх урятувати від закляття,- розповідає Тарас Полатайко. – Треба лише за три дні встигнути сплести сорочку з попередньо зірваної кропиви, не проронивши при цьому ані слова. Віолетта це робила. Причому робила серед розміщених на стінах галереї фотографій братів і сестер, яких розлучила війна. Це були дитячі світлини її подруг, знайомих – брати яких зараз воюють. Дехто надав світлини з братами, які вже загинули. Віолетта зробила їх чорно-білими. Тобто на світлині хлопчик і дівчинка, він – чорно-білий, а вона – в кольорі…
Відвідувачі галереї сприйняли її акцію дуже щиро – навіть бігали в аптеку і приносили дівчині якісь креми для її зранених рук. Також високу оцінку подія отримала від польських художників».
Коли говорять музи – ворожі гармати мовчать
«Насправді за три роки хвиля зацікавленості війною дещо вляглася, – визнає Тарас Полатайко. – Та й коло покупців замкнулося: спочатку роботи купили друзі – всі, хто хотіли підтримати Україну, потім друзі друзів, далі охочих стає все менше. Війні три роки, іноземне оточення з нею звиклося, ця ситуація для них стала, на жаль, нормою. Вже немає такої динаміки, яка була спочатку, але все одно наші спільні зусилля генерують донати для ЗСУ».
Куратор виставки зауважує, що твори, які виставлені на продаж у галереї «Bunker» – порівняно недорогі, 50-100 доларів. Ціни в канадських доларах що є 2/3 від американського долара. Купують їх зазвичай не колекціонери, а просто ті, хто переживає за Україну та наших захисників. Покупці онлайн-галереї – переважно закордонні – у нас справжні поціновувачі не мають грошей, а багачі не аж так кохаються у мистецтві. Та перед Різдвом продажі були дуже гарні. І на виручені кошти вдалося закупити знову багато турнікетів, які спиняють кров і рятуються життя. Як не дивно, їх досі бракує.
А окрім придбання творів з галереї, можна також взяти участь у їх розіграші, долучившись до збору на банку для 117 бригади. За донат від 100 грн можна виграти роботу Стаса Туріни, а за найбільший донат – отримати принт Віолетти Олійник.
Таким чином мистецтво допомагає нашим військовим нас захищати, а ворожі гармати змушує мовчати.
Маріанна Антонюк
