Правоохоронні органи Туркменістану почали перевіряти вбиральні громадян, щоб встановити, чи не використовують вони газети із зображенням президента країни Гурбангули Бердимухамедова замість туалетного паперу.

Як повідомляє Настоящее время, викритих у подібному штрафують і навіть звільняють. При цьому зазначається, що у Туркменістані немає практично жодного видання, в якому б не було знімків із Бердимухамедовим. У той же час люди намагаються економити на туалетному папері, використовуючи газети, передплату на які зобов’язують оформляти всіх громадян. У разі виявлення у відхожому місці поліграфічної продукції з фото президента, “винних” чекає адміністративна відповідальність.  

Варто зазначити, що у Туркменістані створено справжній культ особистості Гурбангули Бердимухамедова. Ще за життя йому було встановлено величезний золотий пам’ятник. Зображення президента розміщені у Туркменістані буквально всюди, а сформовану главою держави систему порівнюють з “феодальним ладом”.

Запис За газету в туалеті – адміністративна відповідальність спершу з'явиться на Медіа-Версії.

…у час Інтернету, інформаційних агенцій кожен рік життя паперового видання – справжній подвиг

Дорогі наші читачі! 10 січня «Версіям» виповнилося 14 років – солідний, як для сучасної газети, вік. Зазвичай у таких випадках хваляться грамотами і нагородами, розповідають про досягнення і плани на майбутнє. Але «Версії»  вирішили відзначити цю подію по-іншому. Хоча  і з нагородами у нас все О’К! Цілий ящик грамот! А саме сьогодні, до Дня соборності Президент України відзначив і нашого головного редактора: Людмилі Флорівні ЧЕРЕДАРИК присвоєне звання Заслуженого журналіста України!

Тож нагород у нас вдосталь. Але ми їх не можемо повісити на стіни підвального приміщення, де нині знаходиться редакція, бо стіни такі товсті як у бункері. Та ми горді тим, що «Версії» – єдина редакція серед чернівецьких газет, якій жодна влада не дала приміщення: за 14 років ми переїжджали 7 разів! Двічі (!) безоплатно (!) надавав нам приміщення підприємець і волонтер Володимир Дорош.

Та повернемося до свята. У день народження традиційно кличуть у гості найкращих друзів. От і ми запросили на газетну «вечірку» тих, хто завжди поруч із нами – наших читачів і постійних дописувачів. Ми попросили їх поділитися своїми думками про нашу роботу  і поставили три прості запитання:

1. Чим для Вас є газета «Версії»?
2. Чим, на Вашу думку, «Версії» різняться від інших ЗМІ?
3. Ваші побажання і пропозиції «Версіям» на майбутнє (бо ж ми працюємо саме для Вас).

«Версії» – це особлива атмосфера з бажанням допомогти

Франц ФЕДОРОВИЧ, підприємець і меценат, голова благодійного фонду «Подаруй дитині життя», постійний експерт «Версій»:

1. Для мене «Версії» – це добрий друг і діловий партнер, постійна інформаційна підтримка діяльності фонду «Подаруй дитині життя». «Версії» – це можливість поділитися з усім світом власними поглядами на життя, на стан нашого міста, області, держави. «Версії» – це особлива атмосфера, в яку завжди приємно поринути.
2. Якось я читав один із матеріалів «Версій» і помітив, що «пропускаю його через себе», хвилююсь і співпереживаю разом з героями і автором статті. Нині це велика рідкість на медійному просторі, коли журналіст не просто виконує свою роботу, а щиро прагне допомогти. Мабуть, «Версії» різняться від інших тим, що для них це не лише робота, а частина їхнього життя і вони проживають його разом зі своїми героями.
3. Оскільки жодна добра справа не може існувати без грошей (така вже наша реальність), бажаю «Версіям» фінансового благополуччя. Бажаю постійно збільшувати коло читачів, дописувачів, однодумців і отримувати від роботи задоволення. Ну і, звичайно, міцного здоров’я і сили, бо журналістська робота – нелегка і не завжди вдячна праця. З днем народження!

«Версії» – моя подруга і колега

Валентина МАЦЕРУК, заслужений журналіст України, заступниця головного редактора часопису «Буковина» і найкращий друг нашої редакції:

1. 1. Щодо газети «Версії» маю свою версію: для мене – це, так би мовити, два в одному – подруга і колега. І аж ніяк не конкурентка. Бо спочатку була подруга, її редакторка, із якою навчалися на журфаці, разом працювали в «МБ», з якою ділили й ділимо житейські проблеми, а вже потім у неї народилася ідея заснувати власну газету, яку знаю «з пелюшок», із численних переїздів від приміщення до приміщення, із творчих посиденьок із колежанками до моменту благословення свіжого числа «у світ».
2. Газета схожа на збірний портрет її творців. У неї симпатичне обличчя, яке не потребує гриму, покладистий, справедливий, комунікабельний характер, небайдуже ставлення до людей і бажання допомогти, бійцівські й спортивні навички, миттєва реакція на несправедливість і разом із тим ранима, тонка, романтична, лірична душа. Вона народжена вільною і незалежною, ще зовсім юна, проте смілива, безкомпромісна, має власну точку зору й не прогинається під мінливий світ.
3. 3. Як газетяр газетярам, бажаю з оптимізмом дивитися в майбутнє: що, наперекір песимістичним прогнозам, друковане слово не зникне, й газета, що пахне друкарською фарбою, як і раніше, буде незамінною річчю в домівках буковинців; що передплата й тираж не залежатимуть від поштових монополістів; що в гороскопі нашого життя зірки напророчать цілі каскади позитивних версій, про які вам захочеться писати й писати, а вашим читачам – читати й читати, з нетерпінням очікуючи наступного номера!

«Версії» – це не ширвжиток

Леонід СИДОРЧУК, заслужений артист України, головний балетмейстер Заслуженого Академічного Буковинського ансамблю пісні і танцю Чернівецької філармонії, найрейтинговіший ньюзмейкер «Версій» у рубриці «Культура»:

1. 1. «Версії» – це суцільне кумівство, майже сім’я (сміється). Маю дві куми – і обидві в одній редакції. А якщо серйозно, то «Версії» для мене найперше – колектив, який їх робить, колектив талановитий і дуже дружний.
2. «Версії» – не ширвжиток, порівняно з іншими газетами. Майже всі жують одну й ту саму «жуйку» – хто де вкрав, де дерево впало, що мер сказав на прес-конференції. А «Версії» дають можливість задуматися над завтрашнім днем і нашими можливостями змінити його на краще.

А ще у «Версіях» найсимпатичніші журналістки.

3. Як людина творча знаю, що головне для творчості – натхнення, тому найперше – натхнення, нових ідей, нових тем. А оскільки творча робота постійно «краде» час у сім’ї – надійного і люблячого «тилу». І ще, нехай це банально і нездійсненно: нехай усі новини будуть добрими!

«Версії» – це вікно в буковинський світ

Юрій ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ, доцент кафедри фізики напівпровідників 
і наноструктур Інституту фізико-технічних та комп’ютерних наук ЧНУ ім. Ю. Федьковича, доктор технічних наук, заступник директора ТОВ Науково-виробнича фірма «Тензор» з наукової роботи, один з найактивніших і найлаконічніших читачів «Версій»:
1. «Версії» – це вікно в буковинський світ.

2. Від інших видань «Версії» різняться наступальністю, лагідністю, любов’ю до читача.
3. «Версіям» на майбутнє бажаю не вмирати («Ще не вмерла…»). Не страждати («Згинуть наші воріженьки…»). Щастя з життя набувати («Запануємо ми браття, у своїй сторонці!»).

«Версії» – це зв’язок з Батьківщиною

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця, член Спілки художників України, постійна авторка мистецьких розвідок «Версій»:

1. Кожне число «Версій» для мене – цікава інформаційна та інтелектуальна подорож у життя Чернівців і Буковини. Щоразу  приємно, що емоційний зв’язок встановлюється від першої і зберігається до останньої сторінки (живу за кордоном і постійно читаю електронний варіант газети, який отримую у форматі PDF).
2. Гадаю, що тижневик «Версії» виразно вирізняється власним стилем щодо промовистого й професійно організованого дизайну та порядку розміщення текстів: від візерунку першої шпальти до вдало узгоджених аналітичних матеріалів та інформаційних рубрик.
3. Бажаю членам редакції «Версій» і в майбутньому зберігати унікальне вміння чути, розуміти та оперативно інформувати свого читача, допомагаючи вирішувати реальні проблеми та пізнавати світ. Особливе побажання стосується подальшого формування електронного архіву видання, який служитиме багатьом поколінням як унікальний путівник по газетному літопису Чернівців та Буковини.

Палко бажаю «версіянам» подальшої успішної енергійної діяльності та відваги!

«Версії» – газета з потужним ядром

Тетяна СПОРИНІНА, учитель інформатики гімназії №2, переможниця престижних фотоконкурсів, волонтерка, багаторічний читач, автор і популяризатор газети:

1.По-перше, я є шанувальницею газети «Версії». Тут зібрана унікальна інтелектуальна редакція. Навіть, якщо одні  журналісти звільняються, приходять нові – та завжди залишається потужне ядро. По-друге, мені імпонує загальний позитив газети, її креативність і аналітичність матеріалів.

2. «Версії» – це газета, що впливає на громадську думку, а не просто пливе за уподобаннями людей та влади. І найголовніше – вона відрізняється рисами незалежності, вільної преси. Вважаю це заслугою редакторки, пані Людмили Чередарик, яка об’єднала однодумців свободи слова.
3. Бажаю газеті і надалі мати своє обличчя, бо це дуже важливо у нескінченному потоці різної інформації. Бажаю успішно реалізовувати творчі плани та задуми!

 «Версії» – це прив’язаність упродовж  років

Роман ГАЇНА, депутат фракції «Батьківщина» Чернівецької міської ради, волонтер, багаторічний передплатник газети:

1. Для мене газета «Версії» – це вже упродовж кількох років звичка і прив’язаність. Її щотижня отримую в поштову скриньку, і коли з якихось причин пошта затримується – мені вже явно чогось бракує. «Версії» мають бути, хай там що! :)
2. У Чернівцях практично всі газети – тижневики. Але мені здається, що тільки «Версії» в повній мірі відповідають такому визначенню. Коли інші намагаються ганятися за новинами, «Версії» орієнтуються на аналітику, підсумки, коментарі. А ще мені особливо приємно, що саме ця газета часто звертається до теми волонтерства. Це мені близьке, і це те, що насправді щире і йде від сердець людей. Саме про таке треба писати – і «Версії» пишуть.
3. Бажаю працівникам «Версій» здоров’я, натхнення, творчого неспокою, постійного відточення фахових вмінь, цікавих тем і героїв. І гідного читача, який вас розумітиме, із яким зможете спілкуватися через газетні шпальти «на рівних».

«Версії» – це вихід у відкрите море

Оксана ДУДАР, журналістка львівської інформаційної агенції «Дивись.info», свого часу журналістка «Версій»:

1. «Газета «Версії», якщо можна так сказати, стала для мене виходом у відкрите море. По суті, утрьох – Людмила Чередарик, Марія Вишневська і я – ми починали щось абсолютно нове: від назв сторінок, рубрик, промоційних гасел тощо. Можливо, ми були далекі від ідеальної газети, але робили те, що нам подобалося, за що вболівали серцем і душею. Інколи сварилися, потім мирилися, не погоджувалися, сперечалися – щоби зрештою щотижня з друкарні виходив новий номер.

2.«Версії» завжди були нетиповим виданням, навіть нестандартним, із власною думкою, яка не завжди збігалася, так би мовити, із загальноприйнятою. Газета завжди була і є на боці тих, хто потребує захисту. Журналіст, як ніхто інший, знає, що не існує абсолютної істини. Щоб її віднайти, треба почути не одну думку, інколи – десятки. Саме «Версії» є тією газетою, яка намагається знайти ідеальний баланс пошуку правди.

3. Сьогодні «Версіям» хочу бажати ще довгих років, бо в час Інтернету, інформаційних агенцій кожен рік життя паперового видання – справжній подвиг. Залишайтеся такими ж, як і були – не зраджуйте свої ідеали, несіть правду, яким би важким шляхом не довелось її шукати».

Запис Річниця газети – свято родинне.  А наша родина – наші читачі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

УЧАСНИКИ:
Арсеній Анциперов – модератор, Буковинська партнерська агенція
Михайло Шморгун – політичний експерт
Святослав Вишинський – політичний експерт
Олексій Кандюк – політолог, Чернівецький національний університет

Максим Михайленко – політичний аналітик та журналіст
Ігор Миняйло – підприємець

Володимир Зав’ялов, Буковинська партнерська агенція

 https://www.youtube.com/watch?v=2Y7wsZjQrmE&feature=youtu.be

Запис Претенденти в президенти: Буковинська візія (відео) спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Street Musicians Day (День вуличної музики) – міжнародне свято, головна задача якого – змусити людей зі всього світу покинути свої затишні “бетонні коробки” та вийти на вулиці свого міста з музичними інструментами. Чернівчани також долучилися до міжнародного флешмобу та влаштували на вулиці Кобилянської справжню музичну феєрію. Пропонуємо вашій увазі короткий відеокалейдоскоп зі Свята вуличної музики у Маленькому Відні.

Запис День вуличної музики у Чернівцях (відео) спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Десять років тому відома журналістка Людмила Чередарик, лауреатка багатьох премій і володарка всеукраїнської медалі «Нестор-літописець» у номінації «Економіка очима журналіста», в якої навіть брало інтерв’ю французьке держтелебачення, пішла з багаторічного місця роботи (25 років в одній газеті – це вам не жарти!), покинула зірковий колектив і організувала власний проект. Навіщо було їй так круто змінювати усталений плин життя, чого очікувала вона від власної ідеї і що реалізувала, та чи й потрібен читачеві журналіст і чим стане незабаром для споживача газета – в інтерв’ю головного редактора «Версій» Людмили Чередарик.

«Маю «самашедче» прагнення до справедливості»

– Людмило Флорівно, як до Вас прийшла ідея робити власну газету? І головне – навіщо це Вам?

– Як журналістка, зростала в радянські та пострадянські часи. Тоді всі принаймні вдавали, що до газети прислухаються. Зрештою, вони представляли партійні органи. Тому вважалося, що написане нібито мусить виконуватися. Виглядало, що газета впливає на якісь суспільні процеси, на перебіг подій. Час від часу це підтверджувалося. От, наприклад, писала я про медсестру тубдиспансеру, яка заразилася туберкульозом на роботі. Вона була з Путильщини, де практично не зустрічається паличка Коха. Відтак спрацювали професійні ризики, тож вона мала право на отримання квартири. Але це за законом – а в реальності ми з газетою понад рік воювали за цю квартиру для людини. Всілякі антиаргументи вислуховували, приниження, в санепідемстанції кричали: «Она, может, с етімі больнимі там шуруєтся!». Але ми домоглися для неї законного житла. І це було чудово!

Я завжди мала якесь підвищене, ну прямо «самашедче» прагнення до справедливості. У дитинстві навіть забіякою вважали через це. Пам’ятаю, якось на вулиці заступилася за бабцю, на яку напали підлітки. Чи вони грошей від неї хотіли, чи що… Мені було років 16, вони були менші. Але їх було багато, тож я добряче дістала в око…

От і з газетою: думала, що буду впливати на життя. Насправді це була моя величезна помилка. Хоча, з професійної точки зору, завдання журналістики – інформувати. Я й сама колись так відповідала читачам. Було якось, підготувала в «Молодий буковинець» статтю про зміну в законодавстві, які дозволили відсуджувати помешкання у тих, хто заборгував чималі суми квартплати. Наступного дня – море дзвінків до редакції з запитанням «Де збиратися?» Я відповідала: «Ми вас поінформували, а організовувати протести – не наша справа».

У кінці 80-их – на початку 90-их модно було відкривати свої газети – з’явилися «Час», «Буковинське віче», «Доба»… Багато створених тоді часописів уже давно зникли («Нова буковинська газета», «Чернівці і Чернівчани», «Посеред тижня» тощо). Насправді, якщо чесно, я навіть не уявляла, що це таке – робити свою газету. Крім неймовірних журналістських зусиль, ця справа потребує великих фінансових вкладень. Коли все тримається лише на ентузіазмі – це будівля на піску. На піску довго встояти неможливо…

«Політики у кінці 80-их створювалися… у газетах. Принаймні, на Буковині»

– Але професійний багаж, із яким ви прийшли у свій проект, був більш ніж достатній!..

– Так, я володіла безліччю знайомств з цікавими особистостями, зв’язками, темами – багато з яких свого часу я й започаткувала в буковинському інформаційному просторі. Наприклад, до мене ніхто на Буковині не писав про екстрасенсів – заборонено було. Наприкінці 70-х перший матеріал про екстрасенсорні здібності написала я, і матеріал був знятий цензурою… Пізніше вже не я керувала цією темою, а вона мною: мене спеціально розшукували екстрасенси, аби розповісти про себе. Я зрозуміла, що вони використовують і мене, і газету для самореклами, – і почала уникати їх.

Шкода було самотніх, покинутих напризволяще людей із мізерною пенсією… І я писала про них, хоча, як відомо, в СРСР таких «не було»: там усі «жили щасливо». Тому публікації  про таке були рідкісними і мали великий резонанс. Як і матеріали про дітей з ДЦП, про пацієнтів психлікарні, про яких у нашому краї до перебудови також не дозволялося писати.

А ще першою на Буковині почала писати про сексологію і статеве виховання. Саме після моїх публікацій в «МБ» (ми тоді випускали 4-сторінкові додатки на різні теми і про сім’ю також) та спільної з сексологом Григорієм Рибаком авторської телевізійної програми «Ти + я = Сім’я» в Чернівцях був відкритий перший сексологічний кабінет. А колишня головна лікарка пологового будинку Тетяна Батюкевич запевняла, що я першою в буковинських газетах вжила слово «аборт». Не було в СРСР ні сексу, ні абортів…

Окрім журналістського досвіду, вже тоді мала колосальний досвід громадської роботи. Не секрет, що всі тодішні рухи, партії і громадсько-політичні діячі області «виросли» з «Молодого буковинця». Перша громадська організація – товариство «Оберіг» – була створена поетом Миколою Бучком – доти в нас були лише партія, комсомол, профспілки, ну й ще ДТСААФ. Почався громадянський рух. Були надії…

Покійний вже історик і журналіст Ігор Чеховський, я та кандидат історичних наук, спелеоархеолог і палеогеограф Богдан Рідуш писали виступи для майбутніх відомих діячів… Ми разом готували перший екологічний виступ Леонтія Сандуляка на міській сесії, консультували з окремих питань Георгія Манчуленка та інших… Вони ставали потім народними депутатами, послами, визначними громадськими діячами – а починали зі спільних ідей у тісних кабінетах редакції, зі спілкування з журналістами, нерідко – з наших порад, підказок, текстів… Звісно, що їхній стартовий рівень був достатній для подальшого високого стрибка: це були інтелектуали та особистості, на відміну від нинішніх суцільних технологічних «проектів» і «балакаючих голів» без жодної власної думки… Особливе захоплення і тоді, і тепер викликав професор Олег Панчук, самодостатня особистість, який ніколи не займався «політикою заради політики», заради особистих амбіцій і приватного добробуту… Такий громадянський підйом тривав досить довго. І я почала робити свою газету на такій оптимістичній ноті. Зрештою, і досі цей оптимізм зберігаю – попри те, що життя вносить корективи.

«Функції газети нині міняються, певною мірою – на захисні»

– …І як робилися «Версії»?

– Озираючись назад, я би розділила перше «версійне» десятиліття на три періоди. Початковий – практично цілком «жіночий». Газету робили зі мною Марія Вишневська з досвідом радіо «Свобода» і Оксана Лещик після «МБ». Потім був інший період, з іншими людьми, і все одно – переважно з жінками. Чоловіки в нас були верстальниками (спочатку був милий хлопець Сєва, тепер – милий Юра Бучко, який, до того ж, народився 8 березня, тож перебувати в жіночому колективі – його призначення) і стажерами. Стажери з часом «вибивалися в люди» й переходили в більші газети.

Другий період «десятирічки» був цікавий ще й тим, що на базі «Версій» робилася студентська газета «Перекур» – справжній молодіжний бойовий листок, який спричиняв шалений резонанс не лише серед своєї аудиторії, а й серед викладацького складу. Викладачі ображалися на статті про шпаргалки й презервативи – що й досі особисто мене дивує, смішить і обурює. Дивно і смішно, що мої однолітки, а то й люди молодші є такими ханжами й святенниками. А обурює те, як у нашому житті продукується брехня. Як удають, що очевидних речей немає, як на чорне кажуть біле і навпаки. І головне – як до цього привчають у школах і вузах… Це ганебно, але це я бачила на прикладі «Перекуру».

Сьогодні «Версії» зовсім інакші – і в зовнішньому вигляді, і в текстах, і в завданнях, які газета перед собою ставить. У колективі побільшало хлопців – і це помітно. Газета привертає увагу якіснішою картинкою. Вона вже не женеться за оперативною новиною, віддаючи перевагу обміркованій і зваженій подачі різних поглядів на факт.

Я не погоджуюся з тезою, що «журналістика вмерла». Маємо  яскраві особистості.

А от функції газети міняються – певною мірою – на захисні. Ми захищаємо людей: до нас, буває, звертаються, як до останньої інстанції. Захищаємо і людей, і самих себе – як у ситуації з обленерго, коли за ініціативою газети створене громадське об’єднання, і воно вже працює на користь споживачів.

– Яскраві особистості в журналістиці – хіба це важливо? Хіба головним у нашій професії не є власне інформація, а не спосіб її подачі?

– Колись моя мама, нині вже, на жаль, покійна, читаючи радянські газети, зауважувала, що вони «ніби однією людиною писані» (усміхається – авт.) На щастя, зараз не так. Традиційно у нас розрізняють два види журналістики: американську та європейську. У першій журналіст – лише фіксатор подій, а коментувати їх має експерт. Там репортер не має права на власну думку. Та мені ближча інша журналістика – більш демократична, незалежна. Де кожний має право на свій погляд і для читача важлива не сама інформація, а її виклад тим чи іншим автором.

Скажу більше. Коли Союз розпався і ми почали дізнаватися про інше життя – інші країни, в тому числі й США, «облагородження», навчання наших відсталих суспільств, їхню «обробку» під своє «забарвлення» й «обточку» під загальноприйняті серед них норми почали саме з журналістів. Бо від нас таки багато залежить…

Мій чоловік-технар часом жартує: «Вам, журналістам, легко, від вас не вимагають результату. Це не завод…»

Певним чином – так. Та, думаю, ми все ж даємо результат, просто він не вимірюється в деталях і відсотках… Бо хіба не результат – світло, яке провели мешканцям цілого хутору на Сторожинеччині? Хоча їм не допоміг у цьому навіть губернатор, якого Обленерго, як і людей, просто надурило!

А хіба не результат – допомога у створенні благодійної організації? Я колись і таке робила. Перша організація багатодітних матерів організовувалася в середині 80-х у стінах редакції. Допомогла, приміром, зареєструвати фонд «Право матері», а жінки, які його створили – Ангеліна Василівна Жук та її помічниці Віра Осинська і покійна вже Марія Маліца – зробили неймовірно велику роботу, яка змінила долі людей. На наших теренах Фонд був частиною загальносоюзної організації матерів, діти якихі загинули під час служби в армії у мирний час на території Радянського Союзу. Ангеліна Василівна, чий син-студент загинув через недбалість офіцера, добилася-таки справедливості і не лише для себе: офіцера, винного у смерті хлопця, судили. Потім Ангеліна Жук разом з помічницями об’їздила власним коштом усі села області, де жили такі ж, як вони, стражденні матері. Створили базу даних, склали списки і звели разом військкомат і управління соціального захисту. До того часу ці дві структури ніяк не могли узгодити свої дії, а жінки, які втратили дітей, не могли навіть отримати від держави належних їм грошей, не те що домогтися визнання того, що проблема ця існує… То хіба долучення до такої справи – не результат?

– До створення «Версій» Ви були вже відомою серйозною журналісткою в соціальних, медичних і в екологічних темах: чого варті лише матеріали про так звану «чернівецьку хімічну хворобу» 1988 року… Це було першим незалежним журналістським розслідуванням на теренах області. Та Ваша газета не стала часописом вузького спрямування, хоча фаховість редактора це дозволяла…

– Алопеція – «хімічна хвороба» – це окрема велика тема, за якою не інтерв’ю можна давати, а цілий детектив писати. Тодішні події кожна сторона намагалася подавати зі своєї точки зору. І в медиків, і у влади так чи інакше були зв’язані руки – і тільки журналістам не було чого втрачати. У нас були такі ж діти, як і ті, що лисіли в Чернівцях, але й була можливість про щось дізнаватися – на відміну від решти чернівчан, від яких приховували правду. І ми цією можливістю користувалися на повну. Зрештою, матеріали, які цензура знімала з друку тут, виходили в центральних виданнях, спричиняючи обурення не тільки місцевої влади, а й, головне, створеної тоді державної комісії. Та нас рятувало те, що потім ці матеріали знаходили фахове підтвердження. Саме тому до мене, до журналіста, приїжджало французьке державне телебачення «АНТЕНН-2», аби взяти інтерв’ю не просто про ті події, а про те, як вдалося у тоталітарній державі пробитися на сторінки газети.

Справді, лише на основі тих матеріалів можна було робити газету вузького медико-екологічного спрямування. Але ж газета – це не я (сміється – авт.). Газета – це колектив, а колектив у нас, так би мовити, різножанровий, з різними інтересами… Словом, колектив – такий, як читач. Тож і газета намагається охопити якомога більше цікавого.

 «Шоу-бізнес, плітки, хто з ким спить… Хіба це змінює життя людства?»

– Існує думка про надзвичайну потужність буковинської журналістики. Вона має підстави чи це міф?

– Буковинська журналістика, як і в інших регіонах, має велику біду: відсутність журналістів – вузьких професіоналів – економістів, юристів, банкірів. Мені дуже подобаються виробничі романи Хейлі: «Аеропорт», «Колеса», «Міняли»… Уже з назв зрозуміло, про людей якої професії ці романи.

Так от, у романі про банкірів описується ситуація, коли в банку починаються проблеми, а його керівництво збирається дати прес-конференцію і запевнити громадськість, що все в порядку. Цю ідею зупиняє прес-секретар банку, який зауважує: «Ви уявляєте, що з вами зроблять журналісти?  Вони ж розкусять вас з першої цифри!» От якою має бути журналістика: розкусити з першої цифри!

У нас цього немає – і в цьому слабкість нашої журналістики. От що може бути для цікавішого за бюджет? За тендери? Українська загадка – коли саме через тендери (які покликані бути саме засобом до прозорості) «розпилюються» бюджетні кошти. Керівник дорожньої структури розповідав, як це робиться. 30% відкату відразу. З решти ще й собі треба 20% лишити. А на половину, що залишається від початкової суми, наймають якусь «ліву» фірму, яка й виконує замовлення абияк… А нормальні дорожньо-ремонтні фірми участі в тендерах не беруть…

– А читач хоче історій про бюджет і тендери?

– Думаю, що хоче. Саме тому «Версії» часто пишуть те, про що не пишуть інші. На жаль, більшість газет нині – це бізнес-проекти. Їхня мета – не виховання громадськості, а прибуток. Інакша справа хіба що в дрібних газетах, бо у великих на першому місці – бізнес. І споживачеві дають те, що він хоче. «Страх, секс, смерть» – три «с», які тримають увагу читача. Шоу-бізнес, плітки, хто з ким спить… А як це змінює життя людства? Це просто кістка, яку кидають псові, аби він її гриз і не мав часу охороняти будинок. А поки він зайнятий кісткою, до хати прокрадається злодій.

Я вважаю, що газета має бути колективним організатором, колективним вихователем. Але цього вже навіть в освіті нема. Кругом брехня. Говорити про чесність і порядність вже не модно, не сучасно. І згадуються дві протилежності радянських часів. Перша – критика західної масової культури. Вона багато в чому була-таки небезпідставною. Тільки захід давно пройшов цю стадію і повернувся до витоків, знову почав цінувати справжнє, а ми саме увійшли у період нігілізму і бездуховності. Було б усе нормально, якби людина складалася лише зі статевих органів… Але ж вона має душу, серце, мозок…

І друга протилежність: згадую рубрику «1001 запитання про секс», яку я вела свого часу в додатку «МБ». Якось ми проілюстрували її «Вічною весною» Родена. То якась бабця-читачка надіслала вирізку з цією ілюстрацією до облвиконкому з супровідним листом, в якому пригрозила: «Будете таке друкувати – не піду на вибори голосувати!» Отакі перекоси між вседозволеністю і дрімучістю. А журналіст має балансувати – і якщо не бути фахівцем, то відчувати тонкощі…

Зрозуміло, що читачі бувають різні, і газети, відповідно, на різне орієнтуються. Є «жовті» видання, а є елітні. Останніх менше, але хто вважає себе інтелектуалом – читає «Дзеркало тижня». Можна йти за читачем, догоджати йому. І насправді цілком правильною є теза, що журналісти ні в чому не винні. Ми – тільки дзеркало суспільства, відгукуємося на його запити. Та можна «тягнути» читача за собою. Це важче. Але можливо.          

«По-справжньому цікавими є люди, які впливають на світ»

– До речі, щодо журналістів – саме «Версії» започаткували в буковинській журналістиці традицію писати про колег. Раніше це було якось не прийнято. Вважалося неправильним писати про конкурентів чи що? Але ми зламали цей стереотип, писали вже про багатьох – і телевізійників, і газетярів.

– Ви вважаєте, що споживачеві цікаві ми самі, журналісти?

– Особистість цікава читачеві незалежно від професії. Якщо про неї цікаво написати – люди будуть захоплюватися. Чому я вважаю, що їм варто знати саме про нас більше – тому що мають знати, хто їм несе інформацію. Бо ж інформація формує світогляд. «Хто володіє інформацією, той володіє світом» – це не просто красиві слова, це реальність. Недарма ж інформацію зазвичай приховують? А володіти світом, країною має народ. Тож йому й знати видобувачів і інтерпретаторів інформації!

Інша справа – чи потрібні читачеві якісь внутрішні «задвірки». Думаю, що ні. Точно так же, як не є суспільно значимою інформація, які вчителі в школі посварилися чи лікарі побилися. Це стосується й журналістів. Хто з ким що не поділив – неважливо. Важливий якісний продукт, не обмежений шорами шоу-бізнесу і пліток – як в освіті, медицині, так і в журналістиці. Люди, які змінюють світ, – ось що цікаве.

– Не шкодуєте про 10 років неспокійного життя? І що далі?

– Велика дурня шкодувати за тим, що вже зроблено. Те, що не подобалося – ми змінювали і будемо змінювати. А щодо майбутнього… Гадаю, нинішня журналістика зав’язана на тому, що має виникнути «колективний журналістський розум». Як колективний «компас» птахів, які летять у вирій. Жоден з них не знає шляху і не спроможеться долетіти поодинці. Але ключем вони долають і невідомість, і відстані. Це реально? Не сьогодні, не завтра, але реально. Іншого виходу нема. Бо станемо в системі гвинтиками, потреба в яких з часом просто зникне.

…Кілька останніх десятиліть наочно демонструють, як у житті все тече і змінюється. Донедавна в друкарській справі ще використовувався лінотип, а тепер можна робити всі підготовчі до друку газети роботи, не виходячи з квартири. Шалений технічний стрибок, утім, не посилив у споживача тяги до читання. Хоча саме читання тренує мозок… Словом, важко робити прогнози в такій непередбачуваній країні. Коли немає «вихідних даних», залишається казати «час покаже». Але точно знаю – перспективи є. Тому здаватися не збираємося.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Версії: 10 років змін спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У центрі польського міста Кросно розбудували дитячий майданчик.  

– Організація пляжів – писк моди у великих містах Польщі, – повідомила газеті друг редакції, колишня директорка Чернівецького художнього музею Тетяна ДУГАЄВА. – Часто вони з’являються також з метою залучення відвідувачів у клубах і торгових центрах. Зокрема, такий пляж влаштували у Вроцлаві – у центрі міста, під час фестивалю. Міські пляжі функціонують у центрі міст Бидгошч, Катовіце, Познань, Лодзь, Жешув. Там, принаймні, всі лежаки зайняті.

Звідки взялася ця мода? Її, на думку п. Тетяни, продиктував попит. З’ясувалося, що є багато охочих, які згідні бодай на невеличку заміну відпустки. Бо як тільки з’являється пісок, лежаки, напої, під парасольками опиняються люди. Таким чином навіть ті, хто не може через різні причини податися на відпочинок, миттєво відчуватимуться у відпустці.

До слова, в окремих містах Європи влітку споруджують на центральних площах тимчасові волейбольні майданчики з піском для пляжного волейболу, а взимку – ковзанки.

Вл. інф.

Запис Пляжі у центрі європейських міст – хіти сезону-2013 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Минулими вихідними сторожинчани відзначали два свята в одному: 565 років від першої згадки про Сторожинець і 109 років від дня, коли населений пункт отримав статус міста.

Центральний майдан ущерть заповнили люди. Діточок розважали різноманітні атракціони, дорослих зваблювали численні гурманські принади.

Сцена зібрала найповажніших сторожинчан і гостей міста. Потім на зміну урочистостям і нагородам прийшли запальна художня самодіяльність і показові спортивні виступи вихованців тренера з карате Павла Шестакова, які щойно привезли медалі з міжнародного турніру. Вабила до себе і виставка творчих робіт Центру дитячої та юнацької творчості і місцевої Художньої школи. Солідно виглядав стелаж із продукцією Сторожинецької друкарні, 80% якої, за словами директора Віктора Белінського, складають книги, в тому числі місцевих авторів. До Дня міста друкарі випустили гарне подарункове видання «Сторожинець: мандрівка крізь віки». Її автор, Олександр Гадинка, провідний спеціаліст відділу опіки та піклування міської ради, зізнався, що видав книгу для того, щоби кожний сторожинчанин, який прочитає її, зміг «ще раз закохатися в рідне місто».

Одне слово, свято вдалося: люди гуляли, відпочивали, спілкувалися й раділи. Та його, себто свята, могло й не бути. Бо новопризначений начальник Сторожинецького РЕМу п. Штогринець, який до цього обіймав посаду начальника Чернівецького міського РЕМу, відмовився підключати світло на потребу місту та його імпрезі. А без цього жоден атракціон, мікрофон тощо не працюватимуть.

Головного електрика району, як повідомило джерело зі Сторожинця, довелося вмовляти, переконувати, сварити мало не годину. Він вимагав, аби міська рада виготовила технічні умови!

Напевне, за законом так воно й мало би бути. Та раніше, коли Обленерго було державним, про це ніколи не йшлося. Влада й державне підприємство ставили собі за мету єдине: як зробити людям краще. Нині ж цілі Обленерго та міськради, на жаль, стали кардинально протилежними. У міської ради – такі вже її функції – основою діяльності є добробут громади. У монополіста ж приватника, ПАТ «ЕК «Чернівціобленерго», головне завдання – набити кишені, чи то пак – отримати прибуток. І це теж зрозуміло: інакше просто не може бути.

Утім, влада на те й влада, щоби тримати в своїх руках державницькі віжки. Тим паче, що у даному випадку їй було чим апелювати. Адже, якби Сторожинецький РЕМ сплачував справно за землю, на якій стоять стовпи і трансформатори, підтримував потрібну споживачам напругу в електромережах, вчасно ремонтував трансформатори або ж хоча б поміняв аварійний стовп у центрі Сторожинця біля будинку культури, про який і газети вже писали, і телебачення показувало. Тоді міг би і «права качати». Та коли всього цього нема, то РЕМ аж ніяк не може змушувати когось жити за законом, а сам – порушувати його.

Вл. інф.      

Запис Чужим закон – собі все можна спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Обурені люди звернулися до газети й телебачення. Щоправда, не всі прийшли на зустріч, бо ж весна – робота на городах. А дехто й на роботі в Чернівцях.

Частина мешканців Тисовця і Великого Кучурова прозвала неділю 28 квітня чорною. Бо саме того вихідного дня о 13.10 у багатьох домівках почали бахкати електроприлади. Техніка задиміла і… люди залишилися без телевізорів, комп’ютерів, холодильників тощо.   

– У списку потерпілих – 22 двори з двох сіл, – каже Олександр ВАРВАРИЧ, якого люди, яким набридла безвідповідальність Сторожинецького РЕМу, призначили головним організатором потерпілих. – На межі Великого Кучурова і Тисовця стоїть трансформатор, який обслуговує цей кут. Стрибки напруги нас уже просто дістали! То 140 вольт, бо я заміряв, то 340 вольт, як тієї неділі, коли все погоріло. Може, було й більше, але стрілку вже зашкалило і більше не показувало.

Ми склали заяви і подали їх до сільської ради, а також до депутата обласної ради Руслана Мельника і керівництва Обленерго. Тут-таки на місці склали акти з переліком  того, що та в кого згоріло. Так сталося, що в основному постраждали пенсіонери. Тому й вирішили, що будемо вимагати відшкодування втрат. Може, це нарешті спонукає Обленерго до кращого обслуговування клієнтів. Адже подібне сталося не вперше.

Маємо ще одну проблему: не всі майстерні видають чеки за ремонт…

У колишнього директора школи, фізика за фахом Федора КРАВЧУКА з Тисовця того дня згорів тюнер: – Моя втрата чи не найменша серед інших, – зізнається він. – А в односельців погоріли і телевізори, і холодильники… Як фізик, можу пояснити, що сталося. Причина біди – нерівномірність навантаження. Колишнє начальство РЕМу ще за радянських часів, які ми любимо критикувати, завжди відстежувало рівномірність навантаження фаз. Нинішнє ж не надто зважає, мабуть,  на закони фізики. Прибуток переважає все: аби зібрати гроші, а там – хоч трава не рости. І байдуже їм до того, що у фізиці називають косінусом фі, тобто зсув між фазами. Річ у тім, що коли у нас дворів із десять перейшли на новий траснформатор, то на одній фазі напруга стала 250-260 вольт, а на іншій – 160-180. От вам і наслідки.

Олександр МЕЛЬНИКОВ, пенсіонер з Великого Кучурова: –  У мене згоріли і тюнер, і телевізор. Хоча останній навіть не працював, а був просто встромлений у розетку. Якби були гроза з громом та блискавкою або ж вітер, то відключив би електроприлади. Ми завжди так робимо. А то ж на рівному місці… Телевізор зашипів і засмердів, на нього довелося кинути покривало. Як потім з’ясували, в ньому згорів трансфроматор…

Ольга МІГАЛЬЧАН, Тисівці: – У хаті бабахнуло – дуже напудилася. І з комп’ютера пішов дим. Згоріли також модем, тюнер, колонки. Кімната наповнилася димом. Потім півдня її провітрювали. Донька повезла все це до майстра, а він сказав, що ремонту не підлягає, бо все сплавилося. Довелося одразу ж викласти понад тисячу гривень: мала вчиться і без комп’ютера ніяк…

Я не певна, що таке не повториться. Бо в нас світло постійно то зовсім тьмяне, то надто яскраве.

Сім’я ВАРВАРИЧІВ втратила 2 телевізори і холодильник, який вони купили лише торік.

– Півроку тому вже згорів холодильник, який після того не підлягав ремонту, – скаржиться Віталій ВАРВАРИЧ з Тисовця. – І тоді ж згорів насос та повністю розірвало конденсатор пральної машинки. Як мені пояснили спеціалісти, це сталося через перепад електроенергії. А подібне в  нашому селі постійно: то світло мале, що нічого не працює, а то велике – все горить. Наскільки я розумію, треба міняти трансформатор…

Назар СЕМЕНОВИЧ з Тисовця розповів: – Ми зателефонували до РЕМу. Хвилин через 40 приїхала бригада, яка заявила, не виходячи з машини (!), що в усьому винен сильний вітер. Дурня! Той день був дуже тихим і лагідним. Це можна перервірити за даними метеорологічної служби.

Потім машина від’їхала, вимкнули світло на 10 хвилин, а потім увімкнули й запропонували перервірити напругу, мовляв, вона нормальна. Звичайно, що вже була номальна, хто сумнівається… І одразу ж поїхали. Зате встигли сказати, щоби ми самотужки лазили по деревах й обрубували краки, що заважають дротам. Але ж для цього за технікою безпеки потрібно мати спеціальний дозвіл! Складається враження, що невдовзі нам накажуть і дроти самим перетягувати. Принаймні, ми вже самі закидаємо цеглини на провислі проводи, щоби вони від вітру бува не з’єдналися й не закоротилися,

А щодо відшкодування за втрачене, то люди готові, як вони кажуть, і до бартеру:

– Бо «живими» грошима РЕМ нам все одно нічого не поверне, – усвідомлює Назар СЕМЕНОВИЧ. – Нехай тоді суми грошей, на які ми понесли втрати, зарахують як сплату за електрику. Не будемо рік чи півроку платити за світло. У мене, приміром, згоріли плазмений телевізор і комп’ютер. Я принесу квитанції. Все зробимо юридично грамотно. Коли я в магазині купую зіпсовану ковбасу, то маю ж право її повернути! То чому Обленерго не відшкодовує за неякісні послуги? Напруга ж не та, яка має бути! А ми і так за все платимо. Нещодавно люди скинулися і купили для себе трансформатор….

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії», фото автора

Запис Чорна неділя від Обленерго спершу з'явиться на Медіа-Версії.

15 громадских організацій краю винесли на публічне обговорення, яке відбулося  на початку нинішнього тижня, актуальне питання «Пошуки шляхів вдосконалення відносин підприємства-монополіста ПАТ «ЕК Чернівціобленерго» з громадою Чернівецької області».

Риба гниє з голови…

Нагадаємо, що підняті газетою «Версії» проблеми стосунків споживача і монополіста, – а у краї, як відомо, зареєстровано 12 тисяч абонентів – юридичних осіб і підприємців і 320 тисяч побутових абонентів, – стали предметом серйозної роботи Буковинського громадського об’єднання, у якому 15 громадських організацій  об’єдналися, щоби забезпечити споживачам право на якісні, доступні, прозорі послуги від підприємства-монополіста  «Чернівціобленерго». Новостворене об’єднання виникло як наслідок ущемлення  прав громадян, але воно поставило собі за мету стати стороною  діалогу з корпорацією від імені громади та в інтересах громади.

Однак не так сталося, як гадалося. Монополіст продемонстрував свою зверхність і небажання співпрацювати з громадою.  Ось реакція Обленерго на запрошення взяти участь в обговоренні проблеми:

Одразу ж виникає запитання: якщо Обленерго діє у «виключно у правовому полі», то виходить, що громада Буковини разом з її представниками – Буковинським громадським об’єднанням (БГО) перебуває поза його межами?

На думку депутата обласної ради Руслана Мельника, така відповідь Обленерго – це демонстрація зневаги до громади та плювок убік усіх його споживачів. А фраза про прозорі стосунки – насмішка.

– Напевне, у керівництва Обленерго вже виробилася хибна звичка завжди вважати себе правими. Пора, мабуть, поставити цьому край. Бо не громада існує для публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго», а воно існує для людей, – каже депутат. – Та, зрештою, така поведінка мене не дивує. Адже саме я був свідком того, яке ставлення продемонстрували рядові елелектромонтери людям. А риба, як відомо, гниє з голови…

Впливова громада – відповідальна місцева влада

Однак активісти не опускають рук. Через громадянське представництво вони домагатимуться побудови рівноправних, відкритих стосунків із «Чернівціобленерго», як би останнє не упиралося, в інтересах споживачів. До слова, громадськість знайшла підтримку Міжнародного фонду «Відродження». За допомоги його коштів Об’єднання впливатиме на складну ситуацію з електропостачанням у рамках програми «Впливова громада – відповідальна місцева влада», перемігши в конкурсі мікрогрантів, проведеному Товариством «Український Народний Дім у Чернівцях». На кошти гранту Об’єднання  інформуватиме споживачів про їхні права в стосунках з монополістом, здійснюватиме фахову експертизу угод ПАТ «ЕК «Чернівціобленерго», юридичної сили та відповідності рахунків, які виставляє Обленерго, Правилам користування електроенергією (ПКЕЕ та ПКЕЕН). Об’єднання вже готує обґрунтовані пропозиції до відповідних органів влади щодо необхідності встановлення окремого тарифу для споживачів, у будинках яких відсутнє централізоване постачання гарячої води.

Як наголошує Лідія Анциперова, одна з лідерок Об’єднання, його мета  – запровадити рівноправний діалог між споживачами та надавачем послуг.

До Буковинського громадського об’єднання увійшли: 

1. Буковинський центр виборчих технологій

2. Буковинська фундація підтримки регуляторної реформи в Україні

3. Буковинська партнерська агенція

4. Буковинські співвласники будинків

5. ГО«Вибір Буковини»

6. Громадська правозахисна організація  «На грані»

7  Громадська  правозахисна організація  «Правосвіт»

8. Громадська ініціативна група с. Тисівці Сторожинецького району

9. Депутатська група

10. ГО «Європейський Рух»

11. Кіцманська районна громадська організація роботодавців

12. Конфедерація профспілок недержавного сектору економіки

Чернівецької області

13. Обласна рада ветеранів

14. УВО «УТОС»

15. Чернівецький міський центр захисту прав підприємців

До участі в публічних слуханнях БГО запросило, крім ПАТ «ЕК «Чернівціобленерго», ще й представників органів державної влади. Серед запрошених були й Чернівецьке територіальне представництво національної комісії регулювання електроенергетики України та інспекція Держенергонагляду в Чернівецькій  області, які безпосередньо повинні впливати на роботу Обленерго, захищаючи інтереси держави та її громадян. Та їх на слуханнях не було. Щодо місцевого представництва НКРЕ Володимир Вакарюк, голова ГО «Європейський рух», уже висловлювався в пресі, наголошуючи, що комісія захищає не ті інтереси – мабуть, через те, що син керівника цієї структури працює на непоганій посаді в Обленерго.

– Чи не тому чернівецьке відділення НКРЕ завізувало договір, який відрізняється від типового? – риторично запитував юрист Вакарюк. Зрештою, до теми договорів ми ще повернемося.

Експерти: 6 проблем, які псують стосунки

У публічних слуханнях взяли участь Чернівецьке обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, Інспекція з питань захисту прав споживачів, департамент соціального захисту населення Чернівецької ОДА, Територіальне управління Держгірпромнагляду України в Чернівецькій області.

Об’єднання вивчило та опрацювало в робочих групах проекту «Право на світло» різні аспекти стосунків буковинського споживача з Обленерго, поділивши їх на ті, що стосуються мешканців Чернівців та сіл, селищ і райцентрів. Окремо вивчалися проблеми підприємців області та громадян пільгових категорій. Потім на підставі узагальнення пропозицій, звернень громадян  та аналізу ситуації були сформовані шість блоків проблем, які існують у стосунках між мешканцями, підприємцями, фізичними та юридичними особами – споживачами електричної енергії, вирішення яких цілком або частково входить до компетенції ПАТ «ЕК «Чернівціобленерго»:

1. НЕПРОЗОРі ПРОЦЕДУРи  ПІДКЛЮЧЕННЯ ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ,  УКЛАДАННЯ ДОГОВОРІВ, ВІДКЛЮЧЕННЯ ПІД ЧАС ДІЇ ДОГОВОРУ;

2. НЕЗРУЧНИЙ ДЛЯ СПОЖИВАЧА ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ РОЗРАХУНКІВ

3. Існування РИЗИКІВ  ЗДОРОВ’Ю ТА ЖИТТЮ ЛЮДЕЙ  через НЕЗАДОВІЛЬНий  ТЕХНІЧНий СТАН ЕЛЕКТРОМЕРЕЖ і ОБЛАДНАННЯ (ТРАНСФОРМАТОРИ й стовпи)

4. НЕЗАДОВІЛЬНИЙ РІВЕНЬ  КУЛЬТУРИ ОБСЛУГОВУВАННЯ СПОЖИВАЧІВ

5. ВІДСУТНІСТЬ ПОВНОЇ ТА ДОСТУПНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДЛЯ СПОЖИВАЧІВ

6. НЕРЕАГУВАННЯ або ФОРМАЛЬНЕ РЕАГУВАННЯ  НА ЗАПИТИ, ЗВЕРНЕННЯ та СКАРГИ СПОЖИВАЧІВ

Приміром, Лідія Анциперова склала ці шість блоків у такий вердикт:

– Існує проблема відповідальності Обленерго перед споживачами. Монопольна приватна струкутура створила собі особливі умови бізнесу, коли від усіх інших вимагає чіткого виконання обов’язків. Свої ж недоліки пояснює нестачею грошей, хоча є таким же приватним підприємством, як усі інші. Тож виходить, що закон не про Обленерго писаний. А це і є зловживанням монопольним становищем».

Володимир Вакарюк наголосив, що договір, який пропонує Обленерго, обмежує споживання електричної енергії, бо встановлює ліміти потужності використання від 1,5 до 3 кВт. А це вже є порушенням прав споживача, бо означає, що він не може користуватися мікрохвильовкою, пральним автоматом тощо – його за це просто відключать. Саме тому облеерго вимагає узгоджень на підключення нового холодильника, перенос розетки тощо. У даному випадку вихід – покращення транспортної мережі. Але на це Обленерго не має грошей, хоча прибутки рахує у десятках мільйонів гривень.

Василя Розная як керівника ГО «Буковинські співласники будинків» не влаштовують подвійні стандарти щодо мешканців ОСББ і ЖБК, які платять значно більше за електрику, ніж чернівчани, які проживають у будинках, належних до ЖРЕПів.    

Певна частина озвучених проблем безпосередньо перебуває в компетенції ПАТ «Чернівціобленерго», тож може бути вирішеною за умови  бажання керівництва компанії. Зокрема, це стосується не тільки перекладання обов’язків і витрат на плечі споживача (який повинен щомісячно особисто подавати звіти про використану електроенергію та здійснювати попередню оплату за послуги, які ще не надані – а це призводить до вимивання обігових коштів підприємств) але й односторонніх (з боку ПАТ «ЕК Чернівціобленерго») внесень змін до договорів. Покінчити з непрозорими  процедурами підключення та відключення споживачів від електропостачання (особливо в сільській місцевості) та вирішити гострі питання щодо відшкодувань збитків громадянам та підприємствам у разі пошкодження електроприладів, обладнання, побутової техніки через коливання напруги в електромережі або відключення споживачів від електропостачання з технічних причин ПАТ – це теж у змозі зробити Обленерго. Як і відкрити дозвільний центр, що взагалі прописане законом, – наголосив Микола Малярчук.

Натомість ще 2 місяці тому зникли касири в РЕМах. Відтак споживач платить банкам відсотки за переведення грошей. Одне слово, платимо за те, що… платимо.  Хоча, як зауважують експерти, ці відсотки вже закладені у тарифі на електроенергію!

– Загалом нахабство і погрози – візитна картка Обленерго, особливо ж РЕМів, – підсумувала Тамара БОРОВИК з правозахисної організації «На грані».

– Зате у договорах з «Чернівціобленерго» параметри якості надання послуг просто відсутні, – зауважив аналітик Ігор Бабюк. – А на сайті ПАТ «ЕК «Чернівціобленерго» вартості всіх послуг не знайдете. Бо окремі з них мають, так би мовити, ціну, а вартість інших – прихована, себто не зазначена».

Зрозуміло, все це не залишиться без реакції громадськості. Від неї надійдуть листи і до Кабміну, і до Президента, і до відповідного міністерства, а також до НКРЕ та інших контрольних служб України.

«Ми переконані, що громада Буковини здатна представляти та захищати свої законні права та інтереси щодо отримання якісних, прозорих і доступних послуг у такий соціально важливій сфері, як електропостачання та інші житлово-комунальні послуги, які визначають якість життя громадян та, наразі, надаються переважно підприємствами-монополістами».

– Цими словами завершується резолюція публічних слухань, ухвалена Буковинським громадським об’єднанням. Її повний текст, як і окремі виступи учасників, оприлюднимо у наступних числах газети.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Обленерго для людей чи люди для Обленерго? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Поверталися ми з проблемного куту Мамурного Тисовецької сільради. У цьому ж селі бачили невідремонтований трансформатор, хоча РЕМ офіційно повідомив обласного депутата, що все уже гаразд. І ця машина нам була, за журналістським сленгом, у тему. Утім, подія нас не шокувала, ми одразу ж відчули себе у Європі… Бо згідно з європейським правом, у цьому нічого особливого немає. А журналісти добре знають положення ст.10 Конвенції Європейського Суду: «Свобода вираження поглядів є однією з основоположних підвалин демократичного суспільства і однією з визначальних умов його прогресу та розвитку кожної людини. Це стосується не тільки інформації та ідей, що сприймаються суспільством доброзичливо або оцінюються як неагресивні чи нейтральні, але й тих, що ображають, шокують або викликають занепокоєння у суспільстві чи серед будь-якої частини його населення. Такими є вимоги плюралізму, терпимості та широти поглядів, без чого не може існувати демократичне суспільство».

Ось так у Європі, до якої ми вже належимо, захищають право на свободу слова. Вільне висловлювання думок – уже складова нашого законодавства.

Отож, дарма електрики, яких ми застукали за грою в карти, злякалися та просили вибачення, мотивуючи тим, що не знали, хто в машині. Звичайно, приємно було чути, що журналістів вони поважають і показувати «факи» саме нам не збиралися. Ми їм за це вдячні. А решта люду хай як знає…

P.S. І кожний крок лишає слід

Ситуація, про яку повідомила газета, м’яко кажучи, прикра. Та публікуємо ми це не заради «крові», а тому, що це «унікальне дійство» багато що пояснює. Як лакмусовий папірець воно проявило справжнє обличчя нашого суспільства. Бридка історія продемонструвала, як ми живемо. А живемо вкрай погано і навіть гидко, бо люто ненавидимо й не поважаємо одне одного. Скорпіони в банці не так швидко нищать одне одного, як ми. І подібне спостерігається майже на всіх рівнях спілкування. Навіть у сім’ях. Тільки «ботаніки в окулярах», які постійно перепрошують та вибачаються, провокуючи зневажливе ставлення до себе, як до людей слабких і незахищених, випадають із загального українського ареалу. І тоді об них з іще більшим задоволенням витирають ноги.

А ще хочеться нагадати вільним європейським громадянам з РЕМу, що кожний крок у житті лишає слід. І завжди доводиться рахуватися з наслідками власних вчинків. У народі це називається долею.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис …А рядові електрики показують людям «факи». Це так по-європейськи! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Світло жевріє як черв’ячок!»

А іноді електрики взагалі нема:

«Чотири доби не було світла, у морозилці все розмерзлося. Все, що заготовила восени дітям, усе викинула!»

Тому, щоби зробити уроки, тутешнім дітям часто доводиться вставати о третій-четвертій ранку.

«Я купила хату 22 роки тому – і весь час такі проблеми…»

Через низьку напругу люди не можуть ні випрати брудний одяг, ні зігріти оселі:

«Перемо тільки вночі, бо машинки не можемо ввімкнути. Зідзвонюємося: ти сьогодні вночі переш, значить я – завтра…»

А ще люди бояться, що коли прийде тепло, гнилі стовпи просто впадуть.

«Гнилий стовп стоїть – поки мороз тримає!»

Ні, це не уривок з апокаліптичного роману. «Ми тут пропащі, ні телефону нема жодного, ні радіоточки. Живемо як у Сибіру!»

Це сторожинецькі реалії.

«Ми просили їх, а вони перли нас матюками!». Ось такі розпачливі розповіді жителів вулиці Вашківської…

– Подивіться який тут стовп! – побивається місцева жителька Тетяна Граб, махаючи розпачливо рукою на похилений стовп біля своєї хати. –  Він гнилий, але поки мороз тримає, стоїть ще. А в мене четверо дітей тут бігає, грається. Мені їх страшно на вулицю пустити! Коли ввечері вітер звивається – тут все замикається, світло жевріє як черв’ячок, свічку більше видно! Я особисто була в РЕМі – мене виганяли з кабінету, погрожували, що викличуть міліцію, бо я казала що не вийду, доки не скажуть, коли буде світло: «Буде, буде, трактор поїхав…»

З РЕМу нас перли матюками

Старі електроопори та низька напруга – одвічні проблеми жителя буковинського села чи районного центру. Так, у Сторожинці мешканці вулиці Вашківської роками просять РЕМ замінити аварійні стовпи і підняти напругу.

– Нещодавно, чотири доби в нас не було світла, – розповідає Ірина Кобальт. – Десятки разів куди тільки не дзвонили. До міської ради – до Миколи Карлійчука, в райадміністрацію до заступника Георгія Пожоги … І от ввечері, пів восьмої, вони прийшли… Посвітили ліхтариком по лінії. І питають: «А ви чого встановили котли газові на світлі?»

Люди кажуть, що навіть коли ремівці замінюють гнилі стовпи… то замість них кладуть старі!

– Вони (працівники рему, – авт.) кажуть: трактор поїхав у інший бік, а без вишки ми не ліземо, бо стовпи гнилі і ми боїмося за своє життя!

– І що толку з того? – обурюється пані Порейко. – Два дні світло було добре, а далі погане, напруга 150 удень на лінії, а ввечері взагалі нема. В мене вдома з насосу слабенького «Струмок» вода качається ніби через лієчку. Зверталися в РЕМ – матюками нас звідти перли! Пожога трошечки поміг, що оце світло підключили, два стовпи поміняли – і то старі привезли! А лінія – від 63-го року! Я особисто воюю за це світло вже 10 років. Жодних зрушень. А за світло платимо як слід: пришла квитанція – заплатили. І хотілось би щось зробити, бо ми теж хочемо жити!

Тож люди просять допомоги. У влади, депутатів, журналістів… Протестують проти бездіяльності РЕМу та обленерго. Обурюються, що ті пропонують замінювати гнилі опори… за рахунок самих людей. Мовляв, збирайте гроші, ми проведемо вам світло. «А з чого пенсіонер дасть гроші?» – розпачливо запитують люди.

Проте влада вплинути на монополіста не здатна. Зокрема, заклики та звернення сторожинецького мера навести лад на лініях обленергівці ігнорують.

– Ситуація і справді напружена, наші стосунки з РЕМом – неординарні, – каже  Микола Карлійчук, міський голова Сторожинця: – До міської ради звертаються зі скаргами місцеві жителі, ми звертаємось з листами до РЕМу, проте реакції – жодної. Позиція РЕМу – незрозуміла. Мені боляче дивитися на людей, які перед новим роком дзвонять, що немає світла. Що казати, якщо я особисто два роки наполягав, щоби у центрі нашого Сторожинця замінили аварійну опору біля будинку культури! Сьогодні там ще одна така ж – її не замінюють. Роками звертаються інваліди-візочники: вони не можуть проїхати тротуаром до аптеки в центрі Сторожинця: заважають три опори. Хіба РЕМу важко це зробити? Я вже не кажу за нашу периферію!

Тому Микола Карлійчук звернувся до обласних депутатів по допомогу, зокрема, до Руслана Мельника, який і організував поїздку чернівецьких журналістів до постраждалих людей.

Низька напруга, бо люди електрику крадуть

Те, що у РЕМі несподіваних гостей приймають не надто приязно, одразу ж продемонстрував його начальник, Віталій Федоров:

– Я жодних коментарів давати не буду! Тільки з дозволу голови правління комерційної дирекції. Ви сюди прийшли без дозволу, це режимний об’єкт!

Зрештою, обласному депутату Руслану Мельнику вдалося пояснити пану Віталію, що він працює насправді в адміністративному приміщенні… для обслуговування клієнтів! І вручив минуле число газети «Версії», де надрукований фоторепортаж про аварійні стовпи на заіржавілі трансформатори в сторожинецьких селах. Слово за словом, суворого начальника вдалося-таки розговорити. Та низьку напругу в будинках сторожинчан енергетик рішуче заперечив:

– Ми вчора робили заміри і напруга була в межах норми!

– Ремівці вчора вдень міряли тут вольти, – каже Микола Карлійчук. Проте одразу ж зауважує: – Приходять, коли люди на роботі, коли навантаження нема, – то й складають акти, що є напруга!

За словами Віталія Федорова, втрати електроенергії сторожинецького РЕМу сягають 50%. Тобто, він натякає, що низька напруга у людей через те, що вони електрику крадуть?!

У Сторожинецькому районі – близько 40 тисяч електроопор. Щороку РЕМ замінює щонайбільше 2 тисячі.

– Це мені 20 років треба міняти опори! – апелює п. Федоров.

Отож, скрізь і одразу замінити старі опори на нові сторожинецький РЕМ не має можливості.

Щоправда, депутат облради Руслан Мельник, який активно опонував пану Федорову,  із такою позицією не погодився:

– Дивна ситуація: Держенергонагляд не цікавить, чи є в підприємця гроші чи немає: при порушенні правил користування він вимагає усунути недоліки у місячний термін. А ви розповідаєте, що вам 20 років треба міняти – це ж ваші проблеми! Ви приватна структура. Ви хочете продавати електроенергію, але щоб стовпи міняли і, все решту робили за вас!

І наостанок. У РЕМі переконані, що зі стовпами на вулиці Вашківській ситуація не така й плачевна…

– Ті опори стояли, стоять і будуть ще стояти, і нас переживуть!, – твердять енергетики.

Ми ніби в дореволюційному містечку

Микола Карлійчук, сторожинецький мер, каже, що був у Олексія Шекети, голови правління ПАТ «Чернівціобленерго», і той запевнив його, що із залізобетонними опорами проблем нема.

– Він казав, що енергетики отримують їх по 5-8 вагонів… Я поскаржився йому на нашу складну ситуацію і думав, що буде реакція… Проте, наскільки я знаю, вулицю Вашківську не включили на 2013 рік на заміну цих дерев’яних опор!

– Не дай Бог, бабця на три дні затримається з оплатою за електроенергію – штрафують і відключають. А напруги 220 нема! На нарадах мене лише питають: як оплата? А ви мені розкажіть, де нормативна якість електроенергії, – обурюється міський голова.

– Сьогодні ХХІ століття і не можна жити в такому стані, ніби ми в дореволюційному місті. Я думаю, що якась повинна бути відповідальність. Не можна обіцяти і нічого не робити!

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Депутат облради Руслан Мельник (справа) знайомить начальника сторожинецького рему із газетою «Версії»

Люди просять допомоги. У влади, депутатів, журналістів…

Запис Прийде тепло – і гнилі стовпи впадуть спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Романи та повісті в листах здобули найвищої популярності у кінці ХVII – на початку  XVIII століття. Наступного ХІХ епістолярний жанр дещо змінився, а у ХХ – практично зник. Якщо не брати до уваги доноси на сусідів, колег та знайомих, активно підтримуваних владою. Нинішнє ж століття породило новий вид епістолярного жанру – есемески. На цьому можна було б і крапку поставити. Та листопад-грудень 2012 року кардинально змінив ситуацію. На Буковині розпочалося відродження епістолярії після того, як газета «Версії» вказала на недоліки в роботі монополіста «Чернівціобленерго». Зрештою, не редакції цього закортіло. Просто її журналісти, як справжні газетярі, тримають ніс за вітром. А в повітрі запахло… електрикою. Гроза не за горами. Перші її розряди прогриміли 1,5-2 роки тому, коли Володимир Дорош, голова правління Буковинської фундації підтримки регуляторної реформи в Україні очолив боротьбу підприємців з Обленерго та виграв її. Точніше, після масових судових позовів сторони сіли за стіл перемовин і в кількох районних РЕМ навели лад. Та минув час – з’явилися нові власники. І ситуація повторилася.

…Перший позов монополіста Обленерго до газети «Версії» був поданий до Господарського суду. Там справу закрили, тож нині вже нова розглядається Шевченківським райсудом.

Тим часом, дізнавшись про те, що хтось посмів «гавкнути» у бік Обленерго, – а його навіть влада боїться, бо, як не як, борги «Чернівціводоканалу» та «Чернівцітеплокомуненерго» перед ним мільйонні, – буковинці почали звертатися до газети та до Буковинського громадянського об’єднання, куди ввійшли громадські структури, що поставили собі за мету перевести монополістський наказовий монолог у діалог.

Редакція розпочала друк цих звернень. Зокрема, у № 51 «Версій» за 20 грудня 2012 року була опублікована добірка листів з трьох інформацій. У першій під назвою «Монополіст: на користь собі чи людям?» голова Михальчанської сільради Захарій Шевчук повідомляв про те, що вуличне освітлення стало непідйомною темою для сільських рад області. Відтак мешканка села Василівка Галина Бурянчук поскаржилася, що Сокирянський РЕМ «помилився» в розрахунку з нею на 1700 грн, а потім вимагав ще стільки ж. І, нарешті, поштарка із Заволоки, що на Сторожинеччині, розповіла, що розносить платіжки Обленерго людям тільки через те, що їй шкода літніх односельців…

Реакція ПАТ «ЕК «Чернівціобленерго» не забарилася й редакція отримала від монополіста листа з вимогою спростувати ці публікації. Щоправда, не всі. Про «помилку» в 1700 грн – ні слова. Тож надаємо слово опонентам, щоби читачі самі в усьому розібралися. Ось текст Обленерго без жодних змін, хіба що деінде поставлені коми:

«СПРОСТУВАННЯ. Шановні читачі!

Редакція газети Версії спростовує недостовірну інформацію, поширену 20.12 12 року в газеті «Версії» №51 (468), а також в мережі Інтернет на веб-сайті газети «Версії» www.versii.cv.ua в статті під назвою «Люди до газети» (цікаво, де Обленерго взяло цю назву? –редакція), яка була направлена на висвітлення діяльності ПАК «ЕК «Чернівціобленерго» у відносинах із споживачами електричної енергії, зокрема щодо видачі технічних умов та порядку вручення платіжних доручень споживачам електричної енергії працівниками УДППЗ «Укрпошти».

Інформація щодо вартості технічних умов та робочого проекту на освітлення вулиці в с. Михальча Сторожинецького району є недостовірною, оскільки голова Михальчанської сільської ради Сторожинецького району Шевчук З,І. не звертався а ні до Сторожинецького РЕМ, ні до ПАТ ЕК «Чернівціобленерго» щодо видачі зазначених технічних умов. Отже, інформація про вартість проекту, що міститься у статті «на одну вулицю із 30 світильників – до 10 тисяч гривень», – неправдива.

Крім того, наголошення на масовості та систематичності виникнення проблемних питань, щодо видачі технічних умов на освітлення вулиць у всіх селах Чернівецької області, як і попереднє твердження, є недостовірним та не має фактичного підтвердження.

Поширена інформація щодо вказівки з боку уповноважених представників ПАТ ЕК «Чернівціобленерго» листоноші ВПЗ Михальча Скидан В.І. розносити рахунки на оплату та дзвонити споживачам електричної енергії за власний рахунок не відповідає дійсності, оскільки згідно її пояснень: «ніхто з представників РЕМу до нас не звертався з проханням доставити ці рахунки чи дзвонити жителям».

Редакція газети Версії визнає правомірність діяльності ПАТ ЕК «Черівціобленерго» у відносинах із споживачами електричної енергії, зокрема щодо видачі технічних умов та правомірність діяльності уповноважених представників ПАТ ЕК «Чернівціобленерго» у відносинах з УДППЗ «Укрпошта».

Голова Правління ПАТ ЕК «Чернівціобленерго» О.М. Шекета»

Noucomments:   Про достовірну і недостовірну інформацію

«Про неналежну роботу Сторожинецького РЕМу на території сільської ради»  для відповідного реагування» – так сформулювала  XIV сесія Михальчанської  сільської ради VI скликання від 18.10 2012 року своє звернення до депутата обласної ради Руслана Мельника. Ось витяги з нього:

«Ми, депутати Михальчанської сільської ради  висловлюємо обурення щодо неналежної роботи Сторожинецького РЕМ на території нашої ради. Ми неодноразово письмово зверталися до його начальника з різних питань енергозабезпечення, а саме: заміни електроопор, електричних підстанцій на потужніші, розвантаження ліній електропередач, надходження в мережу напруги, яка не відповідає загальнодержавній нормі, постійних несанкціонованих відключень електроенергії та перепадів напруги, через що виходять з ладу електроприлади жителів (копії додаються) …»

«…Керівництво РЕМ постійно ігнорує звернення Михальчанської сільради і письмових відповідей з питань, піднятих у зверненнях, жодного разу не надало. На запрошення прийти на сесію чи загальні збори громадян жодного разу не відгукнулося».

А далі наводились приклади «з бородою». Скажімо, майже 5 років минуло від першого звертання сільради до РЕМ щодо заміни електроопори біля будинку ветерана війни Єлизавети Панті. А віз і нині там.

Отож, обуренню голови Михальчанської сільради Захарія Шевчука не було меж. У відповідь на лист Обленерго він залишив у редакції свого листа. В ньому йдеться про те, що депутат сільради Олександр Москаль спілкувався щодо вуличного освітлення із старшим майстром і працівниками техвідділу Сторожинецького РЕМу. Там повідомили, що потрібно замовляти в Обленерго ще й технічну документацію. Прикинувши, скільки потрібно для всього цього грошей, окреслили суму в 10 тисяч. Цитуємо: «Буквально після 20 грудня, тобто після виходу газети з матеріалами, які Обленерго хоче спростувати,  в моєму кабінеті я особисто мав розмову з начальником і головним інженером Сторожинецького РЕМ, – пише сільський голова Михальчі Шевчук. – Після дебатів ми вийшли на 5-6 тис. грн. за освітлення однієї вулиці».

Крім того, голова засвідчив письмово, що був присутній при розмові кореспондентів з листоношею Вікторією Скидан та ще й сам кілька разів забирав і роздавав платіжки для жителів Заволоки, де мешкає. До слова, угоду на доставку платіжок з Укрпоштою Обленерго розірвало. Про це йдеться у рішенні Сторожинецької райради щодо повернення до розрахункових книжок.

Півроку РЕМ не реагує на скарги людей 

Утім, Захарій Іванович чи не найбільше переймається безпекою людей. Ще півроку тому, 27 липня 2012-го  до диспетчерської Сторожинецького РЕМу звернувся Іван Харик і від жителів 4-х будинків вул. Хутірської повідомив, що в них на стовпі обірвався ізолятор. За словами чоловіка, за півметра від стовпа б’є електрикою. Та нікого з РЕМу це не хвилювало. «Довелося сільській раді писати клопотання в РЕМ, однак і досі немає від них відповіді. І досі ніхто нічого не зробив!!!», – підсумовує сільський голова.            

Депутати Сторожинеччини повернули розрахункові книжки

ХІІ сесія VI скликання Сторожинецької райради 28 грудня  прийняла рішення «Про зверення до ПАТ «ЕК «Чернівціобленерго» щодо повернення розрахунків за електроенергію по розрахункових книжках». У вирішенні важливої для людей проблеми відзначився депутат райради Олександр Босович, заступник голови постійної комісії з питань промисловості, транспорту, зв’язку, побутового обслуговування, торгівлі та ЖКГ.

Оскільки протистояння «Версій» з Обленерго почалося практично з конфлікту довкола платіжок, друкуємо текст звернення до голови правління О.М. Шекети повністю. Тим паче, він може стати в нагоді й іншим райрадам:

«Ми, депутати Сторожинецької районної ради занепокоєні ситуацією, яка склалася в зв’язку з відміною розрахункових книжок для оплати за спожиту електроенергію. Особливо це стосується сільських населених пунктів.      

 Відповідно до п.21 Правил користування електричною енергією для населення (ПКЕЕН) знімання показань приладів обліку здійснюється споживачем щомісяця. Електропостачальник має право лише контролювати правильність знімання показань приладів  і нарахування оплати споживачами в розрахунковій книжці. Але з відміною розрахункових книжок споживач залежить не від власного лічильника, а від того, коли до нього прийде контролер, аби зняти покази лічильника. А контролери, посилаючись на відсутність споживачів удома, знімають показники, не дотримуючись періоду в місяць. Тому рахунки надходять то за 10 днів, то за 1,5 місяця. В той час, коли правилами визначено, що розрахунковим періодом для сплати є календарний місяць, тобто від 1-го до 1-го.  Платіжки людям не розносять, а кидають їх у поштових відділеннях, хоч угода на їхню доставку з Укрпоштою розірвана. Також у більшості платіжок суми проплат визначаються неправильно.

Зважаючи на вищевказане, просимо Вас відмінити незручну для споживача форму оплати послуг та дотримуватися п.40 ПКЕЕН, в якому вказано, що енергопостачальник безплатно видає бланки типових договорів, розрахункові книжки з бланками квитанцій або платіжні документи, електронну картку для сплати електричної енергії» .

Щоби Обленерго не спало на думку вимагати спростування й цієї інформації, повідомляємо, що сесія зобов’язала оприлюднити її на сторінках Сторожинецької районної газети «Рідний край», що і було вже зроблено.

 Людмила ЧЕРЕДАРИК, головний редактор газети «Версії»       

Запис Не спростовуйте – працюйте спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Дзвінки на номери з кодами 090 та 070 – платні!

Рубрика, яка в нашій газеті викриває шахраїв і їхні «відносно чесні способи відбирання грошей у громадян», отримала жвавий відгук читачів. Тож будемо й далі створювати перешкоди лохотронщикам у їхній діяльності публікаціями реальних історій, у які втрапляли наші краяни і  якими хочуть попередити інших про можливі халепи.

Наразі до редакції зателефонував чернівчанин Володимир, який «розкусив» новий спосіб телефонного шахрайства: вдавані роботодавці надають контактні номери, дзвінки на які виявляються платними!

–          Я зараз шукаю роботу. Перечитую  відповідні сайти з вакансіями, всі оголошення в місцевих газетах. На пропозиції, які мене зацікавили, надсилаю резюме, – розповідає читач. – Від одного з роботодавців на електронну пошту прийшла відповідь приблизно такого змісту: «Ваше резюме нас зацікавило, зателефонуйте для співбесіди за номером (вказувався номер, код 090) зі стаціонарного телефона». Трохи дивно було, що для співбесіди маю телефонувати я, а не мені  – зазвичай так не роблять. Тим більше, що в резюме я зазначив свої контактні дані, в тому числі й номер телефону. Але коли шукаєш роботу, на такі «зачіпки» не дуже й зважаєш. Єдине, що завадило мені негайно дзвонити – відсутність стаціонарного телефона.  І оскільки дзвінок відкладався,  то я знічев’я забив у пошук в інтернеті код оператора 090 – він був мені незнайомий. І тут я прозрів!

Інтернет просто кишів попередженнями: в жодному випадку не телефонувати за цим кодом! Бо це не код оператора і не код міста. Це платний номер, зателефонувавши на який, втрачаєш кошти. Саме тому й наголошувалося, що дзвонити треба зі стаціонарного телефона – адже на мобільному гроші швидко закінчуються, тож процес можна відстежити негайно. Рахунок же за дзвінок з домашнього телефона прийде колись згодом… Тож хочу попередити всіх: не телефонуйте на номери з невідомими вам кодами  (в інтернеті попереджають, що платними є й дзвінки на номери з кодом 070. Можливо, існують ще якісь платні коди). Переконайтеся в безпечності номера. Якщо не маєте змоги перевірити через інтернет, зателефонуйте до телефонних служб і з’ясуйте, чи не є цей номер пасткою для довірливих громадян.

Марися НЕДОВІРЛИВА, «Версії» 

Запис Ніколи не розмовляйте з невідомими. По телефону спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Конкурс проводився уже вчетверте. А епідемію туберкульозу в Україні оголошено з 1995 року, і досі її не вдається подолати.

Щогодини реєструють 4 нові випадки захворювання.

Причиною епідемії є не стільки сама хвороба, скільки недостатня обізнаність про неї серед широких верств населення, адже пересічні громадяни впевнені, що їх ця проблема не стосується. Тому вкрай важливим є інформування людей, зокрема через засоби масової інформації та журналістів.

За участі почесних гостей та членів журі Конкурсу, до якого увійшли Перший секретар Національної Спілки журналістів України Сергій Томіленко, голова правління МГО «Інтерньюз-Україна» Костянтин Квурт, директор зі стратегій компанії соціальних комунікацій «PR-Дім» Дмитро Крикун, під час урочистої церемонії цінними призами було нагороджено по 3 переможці у кожній з чотирьох номінацій Конкурсу – телебачення, радіомовлення, друковані видання, Інтернет-видання. Крім того, організатори  відзначили й учасників, кожний з яких отримав диплом та символічну флешку-браслет з телефоном гарячої лінії з питань туберкульозу.

Журналісти-учасники конкурсу на знак відданості справі написали назви ЗМІ, які вони представляють, на великій карті нашої держави під назвою «Зупинимо туберкульоз в Україні». Цим вони задекларували свою готовність й надалі висвітлювати проблему туберкульозу та інформувати населення про цю небезпечну хворобу. Наприкінці заходу підписану журналістами карту передали представникам Міністерства охорони здоров’я України, щоби посадовці пам’ятали, що мають надійну інформаційну підтримку в регіонах.

На карті позначені й буковинські ЗМІ – Чернівецька ОДТРК (ІІІ місце у номінації «Радіомовлення» посіла  творча група під керівництвом Наталії Бурли з програмою  «Карусель», а ІІ місце у номінації «Телебачення» – творча група під керівництвом Оксани Шегди з програмою «Будьте здорові: Туберкульоз») та газета «Версії» (відзнаку за участь у конкурсі отримала журналістка видання Маріанна Антонюк).

Вл.інф., фото Романа ПАЗЮКА

Запис Чернівецькі ЗМІ – відтепер на карті протидії туберкульозу в Україні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тисівчанин Дмитро Якобчук демонструє виставлені РЕМом його односельчанам рахунки. Приміром, людина, яка має пільги 50%, мала б оплачувати використану за лічильником електроенергію так:  75 кВт по 12 коп.(9,00 грн), 75 кВт по 25 коп (18,75 грн), і, а все, що понад 150 кіловат, – по 33 коп. за кВт. Тобто за 400 кВт – 110,25 грн. Реально ж цій людині, яка використала 400 кВт, надіслали рахунок на 123 грн, бо 300 квт порахували по 33 копійки, а за пільгові (чомусь лише 70 кВт) виписали по 16 копійок (це тариф за пфльгою 25%), загалом обрахувавши споживача майже на 13 гривень. А споживачів  у обленерго 380 тис. Та з таких доходів вони залюбки платитимуть штрафи, накладені на них Антимонопольним комітетом! Адже сума штрафів за 2012-й склала «аж»… 57 тис. грн. На рік! Та й з тих, енергопостачальник наразі спромігся сплатити менше половини.

Саме тому тисівчани, сільські люди, для яких дорога кожна копійка, мають намір судитися з постачальником послуг і вимагати повернути можливість самостійно обчислювати своє використання електроенергії.

Тисівці – не єдине село на Буковині, де незадоволені зверхнім ставленням монополіста до споживачів. Після проведення публічних слухань щодо взаємин  ВАТ «Чернівціобленерго» та його споживачів, ініційованих минулого тижня «Версіями», до редакції приходили мешканці ще й інших районів краю, а Кіцманщина навіть відрядила до газети лідера однієї з сільських громад. Сільський голова повідомив не лише про свавілля енергетиків у розрахунках, а й про безпідставні відключення, наприклад,  вуличного освітлення…

Людям небайдужий їхній побут і їхні власні кишені. Це підтверджується й тим, що протистояння з Обленерго ініціювали не якісь потужні й впливові державні структури, а звичайний чернівецький пенсіонер – Геннадій Геков. Достатньо було з’явитися одній небайдужій людині з активною громадянською позицією, щоби збурити такий шквал обговорень, перевірок і спротиву, що є сподівання на позитивне вирішення проблеми для споживачів цілої області, незважаючи навіть на те, що Обленерго намагається рятувати власну репутацію і неймовірні прибутки монополіста судовим позовом.

Енергетики хотіли судитися з редакцією «Версій» – за, на їхній погляд,

негативну неправдиву інформацію, подану на сторінках газети. Наразі справа, яка була передана до Господарського суду області, вже «спочила в Бозі»: суд іфдмовився її розглядати, осуідбки це не є компетенцією саме Господарського суду.

Чи продовжать енергетики боротьбу зі споживачами й журналістами, шукаючи саме того суду, який візьме до розгляду цю справу, – побачимо далі. А сьогодні вся Буковина впевнилася: справедливість таки є. Якщо за неї боротися.

Людмила Чередарик, Маріанна АНТОНЮК, Ігор КОНСТАНТИНЮК

Запис Село позиватиметься на Обленерго до суду спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сьогодні, коли навколо події змінюють одна іншу з шаленою швидкістю, коли люди не встигають за цим рухом, коли в сучасній коловерті губляться духовні цінності, журналіст продовжує бути тим індикатором, який вимірює якість суспільства, і, врешті, своєю позицією, своїм словом його формує.

У тому, що суспільство формує журналіст, переконана заступник головного редактора – редактор відділу розслідувань львівської газети «Експрес» Світлана Мартинець. Її ім’я стало відоме широкому загалу через резонансну справу, що минулої осені вразила всю Україну, – викриття псевдопрофесора Андрія Слюсарчука, який, не маючи медичної освіти, проводив операції та вбивав людей просто на операційному столі.

           Гучне журналістське розслідування закрутилося зі… звичайного інтерв’ю

Підозра, що видатний український нейрохiрург, професор, доктор медичних наук, людина з видатними можливостями пам’ятi, генiй, якому нема рiвних, – зовсім не той, за кого себе видає, у Світлани Мартинець з’явилася там, де й подумати ніхто не міг. За дорученням редакції газети «Експрес» вона готувала матеріал про генія, який, не знайшовши себе в нашій країні, вирішив виїхати за кордон. Щоби втримати світило сучасної науки в Україні, видання запланувало підготувати матеріал про видатного науковця.

Але, взявшись за підготовку статті про професора, журналістка зіткнулася з тими проявами цієї особистості, на які зовсім не сподівалася. Людина, яка мала б бути інтелігентом до мозку кісток, виявилася хамовитим, боязливим, агресивним створінням, яке на звичайні запитання про біографію кричало в телефонну слухавку: «Я вам нiчого не скажу. Ви не маєте права мене перевіряти. Жоден журналiст не написав про мене правду. Жоден! I не напишуть! Нiхто нiчого не знайде! Нiколи! Я все знищив! Усе! Будуть писати – мозги по стiнах! Хай я сяду, але мозги їх – по стiнах!..»

Чому людина, про яку хочуть написати позитивну статтю, так реагує на звичайнісінькі запитання? Чому відомий професор кричить, що знищив усе?

Це насторожило журналіста з двадцятирічною практикою і… дало поштовх для продовження роботи. Але вже в іншому напрямку – викриття псевдопрофесора, про якого газети писали, що він – двiчi рекордсмен «Книги рекордiв України», запам’ятовує мiльйони цифр, у 9 рокiв, як дитина-вундеркiнд, закінчив школу, а у 12 став студентом Московського медуніверситету ім. Пирогова. Колишній президент Віктор Ющенко видав указ про створення Iнституту мозку, який мав очолювати «професор нейрохірургії» Андрiй Слюсарчук, а президент нинішній Віктор Янукович своїм указом призначив йому премію у розмiрi 150 тисяч гривень.

              Нейрохірург, який оперував людей, виявився… петеушником-убивцею

Газета залучила до розслiдування десятки журналiстiв, свої контакти на всiх рівнях. Журналісти витратили сотнi робочих годин, щоби зібрати документи та все перевiрити. Результат шокував – журналiстське розслiдування оголило разючi факти.

Андрій Слюсарчук нiколи не був дитиною-вундеркiндом, не вступав до росiйського медичного вишу, не має базової медичної освiти. Його дипломи фiктивнi. Вiдповiдно, вiн не міг бути анi професором, анi доктором медичних наук, ані нейрохiрургом. Справжня ж освiта цього «професора», за словами його реальних учителiв, – Бердичівська спецшкола-інтернат та Козятинське ПТУ за фахом «штукатур-плиточник-облицювальник» у Житомирській області.

…А його називали лікарем і допускали робити операції на мозку людей!!!

Усі, кого оперував сумнозвісний «доктор Пі», помирали через кiлька годин пiсля його «нейрохiрургiчних операцій».

Свiтланцi Вiцентович було лише одинадцять. Вона могла б ще жити довго. Їй потрiбна була допомога квалiфiкованого лiкаря. Але скальпель до рук узяв Слюсарчук…

44-рiчного Василя Кринiцького привезли до лiкарнi з важким отруєнням каналiзацiйними газами 11 серпня 2008 року. До нього кiлька разiв викликали санавiацiю з областi. 16 серпня з’явився Слюсарчук. Вiн узяв скальпель у руки. Сиротами залишились двоє дiтей.

33-рiчного Сергiя Шаварського можна було врятувати. Пацієнт помер. Усi шанси на життя у нього зникли тiєї митi, коли скальпель опинився у руках Слюсарчука – людини, яку теперiшнiй мiнiстр освiти Дмитро Табачник зробив «професором нейрохірургії».

На відео з однієї з таких операцій Слюсарчука чітко видно, як він витирає скальпель ватою i кладе її у мозок людини, яка на операцiйному столi стiкає кров’ю. «Лікар» нiчого не робить, щоб її спинити… Вiн не знає, як називаються хiрургiчнi iнструменти…

Бездипломний вихованець iнтернату, людина з манiакальними вiдхиленнями, бавилася в лiкаря, ставлячи смертельнi дослiди на важкохворих, безтямних, тих, хто не мiг себе захистити.

             Журналіст – не спостерігач. Він – здатен змінювати хід історії

Ім’я журналіста творять його справи. У кожного, хто займається цією професією, має бути матеріал, який приверне увагу суспільства. Саме такими є журналістські розслідування Світлани Мартинець. Вона, незважаючи на небезпеку, впевнено йде до кінця і відкриває суспільству очі на ті справи, про які боялися говорити навіть пошепки на кухні, від яких відверталися правоохоронці.

Специфіка роботи журналіста передбачає, що в цю професію йдуть тільки люди небайдужі.

– Якщо на дорозі лежить людина, повз неї, не зупиняючись, проходить інші люди: дев’ятеро пройдуть не допомігши, а десята – підійде, – каже пані Світлана. – Так от, саме ця людина і є журналіст.

Вона переконана, що суспільство формують журналісти. І якщо журналіст професіонал, він не робитиме різниці між людьми, бо для нього не важливо депутат перед ним чи безпритульний: журналіст має бути толерантним.

– Якщо перед  журналістом закривають двері, то він лізе у вікно. Така вже його доля,    – каже редактор відділу розслідувань львівської газети «Експрес» Світлана Мартинець. – Журналістика – не професія, а стиль життя. Щоби досягнути мети, журналіст має бути наполегливим, впертим і сміливим.

Підготувала Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»

Запис Світлана Мартинець: «Суспільство формує журналіст» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Олександра ВЄРЄНКА, працівниця відділення поштового зв’язку №1 на пошті з 15-річного віку. І вже 21 рік поспіль вона слідкує за тим, аби мешканці, які проживають на її ділянці, вчасно отримували листи та газети…

– Як опинилася на пошті у такому молодому віці?

– Приїхала з Молдавії до сестри. Аби не сидіти у неї на шиї, довелося шукати роботу. Якраз на пошті була потрібна поштарка. Я жодної хвили не вагалася. Напевне відчула, що це – моє! Звісно, спочатку було важко. Та мені, тоді ще дитині допомагали, навчали…

Спочатку працювала в іншому відділенні – обслуговували вул. Південно-Кільцеву, бульвар героїв Сталінграду, вул. Ентузіастів… Ми повинні були розносити дуже багато газет – «Труд», «Комсомолка», «Спорт», «Ізвестія». Підвезення кореспонденції відбувалося кілька разів на день. Нині ж люди менше читають газет. І листів менше отримують. Мабуть, впливають ціна, та й інтернет тепер майже у кожного.

– Мабуть, напам’ять знаєте всі адреси…

– За нашим відділенням закріплено п’ять ділянок. І кожну обслуговує один поштар. У мене – вулиці Нагірна, Пумнула, Ашхабатська, Естонська, Запорізька тощо. Дійсно, знаю кожен будинок і родини, які там проживають. Дехто навіть, знаючи, що я маю прийти, телефонують, просять аби я їм, наприклад, пігулки купила, або води принесла. Дехто мене пізнає по дзвінку в двері, чи по кроках.

– Але ж бувають труднощі?

– Важко, коли погода несприятлива для «прогулянок» вулицями – дощ, ожеледиця… Але кілька годин – і вся кореспонденція у поштових скриньках. Бігом-бігом – по-іншому не вмію.

Я без пошти не можу. Мені навіть чоловік допомагав, ходив, розкидав до поштових скриньок газети.

– Яка ж Саша у нас роботяща! – гукали колеги з сусідньої кімнати. – Вона скрізь допомагає: є робота на касі – йде на касу, треба розкласти листи – розкладає…Вона народилася поштарем!!!

Любов КАФАНОВА, «Версії»

Запис Свого поштаря люди впізнають по крокам і навіть по дзвінку… спершу з'явиться на Медіа-Версії.