Як журналістка викрила «професора-нейрохірурга», якому президенти України вручали нагороди, тоді як він убивав людей
Сьогодні, коли навколо події змінюють одна іншу з шаленою швидкістю, коли люди не встигають за цим рухом, коли в сучасній коловерті губляться духовні цінності, журналіст продовжує бути тим індикатором, який вимірює якість суспільства, і, врешті, своєю позицією, своїм словом його формує.
У тому, що суспільство формує журналіст, переконана заступник головного редактора – редактор відділу розслідувань львівської газети «Експрес» Світлана Мартинець. Її ім’я стало відоме широкому загалу через резонансну справу, що минулої осені вразила всю Україну, – викриття псевдопрофесора Андрія Слюсарчука, який, не маючи медичної освіти, проводив операції та вбивав людей просто на операційному столі.
Гучне журналістське розслідування закрутилося зі… звичайного інтерв’ю
Підозра, що видатний український нейрохiрург, професор, доктор медичних наук, людина з видатними можливостями пам’ятi, генiй, якому нема рiвних, – зовсім не той, за кого себе видає, у Світлани Мартинець з’явилася там, де й подумати ніхто не міг. За дорученням редакції газети «Експрес» вона готувала матеріал про генія, який, не знайшовши себе в нашій країні, вирішив виїхати за кордон. Щоби втримати світило сучасної науки в Україні, видання запланувало підготувати матеріал про видатного науковця.
Але, взявшись за підготовку статті про професора, журналістка зіткнулася з тими проявами цієї особистості, на які зовсім не сподівалася. Людина, яка мала б бути інтелігентом до мозку кісток, виявилася хамовитим, боязливим, агресивним створінням, яке на звичайні запитання про біографію кричало в телефонну слухавку: «Я вам нiчого не скажу. Ви не маєте права мене перевіряти. Жоден журналiст не написав про мене правду. Жоден! I не напишуть! Нiхто нiчого не знайде! Нiколи! Я все знищив! Усе! Будуть писати – мозги по стiнах! Хай я сяду, але мозги їх – по стiнах!..»
Чому людина, про яку хочуть написати позитивну статтю, так реагує на звичайнісінькі запитання? Чому відомий професор кричить, що знищив усе?
Це насторожило журналіста з двадцятирічною практикою і… дало поштовх для продовження роботи. Але вже в іншому напрямку – викриття псевдопрофесора, про якого газети писали, що він – двiчi рекордсмен «Книги рекордiв України», запам’ятовує мiльйони цифр, у 9 рокiв, як дитина-вундеркiнд, закінчив школу, а у 12 став студентом Московського медуніверситету ім. Пирогова. Колишній президент Віктор Ющенко видав указ про створення Iнституту мозку, який мав очолювати «професор нейрохірургії» Андрiй Слюсарчук, а президент нинішній Віктор Янукович своїм указом призначив йому премію у розмiрi 150 тисяч гривень.
Нейрохірург, який оперував людей, виявився… петеушником-убивцею
Газета залучила до розслiдування десятки журналiстiв, свої контакти на всiх рівнях. Журналісти витратили сотнi робочих годин, щоби зібрати документи та все перевiрити. Результат шокував – журналiстське розслiдування оголило разючi факти.
Андрій Слюсарчук нiколи не був дитиною-вундеркiндом, не вступав до росiйського медичного вишу, не має базової медичної освiти. Його дипломи фiктивнi. Вiдповiдно, вiн не міг бути анi професором, анi доктором медичних наук, ані нейрохiрургом. Справжня ж освiта цього «професора», за словами його реальних учителiв, – Бердичівська спецшкола-інтернат та Козятинське ПТУ за фахом «штукатур-плиточник-облицювальник» у Житомирській області.
…А його називали лікарем і допускали робити операції на мозку людей!!!
Усі, кого оперував сумнозвісний «доктор Пі», помирали через кiлька годин пiсля його «нейрохiрургiчних операцій».
Свiтланцi Вiцентович було лише одинадцять. Вона могла б ще жити довго. Їй потрiбна була допомога квалiфiкованого лiкаря. Але скальпель до рук узяв Слюсарчук…
44-рiчного Василя Кринiцького привезли до лiкарнi з важким отруєнням каналiзацiйними газами 11 серпня 2008 року. До нього кiлька разiв викликали санавiацiю з областi. 16 серпня з’явився Слюсарчук. Вiн узяв скальпель у руки. Сиротами залишились двоє дiтей.
33-рiчного Сергiя Шаварського можна було врятувати. Пацієнт помер. Усi шанси на життя у нього зникли тiєї митi, коли скальпель опинився у руках Слюсарчука – людини, яку теперiшнiй мiнiстр освiти Дмитро Табачник зробив «професором нейрохірургії».
На відео з однієї з таких операцій Слюсарчука чітко видно, як він витирає скальпель ватою i кладе її у мозок людини, яка на операцiйному столi стiкає кров’ю. «Лікар» нiчого не робить, щоб її спинити… Вiн не знає, як називаються хiрургiчнi iнструменти…
Бездипломний вихованець iнтернату, людина з манiакальними вiдхиленнями, бавилася в лiкаря, ставлячи смертельнi дослiди на важкохворих, безтямних, тих, хто не мiг себе захистити.
Журналіст – не спостерігач. Він – здатен змінювати хід історії
Ім’я журналіста творять його справи. У кожного, хто займається цією професією, має бути матеріал, який приверне увагу суспільства. Саме такими є журналістські розслідування Світлани Мартинець. Вона, незважаючи на небезпеку, впевнено йде до кінця і відкриває суспільству очі на ті справи, про які боялися говорити навіть пошепки на кухні, від яких відверталися правоохоронці.
Специфіка роботи журналіста передбачає, що в цю професію йдуть тільки люди небайдужі.
– Якщо на дорозі лежить людина, повз неї, не зупиняючись, проходить інші люди: дев’ятеро пройдуть не допомігши, а десята – підійде, – каже пані Світлана. – Так от, саме ця людина і є журналіст.
Вона переконана, що суспільство формують журналісти. І якщо журналіст професіонал, він не робитиме різниці між людьми, бо для нього не важливо депутат перед ним чи безпритульний: журналіст має бути толерантним.
– Якщо перед журналістом закривають двері, то він лізе у вікно. Така вже його доля, – каже редактор відділу розслідувань львівської газети «Експрес» Світлана Мартинець. – Журналістика – не професія, а стиль життя. Щоби досягнути мети, журналіст має бути наполегливим, впертим і сміливим.
Підготувала Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»
