Цей знімок ми зробили 15 лютого з машини обласного депутата Руслана Мельника у присутності свідків, серед яких були також і телевізійники інтернет-телебачення.
Поверталися ми з проблемного куту Мамурного Тисовецької сільради. У цьому ж селі бачили невідремонтований трансформатор, хоча РЕМ офіційно повідомив обласного депутата, що все уже гаразд. І ця машина нам була, за журналістським сленгом, у тему. Утім, подія нас не шокувала, ми одразу ж відчули себе у Європі… Бо згідно з європейським правом, у цьому нічого особливого немає. А журналісти добре знають положення ст.10 Конвенції Європейського Суду: «Свобода вираження поглядів є однією з основоположних підвалин демократичного суспільства і однією з визначальних умов його прогресу та розвитку кожної людини. Це стосується не тільки інформації та ідей, що сприймаються суспільством доброзичливо або оцінюються як неагресивні чи нейтральні, але й тих, що ображають, шокують або викликають занепокоєння у суспільстві чи серед будь-якої частини його населення. Такими є вимоги плюралізму, терпимості та широти поглядів, без чого не може існувати демократичне суспільство».
Ось так у Європі, до якої ми вже належимо, захищають право на свободу слова. Вільне висловлювання думок – уже складова нашого законодавства.
Отож, дарма електрики, яких ми застукали за грою в карти, злякалися та просили вибачення, мотивуючи тим, що не знали, хто в машині. Звичайно, приємно було чути, що журналістів вони поважають і показувати «факи» саме нам не збиралися. Ми їм за це вдячні. А решта люду хай як знає…
P.S. І кожний крок лишає слід
Ситуація, про яку повідомила газета, м’яко кажучи, прикра. Та публікуємо ми це не заради «крові», а тому, що це «унікальне дійство» багато що пояснює. Як лакмусовий папірець воно проявило справжнє обличчя нашого суспільства. Бридка історія продемонструвала, як ми живемо. А живемо вкрай погано і навіть гидко, бо люто ненавидимо й не поважаємо одне одного. Скорпіони в банці не так швидко нищать одне одного, як ми. І подібне спостерігається майже на всіх рівнях спілкування. Навіть у сім’ях. Тільки «ботаніки в окулярах», які постійно перепрошують та вибачаються, провокуючи зневажливе ставлення до себе, як до людей слабких і незахищених, випадають із загального українського ареалу. І тоді об них з іще більшим задоволенням витирають ноги.
А ще хочеться нагадати вільним європейським громадянам з РЕМу, що кожний крок у житті лишає слід. І завжди доводиться рахуватися з наслідками власних вчинків. У народі це називається долею.
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
