«Спаскуджене свято»: чи треба в Україні відзначати 9 Травня?

У той час як українське суспільство дозріло до скасування відзначення Дня перемоги і заміни його символізму на символізм «меморіальний», українська влада виявилася до цього неготовою.

Чи варто українцям відзначати 9 Травня – День Перемоги – з’ясовував Парламент.ua.

«Від 2012 року фіксувалася поступова динаміка переосмислення цієї дати. Але війна з Росією різко змінила погляди українців і сьогодні для 80% опитаних – це День пам’яті, і лише для 15% – День перемоги (у 2018 таких було 58%)», – йдеться в результатах опитування «Ідеологічні маркери війни» соціологічної групи «Рейтинг», проведеного 27 квітня.

Тим часом у Верховній Раді зареєстрований законопроєкт №7297, яким пропонується перенести вихідний день з 9 на 8 травня і саме в цей день вшановувати пам’ять полеглих і відзначати День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Та Рада не включила його в порядок денний і замість нього підтримала заяву «З нагоди 77-ї річниці перемоги над нацизмом та про неприпустимість присвоєння Російською Федерацією перемоги над нацизмом». Одностайно підтримали її депутати колишньої “Опозиційної платформи – За життя”, «за» проголосувала і переважна більшість фракції влади, «Батьківщини», «За майбутнє» і депутатської групи «Довіра». Тож так виглядає, що цьогоріч 9 Травня – бути, попри те, що  нардеп і екскерівник Інституту народної пам’яті називає «Дєнь побєди 9 Травня» «головним інструментом від Сталіна до Путіна», а дехто з політологів вважає його  «політичною зброєю» і «зіпсутим святом».

«Неосталінізм замінив собою справжню історію»

Політолог і головний редактор Newssky.com.ua Максим МИХАЙЛЕНКО нагадує, що традиція святкування 9 Травня в Україні почала розриватися ще з часів 2013-2014 року через російсько-українську війну. І загалом як в Україні, так і в Росії, хоча й, звісно, меншим чином, є два різні підходи до 9 Травня: власне святкування – і не святкування, а відзначення Дня пам’яті. Як приклад, наводить історію своєї родини, для якої війна, як і для більшості, була великою трагедією:

«Ще наприкінці 2000-х років – на початку 2010-х Москва, режим Володимира Путіна почав використовувати 9 Травня і загалом перемогу у Другій світовій війні як політичну зброю, яка мала у республіках колишнього СРСР розділяти людей і суспільства. Тобто це була така «шабля», яка мала рубати ці суспільства, щоби створювати лояльні до ідеології Росії – тодішньої чи нинішньої.

Усе це для мільйонів українських родин є величезною трагедією. Мабуть, так само, як і для якоїсь кількості родин російських. Якесь «зіпсуте» свято, якому наче пороблено. В пересічній українській родині важко знайти таку, щоб у ній хтось не загинув або не воював у другій світовій. Тому, звісно, цей день – і не тільки на Заході України, як можна було би подумати, а й у центрі, в Києві, на Півночі і на Півдні переважно – був «святом зі сльозами на очах». Так і було завжди.

Мій батько розповідав, як «святкував» мій дід, який дійшов з Махачкали до Берліна. Він народився в Гадячі, і від Голодомору втік на Північний Кавказ через Білорусь, там закінчив медінститут, потім почалася війна  – пішов в армію, закінчив війну за 100 км від Берліна, будучи керівником медсанбату. Так ось, приїхав він до своїх дітей – моїх батьків до Івано-Франківська, де вони тоді жили. Західна Україна після війни в політичному плані дуже нагадувала північноірландський Ольстер – комуністичне керівництво дуже сильно передавало куті меду, як у «святкуваннях», так і у репресіях… Тож дід пішов у театр на відзначення Дня перемоги. Згодом батько знайшов його аж десь у парку з чекушкою: дід утік з того театру, сидів і плакав, дивуючись, що зробили ідеологи з тієї страшної трагедії…

Зараз немає жодного регіону, країни, навіть умовних союзників Росії, які б його відзначали з таким пафосом. Казахстан заявив про відмову від святкування. Молдова попередила, що в цей день ймовірний якийсь переворот… В Україні, яка на відміну від інших колишніх радянських республік уже пережила агресію Росії, це свято давно було певною мірою емоційно забарвлене. Спаскуджене, якщо відверто. У ментальності сучасних українців мало того що 9 Травня в останні роки пов’язане з тривогою щодо терактів з боку російської агентури в України, та ще й було 2 травня в Одесі

Насправді катастрофа Другої світової була величезна, а всілякі «відмазування» Сталіна чи СРСР почалося в російському політичному дискурсі через багато десятиріч. Поки ветерани були в притомному віці – бравурної ідеології на прапор не підіймали. Це вже згодом у Росії почалася промоуція, фінансування літератури, пов’язаної з переписуванням історії. І це  булодуже важливе явище, бо його результат бачимо сьогодні. В результаті сталінізм, або неосталінізм замінив собою справжню історію.

Нинішня Росія взагалі уже відірвалася від ідентичності і пам’яті Другої світової війни – з усіма своїми символами, «георгіївськими стрічками», які насправді не георгіївські зовсім… З другої половини правління Володимира Путіна вся ця некромантія перетворилася на державну політику і 9 Травня в загальному розумінні втратило статус. На сьогодні святкування 9 Травня в 2022 році – це якесь свято некромантії, навіть сатанізму, відверто кажучи. Слід сподіватися, що через кілька років, коли вже нарешті нинішня реінкарнація імперії відійде, буде якесь і інше ставлення до цього свята».

«Давайте не будемо давати Кремлю собою маніпулювати»

«Не чіпати» 9 Травня сьогодні, але «відправити його в історію» незабаром пропонує політологиня, менеджерка стратегічних зв’язків і політична аналітикиня Товариства Генрі Джексона при Кембриджському університеті, яке досліджує міжнародну політику Великої Британії, Альона ГЛИВКО.

«Наближається 9 травня і з ним наближаються і традиційні гарячі дискусії у суспільстві про те, що цей день означає і чи варто його продовжувати відзначати. Україна зараз в епіцентрі війни, і найменше, що зараз потрібно, це розділення і суперечки, – вважає Альона Гливко. – Мені здається, зараз 9 травня 1945 чіпати не потрібно. Потрібно зберегти максимальну концентрацію своїх сил на 2022. Росія саме тому і випала з сучасної історії, перестала іти в ногу з усім світом, що постійно дивиться у минуле. Це урок, який ми повинні усвоіти, не допускаючи тієї самої помилки. Тут на заході є ціла течія думки, що називається Політика Пам’яті. І Росія, згідно з дослідниками, її перший сповідувач і експлуататор. Моя колега з HJS, доктор Оксфордського Університету Джейд МкГлинн, якраз на цьому дослідженні фокусується – використання релігії та історії, щоб формувати сучасні наративи маніпуляції. Основною причиною постійно дивитися у минуле є той факт, що сьогодення не запропоновано жодної альтернативи – немає інших факторів, щоб об’єднували та надихали би країну жити зараз і дивитися у майбутнє. Також, така політика виправдовує часто незаконні та невиправдані інакше випади в сторону світу та сусідів (як Україна). Маніпулюють населенням сусідніх країн також, особливо, якщо є спільна історія. Тому давайте ми не будемо давати Кремлю собою маніпулювати.

Ми всі знаємо, що 9 травня було запроваджене, щоб відділити себе і «свою» перемогу від світу. Особливо, тому, що увесь світ цей день відзначає як день кінця війни в Європі, день, коли згадують мільйони тих, що загинули на війні. Ніхто не упивається смаком своєї «величі» чи переваги.

Україні сьогодні треба сфокусуватись на тому, що Кремль робитиме 9 травня та після нього. Тривають криваві бої на сході і на півдні. Циркулює інформація, що Росія може використати 9 травня, щоб оголосити додаткову мобілізацію, принаймні у прикордонних областях. Нам зараз не історію треба з’ясовувати, а країну боронити. А як війна буде виграна – а вона буде виграна! – тоді слід буде це питання раз і назавжди закрити. Я особисто за те, щоб відзначати 8 травня з усім світом. 9 травня в історії просто не існує. Але воно існує у пам’яті наших ветеранів – тих зовсім небагатьох, котрі залишились. І з шани до них 9 травня чіпати не потрібно. Моя прабабуся Марія завжди відзначала 9 травня. І я завжди їй приносила квіти 9 травня. Це не про Росію і її мотиви, це про життя моєї бабусі, про її особисту жертву у цій війні, і прояв поваги і вдячності до неї. І якби вона була сьогодні ще з нами – я б так само їй квіти принесла у цей день. Це про людей. Їх залишилося вже не так багато. Тому вже через кілька років, абсолютно спокійно та еволюційно можна 9 травня відправити у історію і остаточно закріпитися у статусі світової, сучасної та успішної держави».

9 травня – День Європи

Найкоротший і найкатегоричніший коментар з цього приводу надав дипломат Андрій ДЕЩИЦЯ – від жовтня 2014 до 8 лютого 2022 року — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Польщі:

«Восьмого травня потрібно відзначати державне свято – День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. А дев’ятого травня, як і вся Європа, треба відзначати День Європи. Крапка».

Нагадаємо, День Європи — свято, що відзначається 9 травня в Європейському Союзі та інших країнах на відзначення миру та єдності на континенті.

Маріанна Антонюк

 

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.