Пазли склалися? або Хто та як відбілює Гундяєва та Путіна

Майже два місяці нашої боротьби з рашистами-орками продемонстрували світу всі найкращі національні риси українців. А це – креативність і творчість, сміливість, уміння аналізувати й самоорганізовуватися – на чому зокрема наголошують і аналітики. У побуті ж цей український характер проявляється працьовитістю, чесністю на противагу брехливості, любов’ю до землі, власної родини й пісні.

Напевне, ми й самі не чекали від себе такої реакції на вторгнення ворога та його зазіхання на нашу свободу. Та, мабуть, заговорив код нації – в кожному з нас. І проясніло, просвітліло. Бо в українців, на щастя, в головах мізки, а не телевізори, як у росіян. І, сподіваюсь, нас уже не обкрутиш круг пальця. Про це свідчать зокрема й численні звертання читачів до газети – кажу так за звичкою, бо паперової версії буковинські «Версії» вже, на жаль, не мають.

Так, нашу увагу привернули до вчорашнього звернення Митрополита Київського і всієї України Української православної церкви московського патріархату Онуфрія з приводу ситуації навколо Маріуполя, що з’явилося на сайті УПЦ.

Як бачимо, митрополит Онуфрій зголосився «…силами єпископату, духовенства, чернецтва та вірян організувати молитовну ходу від міста Оріхів Запорізької області до заводу «Азовсталь» у місті Маріуполь для надання невідкладної допомоги й виведення мирних жителів. Хода могла б також вивезти поранених військових і забрати тіла загиблих. Ми звертаємося до всіх, від кого це залежить, і просимо в період від Страсної П’ятниці (22 квітня 2022 року) до Світлого Христового Воскресіння (24 квітня 2022 року) на території міста Маріуполь та його околицях забезпечити режим припинення вогню й надати гуманітарний коридор для проходження зазначеної молитовної ходи», – завершив своє звернення предстоятель УПЦ московського патріархату митрополит Онуфрій.

Щоправда, дуже дивує, що митрополит Онуфрій просить «забезпечити режим припинення вогню і надати гуманітарний коридор». А хто забезпечить, дозвольте запитати.  Ірина Верещук? Вона і так щодня воює за ці коридори, б’ючись лобом об стінку російського невігластва, брехливості, тупості й жорстокості. Та оскільки наш земляк є постійним членом Священного синоду РПЦ, себто російської православної церкви, то саме йому, як то кажуть, і карти в руки. Саме він, митрополит Онуфрій, міг би домовитися з очільником російської церкви Кирилом Гундяєвим щодо гуманітарного коридору для молитовної ходи. Тим паче, що Владика Онуфрій пише у зверненні: «З глибоким сумом спостерігаю за тим, що цими днями відбувається у місті Маріуполі. Відчуття сердечної скорботи спонукає у переддень головного християнського свята – Світлого Христового Воскресіння – звернути увагу на необхідність порятунку тих, хто, залишившись у багатостраждальному Маріуполі, опинився в умовах гуманітарної катастрофи.  До сьогодні у межах міста залишається велика кількість мирних жителів, серед яких багато дітей та літніх людей. Пораненим військовослужбовцям потрібна термінова медична допомога. Тіла загиблих мають бути передані їхнім родинам для належного поховання». Важко з цим не погодитися, та все це лише слова, за якими немає дії. Про це пише нам чернівчанка, пенсіонерка Сільва Лінько. Її підтримує пан Петро з Коровії: «Лише справи, а не слова засвідчують правдиві людські прагнення. Адже і Божий суд буде за нашими ділами».

Отже й виникло в мене логічне з точки зору дорослої людини запитання: для чого митрополит озвучив це звернення? Адже, як людина мудра й тверезо мисляча, Владика Блаженнійший добре усвідомлював: домовлятися про гуманітарний коридор треба саме йому, бо іншої альтернативи в природі просто не існує!!! То ж, для чого й чому виникла ця нездійсненна ідея?

Піар, як я розумію, Владиці не потрібен – достатньо  сану. То ж для чого? Відповідь яскраво й чітко спала мені на думку після ознайомлення з польськими дебатами, в яких дії Папи Римського піддаються великій критиці. Відсилаю читача до попередньої публікації «Папа, який образив українців: що стало причиною останніх рішень та заяв понтифіка», автор якої – Лукаш Адамський, доктор історії, римокатолик і польський експерт у сфері зовнішньої політики.  Нагадаю лише кілька основних тез його аналітично-експертної статті.

Аргентинський понтифік мало компетентний у справах Східної Європи – це раз.

Перебуваючи в оточенні працівників Римської курії, багато з яких походять з романських країн, де є сильна традиція русофільства, він живе серед ілюзій. Досить сказати, що протягом дев’яти років понтифікату глава Католицької церкви наполегливо шукав екуменічного та політичного діалогу з Російською православною церквою. Але при цьому не помітив, що його партнер Владімір Гундяєв, відомий також як патріарх Кирил, фактично очолює ідеологічний відділ Кремля. Вже в сумнозвісній Гаванській декларації 2016 року Франциск, по суті, погодився з кремлівською інтерпретацією війни на Донбасі як внутрішнього конфлікту в Україні. Опосередковано визнав також недоречні претензії Російської православної церкви представляти вірних східного обряду з усієї історичної Русі, названої в англійській версії документа просто «Russia».

Він знехтував також кількасотрічною традицією й погодився назвати в документі греко-католиків спільнотою, а не церквою.

Ба більше: дипломатичні представники Ватикану в Києві своїми діями показували, що для них важливіші контакти з Українською православною церквою московського патріархату, аніж діалог з національною церквою українців, яка залишається в екуменічному спілкуванні з Константинопольським патріархом.

Після початку війни Франциск неодноразово молився за мир для України. Безумовно, він дуже переживає за жертв війни та, як можна судити, вболіває за те, щоб Україна її виграла.

Однак лише через місяць від початку російської агресії він зміг визнати, що Україна зазнала нападу. Але хто саме напав на неї – понтифік не назвав.

А ще у ЗМІ вже з’явилася інформація, що на початку червня в Єрусалимі планується зустріч Папи і патріарха Гундяєва!

Апостольська столиця сліпо ігнорує голоси, які вказують на те, що очільник православ’я в Росії благословляє дії російської армії в Україні та визнає, що приналежність українців і росіян до одного народу є «Божою правдою». Не кажучи вже про те, що як ідеолог концепції «русского мира» він є одним з головних відповідальних за цю війну.

Понтифік, на думку Адамського, здається, просто не розуміє, що критика озброювання та забезпечення зброєю України де-факто означає дозвіл на те, щоби Зло – від якого не маємо, як боронитися – запанувало над нами. Хоча такий підхід суперечить традиційному вченню, вираженому в чинному Катехизмі Католицької церкви.

Одне слово, на фоні ставлення Папи Римського до патріарха Кирила дії Владики Онуфрія виглядають як відбілювання Гундяєва, а відтак – Путіна. Згадаємо тут про зворушливий лист до Папи від командира маріупольських морпіхів із проханням врятувати жінок і дітей, які живуть у сховищах, що є справжнім пеклом на землі – без води, їжі, медикаментів, світла під постійний гуркіт гармат і бомб… Очільник української православної церкви московського патріархату ніби відгукується на прохання майора Сергія Волини. Хоча добре усвідомлює, що нічогісінько ні змінити, ні зробити не зможе   . Тоді навіщо вся ця бесіда, це звернення? Щоби припудрити мозок легковірним і продемонструвати сердечність і щирість московської церкви, яка насправді  благословила російських солдат на вбивства, злодійства, крадіжки і зґвалтування?

 

Людмила Чередарик, «Версії»

 

 

 

 

 

 

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.