Підступний туберкульоз полюбляє маскуватися під застуду

Найменшому пацієнтові тубдиспансеру – трохи більше року

У Чернівецькій області 6206 людей хворіють на туберкульоз. За останній рік 400 буковинців уперше почули про свій діагноз, а 75 – померли від цієї недуги. Яке лікування отримують хворі, чи вдається вилікувати останню стадію і, найголовніше, – як убезпечитися від туберкульозу, запитали в Ірини ГУСКИ, заступника головного лікаря з  організаційно-методичної  роботи Чернівецького обласного протитуберкульозного диспансеру.

 

Туберкульоз – інфекційне захворювання, яке спричинюють специфічні збудники (мікобактерії). Недуга вражає переважно легені, у поодиноких випадках можливе ураження інших органів. На туберкульоз люди хворіють від появи людства. Зокрема, туберкульозні  ураження хребта виявлені при дослідженні останків людини неоліту (5 тис. років до н.е.).  Їх  знаходили також у  Єгипетських мумій (2700 років до н.е.). 1882 року німецький вчений Роберт Кох виявив збудник туберкульозу – туберкульозну бацилу, яку було названо паличкою Коха (сьогодні класифікується як мікобактерія туберкульозу), – розповідає Ірина Іванівна. –Щороку  ми  виявляємо у середньому близько 400  нових випадків туберкульозу.  На жаль, половина з тих, хто захворіли, звертається на пізніх стадіях, коли в легенях уже утворилися деструктивні  зміни – у народі їх називають «дірочками». Звісно, лікується і це,  але вже значно складніше й триваліше.

– Чи й досі сприймається туберкульоз як «хвороба бідних»? Хворі соромляться такого діагнозу?

– На туберкульоз може захворіти будь-яка людина, незалежно від соціального стану. Головне джерело інфекції – хворий, що виділяє бактерії. Від нього за час хвороби в зовнішнє середовище потрапляє від 20 млн. до 6 млрд. активних мікобактерій туберкульозу. Поширення інфекції від хворого на активну форму туберкульозу можна порівняти із каменем, кинутим у воду: від нього розходяться кола. Що далі – то хвилі слабші. Відтак найближче оточення ризикує найбільше.

Інфікуватися можна повітряним і харчовим, контактними шляхами. Найбільш загрозливий – повітряний. Так інфікуються 90% пацієнтів. При кашлі, співі, голосній розмови мікобактерії туберкульозу розповсюджуються від хворої людини на відстань від 1 до 5 метрів. Хворіють і лікарі, і вчителі, і бізнесмени. Щоправда, половина наших пацієнтів – особи працездатного віку, які не працюють.

Дізнавшись про свій діагноз, люди дійсно-таки соромляться. Особливо мешканці сіл. Через це вони навіть не йдуть до фельдшера, не обстежуються – бояться реакції оточення. Як реагує хворий, коли дізнається про такий діагноз? Спочатку – паніка, переляк. Запитують: «А я не помру?». Потім, коли починається лікування, заспокоюються.

– А хворих дітей багато?

– Кількість дітей, хворих на туберкульоз, зменшилася вдвічі. Якщо за 2013 рік їх зареєстровано вісім, то за 2014-й – чотири. Найменшому пацієнтові – трохи більше року. У нього – туберкульоз кісток.
– То як же убезпечитися від цієї недуги?

– Збудник туберкульозу має високу стійкість до різних чинників – фізичних, хімічних,  природних. Особливо стійкі туберкульозні мікобактерії у висохлому мокротинні хворого. У вуличному пилу вони зберігаються до двох тижнів, на папері та різних предметах – до 3-х місяців. Однак пряме сонячне проміння вбиває мікобактерії влітку за 60 хвилин, узимку – за  2 години.

Особлива підступність туберкульозу в тому, що він може маскуватися під різні хвороби. Як правило, на ранніх стадіях туберкульоз приховується за звичайною застудою. Насторожити повинен кашель, що триває понад три тижні, загальна слабкість, підвищення температури до 37,2-37,5 градусів, зниження апетиту, втрата ваги. На пізніх стадіях може виникати кровохаркання і навіть легенева кровотеча.

Після виявлення такого хворого усі родичі здають аналізи і проходять профілактичний курс лікування. Тож запобігти хворобі можуть звичайні профілактичні огляди. Зокрема, раз на два роки кожна людина має робити флюорографію. Вчителі, лікарі, продавці, вихователі – щороку.

– Ірино Іванівно, скільки часу триває лікування від туберкульозу?

– Усе залежить від форми хвороби. Якщо хворий не бацилярний (у народі кажуть – не заразний), він може лікуватися вдома. Якщо ж хвороба задавнена, на легенях наявні деструктивні зміни, пацієнт бацилярний,тобто виділяє бактерії, лікування можливе тільки у стаціонарі – від трьох до 12 місяців. Без  лікування хворий з активною формою туберкульозу може щорічно заражати в середньому від 10 до 15 людей.

– Мабуть, таке лікування дуже дороге…

Протитуберкульозні препарати першого і другого ряду хворі отримують безкоштовно. Навіть якщо лікування триватиме від року до двох, ліки є.

– Виходить, хворим на туберкульоз щодо ліків щастить більше, ніж хворим на рак…

– Неодноразово бачила, як хворі радіють, що в них туберкульоз, а не рак. Наші пацієнти все-таки на 100% забезпечені хіміопрепаратами. Зрештою, якщо пройти весь курс лікування, нормально харчуватися і вести здоровий спосіб життя, навіть задавнену форму туберкульозу можна вилікувати.

Олена ТИМОФІЙЧУК, «Версії»

 

Туберкульоз – виліковний

Історія одужання – від нашого читача

Службовець Василь, який ніколи не курив, не зловживав алкоголем, не хворів, вів цілком соціальний спосіб життя, туберкульоз виявив у себе випадково – під час обов’язкового проходження флюорографії. Тож не з чуток знає, що ця хвороба не обирає ні за соціальним статусом, ні за статурою. Але переконався, що вона – виліковна. Опираючись на власний досвід, Василь ділиться з читачами «Версій» і загрозами цієї хвороби, і шляхами одужання.

«Туберкульоз, як знаю з власного прикладу, може вчепитися де завгодно і до кого завгодно, – каже Василь. – Зі мною в лікарняній палаті лежали хлопці, від офіцерів міліції і підприємців – до засуджених. Абсолютно різного соціального статусу і статури – я був худий, були й кремезні чоловіки. Валило всіх…

Виявив хворобу в себе випадково. Таких традиційних симптомів, як кашель, не було зовсім. Натомість була загальна слабість і відсутність апетиту. Завжди був готовим «гори звертати», а раптом став почуватися так, що очима зробив би, а сили нема. Це відчув після перенесеного на ногах запалення легень. Оскільки раніше ніколи серйозно не хворів, то свого часу не одразу усвідомив, що мій стан – не проста застуда. Саме тоді мав у житті дуже насичений період – було дуже багато роботи, а ще готувався до весілля. Тож навіть гарячку в себе помітив, лише коли на вході до офісу відчув запаморочення і мало не впав. А температура вже зашкалювала за 40. Ну і тоді вже страшенно кашляв. Але відлежуватися було ніколи. Так і одужав – начебто. Згодом відгуляв весілля, робота налагодилася, напруженість спала. Але десь за півроку відчув, що живу в постійній втомі, та ще й їсти не хотілося. Навіть улюблені колись страви не приносили жодного задоволення, а коли примушував-таки себе щось з’їсти – злегка нудило. У свої 26 цілком серйозно думав, що це вже заглянула старість.

Аж ось перед народженням дитини пройшов обов’язкову флюорографію. І на знімку виявили плями на легенях!

Почали мене досліджувати і лікувати. Зовнішніх проявів, нагадаю, не було. Аналізи теж були в нормі – гемоглобін, тиск, посіви (тим паче, що результатів посівів все одно треба було чекати кілька тижнів). Тільки проба Манту давала підстави підозрювати щось серйозне. Тим часом мені прокололи курс лінкоміцину, вітаміни – зрушень не було, плями залишилися. І тоді вже почали лікувати туберкульоз.

Поклали до лікарні. Інші пацієнти, які лежали зі мною в палаті, лікувалися вже від 3,5 до 10 місяців. Дехто дуже несерйозно ставився до лікування: невчасно і нерегулярно приймали ліки, дозволяли собі алкоголь, та й загалом не були налаштовані на одужання.

Хвороба наша і без того дуже підступна. Кажуть, що паличка Коха за час, відколи знайшли ліки проти неї, мутувала і класичному лікуванню не завжди піддається. Хворі з нашої палати розповідали, що одному з них родичі передали з Італії пігулки, ефективніші за наші ліки, хоча й з тією ж активною речовиною. Щоправда, ці ліки в Україні не ліцензовані.

Переконався, що алкоголь з пігулками просто несумісні! Якось, уже під завісу мого лікування, сусіди по палаті щось святкували і запропонували мені приєднатися. Я випив буквально один ковток горілки, грамів 20, не більше. Організм так запротестував, що мої «товариші по чарці» здивувалися: «А ти що, не п’єш?» Ні, кажу, за весь час лікування взагалі навіть не нюхав. Вони тоді посміялися, бо самі частенько собі «дозволяли». Може, це, а може, відсутність психологічного настрою на одужання, довели до того, що один з них зрештою отримав інвалідність, так і не одужавши, а інші лікувалися значно триваліший час, ніж я.

Мій висновок: найголовніше в лікуванні – це позитивне налаштування. У мене була чітка мета: повернутися в стрій якнайшвидше, бо мав новонароджену дитину (яку, звісно, разом з дружиною одразу відправив з міста до родини в село). Тож був дуже дисциплінованим, що прописували – все приймав відповідно до графіку. Окрім медикаментозного лікування, активно використовував народні методи. На все підряд не розпорошувався, але на дечому зосередився і вважаю, що воно допомогло. Мама зробила настоянку: на коньяку настоювали яйця з шкарлупою, подрібнене листя алое (рослина має бути старшою за 5 років – а краще 10-літня), лимон разом з шкіркою. Ці інгредієнти настоювалися доти, доки яєчна шкарлупа розчинялася, далі все перемішували і тримали в холодильнику, а приймати треба по одній столовій ложці в день. Ще я вживав щодня по ложці борсучого жиру – дуже неприємного на смак, але також помічного. І чай з хвоща польового.

Коли уперше з’явився апетит, зрозумів, що вдруге народився на світ. Через місяць лікування прогулянки пішки знову стали приносити задоволення, і я відчув, що не ходжу, а літаю. Уже через 1,5 місяця плями на легенях почали зменшуватися, а через 2,5 мене можна було виписувати. Ще трохи потримали для порядку в лікарні, хоча медикаменти потім приймав до 10-ти місяців. Далі – три роки був на диспансерному обліку, щопівроку проходив флюорографію і здавав аналізи – для контролю. Потім змінив місце проживання і певний час не відвідував тубдиспансер, але перед народженням доньки знову прийшов на флюорографію. З лікарями зустрілися, як з давніми друзями. Всі мої медичні документи в них зберігаються.

А в мене зі здоров’ям усе гаразд. Звісно, треба зважати на перенесену хворобу, не переохолоджуватися – як і не перегріватися, не зловживати сауною. Та це не означає кардинальні обмеження й оранжерейне життя. Друзі знають, що я вже кілька років поспіль купаюся в ополонці на Водохреща, що у сніжну погоду люблю проводити час надворі, одне слово, веду звичайний спосіб життя. Просто до всього треба ставитися відповідально і з розумом»

Записала Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *