1 жовтня 1886 року в Чернівцях на вул. Семигородській (нині Головній) навпроти Народного саду (нині парк ім. Шевченка) зібралося чимало людей. Усі збуджені, радісні, святково вдягнуті. Тут відбувалося урочисте відкриття Центральної лікарні Чернівців, нині чернівецької обласної клінічної лікарні.
Будівництво лікарні на 250 ліжок розпочалося 1883-го з ініціативи Австро-угорського уряду з огляду на високу захворюваність та смертність населення. Називалася вона Центральною, або Буковинською Крайовою Загальною публічною лікарнею. За деякими даними, фінансування будівництва здійснювалося з прибутків державної лотереї, на випуск якої було виділено 80 тис. крон. Будівництвом керував директор Державної ремісничої школи Йосиф Лайнер. Восени 1886-го лікарня прийняла перших пацієнтів. Тоді вона нараховувала 52 медики.
Адміністрацію очолював Василь ВОЛЯН, доктор медицини і громадський діяч. Як народовець, він був обраний в 1890 році послом до Буковинського сейму і Віденського парламенту. За його зусиль шпиталь був обладнаний новітньою на той час медичною технікою. Після смерті залишив все своє майно чернівецьким ремісникам, а свій будинок – Селянській касі.
Лікарня мала 3 відділення: для душевнохворих на 50 ліжок, внутрішніх та інфекційних хвороб на 78 ліжок, хірургії разом з дермато-венерологічними хворобами на 122 ліжка. Останнє очолював відомий хірург Тит-Євген БУРАЧИНСЬКИЙ. Він започаткував на Буковині цілу династію лікарів. Народився 1880-го у Криворівні (нині Івано-Франківська область), середню освіту здобув у Чернівцях. У Львівському університеті, крім медичного, закінчив ще 3 факультети: теологічний, української літератури та класичної філології. Перед І Світовою війною працював головним хірургом у Чернівецькій Центральній лікарні, під час війни – лікарем-хірургом в австрійських військових шпиталях, а від 1919-го став лікарем-отаманом Української Галицької Армії та начальником її військового шпиталю в Тернополі. Від 1925-го завідував хірургічним відділенням Народної лічниці ім. митрополита Шептицького у Львові, а згодом був директором українського шпиталю тієї ж Народної лічниці. Після ІІ Світової війни проживав у Помор’ї в Польщі.
1895-го збудоване ще одне приміщення – для інфекційних хворих, а колишнє передане для лікування очних хвороб. Через рік в останньому утворюється окреме відділення. У жовтні 1899-го помер Василь Волян і лікарню тимчасово очолив лікар Костянтин ЦУРКАН, а від 22 вересня 1900 року керівництво установою переходить до відомого того часу на Буковині хірурга доктора Володимира ФІЛІПОВИЧА. Лікар Філіпович після закінчення медичного факультету Віденського університету був призначений другим лікарем-хірургом Чернівецького крайового шпиталю, а згодом став його директором і залишався на цій посаді до виходу на пенсію 1919-го. На той час у лікарні функціонувало вже 5 відділень: внутрішніх, хірургічних та очних хвороб, дермато-венерологічне і інфекційне. За проектом Володимира Філіповича збудовано нове приміщення операційної, першу операцію в ній проведено 1 лютого 1901 року. 1902-го психічно хворих перевели до спеціалізованої лікарні. Філіпович заснував бактеріологічну лабораторію та прозектуру, а також дитячу лікарню, був причетним до будівництва лікарень у Сторожинці і Вижниці. 1910-го частина приміщень відділення очних хвороб передається щойно відкритому відділенню шиї, вуха, носа. Як науковець, Філіпович виступав на сторінках медичних журналів, був співредактором віденського квартального наукового вісника. 1883-го він відкрив явище переходу бактерій з нирок до сечі при деяких інфекційних захворюваннях. Ще до винайдення реакції Відаля проводив з діагностичною метою спинномозкову пункцію при тифі, а 1887-го привернув увагу наукової громадськості на масовість захворювання на Буковині пелагрою, що сприяло розгортанню боротьби з цією хворобою. Відома його праця про позаматкову вагітність. Він же є автором монографії про ілеус (непрохідність кишок), у якій на підставі власного досвіду з’ясував причини, діагностику та лікування цієї хвороби. Тривалий час був членом Вищої ради здоров’я у Відні. Останні роки життя важко хворів, втратив кілька пальців через роботу з рентгенапаратом.
Напередодні І світової війни Центральна лікаря нараховувала 550 ліжок. У війну частина лікарні перепрофілюється під відділення для військових, в одному з яких 1916 року працював хірургом письменник Михайло БУЛГАКОВ.
1922-го лікарня мала терапевтичне відділення на 90 ліжок, 2 хірургічних – на 90 і 60 ліжок, відділення очних хвороб на 80 ліжок, відділення вуха, горла, носа на 20 ліжок, дерматологічних на 16 ліжок і інфекційних хвороб на 100 ліжок. При Центральній лікарні було допоміжне господарство – ферма на 80 свиней і 4 га землі, на якій вирощували овочі. Обробляли землю здебільшого хворі, що перебували на лікуванні. Лікарня мала візок з 2-ма кіньми, візок з одним волом та візок з 2-ма волами для поховання мертвих, а також перевезення гною та дров. Крім того, при лікарні був тесляр, який виготовляв труни для померлих. 1920-го при лікарні було відкрито аптеку. Лікування було платним. Хворі, які перебували в лікарні, платили в залежності від соціального стану та своїх матеріальних можливостей: 1 перша категорія – 75 леїв, 2 категорія – 50 леїв, 3 категорія – 25 леїв за 1 ліжко-день.
1930-го організовується рентгенологічна служба. Того ж року змонтовано котельню для підігрівання води, а в палатах встановлено умивальники та дзеркала. Від серпня 1931-го директором адміністрації лікарні призначено Ніколая Даніїла. Саму ж лікарню стали іменувати лікарнею ім. короля Карла ІІ. Того ж року відкривається стоматологічна амбулаторія, а 1933-го – амбулаторії для хворих на очі та венеричні хвороби. 1935-го відкривається відділення на 30 ліжок для хворих на туберкульоз.
Великий вклад в розвиток охорони здоров’я Буковини та розбудову обласної лікарні вніс доктор медицини, відомий чернівецький хірург Володимир Залозецький. Народився він 1842-го на Снятинщині. Після закінчення з відзнакою Чернівецької гімназії вступив до Йосифінської військово-медичної академії у Відні. Як лікар,1866-го призначений до 15-го піхотного полку, що брав участь у військових операціях проти Прусії. За зразкове виконання обов’язку його нагородили срібною воєнною медаллю та присвоїли звання старшого лікаря. Після війни навчався у Віденському операційному інституті, отримав призначення на посаду старшого лікаря 41-го піхотного полку, який дислокувався в Чернівцях. 1866-го Залозецький стає активним членом Товариства лікарів Буковини, а з 1870 р. – його секретарем. З 1872 р. очолив всю медичну службу 41-го піхотного полку. Під час російсько-турецької війни (1876-1878) перебував у діючих військах в Боснії. До Чернівців повернувся 1879-го кавалером Рицарського Хреста, ордена Франца-Йосифа та російського ордена Святого Станіслава. Згодом уряд Росії нагородив його ще орденом Св. Анни. З виходом у відставку в тому ж році був призначений членом Буковинської крайової санітарної ради. Від 1886-го працював провідним хірургом крайового шпиталю. Залозецький брав активну участь у громадсько-політичному житті, був співзасновником Народного дому в Чернівцях, а від 1890-го постійно обирався до Чернівецької міської ради. Помер, за іронією долі, на операційному столі у віці 56 років. По його смерті в залі засідань Товариства лікарів Буковини висів його портрет, а в хірургічному відділенні Центральної лікарні – пам’ятна табличка. На його честь міська рада перейменувала Робітничу вулицю на вулицю В. Залозецького. У Чернівецькій області від 30 квітня 1993 р. обласною премією ім. Володимира Залозецького нагороджуються найкращі працівники охорони здоров’я.
Чернівецька лікарня функціонувала до кінця червня 1941-го і відновила свою роботу 30 березня 1944 року після визволення області від іноземної окупації. За післявоєнний період відбулося розширення площ клінічної лікарні, збудовано новий корпус з ортопедичним, урологічним та приймальним відділеннями, а також корпус з хірургічним, торакальним, проктологічним та реанімаційно-анестезіологічним відділеннями.
Нині в обласній клінічній лікарні функціонує 17 спеціалізованих відділень на 807 ліжок, у консультативній поліклініці надається допомога з 28 лікарських спеціальностей. Заклад акредитований на вищу категорію, а 2002-го, за підсумками організації та якості надання медичної допомоги удостоєна звання «Кращий медичний заклад України».
Щорічно тут отримують медичну допомогу понад 22 тис. хворих, виконується більше 9 тис. операцій. Терміни лікування хворих, при покращенні результатів лікування, за останні 5 років зменшились до 11 – 12 днів. Летальність в лікарні складає 0,7%. За хірургічної активності 54,9% число післяопераційних ускладнень становить 0,7%, а післяопераційна летальність – 0,5%.
Щорічно на постійно діючих курсах підвищують свою кваліфікацію близько 600 медсестер та фельдшерів. Лікарня започаткувала і продовжує конкурси «Кращий за професією».
Нині в лікарні працюють 130 лікарів та більше 400 медсестер, лаборантів та інших медпрацівників. Серед лікарів – 12 кандидатів медичних наук, понад 90% лікарів мають вищу та першу атестаційну категорії, 11 співробітників лікарні – Заслужені лікарі України.
