Ганна Петрівна сама пройшла традиційний шлях кинутих дітей: будинок малюка, дитбудинок, школа-інтернат. До будинку малюка її здала глухоніма мати, бо не могла виховувати дитину самотужки. Про батька свого жінка нічого не знає:
– Я сама себе виховувала, нікому не давала себе скривдити. Пам’ятаю, мама хотіла забрати мене з інтернату. Я жестами показувала мамі, що хочу бути з нею, бо не хотіла її засмучувати, а вголос казала вчителям: «Не віддавайте мене!».
Кажуть, що вихованці сиротинців створюють міцні родини. У Ганни Петрівни вийшло інакше. У 23 народила сина від першого чоловіка, розлучилася. Нині старшому вже 30, у нього двоє своїх діток. Ганна Петрівна вийшла заміж вдруге за музиканта. Майже у 38 народила Іванка. Чоловік-музикант виявився справжнім «гастролером»: Іванко має двох сестер у Чернівцях і брата у Снятині, якими татко ощасливив інших двох жінок.
– Про свого чоловіка не хочу згадувати. Ми з ним не розлучалися офіційно, але й разом не жили. Нічого про нього не знаю, він помер, мабуть. Дітей «піднімала» сама, пропрацювала на «рукавичці» 21 рік. Іванко навчався у звичайній школі. Мав піти ще й до музичної, фортепіано досі вдома стоїть – єдине, що від чоловіка залишилося. Одного разу Іванко 2 дні прогуляв. Виявилося, що вони з іншим хлопчиком «підробляли»: просили гроші на базарі, вдягнувшись у лахміття. Звичайно, мене викликали до школи, але я не пішла. Коли вчителі прийшли до мене додому, ми саме щось святкували з родичами. Ну, нормально так «святкували», тож я детально «пояснила», чому не піду до школи. Зібрали засідання батьківського комітету, подали до суду на позбавлення батьківських прав. Вчителька підтвердила, що я не дбаю про сина. Хоча мені потім божилася, що її змусили інші батьки. Як вона могла так вчинити, я ж навіть яблука в її саду збирала!
Про те, що було потім, жінка згадує неохоче, каже «був складний період у житті». Від нього залишилися лише величезні борги за комунальні послуги.
– З боргами я нині майже розрахувалася, залишилася ще тисяча гривень. Ну, від опалення відмовилася – батареї повідрізала, воно й так не холодно. Потрохи ремонт роблю. «Калимлю» на 4-ох роботах: мию 2 магазини, аптеку й під’їзд у багатоповерхівці. Неофіційно звичайно. Бо якось викликали до інтернату, аби аліменти на сина платила. А за що мені платити, якщо батьківства позбавили? Це незаконно!
Материнські права поновлювати не хочу. З сином я й так бачуся. Не хочу судами «тягатися».
На свята й у вихідні Іванко ходить до мами в гості. У подарунок до 16-річчя він отримав від мами костюм і «стіл» для друзів.
– А на 18-річчя хочу відправити його до Євпаторії, вже дізнавалася, що там почому. Ну, щоб у нього все як у людей було. Він у мене взагалі такий заощадливий. Усі діти в інтернаті витратять швиденько свої гроші, а він береже, на щось складає…
Ганна Петрівна так і не змогла відповісти на запитання, про що мріє її дитина. Сказала лише, що син після школи хоче піти вчитися на «якогось там гіда», аби багато заробляти і допомогти мамі закінчити ремонт. А ще пообіцяла, що на цьогорічному фестивалі обов’язково подарує квіти своєму синові, «ще й сфотографує його»… Усім матерям Ганна Петрівна порадила лише одне: любити своїх дітей більше за себе.
Що у мамі головне?
Ми з колегами довго сперечалися, що в цій історії найстрашніше. Хтось наголошував на прикладі Білорусі, де матерів, які кинули своїх дітей, змушують працювати і оплачувати їхнє перебування в інтернаті, аби ті «не висіли на шиї чесних платників податків», адже краще витратити гроші на власну, а не на чужу дитину. Інші вболівали за примусову стерилізацію горе-матерів, згадавши про постійних клієнток психлікарні та ВІЛ-центру, які кожні 9 місяців народжують чергового дебіла чи інфіковану дитину, залишають їх державі й далі шукають пригод. Ще хтось згадав про дитину як спосіб заробити кілька десятків тисяч у держави за покращення генофонду, а потім відмовитися від неї…
Мене в цій історії найбільше вразило інше. Мама (хоча чи можна так її назвати?) жодного разу не згадала, що дитині потрібна постійна увага, ласка, добре слово. І що її анітрохи не турбує, а навпаки веселить те, що у свої 16 Іванко не прочитав жодної книжки «аби не псувати зір». Її «матеріальна» любов не передбачає відповідальності за свою дитину, певне, тому й не хочеться жінці поновлювати батьківські права. Залишається лише дивуватися тому, що «мамы всякие нужны» залишається аксіомою, адже Іванко з непідробною щирістю розповідає усім, що його мама – найкраща! Мабуть, тому, що вона в нього… просто є. Хоча сама мама свого часу зробила інший вибір, відмовившись від тієї, що її народила…
