Зовнішня політика України – 2010: Незмінна мінливість пріоритетів

Зовнішньополітичні уподобання України залишаються невизначеними та багатовекторними. А її влада не надто дослухається до думки експертів і загалом суспільства.

Представництво фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні наприкінці минулого року звернулося до чернівецьких науковців-політологів з проханням дати експертно-аналітичну оцінку змісту і змінам зовнішньої політики України, які відбувалися минулого року.

– Україна не має усталеної сформованої системи координат, системи зовнішньополітичних пріоритетів, – заявив директор Інституту європейської інтеграції та регіональних досліджень ЧНУ, доктор політичних наук, професор Анатолій КРУГЛАШОВ, презентуючи в рамках Міжнародної науково-практичної конференції студентів та аспірантів аналітичну доповідь «Зовнішня політика України – 2010: незмінна мінливість пріоритетів». – Не з точки зору законодавства, тому що закон про основи зовнішньої політики України діє, і торік він зазнав певної суттєвий редакції, а з точки зору того, що зовнішня політика України продовжує залишатися невизначеною, нестабільною, мінливою і піддатливою як внутрішнім змінам, так і дуже чутливою до зовнішніх впливів.

Як зазначив пан Анатолій, мова йде нібито про один рік, але насправді рік суттєвий, рік важливий, рік зміни векторів, рік зміни Вікторів, рік зміни пріоритетів нашої зовнішньої політики. Найбільшу ж стурбованість у науковця викликало те, що влада при цьому не надто дослухається до думки експертів та й загалом суспільства.

– В 2010 році було чітко зрозуміло, що науково-експертний потенціал українського суспільства вищу владу цікавив не надто багато: як з питань комплексу реформ, що були проголошені і почали реалізуватись, так і тим більше – з питань зовнішньої політики, – каже політолог. – Тобто влада надає перевагу прийняттю рішень у закритому кулуарно-інституційному режимі. Без залучень до цих процесів експертів, відповідних інституцій, і тим більше попереднього обговорення, не будемо казати карколомних, бо це аж надто сумно звучить, але доленосних рішень. Така тенденція є тривожною і небезпечною, тому що насправді українське суспільство перебуває у стадії глибокої неоднорідності, дезорієнтованості, різноспрямованості векторів, в тому числі ціннісних та геополітичних, а відтак, коли не відбувається дискусії на рівні влада – гілка влади – опозиція, влада – експерти – громадянське суспільство, влада – громадяни в цілому, в країні неминуче накопичується протестний, конфліктний потенціал.

Що ж до зовнішньополітичних пріоритетів нашої держави, то, за словами Анатолія Круглашова, вони є вельми скромними:

– Пріоритетом для України зараз не є ні Північна Африка, ні Південно-східна Азія, ні Латинська Америка – на відміну від братньої Білорусі, яка має широкий діапазон геополітичних зацікавлень. Білорусь цікавить водночас і Венесуела, й Іран – Україна в цьому плані набагато скромніша в амбіціях. Наша еліта усвідомила, що вона – регіональна держава. Це Білорусь – світова держава, як і Росія: і не зрозуміло, хто більший центр світової геополітики – Москва чи Мінськ… А Україна усвідомила (слід віддати належне новій адміністрації) – претензій виходити за рамки регіональної політики і регіонального масштабу в України немає. Я це відзначаю як дуже позитивний факт: що українська еліта усвідомила нарешті горизонт своїх можливостей…

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії».

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.