Інтелектуали вирішили позбутися філософії «Моя хата скраю»
Поле бою — Україна?
Президентські вибори в Україні ніколи не були боротьбою між заходом і сходом, а радше боротьбою за контроль над мінливим центральним регіоном. Центральна Україна як поле бою традиційно домінувала під час виборів Президента у 1994 та 2004-му роках, коли кандидат-переможець ставав Президентом, вигравши саме в цьому регіоні.
Січневі вибори 2010 року будуть іншими і першими в тому сенсі, що тепер Західна Україна відіграватиме стратегічну роль у визначенні того, хто стане четвертим Президентом України. Це наслідок правління Віктора Ющенка, що розділило політичних лідерів, які п’ять років тому разом стояли на Майдані.
Нині в західному регіоні спровокований штучний конфлікт між кандидатами, які колись спільно належали до демократичної коаліції. Такого конфлікту немає в Центральній Україні, де продовжує домінувати Юлія Тимошенко, чи на сході, де її основний суперник Віктор Янукович – лідер Партії Регіонів та представник «п’ятої колони» Росії – теж утримує сильні позиції.
Упродовж липня-серпня Інститут глобальних і національних стратегій провів сім «круглих столів» в обласних центрах Західної України, які ставили перед собою дві мети. По-перше, об’єктивно проаналізувати п’ять років правління Ющенка. По друге, обговорити та виробити прогнози на майбутні вибори.
Як підкреслив Президент Центру Василь Базів, вибори Президента України завжди були боротьбою між двома основними кандидатами: Кравчук-Чорновіл, Кучма-Кравчук, Симоненко-Кучма, Янукович-Ющенко. Без сумніву, січневі вибори 2010 року мало чим відрізнятимуться від попередніх президентських кампаній і цього разу основна боротьба точитиметься між Прем’єр-Міністром Тимошенко та Януковичем.
Виборці Західної України були основною рушійною силою «помаранчевої революції», а сьогодні вони – найбільш розчарована п’ятьма роками правління Ющенка, а також найбільш «зомбована» антитимошенківською пропагандою частина населення. Розгубленість жителів Західної України перетворила цей регіон на простір, найбільш придатний для політичних маніпуляцій на грунті патріотизму.
Учасники «круглих столів» зійшлися на тому, що голоси віддані за таких технічних кандидатів, як Анатолій Гриценко, Арсеній Яценюк, Олег Тягнибок чи Віктор Ющенко насправді є голосами за Януковича, оскільки роз’єднують демократичний табір.
П’ять років утрачених можливостей
Професор Тарас Кузьо та головний редактор “Business Weekly” Пітер Дікінсон проаналізували основні невдачі правління Ющенка. Дискусія, в якої також узяли участь професор Валерій Бебик і громадський діяч Олексій Подольський, розгорнулася навколо п’яти проблемних питань:
• Верховенство права та безперервні спроби українських еліт закріпитися над законом.
•Конституція є важливою для будь-якої демократії. Україна перебуває у стані конституційної нестабільності вже протягом 9-ти років, починаючи з квітня 2000 року, коли Кучма провів референдум для закріплення автократичних конституційних норм.
• Корупція існує на тому ж неприпустимому рівні, що й у часи Кучми.
Професор Кузьо провів порівняння між Президентами України і Грузії у контексті політичної волі і дійшов висновку, що саме вона була визначальним фактором у розумінні того, чому боротьба з корупцією у Грузії дала плоди, а в Україні – ні.
В цьогорічному рейтингу за рівнем корупції, опублікованому німецьким антикорупційним інститутом «Transparency International», Грузія поступається лише чотирьом країнам-членам ЄС.
У свою чергу Україна покращила свій рейтинг 2005-го, коли Тимошенко була при владі, однак втратила позиції до рівня часів Кучми 2007-го під час урядування Януковича.
Останні два роки політичної нестабільності та боротьби еліт, основним винуватцем яких українське суспільство визнало Президента Ющенка, призвело до повернення до масової корупції, причиною якої водночас є розуміння олігархами того, що в країні немає справжнього лідера та господаря.
• Демократизація хоч і прогресувала повільно, однак була нівельована двома факторами.
По-перше, політики не зобов’язані бути відповідальними за свої дії і все ще не є підзвітними перед своїми виборцями.
Ющенко забув про свою передвиборчу програму 24 січня 2005 року – наступного дня після інавгурації.
Яценюк відмовився від усіх пунктів програми блоку НУНС, список якого він очолював на парламентських виборах 2007 року.
Як Ющенко, так і Яценюк представляють собою типовий приклад політиків, які не відчувають жодної відповідальності перед виборцями.
По-друге, політичні партії в Україні знаходяться у гіршому стані, ніж в часи Кучми.
• Європейській інтеграції було завдано удару політичною нестабільністю та постійними атаками Президента на Уряд Тимошенко. Останні два роки продемонстрували, що Україна під владою Ющенка вичерпала себе на заході. Внутрішня слабкість України та зменшення підтримки з боку заходу щодо її інтеграції в Європу створюють мотивацію та можливості для втручання у внутрішні справи України з боку Росії.
Куди рухатися далі?
Як відзначив професор Кузьо, Україна потребує лідера із сильною політичною волею, щоб дати раду проблемам в рамках п’яти зазначених сфер, а серед двох основних кандидатів тільки Тимошенко дотримується принципів європеїзації та демократизації України у своїй політиці. Старше покоління українців передало середньому подарунок у вигляді незалежності. Середнє може передати наступному подарунок у вигляді інтеграції в Європу.
Учасники «круглих столів» дійшли згоди в тому, що Тимошенко у змозі досягти позитивних результатів за такими двома напрямами.
По-перше, як і 2004-го, націонал-патріотичні сили об’єднаються навколо свого найсильнішого кандидата: п’ять років тому це був Ющенко, а сьогодні – Тимошенко.
По-друге, досягнення цілей в рамках п’яти сфер, виділених як такі, яким не приділялась належна увага протягом останніх п’яти років, може відбутися лише за допомогою комбінації сильної політичної волі та підтримки з боку ЄС. Внутрішня політична воля у поєднанні зі співпрацею із ЄС змогла б подолати ступор, у якому опинилися українські реформи та дала б Україні можливість рухатись далі.
Учасники «круглого столу» також досягли консенсусу щодо того, що тільки Тимошенко у змозі перемогти Януковича і одночасно поєднати політичну волю та сприяння ЄС у проведенні реформ, наслідком чого стане європеїзація та демократизація України.
Янукович не відвідував країни Заходу протягом останніх трьох років, а ПР ніколи не проявляла зацікавленості у приєднанні до політичних рухів Європарламенту. Таким чином експерти дійшли висновку, що перемога Януковича не призведе до очікуваної європеїзації України. Водночас, жоден з них не бачить у Яценюку реального кандидата, який міг би перемогти Януковича і проявити достатньо політичної волі для демократизації та європеїзації України.
Як активіст руху за громадянське суспільство, Олексій Подольський стверджує, що очолювана ним організація «Українська перспектива» має спільні із Тимошенко інтереси, що полягають у боротьбі із корупцією та олігархами.
Подольський піддав критиці аморальні управлінські методи періоду правління Ющенка, а також Яценюка, як креатуру українського олігархату.
Сім «круглих столів» зламали інформаційну блокаду у західній Україні. Мешканцям регіону наданий об’єктивний аналіз того, що серед інших кандидатів лише Тимошенко має змогу перемогти Януковича. Експерти проявили одностайність в тому, що голос за будь-якого іншого представника демократичного табору, крім Тимошенко, буде голосом за Януковича.
Водночас інтелектуали заявили про свій намір не тільки аналізувати і прогнозувати, тобто займатися політологією, а персонально піти у політику, яку профанує нинішній політичний клас.
Під час «круглих столів» народилася ідея створити механізм консолідації еліт – Громадянський Рух під назвою «Європейський Конгрес України». Його ініціатори впевнені, що такий Рух стане справжнім Рухом України у Європу.
Андрій ТЕРНИНСЬКИЙ
