«Я ніколи не бачив своєї мами, навіть на фотографії…»

Марину Луцу – 24. Він – один з багатьох українських безхатченків. У «Народній допомозі» мешкає з листопада минулого року.

– Народився у Красноїльську. Коли мати виношувала мене, то вже була паралізована. Тож народився хворим і з пологового будинку потрапив до лікарні, – розповідає хлопець. – Я ніколи не бачив своєї мами, навіть на фотографії, коли я навчався у 8-му класі, прийшла довідка, що вона померла. Про батька ж нічого не чув.

З лікарні хлопчика перевели до обласного будинку малюка. Потім Марин виховувався у дитячому будинку сімейного типу Ольги Миколаївни Корж у с. Шипинці Кіцманського району. Вона віддала його до школи, але Марин «не потягнув» шкільну програму. І його перевели до Хотинської школи-інтернату. Відтак отримав диплом муляра-штукатура, закінчивши ПТУ №4. Та за спеціальністю працевлаштуватися не вдалось. Почав підробляти: то на цегельному заводі, то на ринку, а влітку пас корови у Боянах.

З вересня по жовтень минулого року жив у друга, який і знайшов в інтернеті інформацію про громадську організацію для безхатченків. Таким чином хлопець опинився у «Народній допомозі».

Марин втратив паспорт, отож зараз «народнодопомозівці» сприяють його відновленню та реєстрації.

Хлопець не байдикує, влаштувався прибиральником у ТЦ «Депот» (поки що неофіційно). Однак там уже 2 місяці затримують виплату зарплати, а йому треба щомісяця сплачувати за проживання 150 грн. Отож порається у «Народній допомозі» по господарству. Каже, що готовий навіть поїхати за кордон на заробітки, щоби вирішити проблему з житлом, як це роблять багато українців. Адже це чи не найреальніший спосіб заробити на власне житло. Та на закордонний паспорт йому бракує грошей.

Марина у «Народній допомозі» все влаштовує, однак, як і будь-яка нормальна людина, він мріє зустріти свою половинку, створити сім’ю, народити дітей… у власній оселі.

На жаль, мрії поки що залишаються тільки мріями. Бо нині й значно заможніші за Марина чоловіки не одружуються, не маючи власної домівки…