5 жовтня виповнюється 130 років від дня народження нашого славетного земляка, українського воєначальника, командира «запорожців» ХХ століття Петра Болбочана. В його долі відбився надзвичайний драматизм, яким супроводжувався державотворчий процес в Україні в 1917–1921 роках.
Син сільського священика з села Гижець (нині Ярівка) Хотинського повіту Бессарабії ще юнкером Чугуївської піхотної школи на Харківщині зарекомендував себе свідомим українцем. За «сепаратистські» розмови та розповсюдження між юнкерами «Кобзаря» начальник Чугуївської школи пригрозив Болбочану шибеницею, та, зважаючи на його успіхи у військовій справі, залишив у школі.
Переломним у житті Петра Болбочана, як і тисяч інших офіцерів царської армії, був 1917-ий, період, коли відроджувалась українська державність. У листопаді він очолив 1-й Український Республіканський полк. Болбочан намагався зберегти національну ідентичність строїв української армії і дозволив своїм козакам і старшинам носити шапки з кольоровими шликами та голити голови, залишаючи оселедець, хоча сам завжди носив галіфе й кашкет англійського зразка.
За правління гетьмана Павла Скоропадського отримав звання полковника, та згодом перейшов на бік Директорії УНР.
Коли більшовики вдруге розпочали агресію на Україну, Болбочан знову повів війська проти загарбників. Проте після вимушеного відступу його військ із Харкова полковника звинуватили в тому, що він залишив місто червоним без бою. Ніхто не звернув уваги на обставини, в яких опинилася українська армія: якби не відхід, то УНР втратила б найкращі військові частини. Його «запорожці» (полк іменувався Запорозьким) не носили, на відміну від інших петлюрівських підрозділів, червоні революційні банти і на звернення «товариш» не відгукалися.
Петро Болбочан різко критикував політику уряду УНР, через що 22 січня
1919 р. його усунули від командування Запорізьким полком і, через зраду полковника Омеляна Волоха та старшини, заарештували. Не маючи достатніх підстав тримати Болбочана під вартою, слідство його випускає.
Та бунтарська натура полковника не могла спокійно спостерігати за окупацією рідної України, і він знову бере на себе командування Запорозькою армією УНР. Однак уряд розцінив це як спробу державного перевороту. За наказом Петлюри його затримують, а 28 червня 1919-го – розстрілюють, незважаючи на те, що він написав прохання відправити його на фронт рядовим козаком.
Чи була реальною зрада Болбочана? Хто зна. Проте його розстріл засвідчив гостру конкурентну боротьбу серед керівництва УНР. І ця негативна риса не вперше і не востаннє завдала непоправної шкоди нашій державі…
Від редакції: Кілька років тому «Версії» знайшли в Чернівцях нащадків Петра Болбочана, які зберігають пам’ять про свого знаменитого родича. Зацікавить небайдужих і монографія істориків з ЧНУ «Полковник Петро Болбочан. Видатні постаті в історії України».
