Кров невинних підняла Україну
Увесь час існування Євромайдану влада шукала приводу для його розгону. Перша спроба виявилася невдалою: коли міліцейський спецпідрозділ «Беркут» уночі пролив кров невинних людей, Україна спалахнула. Бурхливо відреагував на цей прояв насильства і зовнішній світ. Тоді влаштували провокацію на Банковій, щоби звинуватити в насильстві самих протестувальників. «Облом» стався й тут: занадто грубо і примітивно діяли провокатори. Тим більше, що їхні дії зафіксовані на відео і аналіз цих матеріалів показує: у силових діях брали участь люди, які користуються лише російською мовою, а української зовсім не розуміють. Навряд чи це громадяни України. Тоді виникає питання: чому громадяни чужої держави на нашій території безкарно проливають кров українців? Чому «правоохоронці», замість захисту власних громадян, допомагають іноземцям у здійсненні провокацій?
«Хід конем» за допомоги пішаків з санепідслужби
Питань все більше, але відповідей на них не чути. Бо владі не до того: їй конче потрібний привід для розгону Майдану. Шукають його ретельно, залучаючи всі наявні ресурси. Задіяні судді, прокурори, навіть санітарні лікарі. «Правоохоронці» вимагають звільнити зайняті протестувальниками громадські будівлі – Київської міської держадміністрації, Палацу профспілок, Жовтневого палацу.
Люди там відпочивають, харчуються, врешті решт – приходять погрітися і справити фізіологічні потреби. Якщо їх остаточно виставити на мороз, то бойовий дух швидко згасне. Це ж владі, власне, й необхідне.
Та добровільно покидати приміщення ніхто не збирається. Як їх звідти забрати? Застосовувати силу небезпечно: опір буде відчайдушний. Тому вигадують різні штучні приводи, зокрема, залучають санітарно-епідеміологічну службу. Проте харчування протестувальників організоване за всіма санітарними нормами, причепитися нема до чого.
Труп туберкульозника – провокація примітивна
Тоді вдалися до чергової провокації. Біля Майдану знайшли труп померлого від туберкульозу колишнього зека. Звісно ж, вихідця зі Львівщини. Спробували роздмухати цілу пропагандистську кампанію, лякаючи людей небезпекою масового зараження туберкульозом. Не вийшло: ця політтехнологія виявилася занадто примітивною. Проте технологи влади здаватися не бажають. Ідей у них поки що вистачає.
Нейтралізувати активність сотень тисяч українців консервативні сили не здатні. Натомість, вони намагаються спрямувати енергію протесту у безпечне для себе річище. І тут на допомогу приходять радикали, діями яких керують лише емоції, а не холодний розум. Коли у неділю до Києва з’їхалися сотні тисяч невдоволених з усієї України, лідери опозиції запропонували їм план блокування урядового кварталу і початку загального страйку. Такі дії вимагають чіткої організації, високої дисципліни та свідомості всіх учасників акцій протесту. Люди повинні бути готовими до нелегкої боротьби, яка вимагає часу, стійкості та великих зусиль. До них готові лише зрілі особистості, загартовані життям. Але юних радикалів така перспектива не влаштовує: їм потрібен «кайф» миттєвих перемог.
Радикали пішли до Леніна, якого чомусь не охороняли
Подібні настрої активісти «Свободи» продемонстрували у недільний вечір. Коли головне дійство на Майдані завершувалося, колона молодих радикалів рушила Хрещатиком до Бессарабки. Там досі стояв символ комуністичного режиму – пам’ятник Володимиру Леніну. Більшість монументів засновнику компартії кияни вже знесли, і нинішня молодь не підозрює, що фігури Ілліча колись бовваніли повсюдно. Навіть над нинішнім Майданом Незалежності чверть століття тому стояв сірий монумент «вождя революції». Поступово столиця звільнялася від цих ідолів, але пам’ятник на Бессарабці встояв. Його захищали не лише члени КПУ, але й міліціонери. Зовсім недавно вони не дали радикалам скинути Ілліча з постаменту. Проте 8 грудня пам’ятник ніхто вже не охороняв. Випадковість? Навряд чи. Не забуваймо: владі конче потрібний привід для «зачистки» Майдану.
Мабуть, знесення монументу розглядалося саме з цієї точки зору. Але й тут влада схибила в розрахунку. Гепнувся черговий ідол, розколовся на частини. Та суспільство не розкололося від того більше, ніж воно було розколотим раніше. Навіть прибічники ленінізму не сприйняли знищення пам’ятника своєму кумирові як непоправну трагедію. Вони почали збір коштів на «відновлення монумента». А спритні ділки вже заробляють на гранітному Іллічеві: торгують уламками пам’ятника, пропонуючи ці каменюки в Інтернеті по 50 гривень за кілограм.
Пам’ятник Леніну скинули так, як колись сам вождь скидав монумент великому князеві Сергію Олександровичу у Кремлі – мотузку на шию, розхитав і – на землю. Бумеранг, майже століття тому кинутий Леніним, нині повернувся до нього, скинувши ідола з постаменту. Ще один символ минулого відійшов у небуття. А влада отримала привід для звинувачення маніфестантів у «вандалізмі»!
Як політтехнологи влади перехитрили опозиціонерів
Незважаючи ні на що, акції Майдану тривають. Правда, політтехнологи влади все-таки перехитрили опозиціонерів. Останні відтягли всі сили на захист Майдану, оголивши Банкову. Що й треба було Президентові: він отримав змогу прийняти представників Заходу в будинку своєї Адміністрації, продемонструвавши світові, що тримає ситуацію під контролем. Що ж, досвід найчастіше здобувається через помилки й прорахунки. Невдоволені режимом показали владі свою силу, із якою треба рахуватися. Протистояння триває – потрібно шукати вихід із нього. І вихід цей повинен бути мирним, без крові.
Ігор Буркут, політолог
