«Машини смерті» – до великої війни

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття світ стрімко вступав у новий період свого розвитку, коли наука й техніка все більше впливали на різні сфери життя. Через цілі континенти простяглися залізниці, ними мчали поїзди, швидко перевозячи людей і вантажі. Моря й океани борознили пароплави, у повітря піднімалися перші аероплани та дирижаблі. Труби фабрик і заводів диміли вдень і вночі: підприємства постійно випускали все нові й нові машини. Поява двигуна внутрішнього згоряння призвела до справжньої технічної революції: на зміну традиційному гужовому транспорту приходив автомобільний. Завдяки бензиновому двигуну людина змогла ще й літати, як птах. Світ швидко мінявся, набував нових ознак.

tumblr_m58b10llcj1qb8vpuo1_1280

Винаходи – на службу смерті

Проте людство звикло всі новинки запроваджувати спочатку не там, де вони принесуть найбільшу користь, а в царині знищення самих людей. Машинний період історії людства супроводжувався винайденням і виробництвом все нових машин смерті. У минуле відходило панування на полі бою холодної зброї. Знамените суворовське «Куля дурна, штик молодець!» перетворилося на безнадійно застарілу архаїку. Не штиковий удар і не кавалерійська атака з шаблями наголо вирішували вже долю битв. Влучний артилерійський вогонь і злива куль з кулеметів та магазинних гвинтівок стали визначальним чинником бойових дій.

Парадоксально, але саме тоді й холодна зброя досягла найбільшої досконалості. Здавалось би, що може бути простіше кавалерійської піки? Та на початку ХХ століття її древко почали робити зі сталевої труби, що не давало перерубувати його клинком, як дерев’яне. І клинки досягли верху досконалості, особливо це стосувалося шашки. Народжена на Кавказі, вона була запозичена козаками в горців, а потім запроваджена в усій російській кінноті. І цей вид зброї вдосконалили видатні зброярі, зокрема, генерал В. Федоров (1874-1966), конструктор першого в світі автомата.

Однієї кулі на противника замало

І все ж на зміну холодній зброї приходила вогнепальна, яка дозволяла засипати противника градом куль. Її появі передували успіхи науки. Хіміки створили різні види бездимного пороху, що дозволило різко підвищити скорострільність зброї. Замість однозарядних гвинтівок, патрони яких споряджалися чорним порохом (а дим демаскував стрілка), з’явилися багатозарядні, без такого демаскуючого ефекту.

1891 року на озброєння російської армії почали надходити магазинні гвинтівки конструкції капітана С. Мосіна (1849-1902). Щоправда, називали їх не за прізвищем конструктора, а за калібром – «трьохлінійні», бо Мосін використав у цій зброї деякі деталі гвинтівки свого головного конкурента – бельгійця Леона Нагана. Це спричинило великий скандал, у який втрутився сам Олександр ІІІ. І гвинтівка волею імператора стала безіменною.

А от німці не зреклися свого конструктора: від 1898 р. вони почали виробляти магазинні гвинтівки П. Маузера (1838-1914), які вважаються верхом досконалості цього виду зброї. Їм дещо поступалися за своїми характеристиками австрійські гвинтівки Ф.Манліхера зразка 1895 р. Ефективність магазинних гвинтівок підтвердили війни кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Смертельна косарка «Максим»

Та справжньою «машиною смерті» на полі бою став кулемет. Він з’явився на світ завдяки патронам із бездимним порохом, які дозволили автоматизувати процес перезаряджування зброї. Першу дієву модель кулемета випробував 1884 року конструктор Хайрем Максим (1840-1916). Народжений у США, він згодом переїхав до Британії, відтак його винахід вважають «своїм» як американці, так і британці. А Велика Британія вела майже безперервні колоніальні війни, тож відразу відправила нову зброю до Африки. Коли воїни повсталих племен, потрясаючи списами, пішли в атаку на англійські позиції, їх за лічені хвилини цілком викосив кулеметний вогонь. Захисту від цієї зброї африканці не знали. Але його знайшли ворогуючі сторони російсько-японської війни 1904-1905 рр. Росіяни та японці застосовували кулемети в бою, що зробило неможливими звичні атаки піхотинців, які рухалися на противника щільними стрілецькими ланцюгами. Кулеметний вогонь змушував піхоту залягати й пересуватися поповзом. Від зливи куль солдати ховалися також в окопах і траншеях. «Машина смерті» змусила докорінно змінити тактику піхоти і кавалерії.

Коней витіснили «колючка» й нові двигуни

Значно ускладнив пересування солдатів на полі бою ще один винахід. Спочатку він був цілком мирним – 1873 року американці почали випускати колючий дріт для огородження пасовищ. Худоба не могла долати таку огорожу. Згодом з’ясувалося, що й людям важко перебиратися через «колючку», яка не лише розриває одяг, але і наносить болісні рани.

Лініями колючого дроту почали оплутувати поля боїв. Для кінноти ця перешкода виявилася нездоланною, як і кулеметний вогонь, тож кінь поступово втрачає важливі позиції, які мав у військах попередніх епох. Кавалеристи все частіше тільки під’їжджали на конях до поля битви, а в бій вступали як звичайна піхота.

Машини починають витісняти коня навіть як тяглову силу. Якщо раніше артилерію перевозили коні, то вже у середині ХІХ ст. з’явилися парові тягачі. В німецькій армії вони використовувалися навіть у період Першої світової війни. Архаїчні локомотиви мали дуже малу швидкість, ще й викидали багато диму, тому противник вчасно їх виявляв і застосовував запобіжні заходи. Та техніка розвивалася швидко.

Вже від початку ХХ ст. в деяких арміях важку артилерію почали переводити на принципово нову механічну тягу. З’явилися тягачі з двигунами внутрішнього згоряння, які мали значно кращі характеристики, ніж парові машини. Вони могли перевозити гармати, гаубиці й мортири зі швидкістю 26-27 км на годину. А військові вантажні автомобілі мали ще більшу швидкість – до 45 км/год, ними можна було перевозити і живу силу, і все потрібне для ведення бойових дій. Легкові ж автомобілі широко використовувалися штабними офіцерами. Постачалися до військ і мотоцикли: для ведення розвідки і для зв’язку. Цілі підрозділи формувалися з велосипедистів, сподіваючись замінити ними класичну кінноту.

Війна перейшла у 3D

Напередодні Першої світової війни військові теоретики покладали великі cподівання на авіацію, яка дозволила зробити війни трьохвимірними. Перший аероплан піднявся у повітря 1903 року, а через десять років з літаків уже скидали бомби на противника і вели дуже дієву розвідку. Киянин Ігор Сікорський сконструював перший у світі багатомоторний бомбардувальник, і в Росії розпочалося виробництво таких літаків, що носили назву «Ілля Муромець». А в Німеччині розгорталося виробництво дирижаблів конструкції графа Цепеліна. З літаків та «цепелінів» на противника скидали не лише бомби. Для ураження живої сили застосовувалися і металеві стріли, які висипалися з упаковок у великій кількості. Падаючи з великої висоти, така стріла здатна була пробити людину наскрізь або навіть смертельно уразити вершника разом із конем.

Поява авіації поставила на порядок денний випуск зенітної артилерії. Нерідко зенітні гармати встановлювали на автомобілі, чим значно підвищували мобільність протиповітряних засобів.

Артилерія перед війною розвивалася бурхливо, надто польова. Вже у ході війни з’ясувалося, що більшість армій не мала достатньої кількості важкої артилерії, здатної руйнувати міцні укріплення противника. Лише німці були добре забезпечені нею, що дозволяло успішно проривати оборону противника.

Найкраще озброєними виявилися армії тих держав, які мали найвищий рівень економічного розвитку. Високорозвинена промисловість дозволяла випускати «машини смерті» у потрібній кількості та високої якості.

 Лише багата держава могла дозволити собі масово впроваджувати технічні новинки у війська, а саме вони забезпечували перемогу.

Літаки, автомобілі, навіть кулемети – дороге задоволення. Французький письменник Ж. П’єрфе якось відзначив: «Справжніми панами в сучасній війні є інженер, хімік, промисловець. Чи є при цьому сенс в існуванні стратегів, нащадків Конде, Фрідріха і Наполеона?». Невдовзі світова війна дала відповідь на це запитання.

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *