Віталій Михайлішин – представник того покоління, яке сформувалося вже за часів незалежності нашої держави. Він, як і переважна більшість його однолітків – дітей простих чернівчан, які амбітно хотіли чогось у житті домогтися, пробивав власний шлях нагору самотужки.
Молоді політики, до яких належить і Михайлішин, – це окремі групи чернівецьких юнаків, які виростали разом, у сусідніх дворах, на одних і тих же спортивних майданчиках, у тих же дитячих садках і школах, спортивних секціях. Після закінчення школи життя на тривалий часрозкидало їх далеко від рідного дому. Відслуживши армію, кожний починавшукати себе в невеличкому приватному бізнесі:у 90-ті роки всі були кинуті напризволяще і питання виживання та заробляння на життя кожний змушений був вирішувати самостійно.Таким був той час!
Але те ж нелегке життя тодішньої країни знову зводило їх разом: вони усвідомлювали необхідність отримувати вищу освіту й вириватися з Чернівців, з полону провінційних базарчиків, – до інших міст, до столиці, де починав активно діяти справжній великий бізнес, працювала велика й справжня політика. Коли це вдавалося комусь із команди, він за першої-ліпшої можливості «підтягував»до себе товаришів дитинства.
Так сталося і з Віталієм Михайлішиним. Він народився 28 червня 1973 року у Чернівцях. 2001 року закінчив Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича за спеціальністю «правознавство»й здобув кваліфікацію юриста. 2014 -го здобув ступінь магістра Національної академії державного управління. Як повідомляє офіційний сайт Чернівецької міськради, трудову діяльність розпочав 2003 року торговим представником ТзОВ «Олбі-РОС». До 2006-го займався розповсюдженням товарів продуктової, парфумерної та косметичної груп у Чернівцях та Криму. Кар’єру підприємця закінчив директором фірми «Синал» у Кременчуці, головним видом діяльності якої є оптова торгівля електронними компонентами та устаткуванням. 2009 року переходить на роботу до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (Київ). Тут працював до кінця 2010-го, коли його за списком партії регіонів обрали депутатом Чернівецької міської ради, а згодом – секретарем Чернівецької міської ради.
Це було, власне, початком його політичної кар’єри. Михайлішин та його група є доволі специфічним поколінням політиків.
По-перше, ці молоді люди прийшли в доросле життя після розпаду СРСР і не несуть в собі глибоких слідів комуністичної ідеологічної системи. Це покоління, яке не те що на екс-членів КПРС, а й на колишніх комсомольців дивиться вже як на мамонтів.
По-друге, це покоління, цілковито позбавлене ідеалістичного підходу до життя, порожніх мрій (неодмінної побудови комунізму потім, колись). Це – прагматики. Серед них дуже багато тих, хто формувався в умовах економічної кризи початку 90-х і вийшов нагору завдяки чиннику «природного відбору»: у когось були впливові батьки чи друзі, у когось – зв’язки, у когось – просто голова на плечах.
З цим приблизно багажем він почав працювати 2010 року в міській раді, фактично очоливши місто.
Хтось із політичних аналітиків влучно зазначив, що Віталій Михайлішин –приклад політика, який з простого депутата перетворюється на головну фігуру в місті.
Михайлішина від самого початку кар’єри намагалися призвичаїти до того, що його «ведуть», вчасно підставляючи плече і вчасно забезпечуючи «дах». З нього спробували зробити маріонетку, яку дуже легко вивести з себе, якщо переводити дискусію з теоретичної площини у практичну.
Нічого з цього не вийшло. Не будемо перераховувати всі його здобутки й нагадувати про все підряд, натомість відзначимо: навесні 2014 року у Віталія Михайлішина стовідсоткова впізнаваність інайпристойніший рейтинг серед усіх кандидатів на посаду міського голови, що і хто б не казав.
Тепер уже цілком зрозуміло, що стратегію та тактику виборчої кампанії до Верховної Ради у 2012 році, йому нав’язали, тож він, набравши 34% голосів, програв теперішньому депутату Верховної Ради Миколі Федоруку.
Не виключаємо, що хтось із тодішніх «піар-геніїв» партії регіонів у такий спосіб просто хотів покінчити із Михайлішиним як з політиком. Як бачимо, не вийшло. Та й колишня його партійність спричиняє сьогодні більше запитань, ніж відповідей, бо ніде він її не підкреслював і не використовував, окрім лише того, що потрапив до міських депутатів за партійним списком. Після виходу з партії регіонів та заяви про складання депутатських повноважень у зв’язку з цим, не подався до іншої «модної» політичної сили, що також свідчить про багато що.
Три роки партійної приналежності дали Михайлішину урок на всі життя: міський голова, людина, яка очолює місто, повинна бути безпартійною. Щоби це зрозуміти, йому вистачило досвіду.
Михайлішин, добре розуміючи обмеження майбутнього головування в часі, обіцяє лише реальні речі, які можна і треба, на його думку, встигнути зробити. Його досвід для цього є достатнім. Михайлішин позапартійний і аполітичний.
Навіть неозброєним оком видно, що про Михайлішина зараз пишуть найбільше. Так, переважна більшість з написаного чи прокоментованого – критика. Але критикують не його бездіяльність чи некомпетентність, а критикують те, що він робить, про що і як говорить. Сумніваються в його планах, але ніхто не має сумнівів в тому, що вони є. Як і команда, з якою він зможе максимально прислужитися місту.
Андрій ТОНЮК
