Відома всьому світові теорія запахів винайдена на Буковині

5 серпня – 100 років від дня народження науковця та лікаря Якова КІРШЕНБЛАТА

Термін «феромони» відомий багатьом. Але мало хто знає, що автор теорії запахів жив у Чернівцях. Тут він залишив учнів і нащадків. Лікар Володимир Кіршенблат згадує про батька.  

– Теорія про те, що запах відіграє у коханні чоловіка та жінки чи не основну роль, народилася понад півстоліття тому на Буковині. Та батько тоді і не думав про таку інтерпретацію телергонів. Адже він відкрив хімічні засоби взаємодії тварин й одразу  ж зрозумів, які колосальні можливості має новий напрямок у науці, особливо народного господарства.

Телергони (феромони) – речовини, що виділяються тваринами в зовнішнє середовище і впливають на тварин того ж або іншого виду (кайромони, алломони).

Хрущов «поховав» відкриття

– За допомогою телергонів можна відлякувати шкідників полів – без пестицидів та інсекцидів, – продовжує Володимир Якович. – Батько написав про це першому секретареві ЦК КПРС Микиті Хрущову, пояснив переваги та перспективи свого відкриття. Я й досі зберігаю вдома чернетку цього листа. Але, на жаль, ідея телергонів успішно була похована. Хоча перші наукові роботи з цієї тематики  були надруковані ще 1954 року в Ленінграді. Мій батько був тоді професором Ленінградського медінституту.

– Яка різниця між телергонами та феромонами?

– По суті, це одне й теж, але термін «феромони» більш поширений, хоча й менш точний. Його ввели німецькі вчені Карлсон та Люшер, які через три роки після мого батька повторили його відкриття.

Батькові все ж вдалося переслати свою статтю про телергони в англійський журнал «Nature», але сталося це лише 1962 року: до того вона чомусь постійно губилася на пошті. А за цей час світова наукова громадськість звикла до терміну «феромони». Лише у СРСР, Румунії та колишній Німецькій Демократичній Республіці вживали термін «телергони».

Телергонологія пояснює закони, за якими діє і живе величезний мурашник, колонія термітів, а також відкриває таємницю мателика-самця, який за 4 кілометри відчуває самицю, й оленя, що «призначає побачення» оленисі за деятки кілометрів від неї.

Кіршенблати – лікарі з діда-прадіда

І нині Україна цим відкриттям не займається. Та й мало хто знає, що телергони винайдені чернівецьким лікарем. Водночас, якщо відкрити будь-який сайт, де йдеться про феромони, посилання на доктора Кіршенблата обов’язково знайдеться. Але ці сайти російські,  англійські, німецькі – тільки не українські. Загалом прізвище Кіршенблат колись було дуже відоме у Грузії.

– Чому саме там?

– Мого діда, відомого тбіліського терапевта Давіда Кіршенблата, поважала вся Грузія. Він прожив довге життя і лікував кілька поколінь тбілісців. Вчився у Німеччині, а до Тбілісі приїхав під час російсько-турецької війни. Тут і залишився. Перша його дружина була дворянкою і балериною. Коли вона померла, дідусеві було 40 років. І він одружився вдруге – на моїй 18-річній бабусі. Разом вони прожили 40 років!

Дід був блискучим терапевтом і діагностом. Він лікував Орджонікідзе, першу дружину Сталіна. На квартирі діда переховувався грузинський революціонер Тер-Петросян, відомий під псевдонімом Камо. Під впливом спілкування з ним двоє старших синів діда стали революціонерами.

А мого батька, Якова, вабила наука. У 15 років він вирушив вчитися до Ленінградського університету. Але туди батька не прийняли – не підійшов за віком. Тож пішов працювати вантажником у порт, при цьому на лекції ходив як вільний слухач. Тому в 20-річному віці, провчившись 2 роки, закінчив біологічний факультет, а в 26 – захистив кандидатську дисертацію.

У 1941-му пішов добровольцем на фронті. Був старшим лікарем артполку, командиром санітарного взводу на передовій. Його тогочасні щоденники – найцінніший скарб сімейного домашнього музею. Коли я читав їх вперше – волосся на голові ставало дибки…

Після демобілізації у 1946-му батько хотів повернутися на попереднє місце роботи. Але там уже працював його найкращий друг – Артемій Іванов – майбутній лауреат Ленінської премії. Тато влаштувався в Інститут акушерства та гінекології АМН СРСР. У 39-річному віці, а це був 1951-ий рік, захистив докторську, хоча написав її ще до війни.

Потім була нагорода за наукові досягнення – орден «Знак Пошани». Та відома «справа ленінградських лікарів» перекреслила всю кар’єру батька. Якби не його хороший і відомий знайомий полярник Папанін, який тоді працював у відділі науки ЦК у Москві, тато залишився би без роботи, а можливо, потрапив би до в’язниці.

– Як ваша родина опинилася у Чернівцях?

– Батько за конкурсом пройшов на посаду завідувача кафедри нормальної фізіології. Нам дали квартиру. До речі, батьку вона видалася надто великою. Бо у Ленінграді ми – батьки і четверо дітей – займали одну кімнату у комунальній квартирі. Оскільки двоє старших дітей залишилися в Ленінграді, тато вирішив, що для чотирьох чернівецьке помешкання завелике і відмовився від нібито зайвих кімнат. Через цю відмову у нас не було кухні. А пізніше через відсутність кухні татові запропонував квартиру перший секретар обкому Володимир Дикусаров. Та мого батька умови життя, одяг та інші блага цивілізації цікавили найменше – і він знову відмовився… Він жив наукою. Вставав о 5-ій ранку, пив чай, з’їдав бутерброд і починав працювати. Вважав, що ранкові годин для праці – найсприятливіші. О пів на восьму уже прямував на роботу, хоча пари починалися о 9-тій. Приходив на обід, спав 40 хвилин і знову на роботу. До дому повертався перед інформаційною програмою «Время», дивився її і лягав спати о 10-тій вечора.

Ентомологам-спеціалістам, які вивчають комах, відомий вид жуків, що мають  назву «стафіліні-кіршенблаті». В усіх підручниках світу для студентів , які вивчають фізіологію, ендокринологію та іхтіологію, описана реакція Кіршенблата-Гербільського. Це був один із перших у світі тестів на вагітність – реакція ендокринних залоз в’юнів на сечу вагітної жінки. 

– Учений жив за графіком. А як же дозвілля, відпочинок?

– Батько дуже багато подорожував: Прикарпаття, Кавказ Середня Азія… Зі мною малим обійшов усі чернівецькі околиці – Цецино, Червона Дубрава, Валя Кузьмина тощо. Навіть  дощ ніколи не був для нас перешкодою.  Для цього у нас були спеціальні плащі.

Зрештою, справжнє життя людини – це внутрішня робота душі і розуму. Як усі творчі люди, він був диваком в очах оточуючих. Скажімо, таке: написав біля 150 наукових статей. Але це тільки його власні, бо ніколи не ставив прізвище під публікаціями своїх учнів-дисертантів. І ніколи не приймав ні від кого подарунків і не брав грошей. Якось його аспірантка після захисту принесла йому в подарунок портфель з монограмою. Але батько вигнав аспірантку разом із портфелем, хоч і був людиною делікатною і вихованою. За все життя поставив лише кілька двійок. А коли одна пані з Міністерства охорони здоров’я замовила слово за свого родича-двієчника, тато все одно змусив того студента вивчити предмет. А коли я попросив його влаштувати мене у щойно створене інфарктне відділення, він сказав, що тут можуть працювати спеціалісти тільки з великим досвідом роботи…

Крім науки, батько розумівся на музиці, живописі, літературі. А своїми знаннями, досвідом  щедро ділився з учнями, друзями, дітьми.

Інтелігент старої школи, він завжди вітався з усіма першим, навіть зі студентами, знімаючи при цьому свого крислатого капелюха. 

Записала Любов КАФАНОВА, «Версії»