«У всякого своя доля…»

9 березня – день народження Тараса Григоровича Шевченка
(1814–1861)

Тарас Григорович Шевченко – український поет, письменник, художник…

***
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу –
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
I не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: – Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. –
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

Тарас Шевченко
[В казематі 1847]

Дата уточнена на підставі листа В. М. Рєпніної до Шарля Ейнара від 27.01.1844 р., де вона згадує про те, що Шевченко присвятив їй поему «Тризна», вступ до якої був написаний ним і прочитаний 11 листопада 1843 р. Через кілька днів після цього Шевченко виїхав з Яготина на 10 днів і, повернувшись (орієнтовно 23.XI 1843 р.), подарував В. М. Рєпніній поему «Тризна», пообіцявши наступного дня подарувати ще свій автопортрет:
«Шевченко отдал мне тетрадь, всю писанную его рукою, и сказал, что к этой рукописи принадлежит еще портрет автора, который он и вручит мне завтра» («Русские пропилеи», т. II, М., 1916, стор. 203 – 221).
На підставі зіставлення окремих даних в цьому ж листі В. М. Рєпніної можна вважати, що автопортрет був подарований не пізніше 26.ХІ.1843 р. (там же).
Підтвердженням того, що портрет був дійсно вручений Шевченком В. М. Рєпніній, може бути її лист до М. К. Чалого від 10.01.1881 р.: «У меня находится портрет Шевченко, сделанный им самим» («Киевская старина», 1897, кн. II, стор. 171).
1939 р. експонувався на Республіканській ювілейній шевченківській виставці в Києві (Каталог, № 140);
1948 р. – на виставці російської графіки в Державному музеї образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна у Москві.
На звороті рисунок «Сліпий» («Невольник»)…

 

Тризна

На память 9-го ноября 1843 года
княжне Варваре Николаевне Репниной

Посвящение

Душе с прекрасным назначеньем
Должно любить, терпеть, страдать;
И дар Господний, вдохновенье, 
Должно слезами поливать.
Для вас понятно это слово!..
Для вас я радостно сложил
Свои житейские оковы,
Священнодействовал я снова
И слезы в звуки перелил,
Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихостройными речами
Мечты о рае пробудил…

Тарас Шевченко
Яготин, 11 ноября 1843 г.

Внизу в центрі на одній з деталей зображення травленим штрихом авторський підпис і дата: Т. Шевченко. 1860.
Офорт виконано з автопортрета 1845 р., місцезнаходження якого не встановлено.

АВТОПОРТРЕТ ЗІ СВІЧКОЮ

Тримай  над  головою  свічку,
допоки  стомиться  рука  –
ціле  життя.  Замало  –  нічку.
Довкола  темінь  полохка.
Літають  кажани,  як  кулі.
Нестерпом  студиться  щока.
Де  ви,  крилаті?  Гулі-гулі!
Як  вам  –  нестерпно  –  без  небес?
Аж  очі  підвели  поснулі.
О  ні,  ти  не  один  воскрес!
Як  в  бодню  –  пугачеві  скрики.
Десь  бродить  землячок-дантес.
О  шанталавий,  недорікий,
а  чи  поцілиш  ти  мене?
Свіча  в  задумі  –  ні  мигне.

Василь Стус
Зі збірки “ПАЛІМПСЕСТИ” 

Деякі портрети роботи Тараса Шевченка та малярство…

***
У всякого своя доля
І свій шлях широкий:
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає,—
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.
Той тузами обирає
Свата в його хаті,
А той нишком у куточку
Гострить ніж на брата.
А той, тихий та тверезий,
Богобоязливий,
Як кішечка, підкрадеться,
Вижде нещасливий
У тебе час та й запустить
Пазурі в печінки,—
І не благай: не вимолять
Ні діти, ні жінка.
А той, щедрий та розкошний,
Все храми мурує;
Та отечество так любить,
Так за ним бідкує,
Так із його, сердешного,
Кров, як воду, точить!..
А братія мовчить собі,
Витріщивши очі!
Як ягнята; «Нехай,— каже,—
Може, так і треба».
Так і треба! бо немає
Господа на небі!
А ви в ярмі падаєте
Та якогось раю
На тім світі благаєте?
Немає! немає!
Шкода й праці. Схаменіться:
Усі на сім світі —
І царята і старчата —
Адамові діти.
І той… і той… а що ж то я?!
Ось що, добрі люди:
Я гуляю, бенкетую
В неділю і в будень.
А вам нудно! жалкуєте!
Єй-богу, не чую,
І не кричіть! Я свою п’ю,
А не кров людськую!

Тарас Шевченко
“Сон”
8 липня 1844 р., С.-Петербург

Частина інформації з сайту «Енциклопедія життя і Творчості Тараса Шевченка» М.І.Жарких.

Коли буваю у Києві, не промину площу біля університету і цей пам’ятник.
… Пригадую…мені розказував батько, як 10 березня,
(ще за радянських часів, останні роки правління Л. Брежнєва)
під час перебування на курсах підвищення кваліфікації в КНУ з товаришами
підійшли до пам’ятника Тарасу Григоровичу.
Офіційні заходи вже пройшли, а по обіді вирішили й собі вклонитися Кобзарю.
Постояли не більше 2-3 хвилин, як підійшли люди у цивільному та досить
переконливо попросили відійти від пам’ятника і не збиратися.
А вшановувати в іншому місті…
Але і зараз мене вже не дивує, що на батьківщині поета
у Моринцях заборонили читати вірш “Розрита могила”, як революційний…

Тетяна Стрільчик, “Версії”