Заасфальтовані рівні дороги, освітлені вечорами вулиці, дільнична лікарня з умовами, яким позаздрять обласні медичні заклади: відремонтовані вбиральні, гаряча й холодна вода, щоденне харчування із м’ясом і рибою. І все це – у селі.
Утім, назвати Топорівці селом язик не повертається. Це швидше населений пункт європейського ґатунку, де людям живеться зручно й затишно. Щоп’ятнадцять хвилин до Чернівців курсують маршрутки. Тож місцеві студенти їздять не тільки на заняття, а й навіть додому на обід…
Однак така якість життя не впала топорівчанам з неба. Досягали вони цього протягом останніх десятиліть. Але чому подібного немає в інших селах? Мабуть, тому, що там немає свого Віктора Федоровича. Недарма ж односельці вже втретє обирають Паращука своїм президентом – себто сільським головою.
Варто зазначити, що любов односельчан до свого лідера – взаємна. Він робить усе можливе й неможливе, щоби людям жилося краще. Так, до минулого Великодня з ініціативи сільського голови впорядкували кладовище: поклали плитку, заасфальтували доріжки, повирубали хащі, через які люди не могли знайти могили родичів. На благоустрій цвинтаря витратили 370 тис. грн. Погодьтесь, сума доволі солідна.
Знаний Віктор Федорович Паращук не тільки на Буковині, а й у Києві: там теж полюбляють топорівські яблука!
Окрім місцевих фруктів, відомий на всю Україну й старовинний храм – Іллінська церква, побудована 1560 року воєводою Барновським. Його стіни, понад 1,2 метра завтовшки, були свідками молитов гетьманів Богдана Хмельницького (саме тут відправляли панахиду за його померлим сином) та Пилипа Орлика. А 1918-го в Іллінському храмі було присвоєне звання молодшого чину фельдфебеля Василю Чапаєву!
Однак, це не єдине місце спілкування з Богом у Топорівцях. Ще один місцевий храм має дуже цікаву історію створення. На початку 20-го століття село належало до Австро-Угорщини, а от сусідні Колінківці – вже до Росії. Російські правителі, шукаючи причини для початку конфлікту з Австро-Угорщиною, нарікали, що ті затискають православ’я. І щоби довести необґрунтованість чуток, лише за два роки австрійці, за допомоги пожертв топорівських газд, збудували храм у селі – на кордоні з Російською імперією. Для будівництва церкви жителі фірами возили цеглу з Чернівців.
Церква на кордоні колишньої Австро-Угорщини та Російської імперії
– Вікторе Федоровичу, на які гроші живе село?
– Наше село досить велике, тут мешкає понад 4400 людей, 180 з них – підприємці, що платять податки. Звичайно, як і в інших селах, є люди, які працюють за кордоном. Та загалом Топорівці живуть садами. Втім, нещодавно виникла проблема, пов’язана з тим, що яблука, аби зберегти їх до весни у товарному вигляді, треба обприскувати мінімум 20 разів за сезон. Мешканці Топорівців почали відчувати негативний вплив хімікатів на собі. Проте разом з громадою ми знайшли прийнятне для всіх рішення: обприскувати сади лише від 22-ї вечора до 6-ї ранку з обов’язковим попередженням сусідів.
– Серед численних проблем сучасного українського села не остання – бажання молоді жити виключно у великих містах…
– Ми пишаємося тим, що майже уся наша молодь живе і працює у селі. Але є й свої проблеми! Нам не вистачає місця для будівництва житла, молодим сім’ям немає де жити…
Цьогорічний бюджет топорівської сільської ради – 1 млн 850 тис. грн.
– Кажуть, у кожній топорівській родині є власний невеличкий трактор…
– У Топорівцях близько 1400 дворів і 1200 тракторів у приватному секторі. Це невеликі тракторці, які роблять усе: орють, культивують, роблять грядки, підсипають, копають тощо. Якщо людина має велику площу саду і не має трактора – вважайте, вона «пропала». Без техніки сад вирощувати невигідно.
Герб Топорівців: жителі села цієї весни святкували 600-річчя
– Які плани на найближче майбутнє?
– Добудуємо ще один корпус дитячого садочка. 100 дошкільнятам зі 180 не вистачає місця. Крім того, робимо реставруємо будинок культури та плануємо реконструювати пам’ятник топорівчанам, які брали участь у ІІ Світовій війні, а також воїнам УПА. Новоселицькі архітектори навіть розробили вже його проект. Але на все потрібні кошти… Та сподіваємось отримати 250 тис. грн. на покращення інфраструктури села від чесько-української фірми за оренду 5-ти гектарів землі для розташування сонячних батарей, які вироблятимуть екологічно чисту електроенергію.
– Що найскладніше у роботі сільського голови?
– Знайти підхід до кожної людини. Адже треба так підійти до проблеми, так пояснити людині, щоби вона, прийшовши до мене зі сваркою та кулаками, йшла додому, дякуючи. Треба бути психологом.
Я дотримуюсь двох мудрих висловів і не втомлююсь їх повторювати. Біблійне «І це мине» допомагає пережити неприємності і не розслаблятися від досягнень. А коли довкола хтось перекручує мою позицію, нагадую собі цитату Оскара Уайльда: «Гірше за плітки про вас може бути тільки їхня відсутність».
Любов КАФАНОВА, «Версії»
