Світлана Шевченко – художниця, яка дивитися у простір, а бачить – суть

У художника-графіка Світлани Шевченко справжній дар: вона вміє розмовляти щиро, глибоко, промовисто. А коли слова виявляються безсилими, щоби передати стан душі, береться за пастель і… втілює нові смисли та значення. Її графіка вичерпна, довершена, досконала.

Виставка Світлани Шевченко нині експонується у центрі культури «Вернісаж». 45 презентованих графічних робіт сповнених енергією світла – неабияка подія в мистецькому житті Чернівців, бо ж тепер, може, як ніколи досі, кожен з нас потребує віри у добре, прекрасне, високе та справжнє… Художниця володіє неповторною манерою виконання – виробила свій власний авторський стиль. Працює у графічних техніках пастелі й акварелі. Помітне місце в її творчості займають жіночі образи, оповиті спокоєм, ніжністю і красою. В них художниця передає найтонші індивідуальні риси особистості.

Особлива мистецька пристрасть Світлани Шевченко – квіти. В графічних роботах із їхнім зображенням – прагнення долучитися до світу краси, відчути красу і досконалість всесвіту, яка втілена у квітці. Та її квіти – не фотографічні, а особливі, бо в них закладені глибокі художні змісти. Вони вирізняються особливими тонкими, чуттєвими настроями. У картинах пані Світлани вишуканий колорит барв, досконале володіння лінією – художниця бере до уваги все аж до кольору та фактури паперу.

         Знаходити життєві орієнтири через… мистецтво

– Мене «зіпсувало» те, що я виросла в інтернаті – нас виховували в дуже патріотичному дусі, і коли випустили з інтернату, виявилося, що тих речей, які нам так старанно прищеплювали, насправді не існує, – каже Світлана Шевченко. – До нас добре ставилися – любили, як власних дітей, гарно навчали, добре годували – коли за часів Хрущова не було хліба та масла, у нас вони були… Але насправді ідейність і досконалий світ існували тільки в інтернаті, а поза його стінами – розруха.

Проте пані Світлана щаслива, що тоді вчителі – люди, які стали насправді рідними, закладали в душі вихованців саме ці переконання. Бо, впевнена вона, людина мусить мати якісь душевні зачіпки у житті, точки відліку, які б чітко розмежовували, що добре, а що – ні, що порядно, а що – ні, зрештою, скеровували її вчинки у житті.

– Сучасним дітям взагалі немає за що зачепитися душею, – говорить художниця. – Не всі ж такі прагматичні і прагнуть виключно рахувати гроші – є люди, які потребують духовного розвитку.

        «Найбільше болить, коли дивишся в байдужі очі»

Світлана Шевченко очолює обласний осередок Спілки дизайнерів України, який сьогодні налічує 29 членів, серед яких Владислав Готинчан, Любомира Зайцева, Ігор Талалай, Ольга Вербицька та багато інших відомих в області та поза її межами прізвищ.

– На жаль, у сучасному суспільстві поняття «дизайнер» стали часто вживати без того смислового навантаження, яке воно насправді має, – каже пані Світлана. – Чомусь ледь не кожен, хто має комп’ютер, вважає себе дизайнером. Але ж уміти натискати на кнопки недостатньо – треба вміти працювати зі шрифтами, світлом, кольором, розуміти стилістику. Цьому треба вчитися все життя!

Тому й бракує на Буковині професійних кадрів у царині дизайну, бо ж освітній рівень сучасних дизайнерів, переконана п. Світлана, залишає бажати кращого: викладачі старшого покоління, які є гуру цієї справи, відходять, а на зміну їм приходять нові, недостатньо підготовлені, і вчать дизайну вже інше покоління…

А ще, говорить керівник обласного осередку Спілки дизайнерів України, дуже важко щось робити, коли стикаєшся з нерозумінням, або, ще гірше, – байдужістю.

– Підтримки, скажімо, від влади, ми нині не маємо жодної – нами ніхто не цікавиться і, навіть на запрошення відвідати виставку, презентацію, інші заходи Спілки владники не відгукуються, – зітхає Світлана. – Іноді складається враження, що допомагають тільки обраним – окремому колу наближених людей, а інші – залишаються наодинці зі своїми труднощами. Тоді, чесно кажучи, стомлююся стукати в зачинені двері, замкнені душі, вдивлятися в пусті обличчя – опускаються руки. Та я оптиміст і продовжую вірити – щось обов’язково зміниться на краще, бо поряд близькі та друзі, які надихають та підтримують.

Відчуває регіональний осередок дизайнерів й негаразди з підтримкою меценатів, яким просто невигідно підтримувати їхні ініціативи – законодавство в нашій державі недосконале і не передбачає жодних преференцій тим підприємцям, які надають допомогу творчим людям в організації виставок, показів.

– Хтось уміє створити мистецтво, але не має грошей, а хтось робить гроші, але не може створити мистецтва, – каже Світлана Шевченко. – І тут мають працювати механізми, коли бізнесу буде вигідно підтримувати митців – так, як це робиться за кордоном: якщо людина профінансувала виставку, вона одразу отримує стимул у вигляді зменшення податкового навантаження.

      Подивись на світ з іншого боку – очима митця

У 2009 році Світлана Шевченко організувала та провела у Чернівцях унікальну виставку, об’єднавши близько чотирьох десятків дизайнерів різного рівня. Організація експозиції мала потужну концепцію: в центрі композиції був хрест як своєрідне начало світу, і саме від нього розміщувалися вироби майстрів. Посередині – роботи прикладного мистецтва, як символ того часу, коли люди вперше почали прикрашати свій одяг, тобто започаткували дизайн як такий, далі – сучасні види дизайну.

– Свою позицію мені довелося відстоювати перед керівництвом та співробітниками музею, адже вони не погоджувалися з моїм баченням, – пригадує пані пані Світлана. – Але я не могла дозволити, щоби роботи дизайнерів були розташовані хаотично, як в якій-небудь галантерейній лавці, бо завше дуже педантично ставлюся до подачі експозиції.

І виставка вдалася на славу – задоволеними лишилися і дизайнери, і відвідувачі.

Правду кажуть, що талановита людина – талановита в усьому. І це про пані Світлану. Бо ж вона творить не тільки чудову графіку, а й пише поезію та прозу.

– Загалом намагаюся втілювати цікаві ідеї, які не були б дублюванням чогось такого, що вже було, – каже художниця. – І навіть продумуючи до дрібниць виставку, яка сьогодні діє у «Вернісажі», мала кілька цікавих думок, як подати свою творчість неординарно.

Саме власні вірші Світлана Шевченко мала намір представити поряд з графікою: біля кожної графічної роботи в рамі хотіла розмістити в такій самій рамі власного вірша. Поезія мала б мати не меншу вагу, що й картина – так само глибоко і виразно підкреслювати тонкощі душі художниці і… бути такою ж повноцінною картиною.

Проте, як це часто, на жаль, буває, на реалізацію задуму не вистачило коштів, бо ж рами – надто дороге задоволення для митця, якому, окрім близьких, ніхто нічим не допоміг в організації вернісажу…

      Про улаштування світу в кількох рядках…

Власне світосприйняття, бачення місця митця у всесвіті мистецтва Світлана Шевченко цілком висловила у кількох рядках свого оповідання. Історія його написання проста: пані Світлана дивилася новини і була вражена сюжетом про японського графіка, який усе життя з дня у день приходить до парку в Токіо, приносить із собою відро води і великого, у людський зріст, пензля. На асфальтованому майданчику він пише величезні ієрогліфи, не звертаючи увагу ані на людей, що проходять повз, ані на палюче сонце. Написавши один ряд ієрогліфів, береться за наступний… Та вода висихає, а він пише ієрогліфи знову і знову…

– Я писала це оповідання й плакала, – пригадує мисткиня. – Бо, як творча людина, дуже розумію його – розумію, чому він це робить: бо просто не може інакше. Люди витрачають ціле життя на рахування грошей, а він щодня, не думаючи про грошові знаки, просто малює ієрогліфи, які потім висохнуть на сонці… І саме це і є мистецтво – коли воно існує не заради чогось, а саме заради мистецтва – коли його вимагає душа.

          Світлана Шевченко закінчила Вижницьке училище прикладного мистецтва – «одяг, художня вишивка», Український поліграфічний інститут ім. І.Федорова у Львові – «художник книжкової та поліграфічної продукції». Бере участь в обласних, всеукраїнських, міжнародних виставках, її постійно діючі виставки експонуються в галереях у Хельсінкі (Фінляндія), Празі (Чехія), Аспені (США). Працює художник у графічних техніках пастелі й акварелі. Автор брендового проекту Буковини «Фігури чернівчан в античних строях». Член спілки дизайнерів України, голова обласного осередку Спілки дизайнерів України, член Національної Спілки рекламістів України.

 Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»